Інформаційний бардак: як народжуються чутки про поразки в АТО

Фото УНІАН

Serg Marco
військовий блогер, волонтер

(FB)

Вибачте, буде багато тексту. Бо накипіло.

Коли в мережах розповідають про “хитромудрі вкидання, ботів, маніпуляції мінстецяпорошенкамуженка”, які різними інформаційними “многоходовочками” намагаються інформаційно окрутити чергового патріота (який це відразу розуміє й одразу визначає, хто там мінстець, а хто – порохобот), мені хочеться сміятися крізь сльози. Бо суспільство просто не розуміє, який у нас в інформаційній війні ПОВНИЙ І БЕЗПРОСВІТНИЙ П***Ь!!!

Все те, що намагаються донести українцю, проходить через такий бардак, що результат відповідний. У результаті спроба донести чесну інформацію просто губиться в тому бардаку, який влаштовують… Ні, не мінстеці та порохоботи, а звичайні громадяни пера і мікрофона, намагаючись щось зробити так, як вони звикли завжди робити, – через ж**у.

Наведу приклад.

Авдіївка. Приїжджаю туди, на “промці” (промзона. – “Н”) бої, на дачу сиплять, на Царському полюванні прильоти чогось неприємного. Журналістів на “промку” не пускають. Ну, зрозуміло, чому. У тих хлопців, які зараз командують на “промці”, є більш вагомі завдання, ніж виділяти людей з особового складу, щоб вони водили і в разі чого прикривали собою цивільних, які витріщаються в усі сторони.
На “промку” пускають одиниці журналістів – тих, хто зміг домогтися дружнього ставлення. І офіцери, які проводять журналістів, розуміють, що ці люди знають, як поводитися в екстремальній ситуації, не піддаватися паніці, будуть абсолютно підкорятися наказам, і при слові “жаба” стрибатимуть, квакатимуть і якщо треба – навіть трохи зеленітимуть. Всі рішення – на особистій відповідальності офіцера, позаяк спільний наказ – не пускати.

У підсумку двоє журналістів одного “прекрасного” видання (назвемо “видання 1”), потусивши біля штабу 16-го батальйону і не потрапивши на промзону, йдуть у магазин і зустрічають там якихось солдатів. Запитують у них останні плітки, і ці солдати їм із чесним поглядом видають, що наші здали дві позиції в Авдіївці. Журналісти після спілкування х*р його зна з ким у магазині біжать і передають цю інформацію до себе в офіс.

Інше видання (назвемо “видання 2”) передруковує цю “новину”, хоча в цей же час на крайній позиції в промзоні під обстрілом сидить… журналіст цього видання. Але у нього це “видання номер 2” не вважає за потрібне поцікавитися про ситуацію на передовій!

Підсумок: військовики наступного дня дізнаються, що вони, виявляється, вчора здали дві позиції. Журналіст “номер 2″ лається зі своїм офісом, а потім їде до штабу 16-го батальйону і лається з рукоприкладством із журналістами видання номер 1”, керівництво на промзоні, крім негативу до журналістів, починає відчувати неконтрольоване бажання викупати в кислоті будь-яку людину із синім “бейджиком”.

Я спостерігаю цю маячню, але мені треба їхати в Широкине, бо на мене під Волновахою вже скоро повинні чекати морпіхи. Сідаю в автівку з військовиками, їдемо до Волновахи. Під час дороги військовики мені кажуть: “Ти куди їдеш? До Широкиного? Так а чого туди їхати? Ми читали, що його начебто “злили” нещодавно”.

Я рву кітель, доводячи, що цього не може бути, але військовики виказують щодо цього цілком філософську позицію: “злили” – ну і нехай, повернемо, “не злили” – теж добре.

Приїжджаю я під Волноваху, зустрічаю “своїх” морпіхів. Обнімаємося. Перше запитання: “Ти в Авдіївці був?”.

– Так, – кажу.

– Там вчора наші дві позиції здали. Ти не в курсі, де саме? – питають мене морпіхи. І я після цього я починаю істерично сміятися і крізь сміх кажу їм: “Хлопці, підійдіть до он тієї автівки і поставте їм це запитання, бо тим хлопцям якраз цікаво, як давно ви Широкине “злили”.

Висновок. У нас на передку повний бардак в плані інформації. Бійці просто не знають, що відбувається в районах довіреного їм населеного пункту, а якщо говорити про сусідній сектор, то там взагалі все погано. Журналісти періодично спілкуються з такими індивідуумами і транслюють їхні висновки в мережу. А потім бійці… так, читають це в мережі.
Все, повне коло бардаку на цьому замикається. Ви кажете про те, що є муженкомінстеці, які ще в цьому треші займаються пропагандою, охмуряючи мізки справжнього патріота? Хлопці, та там інформаційні імпотенти! Для того щоб до пропаганди дорости, треба хоча б трохи обмін інформацією контролювати, а для них це недосяжно. Бійці читають маячню із соцмереж, чують своїх товаришів по службі з такою ж маячнею в голові, дивляться сепарТВ (а ви думаєте, що в Авдіївці є інше?), слухають сепарРадіо (ні, я не мав на увазі “видання номер 1”) в тій же самій Авдіївці. Самі можете уявити, що у них в голові.

Читайте також:
Не маючи змоги перемогти 16-й бат під Авдіївкою, “сепари” б’ють дезінформацією

І при цьому воюють. Не розбігаються, а збираються і дають відсіч. Люди, які варяться у всьому цьому інформаційному болоті, примудряються зібрано й ефективно виконувати поставлені завдання.

Ви думаєте, тому що вони настільки розумні, що вміють фільтрувати інформацію? А от і чоловічий статевий орган вам! У них просто є справжній подразник, який їх хвилює набагато більше політики, вибору прем’єра або фабрики “Рошен”. Цей подразник їх обстрілює з кулеметів, сипле їм на голови снаряди ствольної арти і міни.
І тому все вищеперелічене переходить для них на другий план. На першому плані у них бойові дії і ворог, який намагається вбити їх. Вони воюють, для них це є першочерговим. Під час артобстрілу незручно проводити захоплення готелів типу “Козацький” або палити шини. Сепари чекати не будуть, а 152-мм снаряд не розбирає, патріот ти чи ні. Тож у плані стійкості до інформаційного тиску – ми тримаємося.

Але реально – з інформацією у нас в армії повний пінцет. Тож свідків інформаційних “многоходовочок” мінстеця і Муженка я попрошу постукати по голові, вникаючи в пустотілий звук, що лунає при цьому процесі. У нас немає пропаганди. У нас немає інформаційно правдивих потоків. У нас інформаційне болото, в якому немає цар-риби. У ньому самі жаби й гадюки.

Так і живемо.

Читайте також:
Гаряча Авдіївка: напади ДРГ, “сепари” здійснюють провокації у формі ЗСУ

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *