…Відомо, що видавці завжди з особливою дбайливістю готуються до цієї важливої події, приберігаючи для неї найцікавіші з новинок, кожна з яких гідна назви найбільш очікуваної книжки львівського Форуму.
Який цього року, до речі, проходитиме з 15 по 18 вересня.
Деякі з книжок лише на ньому можна буде побачити, погортати, ну й придбати, звичайно. Але вже зараз вільно буде проглянути дещо з ексклюзивних видань, які, безперечно, вартують уваги нашого читача.
Автор: Ігор Бондар-Терещенко
Маргарита Хемлін. Дізнавач. – Х.: Фабула, 2016
Цей історичний детектив, а також непересічний пригодницький роман «Дізнавач» російської авторки родом з Чернігова – про післявоєнні часи переслідувань за «єврейський націоналізм», що передував подальшому виявленню «безрідних космополітів» та інших «лікарів-шкідників».
У романі весь час акцентується увага «дізнавача» – і водночас «доглядача» та «наглядача» – за поведінкою піддослідного та підслідчого люду з боку героя-перевертня, молодика-українця, що на службі та в житті всіляко цурається власного «національного» походження, принципово спілкуючись із земляками не рідною українською, а загальноприйнятою і загальнозрозумілою російською.
Саме на цій драмі зіткнень – особистого і громадського, рідного і радянського – побудовано це без перебільшення грандіозне свідоцтво епохи у відповідній їй формі художньої інтерпретації.
Скупий суржик і офіціоз протоколу, народна культура і партійне життя – все змішалося у суворому побуті героїв роману, який, нарешті, приходить до українського читача його (а також авторки) рідною мовою.
За життя на автора цієї збірки малої прози накладалась церковна анафема, а комісія з питань захисту суспільної моралі визнавала його твори відверто порнографічними, вилучаючи з продажу. Тим не менш, упорядники вважають, що Ульяненко «був американським письменником, який пише українською».
Хоча давно вже було відомо, що «бандитське» чтиво цього автора завжди нагадувало чуттєво-вульгарну прозу Чарльза Буковскі часів збірки «Південь без ознак Півночі».
Щоправда, «національний» антураж інакший, пізнього радянського розливу, а динаміка сюжетів про життя і смерть – та сама тягуча, безхитрісна, відверто тілесна.
З іншого боку, як у Буковскі, ці писання – пронизливий гімн, блюз і надривна ода злиденній юності, голодній зрілості, кримінальному мужнінню. Чоловіки тут або безжалісні покидьки, або романтичні волоцюги, що ж до жінок, то іноді вони все ж таки складаються у фантасмагоричний образ «Батьківщини-героїні», оскільки туги за «національним» у текстах Ульяненка ніхто не відміняв.
…На перший погляд здається, що дебютний роман відомого журналіста – це чергова сповідь на тему «проклятого» минулого, що починається з радянського дитинства. І хоча з нього вийшли всі наші «патріотичні» сімдесятники, вісімдесятники з дев’яностиками включно, але ні в кого з них не було й мови про юні роки саме за окупаційного режиму. Якось так, знаєте, все про подрані колготи, піонерські лінійки, книжки-іграшки та іншу ностальгію «за справжнім», з чого несподівано виросли наші щирі патріоти.
А ким вони були до того, цікаво? Натомість лише у двотисячних, перестрибнувши через непевної свіжості «національний» досвід попередників, які досі з лекціями про калинову сопілку виступають, дехто роззирнувся, та й прокляв це болото.
Дивно, що це зробили молоді, на яких була єдина надія в 90-х, бо їхні батьки, як писав Юрій Тарнавський в поемі «У ра на», «просрали Україну, сидячи за клунею комунізму».
У цій трагікомічній книжці київського прозаїка, поета та популярного блогера, який віддана мешкає в Німеччині, зібрані його оповідання різних років і повість-притча «Історія однієї мавпи».
Усе це, немов у міському романсі – не варто питання про те, чи буде воно читатися (і носитися – в повітрі, і взагалі), оскільки все це, безумовно, варто читати. Хоча б для того, щоб переконатися, що, навіть їдучи, ми зазичай беремо з собою самих себе, і який-небудь «Стьопа Мужеракі, напівгрек-напівнімець, перенесений з казахських степів на рейнські береги», можливо, чекає на вас за рогом , та тільки ви його не помічаєте.
Але варто йому, а також іншим героям екзотичної зовнішності й долі опинитися під прицілом автора «Богині», як відразу ж буденні сюжети розквітають геніальним бузком на злиденному підвіконні нашої словесності.
Випереджаючи всі юнацькі футурології в прозі, «Чарівний світ» Тимофія Гавриліва розповідає насамперед про те, як воно ведеться у наших закордоннях, про які сучасні «діти індиго» не дуже чули.
Загалом, це типова проза поета-перекладача. А також типовий «роман речей», себто оповідь і сповідь предметного світу й заодно «фактурне» чтиво в стилі Марселя Пруста, Йозефа Рота і Бруно Шульца.
Тут тобі й історія про викрадений фруктовий десерт, і таємничі Жора і Кузя, схожі на вуличних котів, хоч це й бомжі-інтелектуали, які вечеряють знайденими на буржуйському смітнику ковбасками, бананами і половиною торту, і на яких не зважаєш, бо автор жене свого героя-волоцюгу все далі.
Ну наче справжнього Одіссея сьогодення, а чи новочасного Гамлета, якому дається бачити і чути те, чого не зауважують пересічні обивателі в Україні.
Видання цієї несподіваної антології цілком на часі. Хоча б через те, що треба ж колись не тільки дорослим читачам потрафляти «еротичним», «детективним» та іншим ретро-крамом нашого книжкового сьогодення, а й тим, хто завтра сам стане заповнювати ці сумнівні лакуни свого національного майбуття.
«Вони стояли нерухомо, мовчали та пильно дивились один одному в очі. У їхніх іще хлоп’ячих обличчях читалася майбутня суворість», – дізнаємося ми про їхні обличчя, образи, наміри та звичаї зі збірки, в якій взяли участь такі знакові автори, як І.Роздобудько, Л.Денисенко, Д.Корній, О.Михед, Н.Щерба, Л. Вороніна та інші.
Тож чим, крім гри в «Зомбі проти рослин», переймаються в молодших класах? А які проблеми у старшокласників із друзями, а тим паче з недругами, або взагалі з ворогами? Що робити, коли на боці цих самих ворогів не лише влада, директор і геть вся школа, а навіть близькі, а гранати ти як на зло забув у другій школі, тій, звідки тебе вигнали?
Кажете, там розберуться? На жаль, не завжди, і тому серед провідних тутешніх сюжетів – бойовий гопак і суцільне протистояння Системі, що починається змалечку. І неважливо, що патріотичним вихованням це навряд чи назвуть – так само як прозу, зібрану в цій книжці.
Оскільки вона – наче захоплююче пригодницьке, детективне чтиво супроти заданого за шкільною програмою – про те, що насправді відбувається за лаштунками «правильного» життя, нехай навіть сюжети складаються не в класі, а надворі.
За школою зазвичай, яка так повільно стає українською, все більше нагадуючи радянську рутину. А якщо стається диво, і виборюється правда у цих оповіданнях, то мораль у загалу одна. «Сусід, дядько Петро, казав: То все “бандерівці” наробили! – дізнаємося зокрема з історії Роздобудько. – Скоро і до нас доберуться, всіх поріжуть. – За що? – якось спитала я. Він знизав плечима і невизначено мугикнув: – Ну, ми ж схід, а то – захід. Знайдуть за що. З них станеться».
Як і багато хто з персонажів нинішнього життя, батьки героїні цієї кумедної книжки їдуть в столичні далі на заробітки. А що ж їхня навіжена донька, яку залишили на господарстві з рудим котом?
Чекати милостей від природи, як які-небудь мічурінці з минулого, вона точно не буде. У своєрідному щоденнику героїні про те, як правильно заварити чай директору, навіщо ходити на тайський масаж і куди бігти в пошуках Прекрасного Принца, нас чекає справжній феєрверк навіть не гарячих, а запальних за своєю щирістю і гумором історій. Тут і співбесіда в посольстві, і поїздка до бабусі, і навіть просто пошуки роботи в столиці.
«Роботу знайти – не поле перейти, – глибокодумно повідомляють нам. – І навіть не грядку, і не присадибну ділянку, і не клумбу, і не Пушкінський парк, що неподалік станції метро Шулявська…»
У повісті-антиутопії «Жуйка» Марії Козиренко передбачено фактично все. Від війни на Донбасі до наслідків революції високих технологій. «Фантастична» форма оповіді дозволяє дещо перебільшувати досягнення злого генія, але, в принципі, соціальні прогнози і висновки тут цілком правдиві, закономірні й невтішні.
Волею долі вуличний музикант з майбутнього, де не залишилося не тільки справжньої музики, але й живих інструментів, зустрічається з винахідником, що влаштував світові це «веселе» життя. А ще цікавіше, що станеться, коли одночасно переклад кількох сторінок Достоєвського, помилково «переміщених» до мусульманського світу, раптом виявиться на столі східного владики.
Ультиматум західного світу? І невже наслідки призведуть до неминучого хаосу, війні, таємничого зникнення людей і того положення застиглої 3D-нірвани, в якому виявляються головні герої цієї книжки?
В «Енні» Остапа Соколюка усе, як в кіно, що не дивно для випускника сценарних курсів. А ще тут багатенько тих самих «невимушених».
«- А звідки ви? – Нізвідки конкретно, – спокійно відповідаємо ми. – Як це? – дивується таксист. – Хіба так буває? – Буває як завгодно…».
До речі, щодо географії. Вона в романі не дуже широка, хоча герої заявлені сучасні, тобто без територіальних прив’язок. І все вкладається у відому схему довгих короткометражок про Нью-Йорк, Париж і Москву, де кохання героїв розігрується у безлічі варіацій. Тож ясно, що близнята зустрінуться.
Близнята не тому, що за фахом герої однаково щасливі нероби (вони якраз різні – хакер, картяр, дауншифтерка), просто за сюжетом блукають одним містом, їздять одним таксі, їдять в одній забігайлівці…
Щодо цієї книжки варто згадати, як у Михайла Єлізарова вже була книжка про те, як фашизм все-таки пройшов, а нині мова про констатацію факту. «Маша, або Постфашизм» Ярослава Мельника – типова альтернативна історія, в якій живуть люди і нелюди з нашого майбутнього.
Уявіть собі четверте тисячоліття, третю зону Четвертого сектора Євразійського штату Рейху. Герой – представник однієї раси, героїня – дитя зовсім іншого світу. «Молодша, більш струнка, з великими гарними грудьми, присіла біля паркану і рясно мочилася. Вони не мали жодного уявлення про сором. Молодшу звали Машею, ми купили її минулої осені в одного Ельзиного родича».
Утім, навряд чи цей роман – лише про вікову, расову чи поколіннєву дискримінацію в далекому майбутті. Він радше змушує замислитися про день сьогоднішній, коли «без шаблі та Вітчизни» декому доведеться «невимушено» жити далі.
Читайте також:
В українському перекладі вийде світовий фентезі-бестселер 2015 року
Топ-7 книжок про війну, які варто прочитати
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
Росіяни влучили в ТЦ, дитсадок і житлові квартали на Херсонщині: 6 поранених
950 солдатів, 7 танків, 15 ББМ і 31 артсистема: Генштаб озвучив ворожі втрати за добу
793-тя доба повномасштабної війни: 114 боєзіткнень, під Авдіївкою відбито 30 атак російських військ
Генштаб у вечірньому зведенні описав ситуацію на напрямках. Всього – 93 боєзіткнення
