автор: Олена Максименко
з Київської області
фото авторки та надані героїнями
У 2024 році “Новинарня” писала про роботу підрозділу ППО добровольчого формування територіальної громади на Київщині. Відтоді людей у ДФТГ поменшало, натомість викликів стало більше. З появою реактивних БПЛА старі методи протиповітряної оборони переважно втратили ефективність, тож сьогодні підрозділи активно навчають добровольців роботі на дронах-перехоплювачах.
Більшість підрозділів ДФТГ створюються на базі ТрО – саме завдяки цьому добровольці отримують зброю, екіпірування та простір для навчання. Добровольці підписують контракт, який, втім, можуть розірвати в будь-який момент.
ДФТГ сьогодні – це не лише про роботу ППО. Це також розмінування, пошукові роботи, допомога ТЦК тощо – залежно від потреб у конкретній громаді. Служба у добровольчому підрозділі не дає бронювання або відстрочки для чоловіків, тож до лав ДФТГ стають жінки та ті, хто не є військовозобов’язаними. Добровольці-чоловіки, які мають відстрочку або бронювання, у разі припинення їх дії “автоматично” мобілізуються до загону територіальної оборони, за яким закріплене ДФТГ.
“Новинарня” поспілкувалася з жінками-доброволицями ДФТГ і дізналася, чим цивільні можуть бути корисні у протидії російській агресії. Наші героїні – успішні жінки, які втілюють ціннісні проєкти та паралельно приділяють час захисту неба.
Марина Безкоровайна – доброволиця підрозділу “Мрія”, що захищає Київ і околиці міста. “Мрія” знаходиться на базі 112 ОБрТрО. Марина – експертка з інформаційної безпеки та протидії ворожим інформаційним впливам, директорка й співзасновниця організації “Шостий вимір”, що досліджує загрози ХХІ сторіччя.
Експертка з інформаційної безпеки Марина Безкоровайна: “Варто популяризувати ДФТГ”
“Я розумію, що цей дощ надовго, – пояснює Безкоровайна власне бачення ситуації. – Навіть коли гаряча фаза бойових дій припиниться, ми не припинимо перебувати у стані війни з ворогом. Тому кожна цивільна особа має освоїти корисну навичку для умов відкритої або гібридної війни. Приєднання до добровольчого формування зараз, мабуть, найбільш оптимальний варіант, який дозволяє робити більше, ніж донатити, волонтерити, підтримувати”.
До ДФТГ Марина приєдналася у червні 2026-го. Про підрозділ дізналась від подруги, яка певний час там служила. Пройшла курс базової підготовки: він легший, ніж у військових, триває 10 днів, з можливістю ночувати вдома. Група курсантів була великою – 23 людини – й неоднорідною: студенти, судді, підприємці, банщик. “Досить різношерстна публіка, але всі об’єднані ідеєю стати на захист власної громади і долучитись хоча б у такий спосіб”, – пояснює Марина.
Шеврон ДФТГ “Мрія”, що діє на базі 112 ОБрТрО. Фото: Світлана Руда
У “Мрії” також є ветерани, звільнені з війська за станом здоров’я. За спостереженнями Марини, зростає відсоток жінок. Ця тенденція не може не тішити, однак навіть тут, у добровольчому формуванні, Марина стикалася з проявами дискримінації:
“Ти приходиш на стрільби і питаєш, що робити, а тобі відповідають: робити манікюр, варити борщ і любити чоловіка. Якщо навіть на рівні ніби притомних цивільних це є, я можу лиш уявити, як гостро це у війську”.
У підрозділі Марини два види вогневих груп. Одні закріплені на постійних позиціях, інші – мобільні. Кожна несе відповідальність за певний сектор міста. Марина закріплена за однієї з мобільних груп:
“Є радар, планшет, техніка певна. Ти бачиш, де твій сектор, де починається сектор іншої вогневої групи. Зброя – переважно АКМ і “Максими”. Зрозуміло, що реактивні дрони цією зброєю ми не дістанемо, тобто є обмеження у дальності ураження. Хоча у добровольчого формування не завжди є можливість отримати апдейт, але зараз відбувається навчання на дронах-перехоплювачах. Вже є люди, які здобувають ці навички”.
Читайте також:
Хмара заявив, що Україна вже має дрони-перехоплювачі реактивних “шахедів”, триває масштабування виробництва
Якось позиція, де перебувала вогнева група Марини, зазнала, імовірно, прицільної атаки – вибухнув “Шахед”. На щастя, обійшлося без жертв, усі перебували у засобах захисту.
Загалом ефективність вогневих груп визначити важко, єдиної статистики немає. Однак Марина запевняє – групи працюють, збиття відбуваються:
“Вчора під час обстрілу я була на радарі, бачила, що цілі не долітають, збиваються. Звісно, не всі. Але достатньо хороший відсоток. Кілька тижнів тому ситуація була набагато гірше. Траєкторія, за якою рухається реактивний дрон, дуже відміняється від того, як рухається звичайний “Шахед”. Він рухається швидко хаотично, на висоті до чотирьох тисяч метрів й може різко перебудувати маршрут польоту. Навіть якщо є достатньо перехоплювачів, для того, щоби перехопити оцю ціль, як на мене, потрібно набагато більше, ніж на звичайні “Шахеди”.
Добровольці кажуть, що поєднувати службу у ДФТГ і роботу в цивільному житті не складно. Фото: відділення комунікацій 112 ОБрТрО та 1027 зенітний ракетно-артилерійський полк
За словами Марини, поєднувати роботу й ДФТГ для неї виявилося нескладно. Одна зміна триває вісім годин:
“Це може бути вдень, вночі, у вихідний, що легко вбудувати у графік. Попередній розклад складає заступник командира вогневої групи. Наприклад, станом на зараз мій день – п’ятниця. Але якщо щось змінюється, можна поміняти. Звичайно, таким не варто зловживати, але все достатньо гнучко”.
Також є можливість поїхати у відпустку або ж у відрядження за кордон, поставивши на паузу чергування. Головне завчасно повідомити і написати рапорт. Марина переконана – варто розвивати і популяризувати залучення цивільних до оборони.
Її приклад надихнув кількох знайомих, які підписали контракт із ДФТГ:
“Люди так чи інакше собі крутили в голові, але вважали, що це складно. Варто популяризувати такий формат, більше розповідати й краще розробляти цей трек. Думаю, є багато типів робіт і задач, які достатньо безпечно можна закривати цивільними позмінно. Це також сприяло би консолідації, і люди себе б краще знаходили”.
Єлена Івануна була саме тією, хто не знав про такий формат. Вона долучилася до ДФТГ “Бучанські відьми” у січні 2026 року щойно дізналася про цю опцію. У цивільному житті Єлена – корекційна педагогиня та дефектологиня, допомагає дітям із особливими потребами, з психоінтелектуальними розладами. А ще пише поезії та займається аматорським театром.
Єлена Івануна – командир мобільно-вогневої групи у підрозділі ДФТГ “Бучанські відьми”
На відміну від Марини, у її підрозділі окремого навчання перед початком служби не було. Усе відбувалося поступово в процесі:
“Ти приходиш і одразу робиш те, що не потребує спеціальних знань. Паралельно багато вчишся: у нас заняття плюс-мінус раз на тиждень. Водночас вчишся безпосередньо під час чергування. Байдуже, новенький ти чи ні – навчаєшся, повторюєш, тренуєшся, закріплюєш. Буває, що є можливість поїхати кудись на тривалі навчання, щоб опановувати конкретну справу – саперку чи управління дронами тощо”.
Добровольці підрозділу підписують контракт щодо захисту громади і приступають до нарядів. Єлену в першу її зміну долучили до “паперової роботи”, яка була їй знайома, а заразом навчили збирати і розбирати автомат.
Зараз вона вже – командир мобільно-вогневої групи, яка працює по дронах з кулеметів. Саме на Єлені відповідальність, щоби група вчасно опинилась на позиції і відкрила вогонь по цілі. З появою в підрозділі груп, які працюють по ворожих БпЛА із дронів-перехоплювачів, Єлена долучилася і до них.
Каже, що поєднувати цю службу з основною роботою виходить без особливих ускладнень. Але виникають нюанси з адаптацією і контрастом із цивільним життям. Жінка пояснює:
“Ми виходимо на добу, а потім кілька діб у нас вільні. І відповідно в цей час ходимо на роботу. Тому, в принципі зручно поєднати, а емоційно – іноді важко, бо це такі контрастні переходи. Я трошки починаю розуміти те, що раніше чула про військових: що їм важко адаптуватися, коли вони приїжджають у відпустку”.
“Бучанські відьми” є частиною добровольчого формування Бучанської міської територіальної громади №1. Основний склад підрозділу – жінки. Та є і чоловіки, які з певних причин не можуть долучитись до ЗСУ, або ж уже демобілізувалися, але хочуть і далі бути корисними.
“Бучанські відьми” є частиною Добровольчого формування Бучанської міської територіальної громади N1. Фото: Бучанська міськрада
Єлена Івануна наголошує – окрім власне збиття дронів, важливим моментом є інформаційна робота між групами на позиціях:
“Ми, зокрема, обмінюємося інформацією. У кожної мобільно-вогневої групи є певний закріплений сектор. Якщо дрон над нашим сектором, і ми можемо його дістати з кулемета, ми відкриваємо вогонь. Якщо ж розуміємо, що це не наша ціль, то передаємо інформацію про проліт іншій групі, яка може вже зустрічати цей дрон над своїм сектором. Тобто це робота спільна: така мережа, павутина, яка зверху керується і яка спільно працює. Ми частина цієї роботи.”
З наступною героїнею вдається поспілкуватися під час її короткого візиту до Києва. Надія Слюсаренко навчається у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка за напрямом цивільно-військового співробітництва. До вступу на навчання Надія проходила службу на посаді штаб-сержанта 3-ї категорії цивільно-військового співробітництва (ЦВС) штабу 241-ї бригади ТрО. Після завершення навчання планує продовжити службу вже в офіцерському складі.
IT-спеціалістка Надія Слюсаренко була в “Госпітальєрах” та київському ДФТГ перед тим, як мобілізуватися до ЗСУ. Фото: Олена Максименко
Близько 15 років Надія працювала в IT: розробницею, тестувальницею, бізнес-аналітикинею, а згодом обіймала посаду Senior Project Manager. На початку повномасштабного вторгнення вона долучилася до евакуації цивільного населення, брала участь в організації роботи добровольчого госпіталю, а після відповідної підготовки приєдналася до добровольчого батальйону “Госпітальєри”.
Під час однієї з евакуацій на Курахівському напрямку загинула її посестра Марія-Христина Двойнік із позивним “Альпака”. Сама Надія дістала поранення.
“Ми були в одній машині. Дуже важко втрачати командирку, подругу, людину зі справжніми цінностями та мріями, надзвичайну особистість”, – згадує Надія.
Читайте також:
У Києві попрощалися з “госпітальєркою” Марією-Христиною Двойнік “Альпакою”. ФОТО
Після поранення їй потрібно було відновлюватися після операції, але водночас залишалося бажання продовжувати працювати для спільної справи, розвиватися та здобувати новий досвід. Саме тоді ДФТГ стало для неї можливістю поєднати відновлення з подальшою діяльністю у сфері безпеки й оборони.
У грудні 2024 року Надія приєдналася до ДФТГ “Легіон “Оболонь”, куди її запросили друзі. Вона згадує, як змінювалися організація роботи та завдання добровольчих формувань упродовж повномасштабної війни.
“У 2022 році добровольчі формування активно долучалися до забезпечення оборони, а люди вкладали в спільну справу власні сили, час та ресурси. Багато хто брався за ті завдання, які були необхідні саме тоді, водночас підтримуючи одне одного”.
На думку Надії, добровольчі формування можуть відігравати важливу роль у системі національного спротиву. Вони також створюють можливості для людей, які після поранення чи завершення служби в бойових підрозділах прагнуть і надалі долучатися до спільної справи.
“Для багатьох моїх побратимів участь у ДФТГ – це можливість залишатися в команді, підтримувати зв’язок із військовим середовищем і водночас працювати у цивільному житті після звільнення з військової служби. Навіть якщо людина вже не виконує бойових завдань, вона може бути корисною, ділитися досвідом і відчувати підтримку побратимів”.
Не останню роль у мотивації також відіграє відчуття приналежності до спільноти: “Однією з причин, чому я доєдналася до ДФТГ, було бажання долучитися до роботи на сході разом із підрозділом, з яким ми співпрацювали під час ротацій. Водночас рішення доєднатися безпосередньо до армії давалося мені непросто. Я розглядала можливість проходити службу в ДФТГ, домовлятися про періодичні ротації на схід і долучатися до роботи там. Такий варіант був можливим, однак мав юридичні нюанси: питання відповідальності за людину, яка залучається до роботи іншого підрозділу, потребує чіткого врегулювання”.
Надія Слюсаренко під час служби в ДФТГ
Екіпаж, у якому проходила службу Надія, завершив свою діяльність цього року. За її словами, на початку роботи було чимало можливостей для практичного застосування набутих навичок, а згодом змінилися умови виконання завдань та організація чергувань. Це вплинуло на можливості поєднувати службу з цивільною роботою.
Водночас досвід різних добровольчих формувань залишається неоднорідним, а їхня діяльність продовжується відповідно до поставлених завдань і наявних умов.
Надія відзначає якісну підготовку та використання сучасних навчальних технологій.
Зокрема, добровольці тренувалися на VR-симуляторах, які допомагали відпрацьовувати навички протидії повітряним загрозам.
“Дуже цікаво було відпрацьовувати момент, коли потрібно враховувати траєкторію руху цілі та діяти на випередження. Завдяки симуляторам краще розумієш динаміку процесу та можеш тренуватися в різних умовах”, – розповідає вона.
Поєднувати чергування з цивільною роботою Надії допомагав досвід дистанційної роботи. У вільний від чергувань час вона також долучалася до логістичних завдань і волонтерського забезпечення підрозділів ЗСУ.
“Оскільки я працювала дистанційно, могла організовувати робочі зустрічі навіть під час чергування, якщо виникала термінова потреба. Водночас намагалася повністю зосереджуватися на виконанні службових завдань. Цей досвід навчив мене дисципліни, ефективного планування та раціонального використання часу”.
Добровольці підрозділу також долучалися до пошукових робіт після обстрілів і виконували завдання на підтримку груп оповіщення РТЦК та СП. Надія згадує цей досвід як один із найскладніших етапів своєї служби: “У нас була невелика група: представник ЗСУ, поліцейський і я в якості водія. Ми їздили містом і перевіряли військово-облікові документи в межах поставлених завдань. На той момент я особливо гостро відчула, наскільки змінилося повсякденне життя міста: на вулицях було мало чоловіків, переважно зустрічалися жінки, діти та люди старшого віку.
Ми спілкувалися з людьми, з’ясовували обставини й передавали необхідну інформацію відповідним службам. У нашій практиці це відбувалося спокійно, без конфліктів. Після цього я також допомагала з документацією в РТЦК та СП. Там було чимало організаційних завдань, тож додаткова допомога справді була потрібна. Цей досвід дав мені змогу краще зрозуміти, як працюють різні ланки системи та наскільки важливими є злагоджена взаємодія й належна організація процесів”.
Читайте також:
Правоохоронці викрили ще 6 схем ухилення від мобілізації у різних регіонах України. Серед затриманих – начальник РТЦК
У березні 2025 року Надія звернулася до майбутнього командира, щоб отримати відношення для подальшого проходження служби в ЗСУ. Загалом у ДФТГ вона прослужила сім місяців. У цей період її супроводжувало відчуття, що вона могла б робити ще більше: “24 лютого 2022 року я вивезла родину з Києва і переконалася, що вони у відносній безпеці. А вже 25 лютого повернулася до Києва, щоб долучитися до евакуації цивільного населення. Раніше я ніколи не уявляла себе на війні, але тоді відчула, що маю це робити.
У 2025 році стало особливо відчутно, наскільки змінилося військове середовище порівняно з першими місяцями повномасштабного вторгнення. Добровольців від початку АТО та повномасштабного вторгнення залишається не так багато, проте знайомство з ними стає дуже цінним досвідом, а спільна робота – величезне задоволення та джерело натхнення.
Буває, знайомишся з актором, а потім дізнаєшся, що він служить артилеристом. Або зустрічаєш медика, який до війни не працював у медицині, але за кілька років допоміг евакуювати тисячі людей. За кожною такою історією стоять величезна праця, відповідальність і готовність допомагати іншим. І тоді розумієш, що всі складні кроки, які довелося пройти, були недаремними, адже вони дали змогу зустріти цих людей і стати частиною спільної справи”.
Приїжджаючи до Києва, Надія часом помічає незвичні поєднання повсякденного міського життя та військової реальності. Наприклад, картинг, що працює біля торговельного центру у час чергування мобільної вогневої групи неподалік: “Я дивлюся й думаю: людям так хочеться адреналіну? А він поруч — і абсолютно безкоштовно можна поєднувати приємне з суспільно-корисним!”.
На думку Надії, одна з переваг ДФТГ полягає у залученні цивільних і дає можливість спробувати себе в різних завданнях, здобути практичні навички та краще зрозуміти власні можливості, зберігаючи зв’язок із цивільним життям. Такий досвід може стати важливим кроком до свідомого рішення приєднатися до Збройних сил України: “Дуже страшно залишити все, що маєш: дім, родину, доходи, звичне життя. Є страх невідомості й смерті, і це природно. Але можливість поступово зануритися в роботу, зрозуміти, як усе влаштовано, набути нових навичок допомагає краще усвідомити власні сили та ухвалювати рішення.
Необхідно розвивати структуру ДФТГ, забезпечувати належну координацію, матеріальну підтримку та якісну підготовку людей, щоби дана структура могла стати окремим напрямом підготовки добровольців або перехідним етапом, на якому люди здобувають необхідні знання й навички, а згодом можуть долучатися до виконання складніших завдань або ухвалювати рішення про службу в ЗСУ”.
Читайте також:
Фобія війни. Історія парамедикині Юлії, яка починала рятувати поранених у 2015-му і продовжує робити це понад 4 роки повномасштабної
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
