Зв’язок на фронті й цифрова інфраструктура в тилу критично залежать від двох інфраструктур, які Україна не контролює повністю: супутникового інтернету Starlink і міжнародних підводних кабельних маршрутів.
Перша забезпечує значну частину зв’язку безпосередньо на фронті, зокрема, використовується для координації та взаємодії різних підрозділів й роботи безпілотних систем. Натомість підводні телекомунікаційні кабелі є ключовими для міжнародного інтернет-з’єднання, від якого залежать фінансові, державні, медійні та інші цифрові сервіси.
В обох випадках забезпечення стійкості зв’язку стикається із серйозною проблемою: Україна критично залежить від інфраструктури, якою не може повністю розпоряджатися сама.
У випадку зі Starlink цим супутниковим зв’язком управляє американська приватна компанія, яка може одним рішенням змінити умови роботи мережі або доступ до неї. У березні 2025 року Ілон Маск сам заявив, що український фронт “розпався б”, якби він вимкнув Starlink, а після цього запевняв, що ніколи не відключить українські термінали.
Це не була лише теоретична можливість: рішення Маска вже впливали на перебіг бойових операцій.
У 2022 році SpaceX відмовилася вмикати Starlink у районі Криму, коли Україна хотіла використати супутниковий зв’язок для атаки морськими дронами на російський флот у Севастополі.
Щодо підводних кабелів проблема не менш серйозна: зв’язок залежить від інфраструктури, яка прокладена за межами української юрисдикції, тож її захист, розслідування пошкоджень і реакція на потенційні збої та можливу диверсію залежать від інших держав.
Обидві залежності вже мали цілком конкретні наслідки. У вересні 2025 року глобальний збій Starlink на кілька десятків хвилин перервав зв’язок уздовж українського фронту й призупинив частину операцій із дронами. Водночас пошкодження підводних кабелів у Балтійському морі неодноразово спричиняли перебої в телекомунікаціях і змушували європейські держави посилювати захист критичної інфраструктури.
Основна увага експертів та військових прикута до Starlink – це й зрозуміло. Адже саме цей винахід ексцентричного мільярдера п’ятий рік допомагає Силам оборони України координувати свої операції, управляти дронами та залишатися на зв’язку. Проте одночасно із цим далеко від лінії бойового зіткнення розгортається інша історія. Мова йде про загрози для підводних кабелів і трубопроводів у Балтійському морі, якими Європа з’єднана з рештою світу і якими, зокрема, проходить частина трафіку, критичного для України.
Китайський контейнеровоз Newnew Polar Bear
Тим часом інциденти з підводною інфраструктурою почали повторюватися один за одним. У жовтні 2023 року китайське судно Newnew Polar Bear, яке йшло з російського порту, пошкодило газопровід Balticconnector і два кабелі зв’язку між Фінляндією та Естонією: фінські слідчі встановили, що по дну тягнувся слід від якоря, а знайдений неподалік якір належав цьому судну.
У листопаді 2024-го були пошкоджені два оптоволоконні кабелі – між Швецією та Литвою і між Фінляндією та Німеччиною. В обох випадках увага слідчих зосередилася на китайському судні Yi Peng 3, яке незадовго до цього вийшло з російського порту Усть-Луга. Шведські й фінські слідчі так і не отримали дозволу оглянути судно, яке перебувало в данських водах.
25 грудня 2024 року танкер Eagle S, який фінська влада пов’язувала з російським “тіньовим флотом”, пошкодив електричний кабель Estlink 2 між Фінляндією та Естонією, того ж дня були пошкоджені й телекомунікаційні кабелі. Фінські слідчі підозрювали, що судно тягнуло якір по дну, то ж не дивно, що його екіпаж і маршрут стали предметом кримінального розслідування.
Прокладання кабеля Estlink 2, вересень 2024. Фото: Elering
26 січня 2025 року пошкодили оптоволоконний кабель між Латвією та Швецією. Шведська влада розпочала розслідування за підозрою в саботажі та затримала для огляду судно Vezhen, проте згодом шведські слідчі дійшли висновку, що пошкодження було ненавмисним.
У лютому 2025-го в тому самому районі було виявлено пошкодження кабелю C-Lion1, що з’єднує Фінляндію та Німеччину. Йшлося не про розрив оптоволокна, а про пошкодження зовнішньої оболонки. Причину інциденту тоді встановити не вдалося.
У травні польські військові направили патрульний літак до району, де судно Sun, яке польська влада пов’язувала з російським “тіньовим флотом”, виконувало підозрілі маневри біля енергокабелю Польща–Швеція. Літак змусив судно відійти від кабелю, після чого ВМС направили до місця свій корабель. Кабель не був пошкоджений.
А 31 грудня 2025 року фінська влада взяла під контроль судно Fitburg після пошкодження двох телекомунікаційних кабелів між Фінляндією та Естонією. На момент інциденту якір судна був опущений у воду. Кримінальне розслідування згодом встановило чотирьох підозрюваних.
Юридично довести умисне пошкодження таких об’єктів складно: судна ходять під зручними сторонніми прапорами, структура їхнього володіння часто непрозора, а волочіння якоря можна пояснювати технічною несправністю або людською помилкою.
Показовою стала справа Eagle S: у жовтні 2025 року Гельсінський окружний суд закрив провадження проти капітана й двох офіцерів танкера, вирішивши, що фінське кримінальне законодавство не може застосовуватися до інциденту, який стався за межами територіальних вод Фінляндії.
У відповідь країни регіону посилюють моніторинг і патрулювання. У межах очолюваного Великою Британією Joint Expeditionary Force (об’єднання десяти північноєвропейських країн під проводом Великої Британії) запрацювала система NORDIC WARDEN, яка використовує штучний інтелект для відстеження потенційних загроз підводній інфраструктурі та руху російського “тіньового флоту”, надсилаючи в реальному часі попередження про підозрілу активність.
НАТО зі свого боку запустило Baltic Sentry – спеціальну військову активність, мета якої – посилити патрулювання та захист критичної підводної інфраструктури.
Але ці заходи не змінюють головного: фізична безпека підводних кабелів, через які проходить значна частина міжнародного трафіку, залежить від готовності інших держав патрулювати акваторію, реагувати на інциденти та мати юридичні механізми для переслідування винних.
Україна не має прямого операційного чи юридичного контролю над цією інфраструктурою то ж саме це робить залежність від неї окремою вразливістю.
На фронті ситуація почасти дзеркальна, принаймні вона так само не контрольована Україною. Проте якщо ситуація в Балтійському морі залежить він необережних дій капітанів танкерів, то комунікації на лінії бойового зіткнення можуть бути обірвані однією клавішею. Тут ця залежність має цілком конкретну назву – система супутникового зв’язку Starlink.
Антена термінала Starlink. Фото: Генштаб ЗСУ
Саме супутникові термінали цієї мережі стали одним із ключових засобів зв’язку на передовій, зокрема для роботи безпілотників, координації підрозділів і передавання даних.
Головна причина, чому Starlink став незамінним саме на нульовій лінії, – не пропускна здатність, а простота розгортання.
Ось як це формулює у коментарі для “Новинарні” телекомунікаційний експерт Олександр Глущенко:
“Головна перевага Starlink полягає не в обсязі трафіку, а в тому, що це простий у використанні побутовий пристрій: антена сама знаходить супутники, і людині не потрібні спеціальні навички чи технік, який приїде й усе налаштує. Розгорнути термінал може будь-хто за кілька хвилин.
Саме тому система змогла так швидко поширитися без окремої служби встановлення: за даними Міноборони, в Україні працює понад 50 тисяч терміналів від донорів і Мінцифри плюс сотні тисяч, куплених українцями самостійно. А загалом їх, за експертними оцінками, близько 130 тисяч. За поєднанням швидкості розгортання, якості зв’язку та простоти використання аналогів Starlink сьогодні немає”.
За словами Глущенка, українські підрозділи вже вибудували багаторівневу систему зв’язку, де Starlink – лише один із рівнів:
“Українські підрозділи вже використовують кілька видів зв’язку одночасно, залежно від відстані до лінії фронту: рації та ретранслятори – безпосередньо на нульовій лінії, mesh-системи (мережі, де пристрої передають сигнал одне одному по ланцюжку, без єдиної базової станції) й Wi-Fi-мости – трохи далі в тилу, а оптоволокно – у стаціонарних штабах.
Закономірність проста: що далі від лінії зіткнення, то дешевшу, якіснішу й надійнішу альтернативу можна собі дозволити, бо з’являються час і безпека для побудови інфраструктури. А от без Starlink поки не обійтися саме на перших кілометрах від фронту”, – пояснює Глущенко.
Саме там, у перших кілометрах від фронту, немає часу тягнути оптоволокно і немає прикриття для стаціонарних веж, а без стабільного каналу втрачається керування дронами й передавання відеокартинки в реальному часі.
Ця ж властивість – масовість і простота – робить систему вразливою до придушення.
Глущенко звертає увагу на конкретну загрозу:
“Альтернативи важливі, бо росіяни намагаються активно виробляти й розгортати комплекси “Волна-Купол-Гарант” – станції, які глушать сигнал від терміналів Starlink до супутника на площі близько 20 км², перекриваючи саме ту частоту, на якій він працює”.
Антена Starlink
В компанії “Київстар” нам пояснили: “Залежність від супутникового зв’язку більше не обмежується фронтом і військовими терміналами: з 2025–2026 років супутники Starlink почали напряму обслуговувати звичайні мобільні телефони через технологію Direct to Cell, без потреби у наземних базових станціях. Це означає, що та сама інфраструктура, від якої залежить лінія фронту, дедалі більше проникає і в цивільний зв’язок у тилу”.
Тобто навіть без будь-якого рішення компанії SpaceX противник уже намагається зробити Starlink непридатним саме там, де він найбільш потрібен.
Це принципово відрізняється від балтійського сценарію: там загрозою є фізичне пошкодження інфраструктури, а тут – електронне придушення сигналу безпосередньо в зоні бойових дій. Йому можна протидіяти технічно – змінювати частоти, використовувати засоби екранування та інші способи захисту, – але це означає постійну технологічну гонитву за виживання й за збереження зв’язку на фронті.
Друга проблема зі Starlink – не технічна, а архітектурна, і тут паралель із підводними кабелями найбільш пряма: в обох випадках ключові рішення ухвалює не Україна.
“Залежність від SpaceX є архітектурною, а не фінансовою. Платять за послуги донори, меценати, самі військові. Водночас конфігурацію змінює виключно компанія. Юридично зафіксованих гарантій безперервності доступу до цієї технології в публічному доступі немає”, – розповідає Олександр Глущенко.
Ця залежність уже проявилася двічі: спочатку глобальний збій Starlink одночасно позбавив зв’язку весь фронт, а згодом адміністративне рішення щодо “білого списку” залишило без доступу частину терміналів. У першому випадку спрацювала вразливість самої системи, у другому – залежність від рішення приватного оператора.
У “Київстар” нагадують: “Ілюстрацією залежності від одного постачальника звязку стали останні блекаути: пікові навантаження на резервні супутникові канали зв’язку телеком-оператори фіксували саме під час масових відключень електроенергії у січні–лютому 2026 року — коли зникало наземне покриття через відсутність живлення на базових станціях”.
Залежність від одного рішення однієї компанії – це проблема в будь-якій ситуації, особливо у випадку організації зв’язку у зоні бойових дій. Саме тому Україна уже давно намагається знайти альтернативу зв’язку від Ілона Маска. Технологічні альтернативи Starlink існують, але повноцінної заміни, здатної перебрати на себе його навантаження у разі масштабної відмови, Україна наразі не має.
У “Київстар” розповідають, що “наземна телекомунікаційна інфраструктура лишається основою цивільного зв’язку в Україні: понад 96% населення на підконтрольній території має доступ до мобільного інтернету саме завдяки їй, а супутникові рішення відіграють допоміжну, а не замінну роль.
Показовим є й стан ринку прямого супутникового зв’язку зі смартфонами: станом на 2026 рік лише Starlink має достатньо супутників, щоб забезпечити таке покриття по всій території України — за винятком окупованих територій, прикордонних зон і районів бойових дій. Тобто навіть у цивільному сегменті зв’язку альтернативи компанії Маска поки немає”.
Олександр Глущенко пояснює:
“Є альтернативи, які закривають окремі задачі, але готового резерву еквівалентної якості немає. Eutelsat OneWeb (британсько-французький оператор супутникового інтернету, конкурент Starlink) годиться для штабів і критичної інфраструктури, але не для масового використання на фронті: у нього близько 650 супутників і 1,1 Тбіт/с сукупної пропускної здатності. Ці показники складають менш ніж 0,25% від можливостей Starlink. Навіть гендиректорка компанії визнала, що Eutelsat не зміг би взяти на себе весь український трафік”.
Читайте також:
Україна працює над супутниковою системою, подібною до Starlink, — Зеленський
За словами експерта, Європейська система GOVSATCOM (супутникова система урядового зв’язку Європейського Союзу) теоретично мала б стати саме тим “державним” резервом, незалежним від приватної компанії:
“GOVSATCOM технічно працює з січня 2026-го, але це не окрема супутникова мережа, а механізм, який об’єднує вісім наявних супутників п’яти країн ЄС, переважно геостаціонарних, тобто розташованих значно далі від Землі, ніж супутники Starlink. Через це затримка сигналу становить близько 600 мс проти 25–60 мс у Starlink, що робить систему непридатною для управління вогнем у реальному часі.
Головна ж перепона – юридична: щоб треті країни, включно з Україною, отримали доступ, потрібні окремі бюрократичні погодження на рівні ЄС, а цей процес наразі лише розпочався”.
Підсумок Глущенка обережний і, судячи з наведених фактів, реалістичний:
“У разі відмови ми залишаємося з альтернативними рішеннями, які дозволять утримати управління підрозділами, але пригальмують темпи бойової роботи”.
Ми звернулися до Держспецзв’язку із запитом про те, як держава підходить до питання стійкості зв’язку на випадок недоступності Starlink і які висновки зроблено з атак на підводну інфраструктуру поза межами України.
Ось що відповів начальник Управління інформаційних комунікацій Адміністрації Держспецзв’язку полковник Тарас Дзюба.
Начальник Управління інформаційних комунікацій Адміністрації Держспецзв’язку Тарас Дзюба. Фото: Укрінформ
Порядок дій на випадок повної чи часткової недоступності систем зв’язку кожен державний орган і військове формування визначає самостійно – залежно від власних завдань і побудови власних систем управління. Тобто єдиного плану на випадок відмови саме Starlink не існує: питання варто розглядати окремо для кожної структури, яка користується сервісом.
На загальнодержавному рівні за стійкість електронних комунікацій відповідає Національний центр оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами, що працює у складі Держспецзв’язку.
За словами Дзюби, ця стійкість забезпечується не ставкою на одну технологію чи одного постачальника, а комплексом заходів: резервуванням мережевих елементів і маршрутів передавання даних, альтернативними каналами зв’язку, автономним живленням і відновленням пошкодженої інфраструктури. Деталі конкретних схем резервування держава не розкриває з міркувань безпеки.
Щодо ризиків, пов’язаних із пошкодженням підводних кабелів та іншої інфраструктури за межами України, Дзюба зазначає: такі інциденти можуть впливати на окремі міжнародні маршрути передавання трафіку, але мережі одночасно використовують багато маршрутів, тому трафік можна перерозподілити, якщо один із напрямків стає недоступним.
При цьому Держспецзв’язку наголошує на важливому принципі: державне управління і критичні сервіси не повинні залежати від єдиного міжнародного маршруту, одного оператора чи однієї технологічної платформи – для них застосовуються окремі захищені й резервні рішення.
Такий підхід – типова практика для будь-якої держави в питаннях критичної інфраструктури під час війни: деталізовані схеми резервування зазвичай не розголошуються саме тому, що їхня публічність сама по собі стала б вразливістю.
У сукупності відповідь Держспецзв’язку формулює
загальний принцип, яким керується держава: диверсифікація каналів, маршрутів і постачальників як спосіб не залежати від жодної окремої точки відмови.
Після того як SpaceX деактивувала тисячі терміналів Starlink, якими користувалися російські війська, Росії довелося шукати власну альтернативу супутниковому зв’язку.
Це рішення більш ніж позитивно позначилося на полі бою для України та продемонструвало, наскільки важливим є зв’язок в сучасній війні. Тож пошук альтернатив з боку росіян вилився в появу “Рассвета” – російської спроби створити систему за зразком Starlink.
Тому, беручи участь у власній “космічній гонці” у спробах забезпечити собі зв’язок, Росія робить це не з амбіції, а з необхідності.
Компанія “Бюро 1440” (до 2020-го – “МегаФон 1440”) розробляє низькоорбітальне угруповання “Рассвет” за моделлю, яку авіаексперт Анатолій Храпчинський називає копіюванням підходу Ілона Маска: приватна компанія, яка розробляє власні супутники, термінали та наземну інфраструктуру за державної підтримки.
За технологічну основу росіяни, ймовірно, використали 36 супутників європейської компанії OneWeb, які утримали на Байконурі після санкцій 2022 року й розібрали для реверс-інжинірингу.
Мотивація прискорити цю програму з’явилася у 2026 році: за даними Інституту вивчення війни (ISW)), Кремль активізував розробку “Рассвета” саме тоді, коли SpaceX на прохання України почала блокувати термінали Starlink, не зареєстровані офіційно в регіоні. Для російських підрозділів, які роками покладалися на вкрадені або контрабандні термінали Starlink для зв’язку й керування дронами, це стало серйозною проблемою і підштовхнуло до пошуку власної альтернативи.
Поки що “Рассвет” далекий від робочої готовності. Мінімум для операційного розгортання – 288 супутників, повний масштаб – 730, а на орбіті наразі доступно до 40 апаратів.
Друга партія із 16 супутників, запущена 19 липня 2026-го, взагалі не досягла запланованої висоти 550 км: більшість опинилися на 300–400 км, а два вже входять в атмосферу.
За оцінками ISW, для стабільного цілодобового покриття над Україною росіянам потрібно 200–300 працездатних апаратів. Наразі система забезпечує лише два вікна зв’язку на добу тривалістю до 90 хвилин.
Головна небезпека “Рассвета” – не в обсязі трафіку, а у військовому застосуванні: стабільний супутниковий канал допоміг би росіянам керувати ударними дронами в реальному часі глибоко в українському тилу, обираючи цілі безпосередньо під час польоту.
Протидіяти цьому можна трьома шляхами: простим знищенням супутників на орбіті, радіоелектронним придушенням сигналу та ударами по наземній інфраструктурі запуску.
Останній варіант виглядає найреалістичнішим: ракети “Союз”, якими виводять супутники, виробляють на єдиному підприємстві – ракетно-космічному центрі “Прогрес” у Самарі, по якому Сили оборони вже завдавали удару в серпні 2026 року.
Технічно Україна найближчими роками не позбудеться залежності ні від Starlink на фронті, ні від глобальної мережі підводних кабелів і міжнародних маршрутів, які живлять цифрову інфраструктуру тилу.
За словами представників “Київстару”, “до цього додається ще одна залежність, від якої опосередковано залежать усі інші: стабільність енергопостачання. Без електроживлення не працює ні наземне обладнання, ні резервні супутникові канали, тож атаки на енергетичну інфраструктуру фактично б’ють і по стійкості зв’язку”.
Обидві проблемні точки перебувають поза українським контролем: перша – у рішеннях приватної компанії та регуляторів іншої юрисдикції, друга – у територіальних водах і правових системах інших держав, де навіть розслідування може зупинитися через брак юрисдикції, як сталося зі справою Eagle S у Гельсінкі.
Але цю ж вразливість бачить і Росія. Провал двох запусків “Рассвета” не означає, що Кремль відмовився від ідеї власної супутникової системи. Навпаки, після того як Starlink почав блокувати незареєстровані термінали, Москва прискорила фінансування й розробку альтернативи для своїх військ.
Тобто по обидва боки фронту зв’язок із розкоші перетворився на стратегічний ресурс, за який ведеться окрема боротьба – технологічна, регуляторна і воєнна одночасно.
Для України це означає одне: диверсифікація каналів, юридичне закріплення доступу до альтернатив на кшталт GOVSATCOM і захист наземної інфраструктури – не тимчасові заходи, а постійна робота на роки вперед, від результату якої залежатиме, хто утримає перевагу в керуванні військами й дронами на полі бою.
Читайте також:
Зеленський призначив командувача військ звʼязку та кібербезпеки ЗСУ: хто ним став
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
