Рішення Всеправославного собору: від посту й вінчання – до політики й екології

Засідання Великого і Святого собору на Криті, 20 червня 2016 року. Фото Оrthodoxcouncil.org

 

Великий і Святий собор православних церков на Криті завершив свою роботу. Як і передбачалося, жодних неочікуваних, не підготовлених заздалегідь рішень за його підсумками ухвалено не було.

Головним досягненням собору фахівці називають уже сам той факт, що він узагалі відбувся, незважаючи навіть на демарш чотирьох церков на чолі з Московською патріархією, які в останній момент від участі в цій історичній події відмовилися.
До таких, нагадаємо, крім РПЦ, належать Болгарська, Грузинська та Антіохійська церкви.

Сербський патріарх Іриней, який спершу також оголосив про намір не їхати й від якого дехто чекав «промосковських» провокацій (наприклад, рішення залишити собор посеред сесії з тієї чи іншої причини), не лише разом із делегацією СПЦ приїхав на Крит, а й мимоволі виступив «антимосковським провокатором».

В інтерв’ю, оприлюдненому проросійським каналом Katehon Think Tank на YouTube , він заявив: «Проблема України – це не проблема одних тільки України і Росії, це проблема Церкви взагалі». І висловив сподівання, що Вселенський патріарх «посприяє ухваленню рішення в дусі нашої історії й міжлюдських відносин – і що стосується особистості, й народу».

Тобто по суті заперечив РПЦ, яка постійно наголошує, що проблема української автокефалії – це винятково її внутрішнє питання як «материнської» церкви для УПЦ.

Схаменувшись, власники каналу це відео видалили, але всі, кому треба, його вже побачили й переписали.

Втім питання української автокефалії на офіційних сесіях собору, на відміну від кулуарів, прогнозовано не порушувалося.

Так само, як і не було ухвалено визначальних рішень із практичних проблем, важливих для православного люду, що сумлінно дотримується визначених церквою канонів.

Проте певні вказівки, на які доведеться зважати православним усього світу, з Криту все ж надійшли. «Новинарня» вирішила узагальнити, про що говорилося, що «малося на увазі», що було вирішено, а що взагалі залишилося за рамками Великого і Святого собору на Криті.

NB Звертаємо вашу увагу на те, що всі офіційні документи, посилання на які наведено нижче, доступні чотирма робочими мовами Великого і Святого собору: грецькою, англійською, російською та французькою.
Окрім того, Відкритий православний університет почав викладати переклад цих документів українською на сайті «Православіє в Україні»

автор: Леся Шовкун

Одна-єдина на цілім світі… Але інші теж існують

Загалом упродовж сесії Великого собору, що тривала з 20 по 25 червня й завершилася урочистою літургією в неділю, 26-го, було ухвалено вісім документів:

«Окружне послання (Енцикліка)»
«Послання Святого і Великого собору православної церкви православним людям і кожній людині доброї волі»
«Важливість посту і його дотримання сьогодні»
«Відносини православної церкви з іншим християнським світом»
«Автономія і спосіб її проголошення»
«Про православну діаспору»
«Таїнство шлюбу і перешкоди до нього»
«Місія православної церкви в сучасному світі».

Як ми вже писали, через те, що представникам різних помісних церков так і не вдалося досягнути консенсусу щодо більшості нагальних проблем, на порядку денному Великого собору від початку не стояли справді важливі питання співіснування церкви з сучасним світом.

Читайте також:
Що відбувається на Православному соборі і як це стосується України

А порядку денного, остаточно затвердженого зібранням предстоятелів помісних церков (Синаксисом) у січні 2016 року, учасники собору дотримувалися дуже сумлінно. Незважаючи навіть на те, що деякі речі з нього вилучили саме за наполяганням тих предстоятелів, які на Крит узагалі не приїхали.

Після того, як у процесі 55-річної підготовки всі суперечливі питання з програми Всеправославного собору було виключено, предстоятелям та іншим членам делегацій для обговорення залишилося не так і багато тем.

Проте без гострих дискусій усе одно не обійшлося.

«Як і передбачалося, особливо гостра дискусія розгорнулася щодо ставлення до так званих “інославних”, тобто християн інших конфесій», – каже релігієзнавець, президент Української асоціації релігійної свободи і депутат Верховної Ради Віктор Єленський.

Суперечки про те, чи можна взагалі називати інші християнські конфесії «церквами», велися до, під час підготовки, на самому соборі й, безперечно, триватимуть після його завершення.

Це католики дозволили собі визнавати й інші християнські церкви й «надавати їм право» на спасіння, хай навіть вважаючи свою істину «більш істинною». У православ’ї ж дуже сильною є позиція «Церква є лише одна, всі решта – єретики».

Формулювання в таких речах дуже важливі, тож і про те, чи можна у підсумковому документі «Відносини православної церкви з рештою християнського світу» вживати термін «церква» щодо інших християн, була запеклою.
Найбільш категоричну позицію з присутніх на соборі делегацій зайняла Елладська церква, предстоятель якої пропонував називати неправославних «християнськими общинами». І хоча у нього були й опоненти – передусім, представники Кіпрського та Александрійського патріархатів, – зрештою було прийнято елладське «уточнення» (також із поступкою з боку греків): замість визнання інших церков у соборній «ухвалі» зафіксовано визнання православними «історичних найменувань інославних християнських церков і конфесій».

Повністю документ, яким принаймні визнана важливість міжхристиянського діалогу, можна прочитати тут.

Фото Оrthodoxcouncil.org

Фото Оrthodoxcouncil.org

Про шлюб

Про взаємини з «інославними» – вже не лише у церковній, а й у «людській» площині – згадується і в документі Таїнство шлюбу та перешкоди до нього . Прямого дозволу на шлюби між православними та християнами інших конфесій, як на те сподівалися воцерковлені закохані, що зіштовхнулися з такою проблемою, собор не надав.

Але нагадавши, що такі шлюби заборонено канонічною акривією (суворими правилами, яких православний християнин має невідступно дотримуватися), церковні предстоятелі постановили: «Священний Синод кожної автокефальної православної церкви має підходити до можливості застосування церковної ікономії щодо перепон до шлюбу у відповідності з принципами церковних канонів, у дусі пастирської розсудливості, служачи спасінню людини».

Ікономія – це, напротивагу акривії, поблажливе ставлення до людських слабкостей у церковно-практичних питання. Простіше кажучи, рішення про те, чи може православний взяти шлюб із греко-католичкою або лютеранкою, залишили на розсуд кожної окремої церкви.

При цьому церковний шлюб із нехристиянами категорично заборонений без жодних поступок.

Що ж до шлюбу цивільного, то для церкви він залишається лише «узаконеним державою співмешканням», на відміну від вінчання, яке «благословляється Богом і церквою».

І взагалі, будь-яких цивільних союзів – як одностатевих, так і між чоловіком та жінкою – церква й надалі не визнає.

Про піст

Ще одне практичне питання, яке хвилює сумлінних парафіян православних храмів і яке залишилося в порядку денному Великого собору навіть після всіх урізань і «консенсусів», порушено в документі «Важливість посту і його дотримання сьогодні» .

Втім, сподівання вірян на те, що пастирі врахують певні складнощі дотримання суворого посту в умовах сучасного світу й дозволять їм певні послаблення, виправдалися лише частково.

У документі нагадується про важливість посту для духовного життя і спасіння християнина й необхідність дотримання всіх встановлених постів: «Великої Чотиридесятниці, в середу та п’ятницю, як засвідчено у священних канонах, а також і постів Різдвяного, святих Апостолів, Успенського й одноденних постів у Воздвиження Честного Хреста, напередодні Богоявлення і на Усікновення честної глави Івана Предтечі, а також постів, встановлюваних із пастирських міркувань або дотримуваних за бажанням віруючих».

Водночас Всеправославний собор закликає «з пастирською відповідальністю» ставитися до того, що багато віруючих з різних причин не дотримуються всіх настанов щодо посту.

Визначати міру цієї пастирської поблажливості також залишили на розсуд помісних православних церков, залежно від того, в яких умовах перебувають їхні вірні (хвороба, служба в армії, умови праці, кліматичні умови, відсутність певних пісних продуктів з огляду на соціально-економічні особливості певних країн тощо).

Головних підсумкових документів, у яких визначена позиція православних церков з актуальних питань сучасності, за результатами Великого і Святого собору на Криті було ухвалено одразу два.
Хоча йдеться в них про одне й те саме, але читаються вони дуже по-різному: якщо «Послання Святого і Великого собору православної церкви православним людям і кожній людині доброї волі» написане досить легкою й зрозумілою мовою, то «Окружне послання…» , або Енцикліка, зрозумілою видасться хіба що богословам – простій людині в цих теологічних «заумностях» розібратися складно. Складається враження, що «Послання» розраховане передусім на віруючу молодь, яка хоче справді розібратися в церковних питаннях, тоді як Енцикліка – бальзам на душу «канонічно стурбованих», для яких що складнішим і заплутанішим є розумування, то більше в ньому «святості».

Як пояснює у своєму «Фейсбуці» архімандрит УПЦ МП, науковий співробітник Колумбійського університету (США) Кирило Говорун, «по суті, ці два тексти прекрасно ілюструють два процеси. Енцикліка – це такий собі передсоборний процес, з усією його важкістю й заплутаністю. А послання – легкий і динамічний документ, що виражає характер самого Собору. Якби Собор видав тільки текст енцикліки, його навряд чи можна було б вважати успішним. Якби Собор не видавав енцикліки, його можна було б вважати ще більш успішним».

Словом, задовольнили й консерваторів і лібералів.

Головні тези підсумкового «Послання…» (скорочено):

1) Головним пріоритетом Святого і Великого собору було проголошення єдності православної церкви.

Православна церква втілює свою єдність і соборність «у Соборі». Соборність пронизує її організацію та спосіб прийняття рішень, визначає її шлях. Православні помісні церкви не є федерацією церков, але Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою.
Що стосується православної діаспори в різних країнах світу, було вирішено продовжити роботу Єпископських асамблей доти, доки стане можливим здійснення канонічної строгості (акрівії).

У ході роботи Святий і Великий собор підкреслив важливість зібрань предстоятелів (Синаксисів), що вже відбулися, і запропонував зробити Святий і Великий собор постійною установою, що буде скликатися кожні сім або десять років.

2) Нова євангелізація народу Божого в сучасних секуляризованих суспільствах і євангелізація тих, хто ще не дійшов до пізнання Христа, залишається постійним обов’язком церкви.

3) Відповідно до свого обов’язку свідчити істину і свою апостольську віру, церква надає великого значення діалогу, в першу чергу з неправославними християнами.
Діалоги, що веде православна церква, в жодному разі не мають на увазі компромісів у питаннях віри.

4) Вибухи фундаменталізму в різних релігіях є виразом хворобливої релігійності. Тверезий міжрелігійний діалог значно допомагає розвитку взаємної довіри, миру і примиренню.

Православна церква рішуче засуджує розширення воєнного насильства, переслідування, вигнання і вбивство членів релігійних меншин, насильницьке навернення, торгівлю біженцями, викрадення людей, тортури і огидні кари, а також руйнування церков, релігійних символів і пам’яток культури.

Особливо висловлює вона свою глибоку стурбованість з приводу становища християн і всіх переслідуваних меншин на Близькому Сході та закликає сильних світу цього створити умови для якнайшвидшого відновлення миру на батьківщині біженців. А владу й громадян тих країн, у яких біженці знаходять притулок, – допомагати їх усіма можливими засобами.

5) Сучасна секуляризація шукає автономію людини від Христа і духовного впливу церкви, який вона безпідставно ототожнює з консерватизмом. Але західна цивілізація несе на собі незгладний відбиток тривалого внеску християнства.

6) На відміну від сучасного підходу до шлюбу, православна церква розглядає нерозривні любовні стосунки чоловіка й жінки як «велику таємницю… Христа і церкви». Так само вона називає сім’ю, що виникає з цих стосунків і є єдиною гарантією виховання дітей, «малою церквою».

Церква завжди підкреслювала цінність самообмеження. Але християнська аскеза докорінно відрізняється від будь-якого дуалістичного аскетизму, який відсторонює людину від життя і людей.

Ставлення до важливих питань сучасності

7) Що стосується зв’язків між християнською вірою і природничими науками, православна церква уникає контролю над науковими дослідженнями і не займає ту чи іншу позицію стосовно кожного наукового питання.

Вона дякує Богові за дар ученим розкривати невідомі виміри Божественного створіння.
Водночас, разом зі своєю повагою до свободи наукового дослідження, православна церква вказує на небезпеку, приховану в деяких наукових досягненнях.

8) Очевидно, що сучасна екологічна криза зумовлена духовними й моральними причинами. Її коріння пов’язане з жадібністю й егоїзмом, які призводять до бездумного використання природних ресурсів, забруднення атмосфери шкідливими речовинами і зміни клімату.

Церква ніколи не перестає підкреслювати, що майбутні покоління також мають право на природні ресурси, які дав нам Творець. З цієї причини православна церква бере активну участь у різних міжнародних екологічних ініціативах і призначила 1 вересня днем молитви про захист навколишнього природного середовища.

9) Напротивагу нівелювання та безособової стандартизації, що стимулюється у різні способи, православ’я пропонує повагу до самобутності окремих людей і народів.

10) Православна церква не втручається в політику.
Церква наполягає також, що основоположним правом людини є захист релігійної свободи, а саме свободи совісті, віросповідання й релігії, однаково кожної окремої людини і спільнот, в приватному та суспільному житті, право на свободу богослужіння і практики, право виявляти назовні свою релігію, а також право релігійних громад на релігійну освіту і повноцінну діяльність і виконування ними своїх релігійних обов’язків, без будь-якого прямого або непрямого втручання з боку держави.

Молодь на соборі також була присутня - принаймні серед спостерігачів. Фото Оrthodoxcouncil.org

Молодь на соборі також була присутня – принаймні серед спостерігачів. Фото Оrthodoxcouncil.org

11) Православна церква звертається до молоді, що прагне повноти життя у свободі, справедливості, творчості та любові. Вона закликає її свідомо приєднатися до церкви Того, Хто є Істиною і Життям.

12) Святий і Великий собор відкрив нові горизонти до сучасного різноманітного й багатогранного світу. Він підкреслив нашу відповідальність в місці та часі, а тим більше у перспективі вічності.

“Українське питання”

Варто відзначити, що в Енцикліці – єдиному з офіційних документів Великого собору – є згадка й про Україну. В розділі про воєнні конфлікти й переслідування згадується, що церква молиться «про мир і справедливість у країнах Африки, які проходять через важкі випробування, а також у стражденній Україні».

Більше жодного натяку на «українське питання» в рішеннях Всеправославного «з’їзду» немає. Втім, нагадаємо, на порядку денному (узгодженому й підписаному, в тому числі, й Московським патріархом) його й не стояло.

«Чути голоси розчарування: чому собор не сказав більше про Україну? Тому, що Україна не була на ньому представлена і голос двох архієреїв–українців серед понад двох сотень – не міг бути визначальним», – пояснює у «Фейсбуці» Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря), голова інформаційного управління Київської патріархії.

«От хіба нас турбує питання “нових земель” Греції? Більшість навіть не знає, про що йдеться! А грецькі ЗМІ та журналісти три  дні поспіль жваво обговорювали саме цю тему. Бо вона їм близька не менше, ніж нам – визнання автокефалії», – зауважує владика Євстратій.

Читайте також:
СКУ просить Вселенського патріарха дати автокефалію українській церкві.
Але зараз це не розглядатимуть

На його думку, в цьому контексті важливо те, що собор у своїх рішеннях та заявах не створив ніяких перешкод для подальшого визнання Вселенським патріархом автокефалії Помісної православної церкви в Україні.

«Навпаки, судячи з раніше наведених слів Сербського патріарха та речника Собору архієпископа Іова (Гечі), неформальні обговорення українського питання серед членів собору дають підстави Вселенському патріарху стати більш активним в українському напрямку», – додає речник УПЦ КП.

В офіційному повідомленні з цього приводу також наголошується: «у Київському патріархаті з розумінням ставляться до того, що до участі в соборі не були запрошені наші делегати, адже питання визнання статусу автокефалії нашої церкви іншими помісними церквами ще потребує свого вирішення».

Вселенський патріарх Варфоломій (у центрі) поруч із патріархом Московським Алексієм ІІ (нині покійним) під час візиту в Україну влітку 2008 року. Ліворуч - президент Віктор Ющенко. Фото Оrthodoxcouncil.org

Вселенський патріарх Варфоломій (у центрі) поруч із патріархом Московським Алексієм ІІ (нині покійним) під час візиту в Україну влітку 2008 року. Ліворуч – президент Віктор Ющенко. Фото Оrthodoxcouncil.org

В УПЦ КП також підкреслюють, що питання визнання автокефалії Української православної церкви повністю належить до компетенції Вселенського патріарха і матері-церкви Константинопольської, тому саме до них, а не до Великого Собору, зверталися з цього приводу й КП, і Верховна Рада.

Читайте також:
Верховна Рада звернулася до Вселенського патріарха з проханням скасувати акт 1686 року

Окрім того, у Київській патріархії «висловлюють радість з приводу того, що вселенське православ’я відкидає диктат Московського патріархату», свідченням чого стало й проведення Великого собору, попри спроби РПЦ його зірвати.

«Разом із тим висловлюємо жаль, що сама Московська церква далі йде шляхом розколу та розділення, етнофілетизму (домінування національного над церковним) та етатизму (прислужництва державній владі), чим несе шкоду як своїй пастві, так і всій православній церкві», – додають в УПЦ КП, яку досі саме Москва звинувачувала в «розкольництві».
Мовляв, ну й хто тут справжній розкольник?

Розкол чи не розкол?

Власне, показово не приїхавши на собор, РПЦ незримо була присутня там чи не більше, ніж дехто з його чинних учасників. Як зазначив в інтерв’ю Критському телебаченню Александрійський патріарх Кір Теодор, «ми так часто згадували про відсутніх, що вони були більше присутніми, ніж відсутніми».

Він же безапеляційно відрубав, що «вирішувати проблеми треба на соборі, а не відсиджуючись по своїх парафіях», та що «рішення собору обов’язкові для всіх – у тому числі й тих, хто не приїхав».

Чи визнають Московська патріархія та її також відсутні на Криті сателіти рішення Великого собору – це питання поки що залишається відкритим. Представники РПЦ пообіцяли «ознайомитися зі змістом» ухвалених собором документів і оприлюднити офіційну відповідь на це запитання. Очевидно, це зробить Синод російської церкви, наступне засідання якого заплановане на липень.

Втім ставлення Москви очевидне.

«Попри офіційні запевнення у бажанні провести собор, Московська патріархія не була і не є зацікавлена в цьому. Адже Святий і Великий собор православної церкви на острові Крит створив прецедент і механізм виявлення соборності в рамках не однієї помісної церкви чи кількох церков, як було протягом багатьох століть, але у Всеправославному вимірі.
Через цей механізм було в наш час підтверджене особливе служіння Вселенського патріарха не лише як першого серед ієрархів православних церков, але і як голови Всеправославного собору. Московський патріархат послідовно бореться проти цього, бажаючи самому домінувати у вселенському православ’ї», – зазначають в УПЦ КП, і з цим твердженням згодна чи не більшість незалежних експертів.

«А ви подивіться що пишуть про цей собор головні російські засоби масової інформації, які завжди подають лише узгоджену й санкціоновану владою позицію, – радить релігієзнавець Віктор Єленський. – Уже тільки те, що вони його називають Критським, а не Всеправославним і навіть не Великим, багато про що свідчить. Більше того – їм і цього видалося забагато, і тепер пишуть уже не про Критський собор, а взагалі про “форум”».

«Форум» – це ще дуже благородно, бо в багатьох російських ЗМІ надають перевагу таким термінам, як «нарада», «збори», а то й «критське зборище».

У своєму прагненні догодити «лінії партії», російська преса часто не помічає, як передає куті меду. Скажімо, у численних нині сюжетах про осуд «зборища» афонськими старцями, однією з головних причин «гріховності» Критського собору вони називають його екуменічний характер, тобто прагнення православ’я до зближення з іншими християнськими конфесіями. Не шкодуючи обурення на адресу «єретиків, що з Папою лобизаються», старці Святої гори нагадують: за правилами святих отців на таких чекає відлучення від церкви.

Йдеться, звісно, про Вселенського патріарха Варфоломія, що має добрі стосунки з понтифіком і прагне зближення християнських церков. Й аж ніяк не про патріарха Московського Кирила, який менш ніж півроку тому також активно лобизався з главою Римо-Католицької церкви під час історичної зустрічі на Кубі…

Читайте також:
“Заява Папи й Кирила – це гірше, ніж пакт Молотова-Ріббентропа.
Це як Андрусівська угода 1667” – історик

«У православ’ї, на відміну від католицтва, немає над’єпископа – всі однаково рівні, хоч ти єпископ Шаргорода, хоч Царгорода. Але все-таки є єпископ, наділений особливою відповідальністю, який мав би бути центром згоди між православними. Це перший за честю у православному світі – Вселенський патріарх. Проте Москва і ще деякі церкви з цим не згодні», – пояснює Єленський.

«Вони кажуть: ти випадковий. Перший за честю лише тому, що там тоді був центр імперії, і було сказано: “Хай другим за честю після єпископа Рима, де була столиця, буде єпископ Константинополя”».

Вселенський патріарх Варфоломій (у центрі) під час літургії в завершальний день Великого собору, 26 червня 2016 року. Фото Оrthodoxcouncil.org

Вселенський патріарх Варфоломій (у центрі) під час літургії в завершальний день Великого собору, 26 червня 2016 року. Фото Оrthodoxcouncil.org

Після того, як християнство 1054 року розкололося на «Схід і Захід», у православній церкві Константинопольський патріарх, відповідно, став першим. Однак Москва, яка за останні кілька століть набрала імперіалістичної потуги в тому числі і в православ’ї, з цим не згодна.

«Останнє століття позначилося постійною боротьбою між Константинополем і Москвою. І зараз вони спробували зіпсувати Всеправославну єдність, тому що вона проходить так, як запланував Константинопольський патріарх», – каже Віктор Єленський.




Людське проти Божого

Саме демонстрація єдності православної церкви – головне досягнення Великого собору, що відбувся на Криті вперше за понад 12 сторіч. Несподіваним демаршем чотири церкви на чолі з РПЦ спробували цю єдність – а відповідно, й епохальне досягнення Вселенського православ’я, – порушити.

Чи вийшло? Не факт.

Так, чотири крісла в президії собору зяяли порожнечею, але церкві до такого не звикати – на перших Вселенських соборах, які визначали нині непорушні догмати православної церкви, також були присутні далеко не всі єпископи. Та їх рішення зрештою визнали всі.

Тож і тепер відсутнім на Криті церквам належить визначатися, приймати рішення Великого собору чи ні. Проте рішення ці вже ухвалені й собор відбувся незалежно від того, що вони вирішать. Зрештою, об’єктивних причин не прийняти його постанови у Москви «й компанії» немає – недарма ж офіційні документи такі виважені й обережні, без жодних яскравих «модернізмів».

Тепер, мабуть, найбільш важливо, щоб була втілена в життя задекларована підсумковими «ухвалами» Великого собору готовність проводити їх регулярно.

І не лише тому, що таким чином Соборна Православна церква підтверджує свою сутність як єдиної. А й тому, що невирішеними залишається ціла низка практичних питань, відповіді на які дуже чекають ті прогресивні й молоді християни, до яких звернулися пастирі у своєму Критському посланні.

Адже в результаті погодження порядку денного з усіма церквами на офіційних сесіях Великого собору не обговорювали не лише тонкощі надання автокефалії, а й, скажімо, такого (давно) нагального питання, як перехід на новостильний, григоріанський календар.

Більшість із 14 помісних православних церков для обчислення нерухомих свят послуговуються так званим новоюліанським календарем, який до 2800 року повністю збігатиметься з григоріанським. Завдяки цьому, скажімо, болгари та греки святкують Різдво 25 грудня, не порушуючи різдвяний піст під час новорічних гулянь (а щоб його порушити, зовсім не обов’язково об’їдатися холодцем чи пити шампанське – досить увімкнути телевізор або вийти на вулицю й опинитися у вирі святкових веселощів).

Проте для низки церков, серед яких домінує Московський патріархат, залишатися на юліанському календарі настільки принципово, що перехід на новий стиль тамтешні клерикали прирівнюють ледве не до переходу в служіння Антихристу.

«Серйозні богослови вважають, що давно треба переходити на новий календар. Але проблема в тому, що “народ не пойме”», – каже Віктор Єленський.

«Православні відкидають саме слово реформування. Але є така католицька максима: церква змінюється, щоб залишатися однією й тією самою. Не може церква сліпо дотримуватися практик, які не лише до євангельських часів не мають відношення, а взагалі встановлені, наприклад, у ХІХ сторіччі», – наголошує експерт.

І наводить приклад: «Одна солідна людина мені каже: “Їду в село на поминальні дні. –
Чому саме сьогодні? –  А у нас у четвер. – Чому в четвер, це ж не встановлено жодними церковними правилами? – Ні, ти що, в нас із діда-прадіда так! Й інакше не можна”.
А насправді в чому справа? Була за радянських часів одна церква на цілий район. І, відповідно, один священик. І от він каже: в село Калинівка я приїжджаю в понеділок, у Бобрівку – у вівторок, в наступне – в середу й так далі. Бо він фізично не може в один день всюди встигнути. А люди це запам’ятали, сприйняли як обов’язкову настанову й тепер сприймають ледве не як волю Божу».

«Для того й мають збиратися собори – щоб розрізнити євангельські настанови, які мають дотримуватися в усі віки, від того, що привнесено людьми. Хай це навіть 500 років тому було привнесено – але ж такими самими людьми, як ми з вами», – підсумовує Єленський.

І запевняє: надія на те, що собори справді стануть регулярними, є. Однак якщо не відмовитися від нав’язаного Москвою принципу консенсусу, діла не буде.

«На Вселенських соборах про консенсус не йшлося – рішення ухвалювали більшістю голосів. Інакше як би можна було, скажімо, засудити іконоборство, якщо іконоборці – проти?» – наголошує релігієзнавець.

На завершення Всеправославного собору предстоятелі випускали в небо голубів миру. Та чи долетять вони до Москви? Фото Оrthodoxcouncil.org

На завершення Всеправославного собору предстоятелі випускали в небо голубів миру. Та чи долетять вони до Москви? Фото Оrthodoxcouncil.org

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *