Репортаж учасника трьох революцій із табору під ВР: насправді все не так погано, як розповідають ЗМІ

Михайло Свистович
громадський діяч, активіст руху “Відсіч”, учасник студентського голодування 1990 року, акції “Україна без Кучми” 1999-2000 років, Помаранчевої революції і Євромайдану, засновник та редактор сайту “Майдан”

(FB)

Позавчора (26 жовтня) вперше побував у наметовому містечку біля Верховної Ради, про яке мало що знав. (…)

…Серед порожніх наметів і куп сміття між палаючих діжок ходили кілька десятків замерзлих і пропахлих димом мутних неохайних людей бомжуватого вигляду, які самі не знали, що вони там роблять. За всім цим наглядали не менш мутні тітушкообразні агресивні молодики з прихованими злими намірами, написаними в них на обличчі. Злий і засмиканий Соболєв кидається на кожну підозрілу людину. Народу, який би їх підтримував, не було. Всюди панувала гнітюча напружена атмосфера і т.д. і т.п.

Саме таку картину я очікував побачити, маючи уявлення про наметове містечко з наших ЗМІ та одкровень наших можновладців. Тому заздалегідь зателефонував і попросив вийти мені назустріч, бо не мав наміру туди заходити.

Знайомий попросив підійти до готелю “Київ” або “Національний”. Я був ближчий до “Києва”, тож пішов по Грушевського туди.

На тротуарі стояв “блокпост” з поліцаїв і нацгвардійців, і я подумав, що мене не пропустять, але ніхто на мене не звернув увагу, як і на інших перехожих, пройшов крізь правоохоронців і дійшов до містечка, яке перегороджувало мене дорогу.

Підійшов до чергових на вході зі словами, що мені потрібно пройти до готелю “Київ”, зустрів здивовані погляди: “Так ідіть, будь ласка”.

Виявилось, що там також всіх пропускають, тож я увійшов на територію наметового містечка, яке перегороджувало всю дорогу…

…Походив по містечку як на Грушевського, так і в Маріїнському парку, і побачив дещо протилежне від того, що уявляв та не буду приховувати, що мріяв побачити, бо ж був і є противником цієї акції як такої, що дестабілізує ситуацію у воюючій країні та зібрана зовсім не з тією метою, яку декларує, бо ці штучно підібрані гасла “великої політичної реформи” аж ніяк не є тим, що нам зараз найперше необхідно і заради того, що декларують організатори як свою мету, збирати Майдан неадекватно.

Мій опис не претендує на всеохопну об’єктивність, адже я не зазирав до кожного намету та не проводив дослідження, не розмовляв з кожним мешканцем і не вивідував планів. Це просто суб’єктивні враження очевидця з побаченого неозброєним оком.

На “поверхні” (не в наметах) знаходилося зовсім не 45 і 35 людей, як я читав у повідомленні МВС, а десь 300-400, тобто не менше, ніж на Майдані 2014 року посеред буднього дня, коли там нічого не відбувалося (порівняння, звичайно, кульгає, адже чимало майданівців в такі дні знаходились всередині КМДА, Будинку профспілок та інших захоплених приміщеннях).

У Соболєва (нардеп від “Самопомочі” – “Н”) я читав, що містечка там два – військове та цивільне.

Їх там справді два, але цивільне містечко так ніхто не називає (військове містечко справді має назву “військове”, на ньому це написано), бо там також чимало людей, які воювали.

Я так зрозумів, що у військовому містечку знаходяться виключно колишні військові, а в “цивільному” – не виключно.

Всюди панує чистота і порядок, навіть димом від діжок в повітрі не тхне (їх там чи мало, чи просто вони не понатикані всюди, щоб все засмердіти).

Читайте також:
Батальйон ЗСУ “Донбас” просить не пов’язувати з ним
“тітушок Семенченка” під Радою

За порядком наглядають хлопці у чорній формі з нашивками “Донбасу”. Вигляд у них, звичайно, не професорський, але й далеко не тітуханський. Звичайні люди на перший погляд. Уважно дивляться довкола, але погляд спокійний і не палаючий та не параноїдальний, ні до кого не чіпляються.

Та й немає потреби, бо серед людей теж панують порядок і самодисципліна. П’яних немає, неохайних також, всі вдягнуті не “от кутюр”, звичайно, але чисті та підтягнуті. Звичайно, кілька осіб бомжуватого вигляду там були (куди ж без них), але то одиниці-винятки.

Обличчя в людей просвітлені, мова й поведінка адекватна, на проплачених чи просто тусовщиків не схожі.

Не бачив я там і радикалів-маргіналів.

Схожих на грузинів людей бачив лише 2-3, і то щодо одного маю сумніви, може просто чорнявий українець, якоїсь активності вони не проявляли, просто ходили, як і всі, спілкувалися на різні теми.

В основному там звичайні люди, серед яких і мої знайомі активісти-АТОвці з різних куточків України, де вони ведуть боротьбу з корупцією, намагаються контролювати місцеву владу і просто проявляють може не завжди “технологічно правильну”, але все ж з позитивними намірами громадську активність.

Більшість людей, з якими я там спілкувався, приїхали не через Саакашвілі чи когось іншого. Це навіть написано на військовому містечку: “Ми не за Саакашвілі, Соболєва та Семенченка. Ми за позитивні зміни. Партійні прапори на території військового містечка заборонені” (цитую по пам’яті, тож до слів не чіпляйтеся).

Також я не зустрів там прихильників штурмів та погромів (це не означає, що їх там точно немає, я ж не зазирав кожному до голови), натомість зустрів багато людей, які вважають, що силових дій робити не можна, якщо влада не застосовуватиме силу.

Там навіть плакат на цивільному містечку висить: “Ми не допустимо бунтів та репресій у воюючій країні” (знову цитую по пам’яті).

А взагалі плакатів мало. Вони проти реально існуючих в нас негараздів і проти влади. Владу там не люблять, особливо Порошенка.

Хоча… в містечку є і порохоботи (в т.ч. й мої знайомі). Справжні порохоботи, які виправдовують будь-який крок Порошенка і не критикують його зовсім. Вони не заслані і не провокатори, вони там за покликом душі, бо вважають, що мотивація людей правильна, наміри позитивні, просто вони помиляються у визначенні винуватців, а тому таку активність треба підтримувати, налагоджувати зв’язки для подальшої громадської активності проти корупції та іншого лайна, якого в нас повно.
Деякі з цих порохоботів вважають, що Порошенкові цей протест вигідний, бо зняття депутатської недоторканності дасть йому більше можливостей боротися з недругами.
До речі, ця вимога є дискусійною і серед мешканців містечка, бо деякі бояться, що зняття недоторканності може бути використане владою проти опозиційних депутатів.

Та й інші формальні вимоги акції мало приваблюють більшість мешканців. Вони розуміють, що це не головне і не сприймають їх близько до серця.

В “цивільному” містечку є прапори якихось громадських рухів, є прапор УНСО. Здебільшого це місцеві рухи з різних кінців України.

Ставлення до лідерів і сцени теж приблизно таке саме як і на Майдані було.

Більшість слухає їх краєм вуха і не особливо шанує, хоч і не лає. Ставлення в цілому стримано-позитивне: “Розуміємо, що вони піаряться, але допомагають нам, і це вже добре”.

Дехто негативно ставиться до них, з нотками презирства (або до когось з презирством, а до когось нормально), дехто, навпаки, дуже позитивно, основна ж маса – стримано й нейтрально як до ситуативних союзників. Деякі з пієтетом ставляться до Саакашвілі, деякі, навпаки, з іронією: “Ну як він, вже живе серед нас як обіцяв?”

До речі, на його б місці я б там перебував довго і ночував би хоча б іноді та постійно лазив серед людей і спілкувався б з ними не тільки і не стільки зі сцени, щоб вони побачили, що він з ними, один з них, такий самий, як вони.

На питання, навіщо вони сюди тоді приїхали, чимало людей самі до кінця не можуть відповісти навіть собі. Приїхали, бо, як писалося на Майдані 2013-14 років, “Поймите, нас задовбало!”

Вони кажуть, що хочуть, аби не було корупції та інших зловживань, при цьому розуміють, що кнопочки “знищити корупцію” у Верховній Раді немає, що вона не зникне отак просто навіть при наявності доброї волі всіх можновладців. Але кажуть, що треба можновладців до цієї доброї волі спонукати, тиснути на них.

Також розуміють, що Майдан не може стояти до того часу, поки корупція зникне. Але питання, скільки він має стояти і що саме конкретно вимагати, для них відкрите.

Вони не знають, що треба робити, але кажуть, що приїхали сюди, бо нічого не робити теж не можуть, а того, що вони роблять на місцях, недостатньо, підтримка згори не відчувається, навпаки, у них враження, що згори є підтримка корупції та іншого лайна.

Попри таку певну розгубленість, приреченості немає, люди налаштовані стримано-оптимістично, спілкуються між собою, діляться досвідом, налагоджують зв’язки.

Я поки що мало прочитав в інтернеті, що там всі ці дні відбувалося, не маю повної картини, тож не буду звинувачувати владу у її викривленні, може до того й було те, що пишуть.

У всякому разі мої знайомі з містечка кажуть, що воно сильно змінилося від того, яким було на початку, і стає дедалі більшим кількісно та кращим якісно.

Як мені здалось, у військовому містечку керують Соболєв і Семенченко, а у цивільному всім заправляє штаб Саакашвілі.

Ніхто не проти цього, бо ж штаби вирішують переважно господарські питання, у всякому разі так їх сприймають мешканці містечка. Неформальних лідерів там немає, кожен, як і на Майдані, живе своїм “хутором”, з яким приїхав на нього і має свої думки, які не завжди співпадають з думками й поглядами інших. Єдине що об’єднує всіх – несприйняття Порошенка, Луценка, Авакова, тобто влади в цілому (жменька згаданих мною порохоботів не рахується, їх там одиниці).

Були й розмови про Коханівського і Мосійчука. Їх там за своїх не сприймають, хоча й негативу проти них теж не висловлюють. Просто ставляться як до чогось інакшого, чужого, з паралельної реальності. Бо контингент наметового містечка все ж складається переважно з пересічних людей, які займаються громадянською активністю не сто відсотків свого життя.

Мене вмовили поїсти гречки з м’ясом і попити кави-чаю – я довго відмовлявся, бо незручно об’їдати людей, якщо ти не один з них…

Єдине, що [в таборі] співпало з тим, що я читав у ЗМІ, це – підтримка народу. Точніше, її відсутність.

Людей, які б приходили підтримати наметове містечко, справді немає. Воно живе своїм окремим життям від життя киян.

Але мешканців містечка це не дуже пригнічує, бо вони кажуть, що вони киян частково розуміють – формальні гасла акції для простих громадян неактуальні. А які мають бути актуальні й не загальні (“хочу, чтоб всьо”) вони самі поки не уявляють.
Дехто нарікає на пасивність, бо вважає, що все одно треба приходити й висловлювати владі хоча б загальне “фе” ситуацією в країні.

Після побаченого і прочитаного у ЗМІ та у висловлюваннях можновладців я почувався досить некомфортно, бо хоч стратегічно я і проти цього Майдану та його лідерів, але те, що пишуть і кажуть про нього мої “ситуативні союзники”, гидотно і нагадує те, що казали про нас Кучма з Януковичем.

Ті самі слова, та сама ахінея, свідоме намагання оббрехати. Тож не дивно, що мешканці містечка щиро ображаються, коли читають, що їх там 45 і 35, що вони – проплачені бомжі, агенти Кремля, авантюристи і пройдисвіти.

Читайте також:
Екс-регіонал-втікач Олійник заявив,
що фінансує намет на протесті під Верховною Радою

Адже вони точно знають про себе, що вони не такі й на власні очі бачать, що все не так, як пишуть деякі (всіх я ще не читав) ЗМІ та говорять деякі (теж всіх не читав, тож не казатиму огульно) можновладці.

Чисто емоційно візуально, якщо провести дуже грубі паралелі, на питання, хто більше схожий на Майдан, а хто на Януковича, я б відповів, що на перший погляд збоку на Майдан більше схоже оце наметове містечко, а на Януковича – наша влада, яка поводить себе вкрай дебільно (у всякому разі з тієї неповної картини, яку я побачив…).

Так, я бачив відео з неадекватною поведінкою протестувальників та побиттям Соболєвим кіборга (кажуть, що він вже вибачився перед ним), але на нашому Майдані теж були подібні ситуації, добре, що не всі на відео потрапили.

В цілому ж протест як протест, схожий на переважну більшість наших протестів часів Кучми-Януковича. А владі як пороблено. Таке враження, що там у кріслах можновладців якийсь вірус сидить, який їх вражає і змушує поводитись як Кучма і Янукович.

Бо чисто емоційно в цьому містечку переважно (знову-таки, не можу сказати за всіх, бо ж не спілкувався там з кожним і в душу кожному не зазирав) наші за мотивацією і стратегічними прагненнями люди, які можуть помилятися, але хочуть в результаті такої ж України, якої хочемо ми.

Тому мій початковий настрій поагітувати їх розійтись в мене зник, бо відчуття знаходження по один бік стратегічних барикад з брехунами-можновладцями аж ніяк не сприяє донесенню навіть прагматичних меседжів людям, які прагнуть кращого і працюють над цим в міру своїх можливостей на місцях (тож радити їм робити те, що вони і так роблять – боротись з корупцією на місцях – безглуздо).

Бачив я Соболєва – усміхненого і впевненого. До цього я читав його оптимістичні дописи у ФБ і думав, що це з розряду російської приказки “хорошая мина при плохой игре”. Тепер зрозумів, що він має підстави для такого настрою.

Звичайно, бажання приєднатися до цього протесту в мене не виникло. Я достатньо досвідчений і прагматичний, щоб піддаватися емоційним поривом.

Але бажання обсирати цей протест, яке в мене початково було, і яке я не реалізував виключно через відсутність в мене всі ці дні нормального доступу до інтернету, в мене теж зникло.

Я і надалі погано ставлюсь до Саакашвілі чи Семенченка і вважаю їх лицемірними циніками та авантюристами, яким глибоко посрати на Україну, і які бачать в ній лише себе, улюблених, але цілком розумію мотивацію учасників протесту, хоч і не підтримую їхні дії, бо головним мірилом всього має бути результат, а результатом цього протесту стане подальший розкол у суспільстві, якій у нашій ситуації є ризикованим.

Як і не знімаю провину з влади, бо назвати цю владу такою, якою б я хотів її бачити навіть з моральної точки зору (не кажу за професійну, тут об’єктивно ідеальним бути важко, всі ми не супераси у різних галузях), теж не можу.

Бракує цій владі і чесності, і щирості, а тому авантюристи різного штибу матимуть чимало можливостей підбити на різні протести ще не раз абсолютно справедливо незадоволених владою людей, що мене б мало хвилювало, якби Україна була у ситуації якоїсь там Греції чи Болгарії, яким ніхто не загрожує окупацією.

І що стратегічно робити в цій ситуації я, як і мешканці містечка, також не знаю. Тому й надалі діятиму поки що тактично, намагаючись впливати на конкретні маленькі речі точково.

Отакі в мене рефлексії після незапланованого походу під Верховну Раду.

Ну і висновок: цей протест поки що має потенціал для розширення, хоч і не масового, і поки що навіть не почав спадати і збомжовуватись, як збомжовуються після певного часу навіть найправильніші протести. Тож він поки що триватиме і не розійдеться найближчим часом.

П.С. В мене навіть свідки я, як я туди ішов.
– Ти дахом поїхав, що ти там забув?
– Та я ж просто віддати ескізи пам’ятників і флешку, просто той, хто попросив роздрукувати, там знаходиться, а так мені сто років те наметове містечко не треба було б.
– Ну піди, розкажеш завтра, що бачиш, посміємося разом.

І я пішов, щоб завтра посміятися разом. Але сміятись не було з чого.

Читайте також:
Хто і як протестує під Верховною Радою, коли та розійшлася. РЕПОРТАЖ

 

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна