автор: Майя Орел
За 980 кілометрів від російського берега на дні Норвезького моря лежить радянський атомний підводний човен “Комсомолець”, що загорівся і затонув рівно 30 років тому – 7 квітня 1989-го. Його командиром був донеччанин Євген Ванін. Серед членів екіпажу — чимало українців. Загалом на борту субмарини перебувало 69 моряків, живими лишилися 27.
Це була перша катастрофа радянського атомного підводного човна, про яку СРСР поширював інформацію у ЗМІ — завдяки горбачовській перебудові.
“Комсомолець” був унікальним човном: споруджений як експериментальна модель, начинений найновішими видами озброєння, він міг вчинити обстріл противника ядерними ракетами з глибини понад 1000 метрів, сам же був практично недосяжним для кораблів НАТО — ті не мали відповідного акустичного устаткування, щоб виявити радянську субмарину.
Вважається, що пожежа на човні трапилася через проблеми в електрообладнанні. Для з’ясування справжніх причин катастрофи в СРСР була створена спеціальна комісія. Однак її роботу в 1998 році припинив уряд Росії: йшлося про те, що до підняття субмарини розібратися в обставинах НП неможливо. Підняти ж “Комсомольця” Москва так і не спромоглася; відсутня й офіційна інформація щодо проведення таких робіт у перспективі.
“Новинарня” знайшла людей, котрі наразі чи не єдині в Україні можуть пригадати події того трагічного дня як безпосередні їх учасники. Один із них — мічман із “Комсомольця” Віктор Слюсаренко, який вижив під час трагедії. Другий — колишній капітан другого рангу, а нині голова Всеукраїнської асоціації ветеранів-підводників Сергій Шабовта, що служив зі Слюсаренком в одній флотилії.
Коли спалахнула пожежа, атомний підводний човен К-278 “Комсомолець” Північного флоту ВМФ СРСР повертавс”я із завдання в Норвезькому морі. За словами Шабовти, у відповідному районі не було постійних трас для руху цивільних суден, просити ж допомогу у військових кораблів човен не міг, щоб не виявити себе.
Це був лише третій бойовий похід експериментального судна.
Сергій Шабовта
— “Комсомолець” дуже складно виходив на ту третю бойову службу, — говорить Сергій Шабовта. — Перший екіпаж “Комсомольця”, який приймав човен у виробників, відпрацював дві бойові служби, а для третьої, під час якої сталася трагедія, набирали вже інший, змінний екіпаж — “з миру по нитці”. На своєму човні я був заступником командира з політичної частини. І був поінформований: в екіпажі “Комсомольця” з вини його політрука склалася дуже конфліктна ситуація буквально напередодні виходу в море. Екіпаж навіть звернувся до керівництва флотилії, аби цього замполіта зняли.
В останні дні перед виступом відбувалися збори екіпажу. Замполітом призначили хлопця, який не мав до того ніяких зв’язків з екіпажем. Саме тому в рейс вийшов і начальник політвідділу дивізії — в допомогу новому замполіту.
Взагалі, сплаваність екіпажу була не належного рівня, — каже Шабовта. — З огляду на це командування флотилією мало б доповісти в Москву — але як це зробиш, коли бойові служби човнів розписані вищим командуванням на рік. На несплаваність екіпажу заплющили очі, і човен пішов у похід. І я думаю, що далося взнаки під час трагедії.
От навіть початок пожежі: вахтовий із 7-го відсіку за наявності ознак аварійної ситуації мав відразу натиснути спеціальну кнопку зв’язку з центральним постом, щоб оголосити аварійну тривогу. Але саме цього не було зроблено. Він не доповів – ознаки пожежі побачили, коли вже переборка почала горіти, – розповідає керівник асоціації ветеранів-підводників.
…Пожежа почалася об 11-й годині ранку в 7-му відсіку човна. Вахтовий відсіку загинув, не подавши сигналу пожежі. Відтак аварійна тривога на човні була оголошена тільки через 12 хвилин, коли вогонь вивів із ладу важливі електричні системи, через що “Комсомолець” на глибині 380 метрів втратив хід.
Аби піднятися на поверхню моря, командир наказує стиснутим повітрям “продути” воду зі спеццистерн. Вважається, що це повітря і рознесло вогонь спочатку по всьому 7-му відсіку, а згодом — і по сусідніх чотирьох, буквально за лічені хвилини. Температура в місці пожежі піднялася до тисячі градусів. Щоправда, човен таки зміг піднятися на поверхню моря.
Субмарина горіла вже 37 хвилин, коли капітан 1-го рангу Євген Ванін нарешті передав у штаб звістку про аварію. Він запевнив командування, що ситуація не викликає особливої тривоги. Однак через руйнування відповідних бортових систем на березі сигнал змогли прийняти тільки з восьмої спроби – на той час на човні вже були отруєні димом і обпечені моряки.
Не знаючи про це, командування все одно надсилає в район аварії плавбазу Північного флоту “Олексій Хлобистов” — о 13:20. А ще через годину радянські літаки змогли встановити зв’язок із командиром човна — той знову заявив, що не має ніяких прохань і що команда справляється з вогнем.
— Сьомого квітня я був на березі, – згадує Сергій Шабовта. — Усі на базі були переконані, що пожежу ліквідують і човнові нічого не загрожує.
Думаю, якби в пріоритеті було людське життя — більше членів екіпажу вдалося б врятувати. Але тоді на першому місці стояла військова таємниця, бо “Комсомолець” з технічної точки зору був унікальним. Просити допомогу у норвежців — капіталістичної країни, члена НАТО, ворога — було неможливо. Зрозумійте, йшлося про військовий атомний підводний човен, котрий виконував бойове завдання, мав певні секрети на борту.
Тепер справді багато що змінилося, і гуманітарна складова набула більшої ваги. Думаю, сьогодні більше б переймалися збереженням життя людей, — вважає Шабовта.
Тим часом команді справді вдалося суттєво локалізувати пожежу. Але о 16:35 човен став осідати на корму — виникла загроза затоплення. Через п’ять хвилин капітан дав наказ готуватися до загальної евакуації. Щоправда, команда мала лише два рятувальні плоти, які вміщали тільки по 20 людей кожен. А о 17:08 човен стрімко затонув на глибині 1658 метрів — з усіма своїми ядерними ракетами.
— Може скластися враження, що капітан втратив час, доповідаючи командуванню про контроль над ситуацією, – розмірковує Сергій Шабовта. — Але не все так однозначно. Командир відпрацював головні протипожежні заходи, прийняв правильне рішення спливати на поверхню. Він не міг прорахувати всі наслідки своїх дій, бо це в принципі неможливо. До певного часу здавалося, що екіпаж нормально справляється — пожежу ж удалося локалізувати. А потім події розвивалися так стрімко, що вже нічим не можна було зарадити. І зверніть увагу: командир прийняв рішення про евакуацію без відповідного розпорядження командування, тобто взяв на себе відповідальність.
…Чомусь ніхто з екіпажу не скористався рятувальними жилетами — тобто почали евакуацію без індивідуальних рятувальних засобів. 59 моряків борсалися в крижаній воді; кому не вистачало місця на плотах, трималися за їх краї.
Першими помирали ті, хто зазнав сильних опіків та отруєння чадним газом. Деякі ж перед евакуацією хильнули спиртного — у холодній воді це обернулося смертю.
Командир і ще четверо моряків опинилися в рятувальній камері, яку “Комсомолець” потягнув за собою в безодню.
Всередині човна залишився капітан 3-го рангу Іспенков — він до останнього забезпечував роботу дизель-генератора. Ще четверо загинули в пожежі.
— На “Комсомольці” хоча б камера рятувальна була — а вона не у всіх проектах передбачалася, — зауважує Шабовта. — На сумнозвісному “Курську” її не було, наприклад.
— Підводники насправді — потенційні смертники. І в Союзі, і в Росії, й у світі багато екіпажів загинуло, це, на жаль, така професія,
— констатує голова ветеранської асоціації, яка донедавна отримувала пряме бюджетне фінансування через Мінсоцполітики.
Зараз Шабовта підписується також як “політичний експерт”, славить на каналах типу “112-го” “велікую побєду” і СРСР, за що одного разу навіть отримав порцію зеленки від ветеранів АТО.
…Плавбаза підійшла до місця катастрофи тільки через 1 годину 12 хвилин після затоплення човна. На той час велика частина екіпажу загинула у крижаній воді. Із 59 моряків, що лишалися на поверхні, підняли тільки 30 живих і 16 померлих. За кілька годин, вже в абсолютній безпеці, померли ще троє врятованих: після пережитого стресу закурені на палубі цигарки стали для них непомірним навантаженням.
Віктор Федорович Слюсаренко обрав професію підводника з доволі житейських причин — житло, пільги, рік зараховувався за два, відтак для пенсії було достатньо 12 років служби. Після відставки планувалося повернення на рідну Вінниччину і спокійне забезпечене життя.
Віктор Слюсаренко
Коли почалася пожежа на “Комсомольці”, 26-річний мічман Слюсаренко саме відпочивав після чергування. Почувши сигнал тривоги, побіг на бойовий пост.
— На березі нас тренували для форс-мажорних обставин. Але ніхто не думав, що човен потоне, командування переконало в його надійності, – говорить моряк-підводник. — Ми навіть жартували: щоб нас потопити, човен треба розібрати на запчастини. Тому в команди й паніки не було. Ми знали, що до нас іде допомога, і рятували човен, тим самим рятуючи себе.
Командир включив Віктора до рятувальної команди. Надягнувши спецкостюм і дихальний апарат, мічман Слюсаренко брав участь у гасінні пожежі й витягав із палаючих та задимлених відсіків моряків, які вже не могли самостійно пересуватися.
У субмарині дуже тісно, човен весь нашпигований технікою, навіть у центральному проході двом людям важко розминутися, рятувальний костюм розрахований лише на 40 хвилин роботи.
Віктор Слюсаренко в часи служби на флоті
Коли командир віддав наказ готуватися до евакуації, матроси взялися пакувати секретну документацію й апаратуру, а Слюсаренко вирішив зібрати особисті речі. Поки робив це, екіпаж піднявся на верхню палубу. Віктор теж почав пробиратися нагору, але в цей момент човен став тонути.
Мічман дивом дістався так званої ВСК — “всплывающей спасательной камеры”, котра теоретично дозволяла врятуватися з глибин усьому екіпажу.
Їх було п’ятеро: командир Ванін, офіцер Юдін і три мічмани. Слюсаренка втягують у камеру останнім.
Зовнішній люк змогли закрити тільки на одну защіпку. І дуже наморочилися з нижнім, що відділяв камеру від човна. Крізь щілини до камери стала просочуватися каламутна вода: офіцеру Юдіну доводиться кілька разів пірнати, аби закрити нижній люк спеціальним ключем.
А далі — біль усього подальшого життя Віктора:
щойно неймовірним зусиллям зачинили нижній люк, як іззовні в нього хтось постукав.
Якийсь моряк зміг крізь переходи палаючого човна дістатися до евакуаційної камери.
Командир наказує знову відкрити 250-кілограмовий люк і врятувати товариша. Хлопці на мить забарилися — підсвідомо розуміли, що вдруге зачинити люк вже не вдасться. Але Юдін пірнув, виконуючи наказ. У цей час в човні стали лунати вибухи, і стук припинився.
“Комсомолець” на дні
— Я багато думав про цей стук, — говорить Віктор Слюсаренко. — Мені він довго не давав спокою. Але згодом я дійшов висновку, що ми все одно не змогли б відчинити тоді той люк — забортний тиск був більшим, ніж у камері, і просто вчавлював люк у неї. Нашої вини немає…
…П’ятеро підводників починають приводити в дію відповідні механізми, щоб відірвати камеру від човна — не вдається. Хлопці знають, що камера розрахована на глибину до одного кілометра, і якщо човен опуститься нижче, камера зруйнується. Рахунок ішов на хвилини.
Але їм пощастило: у хаосі вибухів і детонацій на борту субмарини камеру буквально відірвало від неї, і ВСК почала спливати.
За словами Слюсаренка, камера миттєво наповнилася якимсь туманом. Чийсь голос віддав команду підключити ІДА — “індивідуальні дихальні апарати”. Їх до цієї камери з початком пожежі приніс лікар Леонід Заєць — хотів рятувати моряків від чадного газу, однак не встиг, моряки загинули, і апарати залишилися невикористаними.
У камері п’ятеро моряків і п’ять апаратів. Є надія на порятунок. Але Юдін вже втратив свідомість. Мічман Черніков, котрий встиг одягнути апарат, намагався допомогти офіцерові. Командир човна і ще один мічман, Краснобаєв, чомусь не скористалися ІДА й задихнулися, Слюсаренко не встиг їм допомогти.
Нервуючи, Віктор надів на себе тільки маску — мішок із повітрям тримав у руках. І тут камеру викидає на поверхню моря!
Верхній люк, закритий лише на одну защіпку, відкрився, мічмана Чернікова викинуло через відкритий отвір назовні. Він упав у море, від удару об воду все повітря з його мішка пішло в легені й розірвало їх.
Віктора Слюсаренка теж викинуло з камери, але з меншою силою, і мішок з повітрям він тримав у руках, бо все ще не встиг його надіти. Це й врятувало мічману життя.
Так українець став єдиною у світі людиною, що змогла врятуватися із глибини 1658 метрів.
Віктор Слюсаренко
Слюсаренко сорок хвилин тримався на воді. Півтораметрові хвилі били в обличчя, збивали дихання, у воді було повно солярки й мастила з човна — наковтався. Мокрий одяг тягнув углиб. Раптом потужна хвиля підкинула Віктора вгору, і він побачив корабель, що йшов на допомогу. З корабля його помітили тільки завдяки оранжевому дихальному мішку загиблого Чернікова, що плавав поблизу.
— Хто винен? У мене одна відповідь: винувата система,
— наголошує сьогодні Віктор Слюсаренко. — Система недобудувала корабель і нас недовчила. Ще й командування не до кінця усвідомило загрозу.
І у виробничників, і в нас недоліки були. Це був експериментальний човен — усі дрібниці передбачити неможливо. Але я вам скажу: економили на сірниках. Апаратів для дихання було всього тридцять. Замість мідних прокладок поставили пластикові — вони миттєво поплавилися. На борту були гідрокостюми і водолазне спорядження, але неготові до використання, бо ніхто й припустити не міг аварії. Два рятувальні плоти були запаковані у спецконтейнери – і тільки один мічман на весь екіпаж знав, що робити, аби контейнери автоматично відкрилися і плоти надулися. Але мічман загинув. Запаяні контейнери відкривали вручну від безвиході!
Я потім поцікавився у старпома, чому не вчили екіпаж користуватися плотами, а він відповів: пліт одноразовий, як його після навчань списати?
Рятувальна камера була розрахована на 50 членів екіпажу, бо попервах на човні передбачалося 50 моряків. Потім з’ясувалося, що це замало — екіпаж збільшили до 67 осіб, плюс у похід з нами вийшли два представника командування — стало 69. А камеру ж ніхто не переробив. І навіть якби ми увіпхалися в неї всі, вона не витримала б такого навантаження і не спрацювала б! — розповідає колишній мічман.
Читайте також:
Російські атомні підводні човни перестали бути “невидимими” для США, – росЗМІ
…Потім для врятованих був госпіталь, санаторій, нагородження всієї команди орденом Червоного прапора, відповіді на запитання державної комісії.
Уцілілим морякам дозволили обирати місце подальшої служби — Слюсаренко обрав Київ.
Служив спочатку у вищому військово-морському політичному училищі, після його розформування — в СБУ, по виході на військову пенсію продовжує роботу в СБУ за цивільним наймом.
У 1990 році у Слюсаренків народилася двійня — хлопці. Ні з армією, ні з флотом вони свою долю не пов’язали.
— Знаю, що, крім мене, вижили ще кілька українців, зокрема, лікар Заєць, матрос Копейко. Але де вони зараз — не знаю, в Україні їх немає.
Я ні з ким із уцілілих не підтримую стосунків, вони десь у Росії, і з ветеранською організацією підводників теж. Став віруючою людиною. Історія в Норвезькому морі для мене — немов з іншого життя, з іншої планети. Хоча я жодного разу не шкодував про те, що був моряком, і що мені довелося таке пережити, — підсумовує Віктор Слюсаренко.
На YouTube можна знайти відеозапис виступу Віктора в протестантській церкві: він розповідає про Боже провидіння і чудо свого порятунку.
Читайте також:
В Одесу вперше за 10 років зайшов підводний човен
У Чорне море увійшов новітній підводний човен РФ з радіусом ураження 3000 км
У США став до ладу суперсучасний підводний човен Illinois
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
