Неостанній яничар. Народний артист із “Пропалої грамоти” керує театром окупантів “ЛНР”

“Все не так однозначно”. Михайло Голубович, зірка культового українського фільму “Пропала грамота”, після російської окупації Донбасу залишився в Луганську й надалі очолює Луганський академічний український музично-драматичний театр. У цьому театрі проходять офіційні заходи терористів “ЛНР”, сам 72-річний Голубович отримав звання “народного артиста ЛНР” і в часи президента Януковича підтримував Партію регіонів. Водночас його театр і в ОРЛО продовжує ставити вистави українською мовою, а сам актор – народний артист України з 1977 року – знімається в ролях козаків і гетьманів в українських і російських серіалах.

У культовому для кожного українця фільмі “Пропала грамота” уродженець Черкащини Михайло Голубович зіграв одразу кілька ролей: Злого чоловіка (той, що наймав Дивного чоловіка), корчмаря, ватажка в пеклі, зрадника-яничара Петра, старосту, пана на полюванні, Григорія Потьомкіна).

Свого часу в інтерв’ю “Україні молодій” Голубович зізнавався, що вони з актором Іваном Миколайчуком плюндрували російський царат у Петергофі, пили горілку на ліжку в спальні Катерини ІІ і намагалися справити там нужду.

Кадри з Михайлом Голубовичем із “Пропалої грамоти”:

Михайло Голубович зіграв у театрі й кіно багато ролей, але найбільше – ролі козаків та інших історичних особистостей, які боролися за свободу українського народу. У числі персонажів, відтворених Голубовичем – Тарас Бульба, Іван Сірко, Максим Тритуз, Петро Калнишевський, козак Джміль, отаман Ручка, командир УПА Кожух. Практично всі українці, зіграні луганським артистом, є позитивними героями.

Уже багато років він живе в Луганську й працює в тамтешньому українському музично-драматичному театрі. При цьому в політику Голубович пішов лише після 2004 року, виступивши на підтримку “двічі несудимого” Віктора Януковича і ставши депутатом Луганської облради від Партії регіонів.

У 2014 році, після захоплення озброєними сепаратистиами та російськими найманцями будівель СБУ і ОДА в Луганську, Голубович не став відкрито на бік терористів, а дотримувався відносного нейтралітету, закликаючи конфліктуючі сторони до миру.

При цьому ще до початку російської окупації Криму й Донбасу літній артист позував у камуфляжі Збройних сил України з георгіївською стрічкою на грудях (фото 2013 року).

Під час активних бойових дій Михайло Голубович прийняв рішення залишитись у Луганську і продовжив працювати в українському драмтеатрі.

• Ви залишилися в Луганську в найважчі дні, коли місто поливали “гради”. Чому? – запитали Голубовича в одному з інтерв’ю для російських ЗМІ.

– Не міг залишити трупу. Знаєте, в кінці грудня [2014 року] в театр повернулася сім’я молодих акторів – Рита Колганова , моя колишня студентка, і її чоловік. Вони їхали – у них немовля на руках. Але приїхали, бо повірили мені. І луганчанам, які бачили мене на вулиці, це надавало впевненості: раз Голубович залишився, значить, і нам їхати не потрібно. Хоча, звичайно, дзвонили друзі, кликали пересидіти в Москві, питали, чим допомогти.

• Михайле Васильовичу, в період інтенсивних бомбардувань і обстрілу Луганська ви залишалися в місті. Було бажання поїхати? – запитували Голубовича журналісти одного з провідних сайтів бойовиків “ЛНР”.

– Якось не думав про це. Тут залишалося більшість працівників театру, багатьом довелося навіть жити в його будівлі. Їм треба було допомагати. Я привозив в театр хліб, воду (на щастя, у сусіда виявилася своя свердловина, де її можна було брати). А коли вже оголосили перемир’я, з’їздив провідати дітей.

Я глибоко переконаний в одному: творчість – вона як музика, вона не має національності. І не зовсім правильно, коли творчі люди втручаються в політику, вони – для іншого. Незважаючи на те, що довелося пережити луганчанам, сьогодні вони йдуть в театр, у них є потреба в духовному харчі. А від політики, думаю, вони вже втомилися.

До мене на вулиці, в магазинах часто підходять незнайомі люди: “Як добре, що ви тут! І театр працює? Ми обов’язково прийдемо”. Це дорогого коштує, – каже Голубович.

“Ніякого тиску, обмеження, цензури ми не відчули – жодного разу. Ми відкрилися як український театр, на відкритті я звертався до глядачів українською мовою – і це абсолютно нормально. Ще раз повторюся: мистецтво – поза політикою, поза національностями.
На нараді з першими керівниками республіки було чітко сказано: в Луганську працюватимуть і російський, і український театри. У нас завжди існувала двомовність, у нас завжди були прихильники двох культур. Навіщо ж це ламати? Навпаки, влада ЛНР намагається в міру можливостей підтримати наш колектив”, – заявляє екс-Тарас Бульба і козак із “Пропалої грамоти”.

На відміну від провідного донецького, Луганський академічний український музично-драматичний театр не прибрав слово “український” із назви і не перестав показувати вистави українською мовою.

“Заявлені в березневій афіші вистави подані українською мовою, серед них переважають комедії та мюзикли, зокрема “Сватання на Гончарівці”, “Таке єврейське щастя” і “Дамських справ майстер”, – ідеться в статті Тетяни Терен “Кобзон vs Кобзар” на сайті “УП. Життя”.

“В «незалежной» ведь вопят об ущемлении прав украиноговорящих жителей Луганской народной республики. А представление идет на мове! В зале почти 300 детей, яблоку негде упасть. Все они получат сладкие подарки из российской гуманитарки, доставленной в рамках акции «Елка в Новороссию!»” – ідеться в передмові до інтерв’ю з Голубовичем на сайті Eg.ru.

Оскільки Луганський театр – один із небагатьох культурних закладів, роботу яких вдалося перенести на українську територію — в Сєвєродонецьк, “ЛНРівський театр” зіткнувся з нестачею акторів. Тож, зазначає “УПЖ”, Михайлові Голубовичу довелося набирати в трупу молодь і студентів.

“До речі, якщо в “ДНР” вирішили залишити “народних” і “заслужених” артистів, замовчавши при цьому слово “України”, то в “Луганській республіці” в березні п’ятьом особам присвоїли звання “заслуженого артиста і працівника культури ЛНР”, – йдеться в статті.

Михайло Голубович з Ігорем Плотницьким

Михайлові Голубовичу присвоїли звання “народний артист ЛНР” 9 грудня 2015 року. Відзнаку вручав сам лідер бойовиків Ігор Плотницький.

“У винятковому порядку, враховуючи видатний внесок в розвиток і збереження вітчизняної культури, виховання молодого покоління в найкращих традиціях акторської професії, а також високу виконавську майстерність у створенні художніх образів, що стали надбанням вітчизняної культурної спадщини, та відданість театральному мистецтву… присвоїти почесне звання “народний артист Луганської Народної Республіки” Голубовичу Михайлу Васильовичу”, – ішлося в указі ватажка терористичного угруповання.

Варто зазначити, що Михайло Голубович уже після окупації Донбасу зіграв кримського хана Іслям Герая в українському художньому фільмі “Гетьман”.

Уже після цього Голубович грав сибірського купця Никифора Кулешова в російсько-українському серіалі “Последний янычар” про події кінця XIX століття й стосунки між турками і російськими козаками.

Також торік в інтер’ю Eg.ru, відповідаючи на запитання про “роль мрії”, Михайло Голубович сказав: “Є незакінчений проект про останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Івановича Калнишевського. Ми відзняли близько півгодини робочого матеріалу, і тут кудись поділися виділені на фільм гроші. За роль взявся тому, що це була дивовижна особистість. Тільки уявіть: отамана Січі обирали щороку, Калнишевський залишався на цій посаді десять років поспіль. Жоден сучасний політик такого авторитету не має. І друге: вперше зустрів сценарій, де без усякого політичного підґрунтя гідно показані українці і росіяни”.

Найвідоміші фільми, в яких знімався Михайло Голубович: “Пропала грамота” (1972), “Як гартувалася сталь” (1973), “Кортик” (1973), “Дума про Ковпака” (1973-1976), “Ходіння по муках” (1977), “Комісари” (1969), “Мерседес” тікає від погоні” (1980), “Легенда про княгиню Ольгу” (1983), “Легенда про безсмертя” (1985), “Козаки йдуть” (1991), “Луна-парк” (1992), “Вишневі ночі” (1992), “Дорога на Січ” (1994), “Острів любові” (1995), “Молитва за гетьмана Мазепу” (2001), “Тихий Дон” (2006), “Дума про Тараса Бульбу” (2009), “Лицар дикого поля” (2009), “Гетьман” (2015).

Михайло Голубович у фільмах “Козаки йдуть” (1991) та “Дорога на Січ” (1995)

Михайло Голубович у ролі Тараса Бульби (“Дума про Тараса Бульбу”, 2009)

Читайте також:
Богатир Халаджі, який зіграв Івана Силу, засів в “ДНР”
та вважає Україну “Руїною” і “маріонеткою”

Серіал “Не зарікайся”: комісія Держкіно не заборонила, Нацрада з ТБ призначила перевірку. ОЦІНКИ