У понеділок, 20 червня 2016 року – наступний після великого свята П’ятдесятниці (Трійці) день Духа Святого – на грецькому острові Крит відкрилася сесія Великого і Святого собору православних церков. Це, без перебільшення, епохальна подія, адже відбувається вона вперше за більш ніж 1200 років.
Проте Всеправославним, як планувалося, цей собор не став: напередодні його початку низка церков на чолі з Російською відмовилася від запланованої участі в зібранні, організаційна підготовка до якого тривала 55 років.
Навряд чи судилося Критському собору й ухвалити справді доленосні для світового православ’я рішення, принаймні впродовж цієї тижневої сесії.
«Новинарня» спробувала простими словами розповісти, як велика мета обернулася пшиком, хто за цим стоїть і чому не варто сподіватися на те, що Великий собор ухвалить рішення про визнання автокефалії Української православної церкви.
автор: Леся Шовкун
Собор – це найвищий орган влади у церкві, адже саме на загальних зібраннях ієрархи ухвалюють найважливіші рішення щодо її діяльності. Для православної церкви собори є ще й основою глобальної ідентичності, єднання, адже єдиного адміністративного центру, як Ватикан у католиків, християни східного обряду не мають.
Вселенські собори, на яких присутні предстоятелі й представники всіх (або більшості) помісних християнських церков світу, стоять іще вище. Вони вирішують догматичні питання, встановлюють правила, канони й власне затверджують ті формулювання, які лягають в основу християнської релігійної традиції.
Саме на таких соборах було затверджено Символ віри, сформульовано поняття єдиносущності Святої Трійці, сутності Ісуса Христа як Боголюдини, встановлено дати святкування Великодня тощо.
Усього Вселенських соборів, які визнають такими й католики, і православні, було сім:
Перший Нікейський (325 р.), Перший Константинопольський (381 р.), Ефеський (431 р.), Халкедонський (451 р.), Другий Константинопольський (553 р.), Третій Константинопольський (680–681 рр.) та Другий Нікейський (787 р.).
Після другого «з’їзду» в місті Нікея, головним результатом якого стало засудження іконоборства й рішення про «канонічність» ушанування образів святих, відбулося ще два загальних собори, чиї рішення православна церква визнає, проте Вселенськими їх не вважає – Софійський 879-880 та П’ятий Константинопольський 1341-1352 років.
Таким чином, починаючи з 787 року загальновизнані Вселенські собори не проводилися. А після розколу християн на католиків і православних 1054 року – й поготів. Не було, відповідно, й окремих Всеправославних соборів.
Це значною мірою позначилося на Православній церкві, яка всіляко опирається модернізації (чим, щоправда, й пишається).
Просто до слова: католики за цей час провели майже півтора десятка соборів, які визнають Вселенськими.
Та хоч би якою консервативною організацією була церква, зовсім ніяк не реагувати на ті зміни, які відбуваються у світі впродовж століть, вона не може.
Віктор Єленський
«Дискусії про те, що впродовж 13 століть у житті церкви накопичилося безліч проблем, на які треба дати відповідь, тривали з початку ХХ сторіччя. Адже люди нині живуть у зовсім іншій ситуації, ніж у І тисячолітті, і в канонічному праві православної церкви є такі положення, які просто не можна зараз виконувати. Тому найбільш відповідальні й інтелектуально розвинені богослови православної церкви почали говорити про те, що це все потребує соборного осмислення», – розповідає в коментарі «Новинарні» релігієзнавець, президент Української асоціації релігійної свободи, народний депутат Віктор Єленський.
Безпосередньо організаційна підготовка до проведення Всеправославного – за участю представників усіх помісних церков – собору велася з 1961 року. За цей час, зокрема, було складено перелік питань, які на ньому належало вирішити або щонайменше обговорити.
Теми для обговорення розділили за п’ятьма напрямами:
Серед найважливіших питань, які планувалося розглянути в межах цих напрямів, – процедури визнання статусу церковної автокефалії та автономії, встановлення загального календаря свят, питання посту в сучасних умовах, правила звершення таїнства шлюбу (йдеться, зокрема, про можливість брати церковний шлюб для представників різних гілок християнства), загалом взаємини з іншими християнськими конфесіями тощо.
«Скажімо, ми живемо за одним календарем, а церковні свята відзначаємо за іншим. І виходить, що на Новий рік, коли весь народ веселиться і гуляє, припадає глибокий піст. Треба це вирішувати», – розшифровує релігієзнавець Єленський.
«Інша проблема: закохалися православний хлопець і католичка (або лютеранка). Одне без одного не можуть, а жити “у гріху”, без вінчання, не хочуть. Безвихідь!
У світі є 2 мільярди християн, і православних із них – ну, хай 300 мільйонів. Але уявіть собі, що деякі православні богослови говорять: ні, тільки ми – єдина християнська церква, а інші – ніякі не християни, це єретики, які від нас відкололися. При цьому посилаються на свідчення святих отців І, ІІ, ІІІ сторіч нашої ери. Але ці отці зверталися до людей, які зовсім інакше розуміли Христа і християнське вчення, ніж вони.
А зараз ми з католиками, наприклад, відсотків на 90% спільні в баченні того, що таке християнство. Чи можна через такі дрібні розходження відкидати їх і називати єретиками?
Або, скажімо, патріарх [УПЦ КП] Філарет любить наводити такий приклад. В одному з правил святих отців сказано, що той, хто прийме медичну допомогу від іудея, підлягає анафемі. Уявіть собі: ви потрапляєте в лікарню і раптом виявляється, що операцію вам робитиме іудей. Що робити?
Словом, абсурд повний. І таких питань – більше сотні», – каже Єленський.
За словами Єленського, головних проблем, які мають бути переосмислені відповідно до новітніх реалій, у підсумку набралося 120.
Але коли почали розмірковувати над цими темами, з’ясувалося, що за більшістю з них досягнути компромісу між церквами неможливо.
Суперечностей виявилося так багато, що перелік питань, винесених на порядок денний Великого собору, зіщулився буквально до кількох, щодо яких між православними церквами був консенсус.
Та єдності все одно не вийшло.
«Коли справа дійшла вже безпосередньо до собору, десь буквально за півроку до його проведення, почали з’являтися нові проблеми й перестороги. Багато з них стосувалися не царства Божого, а дуже мирських проблем, про деякі з яких навіть соромно говорити. Скажімо, хто буде сидіти першим, а хто – другим чи третім», – розповідає Віктор Єленський.
«Звісно, під це можна підвести серйозну богословську базу – сказати, що ми всі рівні, і якщо хтось сидить першим, то це порушення нашого розуміння церкви й таке інше. Та зрештою дійшло до того, що, не ухвалюючи жодних вирішальних рішень, Всеправославний собор мав фактично лише продемонструвати єдність: ми, православні, єдині в різних країнах, у нас немає Папи або іншого найбільш головного серед нас, але ми єдині в своєму розумінні християнства.
Але й на це вони не спромоглися. І це, звичайно, великий удар по повноті православ’я, великий виклик для нього», – зауважує релігієзнавець.
«Великого удару» завдала церква, яка претендує на першість у православному світі.
Щоправда, спершу від участі у Критському соборі відмовилися Болгарська, Грузинська, Антіохійська (Сирія) та Сербська церкви. І лише потім – посилаючись на рішення цих чотирьох – аналогічну заяву зробила Російська православна церква.
Відмову в Московській патріархії обставили акуратно: на екстреному засіданні 13 червня Синод РПЦ закликав усього лише перенести терміни проведення собору. Мовляв, без участі згаданих вище церков проводити такий захід негоже, адже за таких умов він однаково не буде Всеправославним.
Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, голова інформаційного управління Київської Патріархії
Саме такий варіант – щоб собор не провели, але при цьому не скасували зовсім, – наразі є найбільш зручним для Московського патріархату, вважає архієпископ Євстратій (Зоря), речник Київської патріархії.
Адже, за його словами, як проведення собору, так і його остаточне скасування однаково звільняє Константинополь від дипломатичних пут Москви.
«Вдаючи, що Моспатріархія готова здійснити столітню мрію Константинополя про собор, Москва тим самим змушувала Константинопольський патріархат бути дуже обережним у кроках щодо врегулювання церковної ситуації в Україні. Бо для Константинополя вираження єдності церкви, навіть у такому урізаному форматі так званих загальновизнаних помісних церков, яким мав бути цей собор, це дуже важлива подія», – зазначив владика Євстратій в інтерв’ю агенції “Укрінформ“.
За його словами, Москва вважає себе «мажоритарним акціонером світового православ’я» на підставі того, що тамтешній патріархат за структурою більший, ніж усі решта помісних православних церков, разом узятих.
Щоправда, при підрахунку кількості своїх приходів та вірян (значну частину яких становлять парафіяни підконтрольної їй УПЦ МП) у Московській патріархії забувають про те, що мільйони людей пов’язані з церквою лише фактом свого хрещення, а в десятках російських сіл, які номінально вважаються “парафіями”, церкви стоять порожніми нарівні з хатами.
«У Москві історично не звикли рахувати чи звертати увагу на звичайних людей. Там завжди рахуються лише з владою. А людей записують автоматично: якщо вони живуть на певній території, значить, є православними», – наголошує архієпископ Зоря.
Втім, до пори до часу РПЦ не лише не висловлювалася проти проведення Великого собору, а й брала активну участь у його підготовці. Незважаючи навіть на досить потужний рух проти проведення собору – зміни, які він міг ухвалити, для затятих консерваторів рівнозначні зраді православ’я.
Противники проведення Всеправославного собору називали його “вовчим” і таким, що “узаконить єресі”.
Те, що прогресивні богослови вважають поступом – перехід церкви на сучасний календар, зближення з іншими конфесіями тощо – вони називають підготовкою до приходу Антихриста й кінця світу, якому, згідно з пророцтвами святих отців, нібито передуватиме проведення Восьмого Вселенського собору.
Екуменізм (рух за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій) із уст цієї когорти православних звучить як найгірша лайка.
Такими “страшними” пророцтвами лякають православний люд противники екуменізму. Цитата з сайту sobor8.ru
Тепер, після відмови РПЦ від участі в Критському соборі, схожі «страшилки» та більш цивілізовану за формою критику на його адресу активно публікують і офіційні російські ЗМІ. А ще якихось півроку тому патріарх Кирил, здавалося б, і сам рухався в бік екуменізму, свідченням чого була його історична зустріч на Кубі з Папою Римським Франциском.
Читайте також:
“Заява Папи й Кирила – це гірше, ніж пакт Молотова-Ріббентропа.
Це як Андрусівська угода 1667” – історик
Втім, це рандеву стало водночас і яскравою демонстрацією претензій Кирила на першість у православному світі: Кирил поводився як рівний понтифіку за статусом, представник усього східного християнства.
Хоча Папа офіційно є головою всієї Католицької церкви, а московський патріарх – лише очільником однієї з півтора десятка помісних православних церков.
Але проведення Всеправославного собору, в якому провідна роль усе-таки належить Вселенському патріарху, цю показову першість Москви помітно нівелює.
І це навіть попри те, що саме за наполяганням РПЦ під час Синаксису (зібрання предстоятелів помісних православних церков) у швейцарському Шамбезі в січні цього року місце проведення собору було змінено зі Стамбула, де розміщується резиденція Вселенського патріарха, на «нейтральний» острів Крит.
Читайте також:
Олігарх Новінський у Женеві прислужує патріарху РПЦ Кирилу.
І допомагає зірвати визнання УПЦ КП?
Із Синаксису в Шамбезі, що передував Великому собору, патріарх РПЦ Кирил поїхав задоволений – усі його зауваження до підготовчих документів було враховано (крайній праворуч – митрополит Онуфрій, предстоятель УПЦ МП)
Кандидат богослов’я Василь Чернов у статті на сайті Lenta.ru серед причин демаршу РПЦ називає також специфічне ставлення Москви до ухвалення колективних рішень.
За його словами, Російська православна церква та її сателіти «вважають, що про все краще домовитися тихо й заздалегідь, а соборний простір залишити тільки для демонстрації єдності та красивого архієрейського вбрання.
Інші ж православні церкви дотримуються думки, що рішення мають ухвалюватися саме в соборній дискусії, а не в кулуарних переговорах церковних дипломатів, і що церковна єдність має ґрунтуватися на вмінні спілкуватися, а не здатності інтригувати».
Окрім того, для РПЦ дуже важливо зберегти принцип пріоритету «національного» законодавства над міжнародними зобов’язаннями. Простіше кажучи, Москва відверто побоювалася, що рішення Всеправославного собору можуть піти врозріз із внутрішніми правилами Московської патріархії.
Оскільки такий острах був не лише в РПЦ, було вирішено всі ухвали Великого собору виносити лише загальним консенсусом, тобто за незгоди бодай однієї з делегацій рішення вважається неприйнятим.
Але й це не допомогло.
Президент РФ Володимир Путін на Афоні. Фото: Reuters
Звісно, висловити ці свої острахи публічно російський патріарх не міг. Тому першими виступили церкви, які називають сателітами Москви.
Стартувала із закликом відкласти Великий собор Болгарська православна церква. Причому болгари не посоромилися вголос озвучити згадані вище претензії до плану розсадки предстоятелів, який нібито вивищує Константинопольського патріарха Варфоломія над іншими. Оскільки перенесення не відбулося, БПЦ від участі в соборі відмовилася.
Наступними висловилися грузини, які навіть не навели причини своєї відмови. Саме ГПЦ чи не найбільше не влаштовує ймовірне «добро» на вінчання з представниками інших конфесій (через проблему змішаних шлюбів з вірменами), але навряд чи це могло бути підставою для неявки.
Антіохійська церква, в чиїй юрисдикції Сирія і Ліван, відмовилася від участі в соборі через суперечки з Єрусалимським патріархатом щодо того, під чию юрисдикцію підпадають православні християни Катару.
А після заклику перенести собор від Сербської ПЦ Москва заявила, що не братиме участі в соборі, який «не може вважатися по-справжньому православним, якщо в ньому не беруть участь усі церкви».
Із сербами, щоправда, вийшло негарно. В останній момент, висунувши низку умов, вони змінили своє рішення й таки приїхали на Крит.
А за інформацією белградської газети «Блік», заява про неучасть СПЦ у Великому соборі взагалі була спробою путчу: єпископ Бачський Іриней, який оголосив про це рішення, нібито діяв усупереч своїй церкві й «за науськуванням» РПЦ.
«Рішення Сербської церкви взяти участь у соборі – ознака поступового, але невблаганного дрейфу в сторону еллінів. Зв’язки з Москвою сильні, але багато священиків і навіть єпископів навчалися у Греції й пов’язані симпатіями до неї набагато більше, ніж симпатіями до Москви. Тому якби СПЦ зайняла позицію, близьку до Болгарської церкви, – це могло б призвести до внутрішніх заворушень», – вважає Євстратій Зоря.
Водночас, за його словами, «варто уважно стежити за тим, чи не стане Москва використовувати присутність цієї делегації для підриву собору зсередини, адже ключовий ієрарх СПЦ митрополит Амфілохій – давній найвірніший союзник Москви».
Так замість 14 на Крит з’їхалися предстоятелі та представники лише 10 помісних церков: Константинопольської, Александрійської, Єрусалимської, Румунської, Албанської, Сербської, Польської, Грецької, а також Кіпру й Чеських земель та Словаччини.
Предстоятелі помісних церков під час Синаксису на Криті (зліва праворуч): митр. Варшавський Сава (Польська ПЦ); архієп. Кіпрський Хризостом, патр. Сербський Іриней; патр. Александрійський Теодор; Вселенський патріарх Варфоломій; патр. Єрусалимський Теофіл; патр. Румунський Даниїл; архієп. Афінський Ієронім (Елладська ПЦ); архієп. Албанський Анастасій; митр. Прешовський Ростислав (Чехо-Словацька ПЦ)
Хоч офіційна сесія відкривається в понеділок, де-факто Великий собор триває вже кілька днів: ієрархи з’їхалися на Крит іще 15-16 червня, 17-го провели малий Синаксис, а 18-го й 19-го, на Трійцю, разом відслужили літургію.
Фото: Оrthodoxcouncil.org
І до останнього висловлювали сподівання, що з нагоди цього великого свята до них приєднаються й «відмовники».
У недільній проповіді Вселенський патріарх Варфоломій звертався до чотирьох відсутніх предстоятелів так, нібито вони стоять у церкві разом із рештою учасників собору.
патріарх Кирил
Але вони не приїхали. Хоча патріарх Кирил надіслав послання із закликом «не бентежитися» через відсутність єдності щодо скликання собору – мовляв, «за наявності доброї волі зустріч на Криті може стати важливим кроком до подолання суперечностей, що виникли».
І передав «сердечні вітання від імені Російської православної церкви, православних віруючих Росії, України, Білорусі, Молдови та інших країн, що становлять широку паству Московського патріархату».
Не секрет, що питання «віруючих України», а точніше, небезпека втратити на них вплив через загострення теми автокефалії української церкви, було для РПЦ одним із найбільш проблемних у підготовці до проведення Великого собору.
«Мені видається, що все взагалі закрутилося через Україну. І те, що на собор не приїдуть представники РПЦ – це, швидше за все, їхня реакція на суперечки через можливе надання українській православній церкві автономії. Там дуже сильний конфлікт інтересів і впливів», – вважає релігієзнавиця Людмила Филипович.
Віктор Єленський також згоден із тим, що «українське питання» на даний момент є, можливо, найбільш гострим із тих, які належить вирішити у світовому православ’ї.
«Є така приказка: коли говорять про гроші, то зрозуміло, про що говорять. А коли незрозуміло, про що говорять – то говорять про гроші. От і з українським питанням так само: коли не зрозуміло, про що говорять, – вони говорять про Україну. Кілька років тому РПЦ запропонувала таку модель автокефалії, за якою б насправді ніхто її ніколи б не отримав. Звичайно, інші церкви, в тому числі Константинополь, на це не погодилися. І оскільки консенсусу в цьому питанні немає, його взагалі зняли [з порядку денного Великого собору]», – каже експерт.
Він зауважує, що, згідно з правилами святих отців, «якщо створюється нове місто, то хай церковний розподіл у цьому місті здійснюється за розподілом цивільним» (Правила 630 святих отців, прийняті на Четвертому Вселенському соборі у Халкидоні 451 року, п. 17. – «Н»).
«Говорячи мовою модерного світу – тобто десь починаючи з XVII- XVIIІ сторіччя, – це означає: якщо з’явилася нова країна, більшість у якій становлять православні, то вона має право на свою церкву», – наголошує Єленський.
Однак Московську патріархію таке трактування не влаштовує.
Читайте також:
Як питання автокефалії Української церкви “зриває” проведення Всеправославного собору
Тож незважаючи на те, що сама РПЦ на Великому соборі відсутня, її «трудами» питання української церкви, як і загалом способу проголошення автокефалії з порядку денного було знято. А отже, й новин про якісь рішення в цьому напрямі з Криту чекати не варто.
Православна академія на Криті, де проходить Великий і Святий собор православних церков
Водночас можна не сумніватися, що принаймні в неофіційному спілкуванні церковні ієрархи порушать тему України.
Звернення Верховної Ради до Вселенського патріарха з проханням визнати нечинним акт 1686 року, яким Москва вивела Київський патріархат з-під юрисдикції Константинополя, не пройшло непоміченим, у тому числі й грецькою пресою.
До того ж на Великому соборі є й українці.
Звісно, про офіційну делегацію від жодної з українських православних церков не йдеться, адже визнання автокефалії ми ще не маємо. Хоча представники УПЦ МП мали їхати на Крит у складі делегації свого московського сюзерена.
Але після того, як у Москві заявили про відмову від участі в соборі, предстоятель цієї церкви митрополит Онуфрій назвав зібрання предстоятелів на Криті «не Великим і Святим Всеправославним собором, а просто конференцією окремих православних церков, рішення яких не будуть мати всеправославного значення».
«У регламенті собору не було мови про релігійну ситуацію в Україні. Церковні розколи, які є породженням людського гріха, присутні майже у всіх помісних церквах. Вони лікуються тим, чим лікується гріх – покаянням».
митрополит Онуфрій, предстоятель УПЦ МП
Зате, як повідомив у «Фейсбуці» речник УПЦ КП Євстратій Зоря, у складі делегації Константинопольського патріархату беруть участь два архієреї – українці за етнічним походженням: митрополит Антоній (Щерба) з Америки, який очолює УПЦ у США під омофором Константинополя, та архієпископ Іов (Геча) з Канади, який є представником Вселенського патріарха при Всесвітній раді церков.
В інтерв’ю РІА «Новости» владика Іов запевнив: щойно звернення українського парламенту надійде офіційно, Вселенський патріархат почне його розгляд.
«Це питання, яке Синод Вселенського патріархату, якщо це питання до нього дійде, повинен буде обговорювати на своїх сесіях», – зазначив архієпископ з Канади.
«Звернення Верховної Ради відкриє можливість для Вселенського патріарха втрутитися в ситуацію в Україні й розпочати процедуру надання автокефалії Українській православній церкві. Серйозні богослови взагалі вважають, що у нього є 100% можливостей надати Україні автокефалію, ні до кого не звертаючись і ні з ким не консультуючись», – каже народний депутат Віктор Єленський, який був одним із авторів відповідної постанови ВР.
Вселенський патріарх Варфоломій. Фото: Оrthodoxcouncil.org
«У будь-якому разі, це початок процедури, і й по Божому, і по людському закону українська церква має бути рівною в сім’ї православних церков.
Звичайно, вони тягнутимуть із розглядом цього питання, адже це колосальний тиск – навіть у парламенті ми його відчули. Хоча на запитання, чому Україна не має права на свою церкву, як має його Албанія, чи Грузія, чи Росія, найзатятіші прихильники “русского міра” не мають аргументованої відповіді», – констатує релігієзнавець.
Незважаючи на заяви РПЦ та її васалів, навіть за відсутності кількох церков рішення Великого собору на Криті матимуть «всеправославних». Зрештою, в історії Вселенських соборів неодноразово такі ситуації траплялися, що не завадило їм отримати цей високий статус, а ухваленим на них рішенням – загальне визнання.
«Якщо одна чи кілька церков відмовляються від участі чи не голосуватимуть, усі ухвалені рішення все одно матимуть силу і статус обов’язкових для всіх православних церков», – запевнив один із найближчих соратників патріарха Варфоломея, редактор офіційного сайту Критського собору архідиякон Іван Хріссавгіс.
«Звісно, якщо когось не буде, ми відчуємо певний вакуум і дуже, дуже жалкуватимемо. Але, думаю, це вплине не тільки на собор, а й на ту церкву, яка вирішить не брати в ньому участі. Якщо церква вирішить ухилитися від присутності на соборі, це може тільки наштовхнути на сумні думки про те, що вона сама себе маргіналізує», – додає речник патріархату Константинополя.
«Сам факт відмови від участі в соборі – вже негативно впливає на реноме церкви і ставить її в дуже незручне становище», – підтверджує Віктор Єленський.
«Адже собори скликаються для того, щоб обговорити проблемні питання. І з головних правил православної церкви говорить: якщо тебе кличуть на собор – іди й обговорюй ті питання. Єдина поважна причина відмовитися – хвороба. А якщо ти здоровий і відмовляєшся від участі – значить, нехтуєш свій обов’язок.
Не подобається план розсадки, не згоден із якимись іншими питаннями – приїжджай на собор і дискутуй, відстоюй свою точку зору! Адже в цьому й полягає сенс собору – дискутувати й обговорювати», – наголошує релігієзнавець.
Учасники Критського собору. Фото з ФБ Andriy Dudchenko
І саме тому, за словами Єленського, навіть якщо нинішня сесія Критського собору не завершиться якимись визначальними для світового православ’я рішеннями, сам факт його проведення є дуже позитивним.
«Головне – розпочати соборне обговорення, означити проблеми. Коли Католицька церква у 1962 році скликала Другий ватиканський собор, він теж спочатку задумувався так, що начальство підготує всі документи, а потім єпископи приїдуть і їх затвердять. Але сталося інакше. Почалася дуже бурхлива дискусія, яка тривала три роки!
І в підсумку цей собор зрушив церкву з мертвої точки, вона стала зовсім іншою, відповіла на виклики сучасності», – розповідає пан Віктор.
«А в нас багато хто вважає, що проблем немає. Мовляв, жили тисячу з гаком років без собору – й зараз проживемо. А те, що неможливо постувати так, як приписано, нас не турбує.
Або, скажімо, є дві точки зору на питання мови. Приходите ви в церкву й нічого не розумієте: “пакі і пакі”, “даждь нам днєсь” тощо.
Одні кажуть: це бардак, так не може бути, що ми нічого не розуміємо! А інші вважають навпаки: ні, церква має бути простором, який відрізняється від повсякденності, і там треба говорити інакшою мовою.
І такі речі обов’язково треба оговорювати й вирішувати», – підсумовує фахівець.
Фото: Оrthodoxcouncil.org
Читайте також:
СКУ просить Вселенського патріарха дати автокефалію українській церкві.
Але зараз це не розглядатимуть
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
