“Гуцулка Ксеня”: дуже красиво і є що потролити

 

дивилася: Ольга Погинайко

 

Автор: історія «Гуцулки Ксені»

80 років тому, далекого 1938 року, відомий західноукраїнський композитор Ярослав Барнич написав оперету за мотивами шалено популярного тоді танго. Танго називалося «Гуцулка Ксеня» і, кажуть, Барнич був і його автором теж (за іншою версією пісню написав роман Савицький, учитель із села на Львівщині). З назвою оперети довго не заморочувався – назвав так само, як і пісню.

А через 80 років режисерка фільмів «F63.9 Хвороба кохання» (дивилася, веселе іронічне кіно, сподобалося) і «Моя бабуся Фані Каплан» (не дивилася, але треба) Олена Дем’яненко зняла за мотивами оперети фільм. З назвою теж особливо не заморочувалася – назвала так само, як оперету.

Зізнаюся, що про Ярослава Барнича я до появи фільму не знала абсолютно нічого. І це попри те, що родом я з-під Франківська, де він багато років працював. І навіть моя багаторічна робота в «Смолоскипі» і його зв’язок з українською діаспорою (Барнич емігрував у 1944-му – перед приходом у Галичину «других совєтів») мені тут не прислужилися. Зате прислужилося кіно.
До речі, як виявилося, саму оперету ще 1997 року поставив у Театрі Заньковецької режисер Федір Стригун. Там її зараз уже не ставлять, але якщо хто хотів би її подивитися, то цілком можна знайти актуальну постановку.

Сюжет: мюзикл з елементами детективу

Але повернуся до фільму. Сюжет стрічки не оригінальний, а лібрето оперети мені нагуглити якось не вдалося. Тож можу тільки здогадуватися, що з побаченого у фільмі придумане Барничем, а що додане вже тепер. Виходить так, що писати про невдалі ходи якось аж незручно: таке відчуття, ніби критикуєш не Олену Дем’яненко, а ледь не якого-небудь Франка або Лесю ☺

Жанр стрічки творці визначають як мюзикл і комедію, хоча він також має елементи мелодрами і навіть детективу (останнє, щоправда, не зрозуміло для чого).

Дуже загальну канву всі вже знають: у Ворохту приїжджають з Америки молодий спадкоємець мільйона доларів Яро Деделюк і його вуйко Майк Деделюк. Мета поїздки – вженити Яро, який лише таким способом може отримати свій спадок (а вуйко Майк – сто тисяч за послуги свахи 😅).
На все про все у Яро – тиждень, як не встигне – гроші відійдуть його двоюрідній сестрі Мері. Мері, звісно, теж на місці, але, як по правді, то її цікавлять не так гроші, як карпатські ковбої. Зате мама Мері явно прибула саме для того, щоб проконтролювати ситуацію і не дати тим двом шалапутам змахлювати.

Вся ця компашка оселяється в пансіонаті під назвою «Оселя “Говерля”». Директор пансіонату Іван Синиця – за сумісництвом старий знайомий Майка Деделюка і за відсоток готовий підсобити давньому другові. До комплекту серед героїв нам ще бракує власне Ксені. Вона, звісно, є, інакше ніяк, така собі просунута Ксеня на ровері і з рюкзачком замість вишиванки.

Ксеня і професор (Олів’є Бонжур)

Додатком до цього «обов’язкового набору» – ексклюзивний бенд оселі (Dakh Daughters) і напівбожевільний професор-лепідоптеролог (ну страшенно нагадує мені всесвітньовідомого письменника Набокова, що багато років щоліта ловив метеликів по американських горах). Ну, і звісно, вівці і гуцули, куди ж без них.

Весь цей водевільчик втілено на фоні просто-таки божевільно красивих карпатських краєвидів, від яких серце мліє і хочеться все кинути і махнути жити в гори.

Час дії: інтрига нещасливого хепі-енду

Що мучить мене уже два тижні від самого перегляду фільму – то це час дії. Загалом стрічка хоч і відсилає до певного доволі чіткого хронотопу – Карпати, перша половина ХХ ст., але якихось конкретніших маркерів не має. Жовнір і суддя не говорять польською чи німецькою, а лише українською (що, взагалі-то, було неможливо), а народні строї виглядали загалом однаково що перед Першою, що перед Другою світовими війнами. Так що картинка виглядає на стару-добру бабцю Австро-Угорщину.

Щойно в самому кінці стрічки в титрах дізнаємося, що весь наш хепі-енд і ідилія (закінчення передбачене жанром) – то все фігня і вилами по воді писано, бо надворі 1939 рік, а отже, зовсім близько вже «перші совіти», і німці, і «другі совіти», і зовсім не факт, що ті доля҆ри комусь взагалі поможуть. Раптово цей фінальний акорд додає фільму непередбачуваної трагічності, яку явно не міг закласти автор оперети у 1938 році.

Гра: великі очі й «живі» іноземці на тлі безперервного концерту Dakh Daughters

Що ще у цьому кіно прекрасне, крім Карпат, – це костюми. Чудові гуцульські однострої, ще крутіші стилізовані костюми Dakh Daughters. Тут мало казати, на це треба дивитися.
А ось щодо музики – не все так однозначно. Dakh Daughters, звісно, неймовірні і прекрасно співають, але… Але це не для масового глядача. Звісно, людям необхідна просвіта і зразки хорошої музики для розвитку смаку. Втім, якщо «прошареним» бонусний концерт Dakh Daughters, безумовно, зайшов, то «пересічні», цілком вірогідно – не зрозуміють. Час покаже.

Неоднозначна справа і з акторами (знову 😵). Головні герої Ксеня і Яро (чомусь) черговий раз виглядають невиразно і грають, ніби приведені. Хоча, якщо подумати: хлоп три місяці їздить по Галичині, вибираючи жінку, і при перспективі втратити спадок на мільйон, він тягне до останнього. Може, він і справді.. еммм… надто романтичний…

А що Ксеня? Ксеня має дві функції: дивитися на Яро великими очима (десь я вже це бачила, але де? Дайте подумати… точно! В кожному другому сучасному укркіно є така Ксеня), а в самому кінці виявитися цілком таки шустрою кобітою і полагодити всю справу (нє, ну а хто, як не вона 😁).

Варвара Лущик у ролі гуцулки Ксені

До речі, шустрих кобіт у цьому фільмі не бракує. Вже згадана Мері – наскрізь романтична натура, котра мріє бути пірваною (вкраденою, а не те, що ви подумали 😀) карпатським леґінем, встигає спланувати, яке в них буде життя і ґаздованка, звісно, після одруження. Але пальму першості слід віддати гуцулці Марусі у виконанні Христини Федорак (до речі, чудово зіграно, чи не найкраща жіноча роль). Їй вдається успішно обкрутити навколо пальця старого лиса Майка, та ще й так, що він забирає в Америку не лише її, а й неябиякий «доважок».

Мері (Катерина Молчанова) зі своїм карпатським “ковбоєм” Семеном (Юрій Радковський)

А ось ще цікавий момент щодо акторів: на роль Івана Синиці обрали актора, зовнішньо схожого на самого Ярослава Барнича. Правда, дізнається глядач про це, тільки якщо почне гуглити…
Найкраще ж у «Гуцулці Ксені» зіграли американець українського походження Ігор Цішкевич (Майк Деделюк) і бельгієць Олів’є Бонжур (професор).

Олег Стефанов у ролі Івана Синиці

Не дуже поширена раніше практика запрошувати у кіно акторів з інших країн (воно й ясно, за такі гроші, як може запропонувати українське кіно, далеко не розженешся) потроху набуває поширення. І дає результати. Ні, справді! От дивишся, як Цішкевич працює в кадрі – і отримуєш чисте задоволення. Не хочеться кричати на пів кінотеатру «навіщо?» і «що це було?».

Підсумуємо: фільм легкий, знятий красиво, хороша музика, прекрасні костюми й гори компенсують окремі недоліки акторської гри. Йти варто всією сім’єю. А якщо ви родом не з Карпат, то беріть із собою ще нотатник – будете нові слова записувати ☺

…І попри всі прекрасності, у «Гуцулці Ксені» таки є що потролити. Нижче − мій персональний рейтинг.

Дядько-сваха Майк Деделюк (Ігор Цішкевич)

———————— Обережно, спойлери! ————————

Три епізоди «Гуцулки Ксені», які дуже хочеться потролити:

1. Незаперечна першість належить гуцулці Ксені в протигазі.

Такий сюжет Ксеня і її вуйко Іван, він же власник Оселі «Говерля», влаштовують марновірним гуцулам повернення легенди про Гуцулку Ксеню, яка вже 100 років як ходить Карпатами. Легенда повертається у вигляді марева на фоні заграви між горами (яке найкраще видно, звісно ж, з веранди тої самої оселі).

Технічно все це щастя здійснюється за допомогою великого прожектора в людський ріст, який світить від велосипеда. Педалі крутить вуйко Іван (це ж як треба крутити, щоб такий великий прожектор так яскраво світив?! Йому би в «Тур де Франс» виступати!). Ксеня, вдягнута в повний народний костюм з отакенним вінком, – зображає ту саму легендарну гуцулку. А що для марева потрібна ще димова завіса, то до костюму Ксеня вдягає… протигаз.

Картинка просто неймовірна! Я б собі такий постер купила за грубі гроші, повісила над робочим столом і щодня тішилася.

2. Друге місце віддаю родинній історії професора.

Взагалі пан професор у фільмі з’являється незрозуміло для чого. Припускаю, що справжня його функція – зробити стрічку трохи схожою на індійське кіно.

Бо якщо на самому початку професор розкаже вам історію про дружину, котра від нього втекла аж до Америки, то не сумнівайтеся: та єдина пані, котра прибуде з Америки – і буде його дружиною. А її донька – його донькою (про яку він, звичайно, взагалі не знав, але тут же полюбив).

Дивно, що не дійшло до порівняння родимок і вигуків у стилі «сестра!». Хоча варіант «доню, познайомся, це твій тато» теж нічого 😅

3. Щодо третього епізоду,
то тут я просто не можу вибратися між вівцями, в… кгм… органах яких розвиваються метелики, пікніком дівок на виданню і гуцулами, що танцюють танго рівними рядами.

Мабуть, виберу танго, бо справді, як його ще можна танцювати, як не квадратно-гніздовим.

Що почитати далі

Шість книжок про життя української діаспори на різних континентах:

1. Українська канадіана: збірник матеріалів з історії українців Канади. Т. 1: Піонерський період. (Дуліби, 2016)

2. Роберт-Богдан Климаш. Українська народна культура в канадських преріях (Дуліби, 2013)

3. Наталія Ханенко-Фрізен. Інший світ або етнічність у дії: канадська українськість кінця двадцятого століття (Смолоскип, 2011).

4. Українська Австраліана: Полтавщина, Галичина, Боснія (Видавництво ім. О. Теліги, 2014)

5. Сергій Ціпко. Українці в Аргентині (1897-1950): творення громади (Дуліби, 2015).

6. Марина Гримич. Життя під піньорами: культурний ландшафт українських поселень у Бразилії (Дуліби, 2016).

Читайте також:
“Крути 1918”. Несподівано. Добре

“Таємний щоденник Симона Петлюри”: на старі граблі обома ногами

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: