“Фальстарт президентської кампанії”. Як політики та блогери коментують заклик Федорова до виборів

Звернення Михайла Федорова, яке колишній міністр оборони оприлюднив увечері 18 серпня і в якому озвучив думку про необхідність організації виборів в Україні попри війну, спричинило широку дискусію в українському суспільстві.

Своїми думками щодо нього поділилися військовослужбовці, політики, блогери та інші публічні діячі.

Голова правління ГО “Інститут інформаційної безпеки”, експерт із маркетингових та політичних комунікацій, політолог Артем Біденко пише:

“Михайло Федоров опублікував відео, яке по суті є реформаторським маніфестом. Там кілька тем одразу: вибори під час війни, корупція як питання виживання, а не моралі, діагноз “системної кризи управління” і головне – популярний рецепт у вигляді нового суспільного договору та принципу “влада означає відповідальність”. Буквально на днях я прочитав давню статтю Еда Брейдона “Magical systems thinking”, яка дає можливість спрогнозувати майбутнє такого маніфесту.

Стаття стоїть на старій ідеї Джона Ґолла і принципі Ле Шательє: складна система не є слухняним виконавцем задуму свого творця, з часом вона починає протидіяти власному ж призначенню й гасити будь-яке збурення. Звідси головна теза: складні системи, що реально працюють, ніколи не проектували згори, вони виросли з простих робочих речей через десятиліття ітерацій, а спроба перепроєктувати зламану систему цілком, з чистого аркуша й правильних принципів, майже завжди провалюється, бо система просто вбирає в себе цю спробу й далі робить своє.

І ось тут у відео важливе роздвоєння. Федоров ставить правильний діагноз: стара система живе за власними правилами, захищає себе, боїться змін, повільно ухвалює рішення, карає за ініціативу й винагороджує лояльність, роками зберігає неефективні структури просто тому, що всі до них звикли.
А от ліки звучать як те, що Брейдон називає магічним системним мисленням. Бо рецепт із відео, якщо його стиснути, звучить так: полагодимо зламану систему, проголосивши правильні цінності й новий суспільний договір, поставивши результат вище за лояльність, а інституції вище за прізвища.

Порівняльна політологія стверджує протилежне: зламану складну систему не лагодять маніфестом і не перепроєктовують гарними принципами, вона їх спокійно всмокче й продовжить свою звичну роботу. Єдиний шлях, який Ґолл вважає робочим, це не переписати стару систему згори, а запустити поряд просту нову, яка працює, і дати їй вирости.

Іронічний поворот в тому, що найкращий у країні приклад того самого “простого, що працює”, побудував сам Федоров, і це “Дія”. Вона спрацювала не тому, що хтось перепроєктував державу з чистого аркуша, а тому, що почалася з однієї простої речі, документа в телефоні, і наростала сервіс за сервісом через ітерації, аж поки не зробила чергу до віконця непотрібною. Але в своєму маніфесті він тягнеться до протилежного, до великого перепроєктування держави через цінності, до утопії, яка ніде і ніколи не була реалізована.

Ви спитаєте, а як має виглядати ефективна політична опозиція? Власне так, як працює в демократичних країнах – формується платформа, вона розробляє альтернативні рішення, які є не закликами і цінностями, а робочими документами і нормами. І ця платформа претендує на реалізацію цих документів і норм – читай “інституцій” – після перемоги.

Тому діагноз у відео сильний, цінності правильні, і як політичний сигнал такий маніфест цілком має право бути. Але справжня перевірка не в тому, чи гарно сформульовані принципи, а в тому, чи воюватиме він і будь-хто інший із конкретними механізмами, які і є тією системою, що “захищає себе”: ланцюгом погоджень через пів уряду, статтями 20 і 119 Бюджетного кодексу, преміюванням лояльності, ревізіями, що карають за форму, а не за результат. Ці речі не перемогти декларацією, їх перемагають новими простими системами.

Тож дуже хотілося б в маніфестах чути не заклики за все хороше і проти всього поганого, а конкретні ідеї, які дозволять змінити дуже конкретні речі. Інакше це дуже нагадує розмови з таксистом, який знає, як все треба поміняти неймовірно швидко і недорого”.

Військовослужбовець ЗСУ, рекрутер і засновник агенції Borsch Сергій Марченко так коментує звернення Федорова:

“Михайло Федоров записав звернення стосовно того, що його не призначили міністром оборони. Не знаю чому, але мені він на цьому записі сильно схожий на Кім Чен Ина. Такий само комуністичний мінімалізм, дебільний псевдомілітарі одяг, освітлення як в кабінеті НКВДшника в підвалі, де катують полонених.

У Федорова постаралися зробити все максимально технологічно. Відос знятий професійно. Музика, темп, натиск – все має спонукати підтримати молодого і енергійного борця з Системою. Але будь які технології не рятують ситуацію, коли ти нещирий.

Михайло був нещирим, бо він весь час говорив про якусь Систему, яка чинить спротив реформам, але чомусь ні разу не назвав людину, яка цю Систему створила і підтримує. З обережних обтічних слів Федорова випливає, що Система взялася нізвідки, як бур’ян росте на полі не тому, що його ніхто не полов, а просто так вийшло, що він собі росте.

Федоров не знайшов у собі сил назвати ЄДИНЕ джерело влади в країні, яке має необмежені повноваження монарха і відповідну відповідальність за ВСЕ, що відбувається з його волі в країні.
Замість цього наш карбонарій відважно критикував Верховну Раду, яка не просто нічого не вирішує, а повністю позбавлена будь-якої суб’єктності. Я слухав Федорова і не міг стримати сміх. Це було схоже на відвідувача ресторана, який отруївся, але скаржиться не на кухаря, бо кухар великий і страшний, а на дівчинку із бухгалтерії. Яка хоч і не мала жодного відношення до продуктів і отруєння, але її можна було критикувати без ризиків.

Власне саме ця безхребетність і уб’є рейтинг Федорова так само швидко, як він виріс. Бо не можна бути трошки політиком так само, як не можна бути трошки вагітною. Ти або політик, або працюєш на політиків. Виглядає так, що працювати на політиків у Федорова виходить значно краще, ніж самому вести за собою людей. Я не буду ставити на Федорові хрест за цей дивний варіант опозиційної промови, де для повного щастя і максимального крінжу не вистачало тільки подякувати Зеленському за те, що він найкращий президент України в історії. Але думаю, багато хороших людей сьогодні відчули сильне розчарування і нерозуміння, як можна так просто і без вагань спустити в унітаз підтримку людей”.

Засновник проєкту “Український свідок”, фонду “Повернись живим”, заступник міністра оборони України (з лютого по вересень 2023 року) Віталій Дейнега своєю чергою пише:

“Федоров хотів в Міноборони десь року з 2023 як мінімум. Збивали всім двором, але в 2026 він таки своє отримав. Здавалося б, за стільки років можна було б гарно підготуватися і вивчити матчастину. Але чомусь він цього не зробив. Єдина частина команди, яка працювала як годинник, – це PR. Вона розганяла будь-які його слова і вчинки та робила з них шалену «перемогу». Так з’явилися міфи про його «боротьбу з корупцією» та багато іншого. Зокрема, так він присвоїв собі багато воєнних здобутків, до яких мав доволі опосередковане відношення.

Якщо зняти рожеві окуляри і подивитися відео з його виступами та інтерв’ю, то вони доволі абстрактні, в стилі «за все хороше, проти всього поганого». На більшість конкретних питань, зокрема тих, які він нібито збирався вирішити швидко (як-от мобілізацію), йшов потік абстракцій, до яких захоплений слухач міг домалювати бажане, а слухач компетентний не чув там нічого конкретного.

Так у цей час його і команди некомпетентність гарно бачили ті, хто мав можливість з ним спілкуватися професійно, а не дивитися компліментарні інтерв’ю. Зокрема це гарно бачили члени парламентського комітету, ГШ і, звичайно, Зеленський. Бо Михайло був відверто не готовий до посади, хоча, звичайно, все його оточення і заступники переконували, що він геній і все добре. Ванна була настільки теплою, що пара трохи не йшла з вікон.

Тепер він зробив фальстарт своєї президентської кампанії. З кожним виступом його рейтинг буде падати, бо до неї він готувався явно гірше, ніж навіть до МО. Фактично з кожним наступним відео він буде втрачати рейтинг, бо абстрактність може працювати, але недовго. І коли ти місяць не виходив до протестів, а зараз починаєш випускати відео і продовжуєш уникати конкретики у своїх пропозиціях і звинуваченнях, – це вже не тішить, а дратує навіть лояльного слухача.

Я розумію, що багатьом зараз захочеться від мене відписатися, але не поспішайте писати гнівні коментарі. Бо навіть ви вже починаєте підозрювати, що я можу не помилятися. Я свого часу попереджав про те, що Надія Савченко – це лжемесія. Те саме роблю зараз і, є відчуття, що, доведеться робити ще. На жаль”.

Народна депутатка Іванна Климпуш-Цинцадзе:

“Отак працюєш 7 років на побудову “системи”, яка, виявляється, вимагає лояльності як головної якості, а, коли система тебе ж витискає, зненацька починаєш рубати про цінності та принципи. А до того ж пропонуєш рішення в стилі чарівної палички – вибори під час війни, не пояснюючи як саме забезпечити демократичність, прозорість, справедливість цього процесу. А як віддадуть посаду в МОУ, то, може, і вибори вже не потрібні?”

Колишній голова Комітету виборців України, народний депутат Олександр Черненко:

“О, Федоров нарешті заговорив. Там багато всього було, але мені звісно зрезонувало про вибори під час війни. Більше того, він навіть притомно окреслив ті проблеми, які потрібно вирішити для проведення таких виборів. І навіть заявив, що можна знайти рішення для вирішення цих проблем.

Але не сказав головного – які ці рішення. Останній рік (чи навіть більше) на різних офіційних та неформальних майданчиках кращі фахівці з виборчих процесів дискутують та напрацьовують варіанти таких рішень. І попри різне бачення деталей, є певний стратегічний консенсус: в умовах активної фази війни проведення будь-яких виборів не можливе. Можлива лише їх імітація.

Але Федорова це не дуже смущає. Мабуть ідея «виборів у смартфоні» продовжує жити в його голові, не зважаючи на усі перестороги фахівців. Тут для нього у мене погана новина. Будь-які форми дистанційного голосування вразливі для втручання з боку якраз влади. А Федоров, я так розумію, вже опозиція. Ну і загальне (дуже субʼєктивне) враження від промови. Я звісно не цільова аудиторія, але я не відчув щирості. Ні, з точки зору технології все ок: світло, звук, картинка, текст. Але без «вогника». Якось дуже пластмасово (навіть не картонно:)). Чи може це була голограма?”

Військовослужбовець, сержант ЗСУ, громадський активіст Ілля Кротенко наголошує, що “будь-які вибори до повноцінного завершення бойових дій і скасування воєнного стану не можливі”.

“Окрім очевидних проблем із єдністю та безпекою голосування, також треба не забувати про мільйон військових, які так чи інакше будуть обмежені у своїх правах обирати й бути обраними. Кожен, хто піднімає зараз питання виборів – дурень або зрадник.

Колишній міністр оборони Федоров не дурень. Він чудово розуміє, що потенційні вибори матимуть наслідком порушення прав військових. Просто йому на нас начхати. Так само як було начхати, коли він був на посаді. Як політик-популіст він зараз намагається отримати максимум вигоди від тієї популярності, яка зненацька на нього звалилася. І як для будь-якого популіста, питання державності для нього відходить на другий план.

Щиро сподіваюся, що ця вакханалія довкола його звільнення нарешті завершиться. Адекватні люди вчора вже мали б все зрозуміти і зробити відповідні висновки. А прихильників-сектантів, мабуть, вже й це не змінить”, – написав Кротенко.

Журналіст, політтехнолог Тетяна Мокріді звернення Федорова прокоментувала так:

“Я щось заплуталась зовсім… Що це за ЄЛогіка? Федоров до людей, які місяць ходять за нього з картонками не виходить, не вважає себе політиком ( хоча міністр – це політична посада), раптом виходить з політичною заявою про необхідність проведення виборів. Що це було? Вибори під час війни? Серйозно? Що це означає? Останній постріл перед голосуванням щодо призначення міністра оборони? Заявка на президентство?”

Таку думку висловила журналістка, блогерка, директорка департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту Суспільного мовлення Тетяна Трощинська:

“Просто треба перестати стріляти” легко перетворюється у “Просто треба припинити красти” – і все. Твоя передвиборча кампанія готова. За законами політтехнологічного фастфуду і так зійде. Партію назвемо “Дія”, бюлетені замінимо картонками. Дуже іноваційно. Тому я і писала, і знову пишу: останні 5 років війни добили уявлення про вибори як про цілу інфраструктуру демократичних процедур і правових рішень, а не лише медійні прояви, звернення, заяви, вкиди, взаємні звинувачення і срачі.

Власне, почалось воно у 2019-му, але що вже зараз про це говорити. Тому конфлікт всередині системи влади частина суспільства сприймає як справжнє свято демократії. Але вибори мають сенс задля структурних змін, тобто в першу чергу – для зміни правил гри, а не для політтехнологічних ігор.
Йдеться про інституційну спроможність, компетентність, вміння пріоретизувати потреби, політичну відповідальність, державницьке бачення, національні інтереси. Йдеться про змагання програм, змагання ідей. Це точно не звернення, і, вибачте, не так звані “дорослі розмови”. Якщо вам весь час хочеться, щоб з вами “чесно” поговорив новий приємний “кандидат”, то це означає, що час не на вибори, а на психотерапію”.

Інвестиційний банкір, аналітик Сергій Фурса пише:

“Це все звісно добре і правда. Але вибори під час війни неможливі. Бо Демократія – це не про голосування. Бо вибори це не про голосування. Це про процес. Демократія – це процес, процедури і інститути. Дуже скучно звучить. Але така правда.

Легітимні вибори – це процес як мінімум довжиною у кілька місяців, а краще півроку. Який має відповідати демократичним стандартам. Який включаю в себе конкурентне змагання при наявності всіх свобод. І ще купу всього включає. І що просто неможливо під час війни. І мова не тільки про телемарафон. Який давно себе віджив.

До речі, під час війни такий змагальний процес неминуче би послабив державу. І ми б знов наблизились до руїни. Тому любимо чи не любимо Зеленського не важливо, бо тут треба думати про Україну. Саме тому російська пропаганда так активно завжди педалювала тему виборів. Хоча в самій Росії справжніх виборів немає. А фейкові жодна війна проводити не завадить.

Українська влада зараз зберігає повну легітимність саме тому, що і парламент і президент буди обрані на виборах, що повністю відповідали демократичним стандартам. Оберіть в інших умовах і легітимності вже не буде. Під час Другої Світової Британія, демократичність якої ніхто не ставить під сумнів, не проводила виборів. І Черчиллю не прийшло в голову, що це Гітлер ламає британську демократію.

І так, ми всі хочемо виборів. Так само як хочемо відкритих кордонів, повернення бійців з фронту, відсутності обстрілів і інших атрибутів нормальності. Нормальності, якої немає вже 4.5 роки. І до якої ми хочемо повернутись. Але війна, навіть якщо десь в тилу вона не відчувається, лишається війною. І вона визначає порядок денний. Змушуючи відмовлятись не тільки від виборів. Яких дійсно дуже бракує, бо будь-яка влада потребує оновлення і контролю. Але війна. Екзистенційна війна. І її не можна відключити чи поставити на фон. На жаль”.

Читайте також:
Зеленський, Залужний і Федоров: соціологи назвали, кого українці бачать наступним президентом

Вибори під час війни можуть створити для України більші загрози, ніж дії Зеленського, — Шамайда