автор: Надія Суха
з Донецької області
фото надані пресслужбою 93-ї ОМБр
Рік тому, в листопаді 2024-го, славетну 93-тю окрему механізовану бригаду “Холодний Яр” очолив підполковник Шаміль Крутков, тодішній заступник командира. Замінивши Павла Палісу, який перейшов на роботу в офіс президента, Крутков став наймолодшим комбригом в Україні.
Від когорти молодих офіцерів, що виросли на цій війні, багато й очікують – з огляду на їхнє реальне лідерство, мотивацію, свіжий бойовий досвід, технологічну грамотність.
У кінці липня цього року 93-тя ОМБр зайняла смугу оборони в Донецькій області на південний захід від Костянтинівки. Відтоді суттєвих просувань на цьому напрямку росіянам досягти не вдалося.
“Це був рік серйозних викликів, – зізнається офіцер і додає: – Жоден командир підрозділу не має права жалітися, бо його солдату в окопі важче”.
Про стан справ на Костянтинівському напрямку, причини провалів на фронті, технологічний розвиток у бригаді та Збройних силах загалом, взаємини з Павлом Палісою як заступником керівника офісу президента, рекрутинг по тюрмах у стрілецький спецбат “Холодного яру”, два свої поранення, перспективи нового перемир’я з росіянами і скорочення війська 28-річний Шаміль Крутков розповів у своєму першому інтерв’ю “Новинарні“.
Публікуємо його в День Сухопутних військ, вшановуючи подвиг української піхоти.
– Розкажіть, яка ситуація зараз у районі відповідальності 93-ї ОМБр?
– Обстановка стабільно складна. За чотири місяці, що ми перебуваємо на напрямку, противник намагався неодноразово прорвати оборону бригади та вийти на західний фланг Дружківки. Для цього у вересні вони перекинули сюди угрупування морської піхоти. Проте успіх росіяни мали лише обмежений. Їхній наступ нам вдалося зупинити.
Після цього армія РФ отримала підсилення мотострілецькими підрозділами і продовжує наступальні дії. Здебільшого використовує тактику механізованих штурмів із залученням бронетехніки й танків, комбінуючи або з мотоциклами, або з рухом піхоти малими штурмовими групами по дві-три особи.
Штурмові дії відбуваються постійно. Противник не зупиняється у своїх спробах. Але враховуючи кількість втрат, яких зазнають росіяни, успішними їх назвати складно.
– На вашу думку, противник намагається взяти в кільце Костянтинівку?
– Не виключено. Можливо, вийти на західний фланг Костянтинівки. Можливо, навіть рухатися північно-західніше від Костянтинівки з метою виходу на Дружківку.
Костянтинівка на мапі DeepState 9 грудня 2025
– Наскільки великий ризик повторення сценарію Покровська для Костянтинівки?
– Я думаю, про це ще рано говорити. Але таке виключати також не можна. Це війна, і вона дуже динамічна. Особливо враховуючи засилля дронів на передньому краї.
➡️ Підписуйтеся на канали “Новинарні” в Телеграмі та в YouTube, а також у ТікТок та Instagram.
– Про передній край. Сьогодні часто говорять уже не про чітко окреслену лінію фронту – радше, про велику територію ураження з “шахматкою” із наших та ворожих позицій. Чи є така “кіллзона” на вашому напрямку?
– Важко сказати. Противника можна вражати і на 10 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Можна будувати постійну лінію бойового ураження, простіше кажучи, “кіллзону”. Але для цього потрібна достатня кількість засобів – безпілотних літальних апаратів, в тому числі дронів на оптоволокні. Крім того, це потребує великої кількості особового складу, розміщення стартових майданчиків, щоб ці засоби можна було безперервно використовувати. Погода теж відіграє суттєву роль.
– Скількох кілометрів така умовна “кіллзона” сягає на вашому напрямку?
– Може бути від 500 метрів до 10 кілометрів. На різних ділянках по-різному, бо є дуже велика кількість зовнішніх факторів. Точно виміряти неможливо.
Є, наприклад, лісосмуга, в якій противник просто з’являється і вмирає. У зоні відповідальності 93-ї ОМБр є багато лісосмуг, де лежать по 100-150 убитих російських солдатів. Чи можна назвати їх “кіллзонами”? З одного боку, так. Але оскільки цей термін немає якогось чіткого, нормативного визначення, то важко стверджувати напевно.
– З моменту, як ви зайшли на напрямок, якою була тактика росіян?
– За чотири місяці відбувалося до 12 штурмових дій ворога на важкій техніці. На мототехніці – десь до 20. З іншого боку, противник постійно застосовує тактику інфільтрації між бойовими порядками. Навіть із допиту полонених відомо, що їм часто ставлять завдання не вступати у стрілецькі бої з нашими піхотними підрозділами, а нарощувати свою чисельність в укриттях із нашого боку. Це розосереджує засоби безпілотних літальних апаратів бригади – ми змушені працювати в себе в тилу.
Росіяни пробують різними способами просочуватися, накопичуватися і закріплюватися на окремих ділянках. Але таке просочування здебільшого закінчується тим, що ми його виявляємо, знаходимо і долаємо.
Читайте також:
“Холодний Яр” в обороні Костянтинівки: день із мінометниками 93-ї ОМБр. ВІДЕОРЕПОРТАЖ
– Яка якість особового складу ворога?
– Противник здебільшого індивідуально нормально підготовлений. Піхота підготовлена. Сказати, що там воюють самі “шлепери” і незрозумілі діди – такого немає. Багато молодих, у якісному обмундируванні.
Командир 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” Шаміль Крутков
– За вашими спостереженнями, як змінюється війна в наших теперішніх реаліях?
– Війна змінюється дуже швидко, і бойові дії зараз вже неможливо порівняти навіть із 2024 роком. З нашого боку зросла кількість ураження по противнику.
У Збройних силах сталась революція дронів на оптоволокні.
Ми суттєво наростили роботу наземних роботизованих комплексів (НРК).
Це наша рутинна протидія на дію противника: своєчасне виявлення і нанесення вогневого ураження за рахунок всіх вогневих засобів, в тому числі – за рахунок НРК з кулеметами за необхідності.
– У вас були операції, виконані суто із застосуванням НРК?
– Я би сказав, що є вже велика кількість завдань, які виконують виключно НРК.
Наприклад, 93-тя бригада у серпні 2025 року отримала завдання поза межами своєї смуги зачистити противника, який просочився через суміжні підрозділи, у Веселому та Грузькому. Якщо дивитися по лінії відстані, це було фактично на 15 кілометрів у тилу бригади. У тій операції використовували в тому числі НРК з кулеметами. Варто сказати, що вирішальну роль тоді відіграла розвідувальна рота, яка зачистила села від окупанта. Але, якщо не помиляюся, це був перший наш бригадний досвід використання бойових турелей з кулеметами, які суттєво підсилили розвідників. І, наскільки знаю, реальний позитивний досвід застосування такої зброї для сил оборони в цілому.
Евакуація пораненого за допомогою НРК. Фото: 93 омбр
У нас взагалі батальйон НРК – один із найкращих у ЗСУ, тому що там служать люди, які започатковували цей напрямок ще в 2023 році. Вони перевелись у бригаду в 2024 році і тепер служать у нас, були новаторами напрямку, а зараз навчають багато підрозділів, як у смузі армійського корпусу, так і на інших ділянках фронту.
Читайте також:
“Уламок розламав шолом і застряг у тімені”:
в 93 омбр показали, як на НРК евакуйовували пораненого
– Наземні роботизовані комплекси самі виготовляєте, отримуєте від держави чи закуповуєте?
– Щось закуповуємо, щось дає держава, щось переробляємо. Майстерня працює цілодобово 24/7. Це обов’язково – адаптуватися щоразу після отримання якогось специфічного завдання.
Наприклад, наш підрозділ отримав таке завдання: підірвати міст у смузі іншої бригади, через сім підрозділів. Нам необхідно було швидко підготуватися, а для цього треба, щоб майстерня була дієздатна.
На іншому напрямку в тил бригади пролізла велика кількість противника і закріпилася в дуже якісних укриттях, на колишньому КСП батальйону. Це відбувалося за 7 кілометрів у тилу. Підрозділ отримав завдання підірвати бліндаж, і виконав його практично за добу.
Тому великої кількості НРК недостатньо – потрібно, щоб паралельно завжди технічно розвивалася майстерня.
– Ви неодноразово наголошували, що сьогоднішня війна передусім технологічна. На які технології робите ставку?
– Востаннє ми з вами зустрічалися десь рік тому (Шаміль Крутков має на увазі попереднє інтерв’ю з Надією Сухою, що вийшло в лютому 2025-го – Ред.). З того часу війна стала ще більш технологічною.
На напрямку тих самих безпілотних систем багато чого змінилося. Ми наростили застосування гексакоптерів, FPV різних типів, збільшили дальність ураження. Наростили застосування наземних роботів. НРК виконують не лише бойові задачі, а й логістичні, евакуйовують загиблих та поранених по всій смузі нашого армійського корпусу.
Командир 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Шаміль Крутков під час нагородження бійців бригади
Два батальйони 93-ї ОМБр воювали на Покровському напрямку, зокрема зупиняли наступ противника на напрямку Піщане-Шевченкове. І виконували там завдання – дистанційно встановити загородження типу “єгоза” за допомогою НРК. Ця задача також була виконана в повному обсязі.
Щоб оцінити технологічний успіх, треба порівнювати, наскільки розвиток наших технологій допомагає берегти людей і знищувати противника в порівнянні з тим, як армія це робила раніше. Для Збройних сил цей розвиток полегшує ситуацію. Для солдата російської армії – погіршує. Тому що солдати російської армії бігають через поле, наступають по двоє-троє і вмирають. І так постійно.
Скажу з упевненістю, що якби у 2023 році за допомогою “мавіків” і “старлінків” не була суттєво підвищена обізнаність пунктів управління щодо дійсного стану та положення підрозділів і стану та положення противника, важко сказати, де зараз проходив би фронт. Бо 2023 року противник був досить сильним. Зокрема, ПВК “Вагнер” діяла рішуче завдяки наявності артилерійських боєприпасів, які на той момент були основним засобом ураження.
– Маю спитати і про протидію на технологічний розвиток росіян. Скажімо, активний розвиток безпілотників на оптоволоконному керуванні в армії РФ у якийсь момент почав справляти критичний вплив на баланс сил. Чи можемо ми зараз повною мірою протидіяти таким можливостям противника?
– Ми щоденно нарощуємо цю протидію. Поки що вона, можна сказати, в сирому вигляді. Але ми працюємо в цьому напрямку.
Протидіяти використанню ворогом оптоволокна достатньо складно, враховуючи, що в росіян його набагато більше, ніж у нас, і вони набагато частіше його застосовують.
Росіяни перші почали масово застосовувати дрони на оптоволокні, і роблять це успішно. Давайте чесно – Збройні сили України чомусь цю революцію проспали.
– А як взагалі вдається протидіяти? Збивати?
– Збивати в тому числі. Виставляти на найважливіших логістичних шляхах перешкоди, навчати особовий склад збивати дрони, проводити дорозвідку дронів-“ждунів”.
І найперше – знайти стартовий майданчик. Вбити пілота дронів на оптоволокні – це “маст хев”.
Читайте також:
Обертається колючка: в ЗСУ придумали особливе інженерне загородження для протидії на фронті російським оптоволоконним дронам
– Чому в умовах такого динамічного розвитку технологій, зокрема безпілотників, піхотинець залишається важливим?
– Тому що ще немає технології, яка могла би повністю замінити піхотинця на позиції. Є деякі засоби, які дозволяють робити це частково, обмежено. Але в повному обсязі, на жаль, робочого рішення немає. Нинішні технології можуть лише зменшити необхідну кількість піхотинців на лінії бойового зіткнення.
Командир 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” Шаміль Крутков
Умовно кажучи, якщо раніше потрібно було ставити на ділянку завдовжки 200 метрів вісім чоловік, щоб вони з різних точок продивлялися передній край, то зараз такої необхідності немає. Перед ними дивиться дрон. Але з дронами всяке трапляється: вороги вийшли на стартовий майданчик, збили, неможливо літати через негоду. Тому людина, яка спостерігає за переднім краєм із позиції, все ще незамінна.
З іншого боку,
зараз немає потреби розміщувати вісім чоловік на позиції, бо це дурість.
Кількість піхоти, необхідна для утримання позицій на лінії бойового зіткнення, зменшилася.
Питання зараз полягає не в кількості, а ешелонованості піхоти в глибину своїх бойових порядків.
Об’єктивно, противник з’ясував, що в Збройних силах України є з цим проблеми, та скористався цим. Росіяни, повторюсь, використовують тактику інфільтрації. На багатьох напрямках, де стаються якісь прориви, це свідчить зокрема про відсутність ешеленованості піхоти.
– Скільки часу ваші піхотинці вимушені стояти на позиціях без заміни?
– Дуже по-різному. Є випадки, коли більш ніж 100 днів стоять. Бувало, понад 200 днів стояли. Це рідкість, але водночас – реальність, з якою нам потрібно жити.
Іноді трапляється так, що виведення піхотинця з розрахунком дати йому відпочинок може в підсумку призвести лише до гірших подій.
Звісно, було б супер – мати змогу міняти людей хоча б кожні 15-20 днів. Але через дронову обстановку, постійний контроль БПЛА над полем бою це просто небезпечно. І, якщо називати речі своїми іменами,
в ЗСУ немає стільки особового складу, щоб міняти людей на позиціях кожні 15-20 діб.
– Сто днів без ротації й евакуації – це вже дуже багато, особливо для людей із пораненнями. Я знаю про випадки, коли поранені військові просто не дочекалися евакуації. Наскільки НРК можуть поліпшити цю ситуацію?
– За рахунок розвитку НРК у нас зменшилася кількість випадків, коли людина не дочекалась евакуації.
Водночас ця кількість не дорівнює нулю. Трапляється, що людина отримала важке поранення, з яким її необхідно евакуювати вже за годину. А це буває неможливо зробити. Це війна.
З іншого боку, у нас був такий випадок, що в квітні боєць стрілецького спеціалізованого батальйону, заходячи на позицію, втратив стопу і пробув там 96 діб. У квітні зайшов, і лише на початку серпня його вивезли з п’ятого разу роботом. За цей період на напрямку Кліщіївки-Андріївки, де ми тоді стояли, ми наростили евакуацію роботизованими платформами.
Боєць живий. Без ноги, на жаль, але живий.
Читайте також:
Із сьомої спроби: медики за допомогою НРК вивезли військового, який чекав евакуації 33 дні з турнікетом
Були випадки, коли летів [російський] дрон, і оператор НРК від нього неодноразово ухилявся навіть із пораненим, якого вивозили. Тоді як відправляти евакуаційну машину з людьми – це ризик для всіх, у тому числі й для пораненого.
– Технологічний прорив, про який ми говоримо, допомагає залучати людей в армію?
– Частково так. У нас багато людей переведені з інших підрозділів. Багатьох ми набрали з батальйонів, де особовий склад здебільшого після СЗЧ.
Цих людей ми забирали в підрозділи безпілотних літальних комплексів та наземних роботизованих комплексів. Деякі люди приходять на контракт. Хтось мобілізується.
– А піхота?
– Проблема з піхотою існує, на жаль.
Мали б ми більше піхотинців, можна було б проводити заміну [особового складу на передовій] своєчасно та за потреби. Десь краще впроваджувати бойовий досвід, десь краще ешелонувати позиції.
– Зараз офіс президента озвучує рішення проблеми зі справедливим розподілом поповнення для бригад. Як у вас із поповненням?
– Немає системності. Ось у чому проблема. Якби кожен командир бригади знав, що йому щомісячно даватимуть поповнення в кількості 50 військовослужбовців із навчальних центрів (а це здається цілком можливим), то, скажу вам чесно, у більшості бригад була би значно стабільніша обстановка та краще розвинені технології. Бо в такому разі можна чітко планувати, скільки людей куди підуть.
Люди потрібні не тільки в піхоту. Потрібні люди, які будуть займатися безпілотними системами, фортифікаційним обладнанням позицій, артилерією тощо.
Одним перерозподілом ситий не будеш. Скільки можна перерозподіляти з батальйону матеріального забезпечення чи ремонтно-відновлювального? Це вже якийсь анекдот.
– Як ви в бригаді вирішуєте цю проблему, доки немає централізованого рішення?
– Ми самі стараємося набирати людей, і в нас добре працює в напрямку стрілецький спеціалізований батальйон (ССБ – підрозіл, сформований зі звільнених із в’язниць по УДО – “Н”).
Командир 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” Шаміль Крутков із бійцями
– За рахунок рекрутингу?
– Можна назвати це рекрутингом. Рекрутери їздять у місця позбавлення волі та закликають долучитися до підрозділу. Люди знають цей батальйон і йдуть туди служити. Виконують завдання, часто – надскладні. На новому напрямку виконували наступальні завдання, і виконували успішно: знищували противника, брали в полон.
У цих людей висока мотивація. Уявіть, вони отримали великий термін [відбування покарання]. Що їм робити в цьому житті? А тут є купа людей, які прийшли в ССБ і показують мені фото: “ось моя дочка, вона мною пишається”. Бо батько воює, захищає країну, а не сидить у тюрмі.
Це відчувається по-іншому. В ССБ є багато людей, які здійснили такі героїчні вчинки, і про них можна книги писати!
– Рекрутинг у 93-й бригаді один із найбільш яскравих. Чи він успішний, на вашу думку?
– Хотілося б, щоб він працював краще.
– Чи покриває рекрутинг ту необхідність у залученні особового складу, про яку ви згадали, говорячи про несистемність держави?
– Рекрутинг покриває. Але питання не в тому, що мені треба 50 чоловік на місяць, бо я щомісяця втрачаю 50. Просто треба знати, що ти можеш планувати.
Наприклад, ти розумієш, що в якомусь батальйоні треба завести таку кількість екіпажів безпілотних літальних апаратів. І ти думаєш: зараз прийде 50 чоловік. Із них 10 відберемо на пілотів, 10 – у розвідувальну роту, 10 – на нову артилерійську установку, щоб готувалися, а 20 будуть місяць чи два готуватися на піхотинця. Уявіть, який за два місяці вийде підготовлений піхотинець!
Поки такої системності немає, то і планування провести важко.
– Ви були одними з перших, хто отримав право на залучення молоді за “контрактом 18-24”. Чи є від нього гідна віддача?
– Так. Але здебільшого це не піхотинці, а розвідники, пілоти. Достойно виконують задачі.
Перевага молодих людей – це фізична підготовка. У плані мотивації вони також найбільш мотивовані, краще підготовлені.
Молодих можна нормально підготувати до виконання бойових завдань. А дисциплінованість – присутня, якщо дисциплінувати.
– Один із відповідальних за пошук рішення щодо “справедливого поповнення” – заступник керівника офісу президента Павло Паліса. Він колишній командир вашої 93-ї ОМБр. Чи взаємодіє Паліса з вами після відходу з підрозділу?
Командир 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” Шаміль Крутков приймає прапор у Павла Паліси
Шаміль Крутков і Павло Паліса
– Як військовий із військовим можемо поспілкуватися з ним на якісь загальні військові теми.
Завдяки Павлу Сергійовичу в Збройних силах реалізовано величезну кількість проєктів, без яких ми, швидше за все, воювали б на зовсім іншій ділянці. Коли всі розказували, що в бригадах все є, безпілотні апарати літають – у бригадах нічого не було. І коли прийшов Павло Сергійович, це питання почало вирішуватися. Підрозділи почали закуповувати самостійно безпілотні літальні апарати, які їм потрібні. Почали отримувати фіксовану суму, за рахунок якої отримали змогу чітко планувати свою закупівлю і, відповідно, планувати технічний розвиток також.
Чому цього не було майже три роки – це вже інше питання. Те, що це трапилося – це чудо Господнє, я би так сказав.
– Шамілю, поговорімо про ваш шлях. Рік як ви очолюєте бригаду. Як би описали цей рік?
– Якщо для себе особисто, то об’єктивно найважчий рік за всі роки служби. У моральному плані.
Раніше, виконуючи обов’язки на посадах від командира взводу до командира батальйону, доводилося бувати з людьми безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Це було важко фізично. Але морально почувався краще.
Командири бригад зараз уже не бігають по лісосмугах і окопах. Та цей рік видався важким у зв’язку із зовнішніми обставинами.
Було багато випадків різних: складне перегрупування бригади, виконання завдань на інших напрямках. Траплялося так, що одночасно бригада наступала в районі Часового Яру, зупиняла противника в Торецьку, в районі Шевченка, Піщаного, і ще мала свою смугу, де раз на два тижні проводилися механізовані штурми противника. І за всі ці ділянки відповідає командир бригади.
Тому це був ще один рік серйозних викликів. Гадаю, бригада з ними впоралась.
Командир 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” Шаміль Крутков
– А що було найважче?
– Приймати складні рішення. У командирів підрозділів не буває простих рішень. Чим вище посада, тим менше простих рішень. Ну, й обстановка була різна. Було таке, що два батальйони в нас забрали за три дні зі смуги на інший напрямок. І ці ділянки треба було терміново кимось закривати. Потрібно було думати, як маневрувати не тільки особовим складом, а й засобами. Враховуючи, що засобів на той момент не вистачало критично.
Було таке, що по 20 одиниць техніки їздило з піхотою. Було таке, що в тил бригади за поганих погодних умов висадилося 50 ворожих піхотинців. Ми їх шукали, всіх знищили, але це все морально виснажує.
Та жоден командир підрозділу не має права взагалі скаржитись, бо його солдатові в окопі в будь-якому випадку значно важче. Тому треба працювати.
– Де ви берете ресурс на власне відновлення?
– У мене невичерпний! Я не скажу, що маю потребу. Мій ресурс самовідновлюється.
Я не вважаю, що маю право на якусь моральну слабину в той час, коли солдат сидить в окопі, недоїдає, недосипає, недопиває.
Я в окопі не сиджу. Говорити про якесь моральне виснаження було б соромно. Для офіцерів такого не має бути.
– Ви з генерації кадрових молодих офіцерів. Який етап перебування на фронті дав вам найбільше бойового досвіду?
– Всі ділянки різні, адже війна дуже динамічна. Але, мабуть, я назву перші дні повномасштабної війни, Чернігівський напрямок. Я на той час служив у 58-й бригаді начальником штабу батальйону. Із району розосередження батальйон мав здійснити маневр у 210 км і зайняти оборону на рубежі вже 24 лютого о п’ятій ранку. Це теж досвід: здійснити маневр, побудувати оборону в різко мінливій та не зрозумілій обстановці для Сил оборони в цілому. Потім – ведення оборони.
В основному, найбільше досвіду отримав на початку великої війни. Адже багато чого було в новину. У часи ООС теж траплялися складні моменти, звісно. Але із таким масовим застосуванням авіації, артилерії, ракетних ударів уперше зіштовхнувся безпосередньо 24 лютого.
– Як отримали поранення?
– Я був поранений двічі: один раз – у 58-й бригаді, вдруге – будучи комбатом у 5-й штурмовій.
Насправді нічого героїчного. Двічі – артилерійський обстріл.
Уперше це відбулося неподалік Попасної. Наступного разу – в Іванівському під Бахмутом, на стику батальйонів, метрів за 800 від лінії бойового зіткнення. Приліт – нічого не зрозуміло. Дивлюся – нога не рухається. Все. Нічого цікавого.
Тоді воно сприймалося як героїзм, адже я був зі своїми людьми. Зараз – по-іншому.
– Чому так?
– Тому що
командир батальйону не має бігати, як божевільний, по посадках, щоб люди казали: “наш герой! сам із нами ходить! круто!”
– Я нерідко чую від деяких інших командирів та їхніх підлеглих, що це дуже важливо з точки зору підтримки бойового духу та мотивації особового складу. Ставши командиром вищого рівня, ви гадаєте інакше?
– Мені потрібно, щоб командир батальйону зробив так, аби піхотинець вижив на позиції. Щоб до нашого піхотинця не дійшов противник, або щоб противник був убитий. Щоб він планував заміну свого піхотинця. Щоб керував своїми засобами вогневого ураження та разом зі штабом завдавав цього ураження по противнику.
Командир 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Шаміль Крутков під час нагородження бійців бригади
У 2022-2023 роках всі командири батальйонів, їхні заступники бігали по позиціях. Я не якийсь супергерой. Тоді це в принципі було нормальним. А тепер, якщо командир батальйону прийде на позицію, він може її “спалити”, ту позицію знесуть, там помре і комбат, і ще чотири піхотинці. У такому випадку щось героїчне комбат зробить чи ні? Ні, звісно.
Усе залежить від динаміки війни, а ще – від напрямку. У 2024 році на Лимані я на БМП заїжджав за півтора кілометра до переднього краю, спокійно висаджувався, стрибав у болото і йшов пішки. На Кліщіївці зробити так само було б самогубством.
Ясно, що бійцям було б приємно бачити комбата на полі бою. Але боєць має розуміти, що комбат мусить думати про глобальні речі.
Всі командири батальйонів, які зараз у моєму підпорядкуванні, на початку війни були ротними або взводними. Вижити ротним у 2022 році – це, знаєте, чудо Господнє, якщо чесно. Є комбати, які були поранені неодноразово в бою. Хтось навіть у стрілецькому.
– Цей досвід прямої взаємодії з піхотою на передовій допомагає на вашій нинішній посаді?
– Я не скажу, що розумію, що відчуває боєць. Бо мені не приходилося сидіти на позиції 80 діб, як зараз сидить піхота. І не приходилося воювати на передовій з такою великою кількістю безпілотних літальних апаратів противника, як є зараз. Але для себе я знаю, що таке сидіти в окопі, під артилерійським вогнем і брати участь у стрілецьких боях.
Звичайно, приїзд командира надихає бійця. Коли я служив на посаді заступника командира бригади, прийшов якось на позицію десь трохи на відтяжці, боєць вилазить і каже: “єб***, замкобрига!” Коли приходив ще як комбат, там були придані підрозділи, бійці казали: “ти брешеш, покажи документи!” Показую документ, що я командир батальйону – чоловік шість із бліндажа виходять, дивляться, дивуються.
Але скажу чесно, для мене більший герой – той командир батальйону, який якісно організував ведення оборонного бою, щоб до його піхотинців не дістався ворог, ніж той, який іде на позиції просто підтримати бойовий дух. Хоча зрозумію піхотинця, який більше поважатиме другого, а не першого.
– Кажучи відверто, зі сторони здається, що на фронті зараз дуже складна ситуація – ми на межі втрати кількох великих міст. Ваша думка?
– Я скажу зі свого рівня. Ситуація складна, але ми як бригада бували в набагато гірших ситуаціях, ніж зараз. Можливо, буде ще складніше. Ми не готуємося до того, що буде легше. Воюємо, завдаємо втрат противнику. Бійці нашої бригади щомісяця знищують 400-500 рускіх піхотинців. Це непоганий результат. Можемо знищувати і 600.
Ми всі знаємо, куди рухатися. Я зараз не будую якісь “побєдоносні” настрої, що ми завтра дійдемо до Кубані чи звільнимо Маріуполь. Такого не буде. Але, на мою думку, Збройні сили України мають ще великий потенціал, щоб зупиняти противника і вибудовувати чітку лінію оборони, яка допоможе тримати рубежі.
– У чому тоді причина втрати населених пунктів?
– Дірки в ешелонах піхоти, це раз. Відсутність достатнього розвитку безпілотних систем – два. І слабкість системи управління – три.
– А тактика?
– Це частина того, що я назвав.
Командир 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” Шаміль Крутков
– Ще одна проблема, яку часто озвучують, – це неправдиві повідомлення про стан справ від командирів бригад.
– Ця історія реальна і народилася не вчора. Що стосується мене, скажу точно, що я жодного суміжника жодного разу не обдурив, не недоговорював і так далі. Якщо в когось виникають якісь сумніви, хай у чесній розмові пояснить.
– Чому до такого вдаються офіцери, як гадаєте?
– Можливо, через страх бути покараним. Можливо, десь не хочеться доповідати, бо думає, що завтра вже відновить цю позицію або ділянку. А як завтра не виходить – думає, що вийде післязавтра. І це тягнеться досить довго. А потім думає, що треба доповісти – а там уже ще одна позиція втрачена.
Я теж мав досвід несвоєчасної доповіді. Бо думав, що відновлю.
Читайте також:
Віддав 11 років обороні України. На війні загинув офіцер 93 омбр, “кіборг” із ДАПу Михайло Кучеренко “Поліглот”
– Зараз часто ставлять питання щодо доречності тактики штурмових підрозділів, з огляду на їхні втрати, та створення окремого роду штурмових військ. Що ви про це думаєте?
– Я особисто не працював зі штурмовими військами. Тому дуже важко оцінювати об’єктивно і давати коментар, щоб він був об’єктивний і чесний. А базуватися на дописах у фейсбуці – це несерйозно.
Але скажу точно, що вони (штурмові підрозділи – “Н”) виконують складну роботу.
– Коли навесні цього року домовлялися про так зване перемир’я, то, за словами військових у різних підрозділах, ворог продовжував атакувати, зокрема на Великдень. Чи чекаєте на нове перемир’я?
– Ні. Не думаю, що це можливий сценарій.
До речі, у мене на напрямку, коли оголошувалося “великоднє перемир’я”, кількість вогневого ураження по наших позиціях за день була менша, ніж зазвичай, у два-три рази.
А чому я не думаю про нове перемир’я, і військовим не рекомендував би про це думати – бо воно може спричинити індивідуальну слабину. І в деяких військовослужбовців, і в командирів підрозділів.
В армії єдине начальство. І кожен повинен реагувати лише залежно від того, які вказівки отримуватиме.
У будь-якому випадку, 93-тя бригада буде робити все для збереження життя і здоров’я своїх військовослужбовців. Це основа.
Командир 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” Шаміль Крутков
– Що ви думаєте про 28 пунктів, які запропонували Сполучені Штати?
– Там багато пунктів, які не стосуються взагалі армії. Я в них орієнтуюся дуже поверхнево.
– Однак там, серед іншого, є пункт про обмеження чисельності українського війська.
– Якщо це буде 600 тисяч професійно підготовленої армії, то це точно не гірше, ніж те, що є зараз. В армії величезна кількість обмежено придатних, нічим не зайнятих, непрофесіоналів. А 600 тисяч професіоналів вистачить, щоб побудувати ешелоновану стійку оборону, наростити технічні спроможності таким чином, щоби противник навіть не думав, що він може піти в якийсь наступ. І підійти до майбутньої війни більш підготовлено, а не так, як це було 24 лютого 2022 року.
У мене тут зустрічне питання – чому нам взагалі хтось диктує правила?
А армія буде розвиватися, якщо в цій армії служитимуть достойні люди, професійні командири, і буде гідне грошове забезпечення, аби солдати, сержанти, офіцери продовжували свою службу після умовного перемир’я.
Якщо раніше я казав, що солдат ЗСУ отримує менше, ніж касир у “Макдональдзі”, то зараз, напевно, вже нижче, ніж касир “АТБ”. При всій повазі до їхньої роботи, але солдатом бути важче, як не крути.
Армія має стати достойним суб’єктом на ринку праці, а не місцем, куди тікають від проблем.
– Ви згадали про майбутню війну. Маєте на увазі, що вона все одно відбудеться, якщо й буде укладений якийсь мир?
– Росія її не почне, якщо розумітиме, що наша армія сильна. Росія почала війну у 2022-му, бо розуміла, що армія України неспроможна в повному обсязі зупинити російський наступ.
– Чи можна перемогти Росію?
– Ми могли бути в набагато гіршому становищі, ніж є зараз, враховуючи кількість російської армії, боєприпасів, ракет, безпілотних літальних апаратів і забезпечення в цілому. Але могли бути й у кращому становищі, якби якісніше виконували завдання.
Судячи з поточних результатів, у нас недостатньо ресурсів для зупинки наступу Росії в повному обсязі. Тому про перемогу над Росією з виходом на кордони або про розгром російської армії станом на зараз говорити рано.
Командир 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” Шаміль Крутков
– Якщо під перемогою розуміти зупинку російської армії тут і зараз?
– Це можна назвати обмеженою перемогою, і вона реальна.
Ми й так завдаємо величезних втрат російській армії. Але станом на зараз цього недостатньо.
Треба розуміти, що Росія – країна з великою кількістю біонепотребу, який убити в лісосмузі в Україні російським командирам нічого не вартує. Вбили десять – вб’ють ще десять.
Читайте також:
Перемога, від якої відмовилися. Як президент Зеленський змінив комунікацію щодо бачення підсумків війни і чим це загрожує
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
