автор: Соня Рой
Адвокатська дорадча група
12 років з розгону Євромайдану. 12 років як продовжуємо боротися проти російської окупації (хоч і зовсім в іншій формі ніж на початку). Виборювати право жити в незалежній країні. Відчайдушно боремося, навіть коли в шанси на успіх майже ніхто не вірить. Навіть коли ми самі не до кінця віримо. Але продовжуємо.
Нижче ми згадуємо події ночі розгону та протестів 1 грудня 2013 року. Дивимось, що відбувалося зі слідством та судами ці 12 років. І розбираємося, кого вдалося притягнути до кримінальної відповідальності, хто її уник та які справи ще в судах.
“Про події Майдану майже все відомо. Логіка подій зрозуміла. Дії влади названі правильними словами й вірно кваліфіковані (як злочинні). Суди тривають. Так, не всі вироки, які могли б бути, будуть. Невелику частину винуватців вийшло і вийде притягнути до відповідальності. Але історично замовчати й ігнорувати події Майдану чи перекрутити їх вже дуже важко“.
Євгенія Закревська, адвокат потерпілих у справах Майдану, тепер військовослужбовиця ЗСУ, про стан справ Майдану.
Розгін “Беркутом” студентського Майдану 30 листопада 2013 року
Пройшло 12 років і, здавалося б, емоції та спогади про події цієї ночі мали б охолонути. Але не для людей, які пережили побиття беркутівців тієї ночі. З жовтня цього року у справі командира роти спецпризначення київського “Беркут” Дмитра Садовника тривають допити потерпілих. І їхні свідчення все так же переповнені емоціями та щирим нерозумінням: “за що?” беркутівці так раптово, жорстко та цілеспрямовано почали бити людей, які перебували на Майдані Незалежності.
Напередодні Янукович у Вільнюсі не підписав Угоду про асоціацію з ЄС. Конкретного плану дій на багатотисячному мітингу 29 листопада не затвердили, окрім рішення створити координаційну раду й провести народне віче 1 грудня.
Близько 4-ї ранку 30 листопада 2013 року, в момент появи “правоохоронців”, на Майдані Незалежності залишалося близько 300 людей. Хтось дрімав, хтось спілкувався чи грівся біля діжок з вогнем.
Любомира Кеплер – медик. Але в ту ніч готувала їжу.
“Раптом зверху від [готелю] “Україна” спустилися… Для мене це був фільм жахів… Спустилися люди в чорному, в шоломах, та накинулися на протестувальників. Я вибачаюсь, але для мене це діти були. Я, старша жінка, не могла того спинити, того жаху. І тому стояла, ось так намагаючись спинити (показує трохи витягнуті вперед руки з відкритими долонями – нібито намагається зупинити людину, яка йде на неї). З тих, що йшли на нас, я шукала очі, в які можна подивитися, щоб спинити. Побачила Кусюка. Його знала по акціях в Гостинному дворі. Але з тих хлопців (беркутівців) хтось вдарив мене по руці. І зламав руку”…
Екс-“беркутівець” Сергій Кусюк на мітингу в Москві 12 червня 2017. Фото: Дождь
Далі Любомира розповідає, як до неї підійшла знайома журналістка й запитала, що сталося. “А я не могла передати, який це жах”, – згадує жінка.
І розповідає, що тоді одразу не звернулася до лікарів, оскільки навколо було багато закривавлених людей, яким була потрібна медична допомога. Тому сама по допомогу до “швидкої” звернулася лише тоді, коли дійшла до Михайлівського собору, де після розгону вкрилася частина протестувальників.
Читайте також:
Командир “Беркута” Кусюк, який розганяв Євромайдан, тепер воює з опозицією в Росії
Віталій Струтинський отримав кийком від беркутівців, коли перебував під стелою:
“Я був свідком того, як хлопчина такий стояв у шапочці, і його з усією силою один беркутівець вдарив по голові. Він зразу впав на це скло, таке нахилене… І тоді я зрозумів що зараз мені теж… – розповідає Віталій. – Але люди, які стояли зверху, подали мені руку, я туди видерся і почав міняти об’єктив. І якраз у цей момент розпочався штурм. Я відчув, як по мені боляче вдарили кілька разів кийками. Що розбили камеру, це я вже потім побачив. Тому що мене з усіх боків оточили. І в першу чергу нейтралізовували журналістів. І буквально за хвилин 12-15 все було закінчено на Майдані”.
Також Віталій розповів, як беркутівці наздоганяли та били людей, що відходили з площі по Хрещатику.
Беркутівці під час Революції Гідності, 2014 рік. Ілюстративне фото
Сергій Колоша розповідає, що 29 листопада ввечері на Майдані була доброзичлива і дружня атмосфера. Коли вже було відомо, що Янукович не підписав угоду про асоціацію з ЄС, і виступи трошки згасли, все вказувало: люди збираються простояти на Майдані ще декілька днів.
Після 3-ї години ночі 30 листопада безперешкодно заїхала комунальна техніка. А невдовзі з Інститутської почали спускатися кількасот силовиків.
“Тут я чую останню фразу, яку я запам’ятав (бо після цього були суцільний шум, ґвалт, тривога): “Немає мобільного зв’язку”. Беркутівці оточили стелу і після тривалої перерви почали одночасно “лупашити” всіх підряд. По відео видно необґрунтоване застосування сили, тому що стоїш, стоїш, стоїш, – і тут як по команді (бо це і була команда) вони починають лупцювати. Крик, ґвалт, вигуки: “за що?..”
Беркутівець декілька разів вдарив Сергія кийком по голові. Потім, уже із закривавленою головою та обличчям, він отримав ще й серію ударів зі спини.
“Швидка” забрала Сергія Колошу з Майдану до 17-ї лікарні. А вже об 11-й годині він разом з іншим потерпілим пішов писати заяву про злочин.
Беркутівці під час розгону Євромайдану 30 листопада 2013 року
Спочатку Майдан оточували представники внутрішніх військ. Безпосередньо в розгоні протестувальників були задіяні декілька рот Київського полку “Беркут”. Загалом біля Майдану також перебували декілька обласних підрозділів.
Сергій Колоша багато років досліджує докази у справах щодо розгону. “Це було не випадкове, організоване побиття під приводом нібито заважання комунальникам встановлювати ялинку”, – наголошує він.
Серед задіяних силовиків були працівники спецроти столичного полку “Беркут” під керуванням Дмитра Садовника. Вони були частиною загального полку київського “Беркут”, якому належала ключова роль у побитті мітингувальників. Бо із загального числа беркутівців, які в ту ніч зайшли на Майдан з Інститутської – а це приблизно 300-350 осіб – 250 були бійцями полку київського “Беркуту”.
Результати розслідування зафіксовані в обвинувальних актах, які були скеровані до суду. Ці дані мають бути перевірені судом, досліджені докази та свідчення. Суд має надати остаточну оцінку подіям та винуватості осіб і зафіксувати це у вироку. Якщо цього не відбулося і справу закрили за строками, то суд має зафіксувати в ухвалі хоча б обставини подій.
У різні часи розслідуваннями займалися спершу звичайні прокурори, потім – спеціально створений Департамент спеціальних розслідувань ГПУ, а станом на 2025 рік це справа Державного бюро розслідувань.
У висновках слідства та рішеннях суду встановлено, що Віктор Янукович, який на той час обіймав посаду президента України, доручив міністру внутрішніх справ Віталію Захарченку та секретарю РНБО Андрію Клюєву розробити план силового розгону учасників мирної акції за євроінтеграцію України на Майдані Незалежності в місті Києві й забезпечити його виконання.
За розробленим планом, працівники правоохоронних органів мали витіснити учасників акції протесту з Майдану із застосуванням насильства. З огляду на відсутність рішення суду про заборону мітингу, така силова акція була явно незаконна. Тому треба було створити начебто “законні” підстави для залучення працівників міліції.
Такою підставою стала “охорона громадського порядку” під час встановлення на Майдані Незалежності новорічної ялинки та проведення робіт із благоустрою площі.
Так і не встановлена до кінця ялинка (“йолка”) на майдані Незалежності, яка стала одним із символів Революції Гідності
Клюєв залучив заступника секретаря апарату РНБО Володимира Сівковича та голову КМДА Олександра Попова. Захарченко — начальника Головного управління МВС України в місті Києві Валерія Коряка, якому наказав виконувати всі вказівки Сівковича з цього приводу.
Приблизно о 03:45 30 листопада Попов дав вказівку заступнику голови КМДА здійснити заїзд транспортних засобів, завантажених елементами конструкції новорічної ялинки та металевими щитами для огородження території Майдану Незалежності. А працівникам комунальних служб — розпочинати розвантаження та проведення робіт із благоустрою площі.
Близько 4-ї ранку Попов разом із Сівковичем перебували у приміщенні ГУМВС України в місті Києві, у службовому кабінеті Коряка, для подальшої координації спільних дій. У кабінеті був монітор, на який виводилося відео з камер спостереження на Майдані.
Тоді ж, близько 4-ї ранку, на вулицю Інститутську прибули ексначальник управління громадської безпеки ГУ МВС у Києві Олег Мариненко разом із заступником Сергієм Бойком.
Там уже були:
Після того як понад 600 ВВшників зайняли позиції навколо Майдану Незалежності, на площу увійшли близько 180 беркутівців. Це були співробітники 1-ї, 3-ї, 4-ї оперативних рот, роти спеціального призначення та частииа особового складу автотранспортної роти київського Беркута. Вони були екіпіровані засобами захисту, а також спецзасобами ПР-73, “Тонфа”.
З 04:07 до 04:.22 без попередження про намір застосування сили беркутівці стали завдавати множинні удари спецзасобами “ПР-73”, “Тонфа”, руками та ногами по різних частинах тулуба, а також по головах учасників мирного зібрання, змушуючи їх якнайшвидше залишити площу.
Вже після витіснення людей з Майдану Незалежності беркутівці, з метою недопущення їх повернення на площу, продовжили витіснення по вулиці Хрещатик.
Читайте також:
Підсумки 2023 року у справах Майдану: позитив, негатив та гнітюча стабільність з недотриманням розумних строків судового розгляду
Вдень 30 листопада 2013 року Майдан оговтувався після жорстокого розгону. Люди зібралися на Михайлівській площі із закликами “Києве, вставай”. Формувались ініціативи, які потім стануть неодмінною частиною протестів: Самооборона, Автомайдан, Євромайдан-SOS та багато інших. Планувалась акція на 1 грудня.
У той самий час на Володимирській, 15, у приміщенні Головного управління МВС України в Київській області, заступник начальника ГУ МВС України у м. Києві – начальник міліції громадської безпеки Петро Федчук затверджував розрахунок сил та засобів міліції на 1 грудня 2013 року, зокрема, поблизу Адміністрації президента України.
Євромайдан, 2013 рік
1 грудня сотні тисяч людей вийшли на вулиці Києва. Правоохоронці залишили Майдан, у КМДА зайшли протестувальники, а частина колони рушила до Адміністрації президента.
Підрозділи “Беркуту” почали прибувати на Банкову з 6:00. Серед них був харківський підрозділ під керівництвом Владислава Лукаша, а також підрозділи з Полтавської, Кіровоградської, Київської областей та Внутрішні війська. Вони перекривали рух до АП. З 9:00 там почали збиратися протестувальники.
Після 14:00 на Банковій сталися сутички, у яких, за даними обвинувачення, активно діяли 50–60 людей, тоді як більшість протестувальників стояла осторонь.
У перший ряд силовики виставили 18–19-річних солдатів Внутрішніх військ, які тривалий час стояли без засобів захисту. Позаду них розміщувалися інші підрозділи, зокрема “Беркут”. Також за шеренгами Внутрішніх військ перебувало керівництво міліції, яке не втручалося в дії підлеглих.
Якраз тоді вперше на Майдані проти протестувальників почали масово використовувати світлошумові та сльозогінні гранати. Це тривало деякий час.
“Приблизно з 16-ї години вищевказані особи, які вчиняли протиправні дії щодо працівників МВС України та внутрішніх військ України, з метою уникнення відповідальності за їх скоєння почали покидати вул. Банкову”, – йдеться в одному з вироків щодо подій на Банковій.
І тільки після цього, коли вже почало сутеніти, “Беркут” жорстоко “зачистив” вулицю Банкову – з газом, світлошумовими гранатами, кийками. Без розбору жорстоко бив мирних протестувальників і журналістів. Хтось урятувався. Когось затримали.
Сутички на вулиці Банковій, 1 грудня 2013 року
Затриманих (щонайменше дев’ятьох) розмістили на прилеглій території АП і продовжили бити. Навіть лежачих. Зі зв’язаними руками.
“Вони [беркутівці] мене попід руки завели на майданчик перед Адміністрацією президента, поклали обличчям на землю. Десь через пів години підійшли троє з їх числа й почали обшукувати. А потім, певно, розізлившись, що нічого не знайшли, почали мене бити. Після ударів по голові я вже навіть не дуже пам’ятаю, що було далі.
…У мене внаслідок побиттів були поламані ребра, забиті око й голова. Усі їхні удари були прицільні: по голові та корпусу”, – свідчив під час допиту в суді потерпілий Владислав Загоровко.
Як саме це робили, можна побачити на відео, яке вдалося зняти Володимиру Тищенку перед Адміністрацією президента. За його словами, коли силовики пішли у наступ, він якраз допомагав пораненому – так і опинився в тилу беркутівців. Тищенко вдав, буцімто він міліціонер у цивільному, і відзняв, як лупцювали майданівців.
Щонайменше 65 учасників протесту та журналістів, які перебували 1 грудня 2013 року на вулиці Банковій та Інститутській у місті Києві, постраждали.
3 грудня Шевченківський суд узяв дев’ятьох затриманих під варту за підозрою в масових заворушеннях– так з’явилися “в’язні Банкової”.
Багато речей ми оцінюємо з погляду сучасних реалій. Але згадаймо, що реально відбувалося у 2013 році одразу після розгону Майдану. І в яких реаліях починалася боротьба за притягнення до відповідальності. Що було точкою відліку і куди ми прийшли за 12 років.
Одразу після жорсткого побиття 35 учасників мітингу затримали до відділків міліції (34 доставлено до Шевченківського, 1 – до Печерського). Серед них були дуже побиті, з поламаними ногами. Їм інкримінували “непокору представнику правоохоронних органів”. Лише активна робота Київських адвокатів та сміливість самих потерпілих не дозволила тоді владі зафіксувати події 30 листопада таким чином.
В усіх епізодах вдалося добитися того, що суди закрили адміністративні провадження у зв’язку з відсутністю складу правопорушення. І частина з цих “порушників” є потерпілими в провадженнях за цим епізодом.
Уявіть, наскільки було важко/страшно наважитись писати правоохоронцям заяву про злочин після багатьох годин у відділку з поламаною ногою у статусі затриманого. За цими ж подіями.
У перший час постраждалі при розгоні, якщо дозволяв стан здоров’я, намагалися уникати звернення до медиків, як і подання заяв про злочин, принаймні без адвоката. Щоб не наражати себе на ще більшу небезпеку та переслідування з боку влади.
Ці перестороги були цілком виправданими.
На той час насильство з боку правоохоронців з одного боку не було чимось незвичайним. А з іншого – притягнути правоохоронців до відповідальності вдавалося дуже рідко. Державна система була орієнтована на приховування таких злочинів.
До того ж кримінальна відповідальність є індивідуальною. Навіть якщо відомо, який саме підрозділ застосовував силу, встановити конкретних виконавців здебільшого неможливо.
Обличчя були закриті, механізму ідентифікації не існувало, а доказами володіла переважно держава. Щоб довести відповідальність керівництва, потрібно було встановити факт існування наказу. Зрозуміло, що письмових наказів на побиття бути не могло. А давати свідчення, не тільки щодо власних дій, але й стосовно дій інших силовиків, великого бажання у міліціонерів не було. Більшість свідчать в судах про те, що самі силу проти протестувальників не застосовували, а хто це робив – не бачили.
“Беркутівці” на Майдані
На момент Майдану злочини, скоєні правоохоронцями, були підслідні прокуратурі. Стартовою точкою для розслідувань стали перші заяви потерпілих про злочин – уже 30 листопада та 1 грудня. Потерпілі давали свідчення в умовах, коли слідство могло перетворити їх із жертв на підозрюваних. Водночас влада почала “розслідування” дій протестувальників.
Євгенія Закревська, (була зокрема адвокатом Романа Ратушного, якого визнали потерпілим у справах про розгін Майдану) в інтерв’ю “Новинарні“ зазначала:
“Якщо ми говоримо про службові розслідування, то розслідування по 30 листопада проводилося ще Віталієм Захарченком, висновки були десь в січні 2014 року, у висновках йшлося, наприклад, про таке: “близько трьохсот осіб почали активно перешкоджати руху працівників МОП “Беркут”, кидаючи в них каміння, скляні банки, пластикові предмети… основними причинами затримання учасників акції стало вчинення ними хуліганських дій, які призвели до порушення громадського порядку”.
Цей висновок не переглядався потім вже новим керівництвом МВС. Потім він використовувався представником МВС у судовому процесі, коли я вимагала визнати незаконними дії МВС під час тієї ночі 30 листопада в порядку адміністративного судочинства. Успішно”.
Беркутівець. Ілюстративне фото
Щодо затриманих на Банковій, 3 грудня 2013 року суд призначив їм два місяці арешту за підозрою в масових заворушеннях – статті, що передбачала від 5 до 8 років ув’язнення.
В засіданнях з обрання запобіжного заходу перед судом сиділи побиті, забинтовані люди, тоді як слідство не надало жодних доказів їхньої вини.
Все це викликало ще більшу хвилю обурення та нові вимоги до влади.
При всьому цьому потерпілі від дій беркутівців писали заяви про злочинні дії правоохоронців. Але те, як вони розглядалися, добре ілюструє цитата з рішення Європейського суду з прав людини у справі одного із затриманих на Банковій: “02 грудня 2013 року заявник звернувся до Шевченківського районного управління ГУМВС України в м. Києві із заявою про злочин у зв’язку з жорстоким поводженням працівників міліції 01 грудня 2013 року та був допитаний щодо відповідних подій. З невідомих причин заява заявника була офіційно зареєстрована із затримкою – 3 березня 2015 року”.
Хоча формальні якісь допити проводилися, наприклад, судово-медичні експертизи були проведені лише у 2015 році.
Також розслідування дій беркутівців не скасовувало статус “підозрюваний” для затриманих на Банковій. Наприклад щодо одного з затриманих, лише 5 березня 2014 року кримінальне провадження закрито у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину.
Ближче до 2015 року у справах стосовно беркутівців почалися реальні розслідування. Тут були всі ті ж складності, що і з розслідуванням дій силовиків щодо розгону. Перші висновки службового розслідування (квітень 2014 року), представлені комісією МВС, містили інформацію про застосування надмірної сили щодо протестувальників, дисциплінарну відповідальність 7 посадовим особам МВС (але вони вже були звільнені). Ще 7 отримали попередження та сувору догану.
Вимоги притягнути до відповідальності винуватих у розгоні Євромайдану та подіях на Банковій за 12 років пройшли шлях від перших заяв потерпілих, через опір системи, тиск керівництва МВС, знищення доказів, інституційні реформи, та багаторічні судові розгляди, які вийшли за межі передбачених законом строків, до нинішнього стану судових справ і одиничних вироків.
Читайте також:
Чи має держава відшкодувати моральну шкоду потерпілим у справах Майдану і в якому розмірі
До суду дійшли справи, в яких обвинувачувались чи обвинувачуються колишні:
Приблизно таку картину бачили “беркути”, розстрілюючи беззбройних людей на Інститутській 20 лютого 2014 року
Окрім цього, в судах були провадження за обвинуваченням ще понад 20 київських беркутівців. Зазвичай, до суду доходили справи тих працівників, які безпосередньо затримували протестувальників та кого вдалося впізнати на фотовідеоматеріалах (більшість беркутівців була у масках та без пізнавальних знаків).
◾ Серед них є три вироки, які набрали законної сили:
◾ Після спливу 10 річного строку для притягнення до кримінальної відповідальності за тяжкі злочини, суди закрили низку справ. Деякі навіть на стадії оскарження обвинувальних вироків першої інстанції. А саме провадження щодо беркутівців (Бойко, Бондар, Товкач, Лобода, Обмачівський, Микитась, Парілов, Галайда, Корх, Козачишин, Бетлій, Мохонь (друга справа), Скоробогач, Тищук, Цінарідзе, Хруль, Данилюк) та співробітників управління громбезпеки Карандюка та Бойка.
◾ В суді, крім зазначених вище справ за обвинуваченням Сівковича та Садовника, залишаються справи беркутівців: Кочмара, Зубкевича, Музики, Перчука, Логвиненка (екскомандира 2-ї роти, якому також інкримінують епізод нападу на Автомайдан 23.01.14). Після скасування ухвали суду про закриття на новий розгляд відправили справу за обвинуваченням беркутівця Марчука. А в апеляційному суді розглядаються скарги на обвинувальний вирок у справі беркутівців Дерев’янкіна та Шепеля.
Окремо можна згадати провадження щодо колишнього секретаря РНБО Андрія Клюєва. Розслідування зупинилося у 2019 році через рішення слідчого судді. Зараз Велика Палата Верховного суду розглядає скарги прокурора та представника потерпілого, які намагаються добитися, якщо не вдаватися в юридичні тонкощі, “розблокування” цього провадження.
Читайте також:
У справах Майдану вже понад 100 обвинувачених уникли відповідальності, – ОГП
Найвища посадова особа, чия справа дійшла до суду – Петро Федчук, заступник начальника ГУ МВС України у м. Києві — начальник міліції громадської безпеки.
Федчук утік. Обвинувальний акт скерували до суду у 2024 році. У жовтні 2025 року справу передали з Печерського до Подільського суду. 25 листопада 2025 призначили склад суду.
Суди впродовж останніх двох років через закінчення строків давності закрили справи Владислава Лукаша (екскомандир батальйону харківського “Беркуту”) та Олега Мариненка (ексначальник управління громадської безпеки ГУ МВС у Києві). Обвинувачення стверджувало, що вони, знаючи про порядок “витіснення” та дії “груп вилучення” з числа беркутівців, не забезпечили безпеку громадян, міліції та Внутрішніх військ і не зупинили незаконні дії підлеглих.
У 2023 році набрав законної сили “заочний” обвинувальний вирок харківському беркутівцю Ігорю Садовниченку (8 років позбавлення волі). У 2016 році Печерський суд засудив колишнього інспектора управління громбезпеки Дмитра Сергу за службову недбалість за те, що не зупинив побиття активіста. Йому призначили штраф, а потім звільнили від покарання через амністію.
На розгляді судів залишаються справи заступника командира спецроти “Беркут” Київської області Дениса Пустового, екссудді Шевченківського суду Світлани Гайдук. Її обвинувачують у незаконному застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно трьох учасників мирної акції протесту на вулиці Банковій у Києві та перешкоджанні мирним зібранням. Обвинувальний акт передали до суду у 2023 році.
Учасники Революції гідності на вулиці Інститутській, 20 лютого 2014 р. Серед загиблих Героїв Небесної сотні – Устим Голоднюк (його відтягує чоловік на задньому плані). Фото: ФБ Оксана Трапезун
З відстані у 12 років та результатів розслідувань можна побачити що Євромайдан, а потім Революція Гідності були, власне, спробою зупинити російську окупацію. Хай і не до кінця свідомою.
А після розстрілів 20 лютого та втечі Януковича дії Росії просто змінили форму, але не суть. Про це говорять начальник Департаменту у справах Майдану Офісу генерального прокурора Олексій Донський та адвокат потерпілих у справах Майдану, тепер військова ЗСУ, Євгенія Закревська.
В нещодавньому інтерв’ю Євгенія Закревська зазначила:
“Абсолютно чітка історична логіка, що події Майдану саме відвернули загрозу м’якого захоплення. І Росія була вимушена відкрити свої карти й робити такі відчайдушні кроки, які, очевидно, були направлені на позбавлення суверенітету нашої держави, починаючи з анексії Криму, захоплення частини Луганської, Донецької області.
І це абсолютно чітка історична логічна послідовність подій. Люди, які захищали свою державу на Майдані, частина з них безпосередньо прямо з Майдану пішла у військо, а частина пізніше долучилася”.
“Фактично, і це зараз я кажу, не про якісь там політичні речі, а виключно про те, що сталося в процесуальній площині, що російська гібридна агресія, вона передувала Майдану і розпочалась в листопаді 2013 року, а не після цього. Є конкретні особи, які брали участь у злочинах, які нами інкримінуються. Їм інкримінована, до речі, державна зрада на сьогоднішній день, і щодо подій листопада 2013 року і щодо подальших”, – каже Олексій Донський.
Читайте також:
Справи Майдану як недописана історія Революції Гідності
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
