“Переговорні ігри навколо референдуму “за мир” можуть дуже дорого коштувати Україні”

Тарас Шамайда
громадський діяч, співкоординатор “Руху добровольців “Простір свободи”, помічник народного депутата

(FB)

Знову і знову спливає тема референдуму невідомо про що і невідомо нащо, яку українська делегація з якогось дива зробила предметом міжнародних переговорів.
І скільки б нам не розповідали, що це, мовляв, просто дипломатична гра, “щоб виграти час”, “не розгнівати Трампа” тощо – такі “ігри” можуть дуже дорого коштувати країні.

“Два джерела Reuters розповіли, що американські та українські чиновники обговорювали можливість референдуму та одночасно з ним виборів президента вже у травні”.

Вибори є суто внутрішньою справою України і регулюються винятково Конституцією і законами України. Обговорення будь-яких видів і термінів виборів в Україні в форматі міжнародної угоди є, м’яко кажучи, є неприйнятним для суверенної держави сценарієм, в який представники України втягуються все більше.

Але ще небезпечнішою є обговорення так званого референдуму.

Передусім, у законі “Про всеукраїнський референдум” чітко написано: “Всеукраїнський референдум не може проводитися одночасно з черговими та позачерговими загальнодержавними виборами, черговими місцевими виборами”.

І це правильно, бо поєднання референдуму з виборами є улюбленою політтехнологією різних диктаторів і авантюристів, та й сама природа виборів і референдумів дуже різна.

Звичайно, слуги Зеленського можуть на його вимогу просто знищити цю норму, протягнувши через Верховну Раду зміни, які покалічать закон. Але навіть це не дозволяє в правовий спосіб провести такий референдум. Бо Конституціїя не передбачає ні призначення референдуму на підставі міжнародної угоди, ні довільного права президента чи Верховної Ради призначати референдум про що заманеться і коли заманеться.

Що взагалі має бути предметом цього референдуму?

Якщо схвалення міжнародного договору, то це суперечить Конституції. Відповідно до п.32 ч.1 ст. 85 якої “надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України” є повноваженнями Верховної Ради України.

Взагалі, відповідно до статті 72 Конституції України “Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.”
І Конституція передбачає лише три випадки, в яких можуть бути призначені референдуми. У двох випадках це робить Президент, і в одному Верховна Рада.

1) Президент “призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції”. Для цього 300 депутатів або Президент мають внести проєкт змін до розділів І, ІІІ або ХІІІ Конституції, який Верховна Рада за складною процедурою ухвалює 300 голосами, після чого президент виносить його для остаточного затвердження на референдум. Тобто, цей випадок не має стосунку до ситуації, яку ми розглядаємо.

2) Президент “проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою”. Якщо референдум має відповісти на якесь загальне питання, то ініціювати його мають право виключно громадяни України. Відповідно до статті 72 Конституції для цього ініціатори референдуму мають зібрати під питанням, яке вони хочуть винести на референдум, 3 мільйони підписів громадян (при цьому не менше як по 100 тисяч у 2/3 областей). Закон докладно регулює процедуру ініціювання референдуму, перевірки законності питання, збирання і перевірки підписів тощо.

Доки президент не має цих 3 мільйонів у належний спосіб зібраних підписів громадян під належно сформульованим питанням, він не може ніяких референдумів проголошувати чи тим більше вписувати якісь зобов’язання їх проголосити у міжнародну угоду.

І це все. Ніяких інших підстав, окрім цих двох для призначення референдуму Конституція Президентові не надає. У т.ч. такими підставами не можуть бути палке бажання, революційна доцільність, міжнародні домовленості абощо.

3) Верховна Рада відповідно до статтей 73 і 85 Конституції може призначати референдум лише з одного питання – про зміну території України. Не про “відведення військ”, “визнання/невизнання” якихось домовленостей, не про якісь “економічні зони” та іншу маячню. Лише про зміну території.

При цьому чимало правників вважають, що під такою зміною не може розумітися відмова від будь-якої території, оскільки це означало б порушення територіальної цілісності держави, а сама спроба представників держави укласти міжнародну угоду, яка порушує територіальну цілісність України, цілком може кваліфікуватися як державна зрада.

Так чи інакше очевидно, що не існує правових підстав для вписування в будь-які міжнародні угоди зобов’язань про будь-які референдуми.

Що має робити український парламент, якщо Зеленський дозволить вписати незаконний пункт про референдум в угоду зі США і вимагатиме його ратифікації, розповідаючи, що всі, хто не голосуватиме – проти миру?! (це, до речі, стосується, і будь-яких інших небезпечних пунктів у можливій угоді, які загортатимуться в обгортку “миру”).

Що мають робити громадяни України, якщо їхній президент і депутати свавільно призначать антиконституційний референдум?

Які будуть внутрішньополітичні і зовнішньополітичні наслідки призначення такого референдуму і його підсумків? Яка буде його легітимність?

Якого градусу сягне внутрішнє протистояння в Україні, спровоковане такими діями і які це матиме наслідки для безпеки і цілісності держави?

Ці питання ми маємо поставити з усією ясністю. І якщо влада наважиться протягувати цю аферу з референдумом, позитивних відповідей на ці питання не буде.

Читайте також:
Зеленський назвав два ключові питання, щодо яких не вдалося досягти прогресу на переговорах з РФ