Французький екс-міністр пояснив логіку “реальної політики”, за якою Європа скасує санкції проти Росії

Франція не визнає анексію Криму Росією і бажає Україні успіху в проведенні реформ та поверненні контролю над Донбасом, але, виходячи зі своїх національних інтересів, має відновлювати партнерські відносини з Російською Федерацією та скасовувати санкції проти РФ. Про це заявив французький екс-міністр часів Саркозі у справах Європи та з питань зовнішньої торгівлі П’єр Лелуш на дискусії в ході Yalta European Strategy.
Промову Лелуша, який виклав логіку дій своєї країни у відношенні до України й Росії, опублікувала “Європейська правда”.

“Колишній французький міністр, який справді вважає себе другом України, говорив неприємні речі про “реальну політику”. Так, його висновки подекуди є дуже дискусійними. Але це не змінює того факту, що саме так думають у Парижі. І не лише там. І тому важливо зрозуміти їхню логіку”, – зазначає “ЄП”.

Видання нагадує, що 2017 року у Франції відбудуться парламентські та президентські вибори, і рейтинги свідчать, що до влади майже напевно прийде партія “Республіканці”, до якої належить Лелуш. Відтак санкції проти РФ буде скасовано.

Виступ Лелуша дає пояснення, чому саме.

* * *

– Я зараз в опозиції у Франції, я намагатимусь бути щирим.
Хочу сказати українській аудиторії: я один із тих небагатьох французьких політиків, яким небайдужа Україна. 13 років тому під час Помаранчевої революції я був єдиним французьким політиком, який був на майдані Незалежності. Єдиним! Отже, Україна мені справді небайдужа. Для мене, як для голліста, важлива ідея національного суверенітету і незалежності.

Але тепер давайте я вам розповім, як виглядає ситуація з вікон Європи. Не Східної Європи, а, скажімо, Парижа чи інших столиць. Що ми бачимо?

Ми бачимо охоплений полум’ям Близький Схід; ми бачимо мільйон вісімсот тисяч мігрантів торік і майже шістсот тисяч вже цього року; ми бачимо, що Європа, світовий лад завалюється, і не тільки Близький Схід, а й Шенгенська зона, і Європа в цілому; ми бачимо проблему тероризму – за рік у Франції було вбито 280 людей, 800 були поранені.

А отже, наш пріоритет номер один – це залагодити справи на Близькому Сході. Це місце, де карта змінюється, де країни зникають. Пані та панове, я перепрошую, але якщо треба залагодити справи на Близькому Сході, це треба робити за допомогою Росії, а не всупереч їй.

Читайте також:
Внаслідок авіаудару по гумконвою в Сирії загинуло 20 людей

Найкращий доказ цьому – і ми бачили його в останні 2-3 роки – це те, що ви не можете будувати зовнішню політику, видаючи бажане за дійсне, або на розділенні світу на поганих та хороших.

Скажете, “Башар Асад поганий, він м’ясник, він має піти”? Але ж він не йде!

І для нас ще проблема в тому, що вбиває не Асад, а “Ісламська держава”, а отже, нам тепер треба вбити не Башара, а ІДІЛ. Щоб її подолати, треба поєднати сили двох коаліцій – американської і російської.

Отже, хто зараз займається цим об’єднанням? Американці. А де Франція? А її немає в процесі.

Де ми були, коли тривали переговори з Іраном (щодо ядерної програми)? Нас усунули. Обама напряму вів переговори з Іраном. Де ми були на переговорах із Сирією? Нас усунули.

А тепер інше: де ми у питаннях торгівлі? США не відкривають внутрішній ринок в рамках переговорів щодо Зони вільної торгівлі і роблять дуже неприємні для французьких компаній і банків речі.

Тому я бачу велику проблему з Америкою і з американською політикою на Близькому Сході. Для мене є проблема не в Росії, а в Америці. І при цьому я бачу потребу долучити Росію (до вирішення проблем) на Близькому Сході

А тепер – до питання, пов’язаного з Україною.

Мені не потрібна нова холодна війна в Європі.

Так, я згодний з Леоном Панеттою (екс-міністр оборони США) – з росіянами треба розмовляти з позиції сили. Так, нам треба бути сильними, мати стратегію. Але зараз нам потрібно переоцінити те, що ми можемо робити разом з Росією.

Ми можемо, звісно, розпочати холодну війну, припускаючи, що вони готові і хочуть забрати назад Україну і Балтію, і це означатиме війну, а не лише економічні санкції. І тоді нам треба готуватися до війни.

Але, можливо, краще дивитися на них (РФ) як на складного, але необхідного партнера, з яким можна співпрацювати, в тому числі на Кавказі і на Близькому Сході?

І саме через цю призму ми маємо дивитися на те, як нам вилізти з пастки, в яку ми потрапили в Україні. Чи маємо щопівроку автоматично відновлювати санкції? Чи ми будемо працювати з українським політичним класом, щоб той ухвалив необхідне законодавство задля виконання Мінських угоди?..

Тож ми маємо застосовувати тиск і до Росії, і до Верховної Ради, щоб зрушити Мінський процес.

Чи, може, санкції мають бути навічно, на наступні 10 років? Чи це нам потрібно? Чи нам потрібно посилювати санкції, надсилати більше зброї в Україну?

Зараз багато людей в моїй країні, які насправді не є прорадянськими чи проросійськими, вже ведуть мову, що потрібно переглядати, з ким ми укладаємо союз.

Читайте також:
Хто в парламенті Франції голосував за зняття санкцій з Росії і що це означає

Чи готові ми кожні півроку продовжувати санкції і мати хаос на Близькому Сході і в Європі? Чи не настане час, коли більше не буде Європи?

Я намагаюся говорити дуже щиро. І тому я кажу моїм українським друзям: єдиний спосіб стримати Росію – це досягти успіху у ваших економічних і політичних реформах. Можна скільки завгодно допомагати Україні, але поки ви не дасте лад самі собі, доки ви не започаткуєте сильну демократію, ви і далі будете вразливі до російських дій. І я не можу зробити це замість вас.

Так, ми можемо допомогти, ми можемо зробити все можливе, але ми вже 13 років чекаємо на ваші дії, тому візьміть самі себе за руку і залагодьте ваші справи, і тоді, сподіваюся, і Мінськ запрацює.

Я не знаю, що буде на французьких виборах наступного літа, але настає час переоцінки. Йдеться не про брак солідарності, а про реалізм. Я належу до школи реалістів. Я знаю про проблеми Росії, економічні проблеми, але я також знаю: нам потрібна Росія, щоби впоратися з кількома великими конфліктами в цілому світі.
І нам не потрібна нова холодна війна в Європі.

Так, Україна віддала ядерну зброю в обмін на гарантії безпеки, а росіяни порушили ці гарантії. Про це просто не можна забути і це не можна пробачити. І ми з цим не погоджуємося. І ми не визнаємо анексії Криму Росією.

Але реальність полягає в тому, що  і Вашингтоні, і в Парижі, і в Лондоні ніхто не зважиться на “нову кримську війну”, як це було в 1853 році.
150 років тому ми втратили 150 тисяч людей, ніхто цього не буде робити знову. Отже, єдиний шлях – зміцнювати українську економіку і демократію.

Що стосується Донбасу, то там ситуація інакша. Ми маємо Мінськ і повинні втілювати його. Частина відповідальності за це лежить на Росії, але частина – на Україні. І французи, і німці мають забезпечити наявність календаря, за яким і Росія, і Україна виконують свої зобов’язання, в тому числі Україна має ухвалити необхідне законодавство.

Але я не вважаю, що збереження санкцій наближає нас до цієї мети. Нинішні дії лише допомагають зберігати “статус кво”, але я не вважаю, що це відповідає чиїмсь інтересах.

Я розумію: те, що я кажу, тут непопулярне. Але я також знаю, що це не є недружніми діями, коли друг ділиться своїм поглядом на реальність. Так, погляд друга може відрізнятися від консенсусу в цій залі, але варто також послухати, що каже друг.

Леон Панетта каже про необхідність, надати Україні зброю, але я не думаю, що це – проблема! Проблемою України є внутрішня стабільність і здатність нинішньої влади впроваджувати реформи. А ви нездатні це зробити. Перепрошую за прямоту, але такою є реальність.

Звичайно, ви не вірите Росії на Близькому Сході, я їм теж не вірю. Чи вірю я вам? Ні, вам я теж не вірю. Я вірю своїм національним інтересам.

Що роблять росіяни на Близькому Сході? Вони захищають довготермінові стратегічні інтереси на базі в Тартусі. І через це вони захищають Башара Асада. Вони будують сильний альянс із персами (хоча це їхня помилка, бо варто говорити з обома сторонами).

І до того ж вони просто намагаються розбити сім тисяч громадян Росії, які воюють на боці ІДІЛ – а це ті, кого вони не змогли “дістати” в Росії. І це в принципі обґрунтований інтерес.

Тож коли ми, французька опозиція, протягом останніх років казали “давайте поговоримо з ними, а не просто будемо ігнорувати” – це було мудро, це не якийсь там ідеалізм, чи наївність. Це – реальна політика.
І те, до чого я закликаю – це також реальна політика.

Читайте також:
Друг Росії Саркозі знову балотується в президенти Франції

Французький депутат вилаяв українського журналіста за “огидне” запитання
про візит в окупований Крим. ВІДЕО