“Ми готувалися до війни з Росією, хоч ніхто не розглядав нас всерйоз”. Спогад Олени Білозерської про загиблого Миколу Карпюка, який залишився на службі в ЗСУ після 60 років

Олена Білозерська
журналістка, поетеса, старший лейтенант ЗСУ
(FB)

Сьогодні повідомили, що Микола Карпюк загинув.

В бою, на Запорізькому напрямку, від ворожого дрона.

Коли не стає людини, яку знав багато років, завжди якось не по собі. Навіть коли війна і гине дуже багато тих, кого знав. Я зву це відчуття “Снаряди лягають все ближче”.

Я до війни Миколу дуже близько знала. В середині двотисячних бачила щодня, в УНСОвському офісі. Він був тоді заступником голови УНА-УНСО, а головою був старий Юрій Шухевич, земля йому пухом.

З Миколою працювати нелегко було, ой, як нелегко. До армійського досвіду це був, певно, найважчий мій “шеф”. Було, і до сліз мене доводив. Але він завжди був абсолютно щирим. Ідейним був на 100%. Не з тих, хто зробили ідею засобом для існування.

Я свідомо вжила слово “існування”, а не “заробіток”, бо це було саме “існування”, щоденне виживання, бо ж фінансування організації було мізерним, епізодичним.

Ми були диваками, маргіналами, які стверджували, що не за горами війна з Росією, і готувалися до неї.

Ніхто нас не поважав і не розглядав всерйоз, окрім росіянських ЗМІ. Що б ми без тих ворогів робили, як би зберегли самооцінку?

А Микола, здається, взагалі не переймався нашим незавидним тоді становищем. Він такий був невисокий, некрупний, завжди в русі, завжди жмут енергії. Коли починав говорити про те, у що вірив, то в нього очі палали.

Його абсолютна щирість мала зворотний бік медалі: довірливий був, часто захоплювався людьми, якими не варто було захоплюватись. Він і в полон так потрапив: повірив провокаторам, що нібито на російське керівництво можливо вплинути, щоб вони не проводили референдум в Криму.

Пережив кілька років російського полону, катування, знущання, а російські агенти в Україні в цей час займалися своєю звичною справою – сіяли розбрат у наш родючий на це ганебне діло ґрунт. Вони розповідали, нібито це Дмитро Ярош наказав йому їхати до Росії, щоб позбутися опонента, який нібито не хотів об’єднання націоналістичних структур в одне ціле – хоча ми всі, ближнє коло, знали, що саме Карпюк був ініціатором цього об’єднання, саме на його енергії і дипломатичних вміннях воно зрештою й відбулося (щоправда, ненадовго).

Я, як могла, в межах свого інфополя стримувала ці потоки чорнухи, казала, що це неправда, переконувала: “Давайте дочекаємось Миколу вдома. Він розповість, як усе було, брехати не буде, характер не той”.

Дочекалися, повернувся з полону, розповів. І всі швидко про все забули, а скільки ж бруду було вилито, скільки нервів зіпсовано, скільки людей посварено…

Ми з Миколою познайомились, здається, у 2004 році, щойно він вийшов з в’язниці, де сидів за участь в акції “Україна без Кучми”. Його близький побратим розповідав мені, як він туди потрапив: був спочатку на підписці про невиїзд, а “лівоохоронці” навмисно при ньому грубо образили його дружину.

Микола зрозумів, що це провокація, щоб його закрити, але все одно поліз захищати, бо як чоловік не міг вчинити інакше. І сів.

У Миколи є дружина Олена і син Тарас. Олена молодша за Миколу, вона була його багаторічною відданою соратницею ще з кучмівських часів, переживала арешти, переслідування – така класична подруга революціонера. Тарасові зараз має бути 20+ років. А я пам’ятаю, як він народився, як пишався Микола своїм порівняно пізнім первістком, як розповідав якісь неймовірні історії, що вже вміє робити ця дитина буквально в місяць, як ми по-доброму посміювалися над ним, а він сердився…

Мої щирі співчуття нині найріднішим людям Миколи…

Після повернення Карпюка з полону ми бачились двічі чи тричі. Він пішов воювати – ніхто й не сумнівався, що піде. На той момент, як і більшість старих УНСОвців, уже мав бойовий досвід – у 1993 році воював у Грузії, був командиром другої ротації унсовського підрозділу “Арго”, дістав там важке поранення.

Але навіть для мене було несподіванкою, що Микола пробив собі дозвіл лишитися у війську на бойовій посаді після досягнення 60-річного віку!

На момент загибелі йому було 62. Може, хтось, хто зараз живе своє “краще життя”, дізнається історію Миколи Карпюка і йому бодай на хвилинку стане соромно. Хоча це наївно, таким соромно не буває.

Вічна пам’ять Миколі Карпюку, чоловікові, який все життя провів у боротьбі за Україну.

Читайте також:
На фронті загинув співзасновник УНА-УНСО, колишній політв’язень Росії Микола Карпюк