“Філарет вистраждав автокефалію”. Історик — про те, навіщо нам томос і чому його має отримати саме глава УПЦ КП

Ірина Преловська. Фото: Radiosvoboda.org

автор: Майя Орел

Київ прийняв християнство у Х столітті. Чому ж саме зараз Константинополь дає автокефалію для Української православної церкви? І навіщо нам томос від Вселенського патріарха, якщо вже сотню років маємо Українську автокефальну церкву?

Про це «Новинарня» веде розмову із доктором історичних і церковно-історичних наук, професором Київської православної богословської академії Іриною Преловською.

За її словами, Українська православна церква з Х по ХХ століття і не переймалася своєю незалежністю від Константинопольської чи Московської патріархії. Навіть поняття такого, як Українська церква, не існувало: віками йшлося про Київську митрополію спочатку Константинопольського, а з ХVІІ століття — Московського патріархату. Питання автокефалії ніколи на офіційному рівні не піднімалося, принаймні, відповідних церковних документів історики не знайшли.

Незалежній державі — незалежну церкву

— Про те, наскільки українці були байдужі до питання автокефалії, красномовно свідчить ось такий факт: у 1588 році через наші землі до Москви проїжджав Константинопольський патріарх Єремія ІІ Транос, який збирав внески на утримання Царгородського патріархату. Одночасно він вирішував багато церковних питань, зокрема, провів кілька Соборів — тобто довгенько пробув на нашій території.

І ніхто не просив у нього автокефалію! — каже Ірина Преловська. — Хоча саме патріарх Єремія, добравшись до Москви, в січні 1589 року і встановив Московську патріархію.

Але московський приклад наших священиків не зацікавив — додому патріарх Єремія їхав знову ж таки через Україну, і знову ніхто не заїкнувся про автокефалію.

  • Чи не тому, що Україна віками не мала своєї державності?

— Це однозначно. Україна була поглинута Росією, українське церковне життя розчинилося в російському: ми були Південно-Західним краєм імперії з ХVІІІ століття, наші єпархії не вирізнялися — їх у відповідних документах записували в алфавітному порядку посеред кавказьких, власне російських тощо.

Тобто і територіально, і організаційно українські єпархії були складовою частиною РПЦ і не мали ніяких преференцій. І поки не постало питання української державної незалежності у 1917 році, доти ніхто не заговорював про автокефалію.

А у 1917 році, коли Михайло Грушевський виступив за політичну автономію від Росії, питання автокефалії вибухнуло на всіх церковних єпархіальних з’їздах.

  • Відомо, що тоді автокефалія таки була проголошена. Як це вдалося?

— Сто років назад вона проголошувалася кілька разів. У 1917 році було створено Всеукраїнську православну церковну раду (ВПЦР) — і духовенство, і миряни зрозуміли, що треба переходити до практичної роботи, тобто провести Всеукраїнський церковний Собор, який і проголосить автокефалію і обере митрополита-українця.

Цей собор відбувся у 1918 році. Знадобилося аж три його сесії, адже тривали військові дії, змінювалися українські уряди (Грушевського, Скоропадського, Петлюри).

На Соборі Єпископат РПЦ і слухати не хотів ні про яке богослужіння українською мовою, тим більше — ні про яку автокефалію. Прихильників автокефалії навіть вигнали з Собору під приводом «неправильності» їхніх мандатів.

На третій сесії Собору проросійські сили ухвалюють рішення про автономний статус Української православної церкви у складі Російської, і цей документ отримав благословіння Св. Патріарха Московського і всієї Росії Тихона.

Але 1 січня 1919 року уряд Петлюри ухвалив Закон про автокефалію Української церкви.

Щоправда, цей документ не визначив структури незалежної церкви, не виписав склад церковного управління, у ньому навіть не було згадки про статус очільника церкви — Директорія УНР вважала, що ці всі речі має визначити сама церква на своєму Соборі.

Одночасно, Директорія визначила, що автокефалія має утвердитися під юрисдикцією Константинополя, а не Москви, яка скомпрометувала себе відкритою антиукраїнською позицією. Уповноважений від Директорії УНР поїхав до Константинополя впорядковувати усі ці питання.

Але в Туреччині саме розпочалася революція, Константинопольському патріархату було не до української автокефалії. Тим більше, що більшовики вибили Директорію з Києва, українська державність була під загрозою — і хто б наполягав на автокефалії?

  • Не пощастило…

— Не те слово. У лютому 1919 року більшовики захопили Київ і реквізували усе церковне майно разом із храмами.

Але до Києва повернувся протоієрей Василь Липківський з іншими прихильниками української автокефалії. Вони утворили нову ВПЦР і розпочали організацію українських парафій в квітні 1919 року. Більшовики тоді постановили: хто з церковних організацій зареєструється відповідно до їхнього законодавства, той отримає в оренду реквізовані храми.

Голова ВПЦР Михайло Мороз зареєстрував спочатку перший зразковий статут українських парафій, а потім Всеукраїнську спілку українських парафій, отримавши чималу кількість храмів. У тому числі й Софію Київську.

Вже 22 травня 1919 року в окупованому більшовиками Києві Липківський відслужив першу літургію українською мовою — у Микільському соборі, в супроводі хору під керуванням Леонтовича.

Стосунки української церкви і Російської настільки загострилися, що Київський єпархіальний совєт (тобто єпископат, що визнав себе частиною Російської церкви) позбавив священицького сану самого Липківського, ще кількох українських священиків.

Протистояння тривало, і 14 жовтня 1921 року Всеукраїнський церковний собор у своїх канонах офіційно зафіксував автокефалію Української православної церкви.

Навіщо Українській церкві томос

  • Тоді чому ми сьогодні знову говоримо про необхідність автокефалії, якщо УАПЦ існує вже майже сто років?

— За Петлюри ми зверталися до Константинополя, щоб документально оформити автокефалію, оскільки Київська митрополія з Х по ХVІІ століття перебувала в юрисдикції саме Константинопольського патріархату.

Але УАПЦ, митрополитом якої у 1921 році став Василь Липківський, абсолютно ігнорувала Константинополь. Мовляв, от ми національна церква православних українців. Навіщо нам питати Константинополь, який ніякого народу не представляє?

Проголосивши автокефалію на Соборі УАПЦ 1921 року, прихильники Української церкви вважали, що просто відродили історичну справедливість: створили самостійну церкву українського народу, яка ніякому урядові не підлегла і нікому не підзвітна, крім як українським православним.

  • А хіба так не можна? Навіщо нам потрібне схвалення Константинополя? Так званий томос?

— Тому що Вселенське Православ’я влаштоване як система історичних патріархатів і залежних від них автокефальних і автономних Церков. Не може бути Церкви, яка б проголосила своє утворення і подальше існування без зв’язку з існуючими Церквами і, відповідно, не перебуваючи з ними в молитовному єднанні.

Такі утворення однозначно відкидаються як єретичні або сектантські або розкольницькі — тобто, такі, що або не мали апостольського преємства, або розірвали його з тими, хто традиційно залишається в спілкуванні  з Вселенським православ’ям.

Читайте також:
Українська помісна церква буде повністю незалежною, — Павленко

  • І як довго протрималася УАПЦ на чолі з митрополитом Василем Липківським в Україні?

— Офіційно УАПЦ проіснувала до 1930 року, коли чекісти примусили її самоліквідуватися і зареєструватися вже під назвою «Української православної церкви». (Липківського відсторонили від керування церквою трьома роками раніше і з 1927 року УАПЦ очолював єпископ Гайсинський УАПЦ Миколай Борецький).

Під цією назвою вона й проіснувала до свого винищення — фізичного знищення єпископів і священиків і ліквідації парафій. 27 листопада 1937 року розстріляли й Липківського…

Німці під час окупації дозволили реєструвати українські парафії — і священики УАПЦ поверталися на українську територію або виходили з глибокого підпілля.

Іван Огієнко, архієпископ Холмський і Підляський, випустив навіть меморандум про створення Київського патріархату і чергове проголошення автокефальної Української церкви.

Але наступ радянських військ поклав край усім цим намаганням.

Частина священиків УАПЦ пішла на захід, а хто залишився в Україні, був репресований. Все, навіть згадка про УАПЦ в Союзі була притлумлена — як і не було Церкви.

І лише на хвилі перебудови у 1989 році УАПЦ, що збереглася в еміграції, провела в Києві Всеукраїнський Собор і обрала своїм патріархом Мстислава (Скрипника), племінника Петлюри — він був очільником УАПЦ в діаспорі.

  • Чому ж у 1991 році не намагалися отримати томос від Константинополя?

— Причин було кілька — і на рівні держави, і на рівні церкви. Президент Кравчук через тиск радянської спадщини в суспільному і церковному житті навряд чи дав би раду цим речам, він і не брався за них. Так само, як і подальші українські президенти.

Вселенський патріарх Варфоломій з президентом Віктором Ющенком під час візиту в Україну 2008 року

Для Константинополя ж, тодішнього Вселенського патріарха Димитрія І, на початку 1990-х українські події, очевидно, не були знаковими.

  • Але Віктор Ющенко зараз говорить, що в 2008 році Україна мала шанс отримати томос, тільки Москва завадила.

— Справді, на 1020-ліття хрещення Русі Вселенський патріарх Варфоломій прибув до Києва, і питання автокефалії порушувалося. Однак закулісні перемовини, інтриги й торги загубили справу.

Скажу тільки, що Ющенко зовсім не Філарета хотів бачити патріархом незалежної української церкви. І досить про це.

«Філарет вистраждав автокефалію, і томос має отримати саме він»

  • А сама церква мовчала щодо Томосу на початку 1990-х?

— Тоді в церковному житті українських православних почався бурхливий період. Відбувся розкол в Українському екзархаті Російської православної церкви (тобто структурної одиниці РПЦ на території України).

Прихильники Москви на початку 1990 року скасували Екзархат і заснували Українську православну церкву Московського патріархату. Очолив її митрополит Київський і всієї України Філарет, який до того був українським екзархом РПЦ.

Однак після здобуття української незалежності Філарет виголошує тезу: незалежній Україні — незалежну церкву.

З канонічної точки зору він був абсолютно правий, бо коли відокремлюється якась країна, в ній утворюється своя Церква.

Філарет сподівався, що йому вистачить авторитету і сили проголосити незалежну автокефальну церкву в Україні, трансформувавши для цього український екзархат РПЦ. Але він значно переоцінив свій авторитет.

Його засудили на Архієрейському соборі в Москві в червні 1992-го, очільником УПЦ МП замість нього став привезений із Ростова-на-Дону митрополит Володимир (Сабодан), а митрополит Філарет і його прихильники опинилися в ізоляції.

У червні 1992 року митрополит УАПЦ Володимир (Романюк) запропонував Філаретові об’єднатися в Українську православну церкву. Об’єднання відбулося, але частина УАПЦ його не визнала і відкололася. З того часу і дотепер маємо три православні церкви в Україні — автокефальну, православну київського і православну московського патріархату.

  • А чому частина УАПЦ не захотіла Філарета?

— Його противники казали: ми згодні об’єднуватися, однак без митрополита Філарета, адже він радянський митрополит, «кадебіст» і «русифікатор». Справді, митрополит Філарет вихованець Російської церкви, відтак мав відповідне радянське минуле. Але треба віддати йому належне: він цього ніколи не заперечував.

Останні 27 років його не приймає УАПЦ, його поливає брудом УПЦ МП, більше того, Російська церква піддала його анафемі у 1997 році, а він під величезним тиском робить свою справу з об’єднання і утвердження Української церкви як Помісної.

  • На вашу думку, чому рух за автокефалію очолив Філарет, а не архієреї УАПЦ?

— Тому що фігури, рівної за масштабами і церковним досвідом Філарету, в українському православ’ї зараз немає.

Читайте також:
39-річний патріарх. Хто такий Епіфаній Думенко, якого УПЦ КП висунула на главу єдиної церкви

Патріарх Філарет. Фото: Новинарня

  • А міг би Філарет заради об’єднання церкви піти під крило УАПЦ, «приборкавши гординю»?

— Св. Патріарх Філарет має закалку Московського патріархату, у нього своя модель, як повинна будуватися Церква, її стосунки з державою тощо. На поклон він ні до кого не піде.

І потім: патріарх Філарет за цей час витримав стільки паплюжень і ненависті, що така стійкість має увінчатися нагородою. Він вистраждав автокефалію, і Томос має отримати саме він, це буде справедливість у загальнолюдському сенсі. А згодом можна вибрати іншого очільника.

«Собор — це технічне питання, автокефалія буде все одно»

  • Філаретові 23 січня 2019 року виповниться 90 років, усі під Богом ходимо…

— Автокефалія надається не особі, а Українській православній церкві, незалежно від того, хто є її очільником. Об’єднавчий Собор все одно відбудеться. Це державна політична подія, і особи предстоятелів не мають значення.

  • А може так трапитися, що на об’єднавчому Соборі наші архієреї пересваряться і автокефалії не буде?

— Такого трапитися не може. Тому що держава узяла цей процес під контроль, і на самоплив його ніхто не пустить. Хто почне каламутити воду, того будуть м’яко переконувати. Фактично, Собор — це вже технічне питання, процедура. Проблема в принципі вирішена, і автокефалія стає реальністю.

Що таке…

  • Автокефалія — це статус помісної церкви, як самокерованої, незалежної частини Вселенської Православної Церкви, що очолюється патріархом або архієпископом чи митрополитом.
  • Томос — указ, декрет, послання предстоятеля помісної православної церкви. Шляхом надання томоса деякій частині «материнської» церкви офіційно проголошується автокефалія.

Читайте також:
Глава об’єднаної української церкви отримає томос 6 січня, – УПЦ КП

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.