автор: Геннадій Карпюк
фото з особистого архіву Володимира Багрія
Він не був удома вже понад 20 місяців – відтоді, як мобілізувався до підрозділу Державної прикордонної служби та пішов воювати. Доти понад 19 років проходив службу у Стрижавській виправній колонії №81 на Вінниччині, був охоронцем і кінологом.
Знайомтеся: Володимир Багрій, позивний “Бумер”. Зенітник у бригаді ДПСУ “Сталевий кордон”. Воював у ППО й піхоті в Харківській області, зараз збиває “шахеди” на Сумщині.
Так, він втомився, бо вже ж 43, має сім’ю та близьких, яким хоче приділити увагу, мріє ще трохи побачити світу. Сподівається, що відпустка таки буде цієї осені. Але й розуміє: ще доведеться попрацювати на фронті та в тилу, аби закінчити цю війну.
Про його шлях – наша розповідь.
Володимир народився у травні 1982-го в місті Сокиряни на Буковині. Згодом із батьками переїхав у Калинівський район на Вінниччині.
Володимир Багрій у “Сталевому кордоні”
Мати працювала на фермі, батько – трактористом. Нині вони – пенсіонери, доглядають власне обійстя.
Володя з дитинства, як і більшість тогочасних сільських хлопчаків, багато допомагав батькам, працював по господі, адже добрі хазяї тримали у хліві та дворі різну худобу й птицю. А ще мало не гектари городів – своїх і родичів, яким теж треба підсобляти. Встигав юнак і на дискотеки в сусіднє село. Там знайшов майбутню дружину.
У розмові Багрій відвертий: у школі навчався посередньо, був нормальним хлопцем, деколи бешкетував.
Служив строкову службу з 2000-го по 2001 рік у ДПСУ, в Ізмаїльському прикордонному загоні. Здебільшого вартував на чорноморському узбережжі півдня Одещини.
“Дружину звуть Сніжана, вона підприємець. Її так назвали, бо коли народилася в листопаді, саме випав сніг. Тоді мешкала в самій Калинівці (місто, колишній райцентр у Вінницькій області – “Н”), але приїздила до батьків у сусіднє село. Я часто ходив туди на дискотеку, коли повернувся зі “строчки”. Ми там познайомилися, зблизилися і швидко одружилися. Відбивати Сніжану від місцевих хлопців так і не довелося, – посміхається Володимир. – Вона молодша на чотири роки, підкорила своїм лагідним характером, красою й мініатюрністю”.
Одружилися Володимир і Сніжана восени 2003-го. Весілля гучно справляли у величезному наметі з естрадою.
У подружжя народилися дві доньки – старша Дарія й молодша Олександра.
У вільний час та вихідні Багрії полюбляли їздити у Вінницю, відвідували боулінг, піцерії й парки. Відпустки часто проводили у Криму, а після його окупації Росією облюбували Арабатську стрілку.
Володимир Багрій із дружиною Сніжаною
“Моя сім’я – жіноче царство, а я там – головний. Принаймні, я так вважаю”, – з усмішкою розповідає Володимир.
Після строкової служби Володимир трохи попрацював завскладом у Вінниці. А якось товариш влаштовувався на роботу в колонію і запропонував також спробувати. Щоправда, той невдовзі відмовився працювати із засудженими. А от Багрій лишився в системі ДКВС (Державної кримінально-виконавчої служби) на майже два десятиліття.
Тоді в колонії формувалася нормальна зміна у варті, розповідає Володимир. У ній і почав нову службу. Мав хороших наставників, і проблем з професійним становленням не було жодних.
Володимир Багрій почав кар’єру в ДКВС безпосередньо чатуючи засуджених. Потім стояв на вишці, був заступником начальника варти.
Якось їхній кінолог звільнився, і Багрію запропонували піти на його місце.
“Я наважився, і в мене все вийшло добре. Ще раніше, коли бракувало персоналу, а кінолог ходив у відпустку, я виконував його обов’язки. Ще тоді призвичаївся”, – пояснює Володимир.
Спершу він працював із німецькою вівчаркою на кличку Банзай, потім – із Люсею, далі були бельгійські малінуа Льоня й Ірма.
“Цікава це робота, хоч і не кожен її розуміє. Клопотів тут достатньо, – визнає Багрій. – Он скільки разів кобелі тікали до сучок, переживав за них. Щоправда, верталися… Якось на Банзая крепко розсердився, навіть накричав: “Невдячна собача морда, як ти міг мене отак на неї проміняти!?”. Той винувато опускав очі, тріпав хвостом й улесливо лащився. Просив його зрозуміти й простити”, – з посмішкою згадує кінологічне минуле теперішній військовослужбовець.
У колонії Володимир Багрій був сумлінним працівником, не мав стягнень. Прослужив без значних НП на кшталт утеч. Їздив із засудженими і на лісоповал, і на підсобне господарство – куди б не водив їх, каже, все відбувалося як слід.
Втечі траплялися в інших колег. Доводилося шукали тих “бігунів”.
Сам Багрій, за його словами, прагнув правильно жити й ніколи не засуджував людей за те, що ті потрапили за ґрати.
Стрижавська виправна колонія №81 на Вінниччині
Після змін у Стрижавській колонії Сергійович не розлежувався на дивані, а думав, як краще забезпечити сім’ю. У свої вихідні пропадав у столярному цеху. Із трьома колегами займався виготовленням і встановленням дерев’яних дверей на замовлення; майстрували також столи й стільці. Чоловіку подобалося з деревом працювати – згодом це згодилося на фронті.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії, у квітні 2022-го, у Вінниці почали формувати регіональний загін спецпризначення ДКВС “Циклон”. Багрій пішов туди добровольцем.
Протягом майже пів року пенітенціаріїв готували до бойових дій, проведення штурмів і зачисток. Але ту ініціативу з підрозділом до кінця не реалізували, і кінолог повернувся у свою колонію.
Проте бойовий настрій Багрія від того не зник. Навпаки, він вирішив таки воювати по-справжньому. Адже багато знайомих, друзів, родичів на той час уже служили в бойових частинах. Було соромно сидіти в колонії в такий час, каже Володимир.
Володимир Багрій у війську
“Поки служив у колонії – проходив ВЛК, збирав документи. Тоді саме створювали бригади “Гвардії наступу” у складі МВС України. Зокрема, у Державній прикордонній службі оголосили набір у бригаду “Сталевий кордон”. Виникла ідея піти саме туди, адже мав досвід строкової служби прикордонником. Зв’язався з їхнім рекрутингом, поспілкувалися, взяв відношення, оскільки за всіма показниками підходив. У кінці лютого 2023-го звільнився з установи, і 9 березня підписав контракт у 15-му мобільному прикордонному загоні”, – описує Багрій своє повернення до війська.
У “Сталевому кордоні” він пройшов навчання як оператор переносного зенітного ракетного комплексу. Одразу призначили командиром зенітного артилерійського відділення.
Перше, нетривале, Володимирове відрядження було на Чернігівщину. Звідти відбули на ротацію, а далі – повноцінний бойовий виїзд на Харківщину. Там Багрій служив старшим мобільної вогневої групи.
Згодом, здебільшого у форматі піхотинців, прикордонники Багрія виконували завдання під Куп’янськом та в районі Вовчанська. Там довелося майже пів року перебувати на “нулі”, розповідає Володимир про свій перший фронтовий досвід.
Гармата ЗАК С-60. Ілюстративне фото
Після того були ротація, перегрупування, відтак Багрій стає на чолі розрахунку доволі древньої 57-мм гармати зенітно-артилерійського комплексу С-60.
Після розконсервації й ремонту ці зенітки, розроблені в СРСР ще в 1940-х роках, модернізували та встановили на них сучасні блоки управління, які автоматично за допомогою даних РЛС наводять гармату на ціль.
Попри поважний вік системи, Володимир і побратими назбивали чимало безпілотників – “Шахедів” та “Гербер”.
Багрій каже, що найкраще для цього працюють осколкові снаряди, які вражають ціль уламками.
Працює розрахунок зенітки Володимира Багрія
Володимир Багрій та розрахунок його зенітки зі збитим “шахедом”
Уже рік його підрозділ успішно виконує бойові завдання на Сумщині.
Нові бліндажі, окопи, укріплення – їх спорудження потребує столярного хисту. Тож тут знайшлося застосування майстровитим рукам Сергійовича, який добре “натренувався” в меблевому цеху.
Володимир Багрій у 15-му мобільному загоні бригади “Сталевий кордон”
“Щойно приїхали на нову ділянку, почали облаштовуватись на місці. Копали окопи, обшивали бліндажі, місця зберігання боєкомплекту, накриття, капоніри… Долучався до роботи постійно. Дерево й дошки шукали, скоби, цвяхи купували. Місцеві підсобили з кругляком, а фермер – із технікою, щоб привезти матеріал”, – описує Володимир воєнні будні та зведення укриттів.
Читайте також:
Як працює по “блєдінах” ППО ЗСУ: розповідь командира мобільної групи
Ще з колонії за Багрієм тягнеться позивний “Бумер”, який прижився і на фронті. Коли він тільки починав службу у виправній установі, один зі співробітників, побачивши, що новачок прийшов вбраний у все чорне, пожартував: “Дивіться, якийсь бумер прийшов!”. Так і прилипло.
“Уже 21 рік я «Бумер». Деякі побратими й не знають, які в мене прізвище й ім’я по паспорту – типова ситуація для війни.
А батьки досі не знають, що реально воюю.
Вважають, що служу на Черкащині – така в мене легенда для них”, – розповідає Володимир Багрій.
Дружина і дочки також важко відпускали його в цю місію.
“Ми часто спілкуємося в месенджерах. Дуже скучив за ними, бо ніяк не виходило навідатись додому. То вони зробили мені кілька сюрпризів. Спершу Сніжана сама приїхала у найближче більш-менш безпечне місто, а потім – із дітьми. Причому в крайній візит вони просто поставили мене перед фактом, не запитуючи, чи можна. Це був шок, але доволі приємний, якщо чесно”, – згадує Володимир.
Потім Багрій дізнався, що це дочки все ініціювали. Вони заявили матері: якщо татко не може приїхати, вони самі сядуть на поїзд – і до нього!
Володимир Багрій із дружиною Сніжаною та дочками Дарією й Олександрою
“Розумію, що для них ці візити – теж своєрідний невеличкий подвиг заради мене. Ці зустрічі згадую чи не щодня, радію, перебираю в думках пережиті моменти щастя. Дуже чекаю на відпустку”, – із помітно зміненим від емоцій голосом каже суворий зенітник-прикордонник.
– Що робитимете, коли закінчиться війна, про що зараз мрієте?
– Двері чи ще щось по дереву вже точно не робитиму, бо незадовго до повномасштабки почалася алергія на пил. Хочу просто жити й радіти кожному дню з родиною.
Планую встигнути побачити те, що не вдалося через постійну службу, роботу і зайнятість. Мрію подорожувати, щоб побачити красу України і світу.
Читайте також:
Як воюють зеки. Денис Парасін пройшов шлях від вартового в колонії до офіцера групи контролю бойового стресу на передовій
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
