автор: Геннадій Карпюк
фото з сімейного архіву родини Березовських
Володимир завжди мріяв стати військовим, як батьки. Проте склалося так, що після військового ліцею здобув фах юриста, прийшов працювати у Вінницьку установу виконання покарань (№1) і станом на лютий 2022 року вже тривалий час служив там молодшим інспектором 2-ї категорії відділу режиму й охорони.
Та коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, Володимир Березовський “Воха” без вагань став на захист України. Служив у 28 омбр стрільцем-санітаром. Пройшов бої за Херсон, Миколаївщину… а в липні 2023 року поліг поблизу Курдюмівки Бахмутського району Донецької області. Йому назавжди залишиться 34 роки.
Володимир відпрацював у Вінницькій установі виконання покарань багато років, міг не йти воювати й далі служити в пенітенціарній системі. Проте добровільно мобілізувався й долучився до 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового походу.
“Він міг лишитися, ніхто не сказав би кривого слова. Але Володя був справжнім патріотом. Коли воював, ми допомагали, чим могли: закрутки, смаколики, донати”, – розповідає про Володимира колега, Павло Снігур. Каже, що той був хорошим другом, сумлінним інспектором, чудовим сім’янином і батьком.
“За понад рік служби Володя лише раз побував у відпустці. Ми з ним тоді зустрічалися, але він не хотів розповідати про передову. Хоча було чим поділитися, судячи з нагород… А за два місяці загинув”, – пригадує Павло.
Володимир Березовський на фронті
Інший колега – молодший інспектор відділу режиму й охорони Вінницької колонії Денис Шкодін, чию доньку Софійку хрестив Володимир, – каже, що його кум мав неабиякий талант наставника. Саме за цю рису Березовського найчастіше згадують у колонії.
Зараз із цієї установи на фронті служать понад 10 співробітників. Тоді, у перші дні вторгнення, коли у військкомати йшли добровольці, питання про бронь взагалі не стояло. Адже ці хлопці й дівчата пішли б воювати за будь-яких умов.
Читайте також:
Пішов боронити Україну з першого дня повномасштабної війни: на фронті загинув актор Володимир Кучеренко
Володимир Березовський народився 23 травня 1989 року у Жмеринці на Вінниччині. Здобував науку в ліцеї №5, потім закінчив Донецький військовий ліцей.
Затим – невдала спроба вступити в Національну академію сухопутних військ. Після чого відслужив строкову в Хмельницькому і залишився на контракті.
Водночас навчався у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі за фахом “юрист”. Як завершився термін контракту у війську, вступив на юрфак Міжрегіональної академії управління персоналом. Згодом влаштувався в установу виконання покарань у Вінниці, отримавши спецзвання “прапорщик”.
Володя мріяв стати військовим, адже його тато був офіцером, а мама – прапорщиком. Служили в радянську добу на відомому полігоні в місті Капустин Яр, потім перебралися на батьківщину в Україні – у Жмеринку.
На жаль, батько помер у 2004-му, й мамі Ірині Анатоліївні довелося докласти чимало зусиль, щоб самій підтримувати в родині затишок і достаток. Зараз вона працює в дошкільному навчальному закладі №8 “Барвінок” Жмеринки і водночас є присяжним засідателем у суді.
Володимир із мамою, сином Костиком і вітчимом (під час відпустки)
“Коли у 1995-му ми переїхали до Жмеринки, Володю “приписали” одразу до двох садочків. Один – біля дому, а в іншому працювала завідувачкою його бабуся, моя мама, – згадує пані Ірина. – Він куди хотів, туди і приходив. Так у нього зібралася компанія друзів, з якими потім і у школу разом ходили.
У лютому 2022-го, коли почалося повномасштабне вторгнення, син був на лікарняному через запалення легень. І от 1 березня він зібрав усіх цих друзів – це з півтора десятка чоловік – і всі разом пішли у військкомат! Багатьох практично одразу відправили в навчальні центри”.
Ірина Анатоліївна каже: син жив по справедливості і нікому не відмовляв у допомозі. Вона його ласкаво називає “бюро добрих послуг”.
Якось у 8-му класі Володик від репетитора з англійської мови повернувся дуже брудний. Виявляється: допомагав учительці розвантажувати дрова у дворі. Важкої роботи не цурався.
Із майбутньою дружиною Володя познайомився на весіллі сина маминої подруги. Серед гостей з боку нареченої, яка трудилася провідницею, прийшла вся їхня залізнична бригада. Була там і Катерина.
“Просто обмінялися номерами. Навіть не гадала, що телефонуватиме. А наступного дня побачила п’ять пропущених. Вирішила: як дзвонитиме знов, візьму слухавку. І він зателефонував пізно увечері.
Наша романтика мала родзинку. Володя часто привозив квіти, але зроблені з… хліба, букети, вирізані з дерева. Вони досі є як пам’ять про той час. А покохала за його ніжність та уважність”, – пригадує початок стосунків Катерина Березовська.
У неї супермобільний характер роботи, що важко фізично і морально. Коли її рейс спинявся у Жмеринці й відбувалася зміна вагонів, Володя щоразу допомагав із переміщенням і складанням купи всякого майна.
І ніколи не було такого, щоб не допоміг, хоч нерідко це відбувалося вранці після його чергування, на якому теж утомлювався.
Фото з сімейного архіву
“Ми мали дві улюблені чашки. Хто перший прокидався, той варив каву. Попервах та місія частіше діставалася мені, але згодом постійним баристою став Володя. Коли народився Костя, він щотри години вночі будив мене перед годуванням малого й сам заколихував сина…
Чоловік іще тоді хотів іти воювати – саме почалася АТО. Але моя вагітність і народження дитини затримали його вдома. Може, і врятували тоді… А у 2022-му він уже поставив перед фактом: іде на війну. Не за добу-дві, а саме в день відправки в частину. І вибрав зручний момент, коли я була дев’ять днів у рейсі, а Коля сидів у мами”, – згадує жінка переламний момент спільного життя.
Мама і дружина в один голос кажуть: Володимир волів не надто розповідати про війну. Мав стандартну відповідь: “У мене все добре”.
Деколи присилав речі, щоб попрати, – їх потім назад відправляли на фронт. Звісно переживали за нього, коли збирали посилку, запитували, чого йому хочеться. Завжди просив щось солоденьке, особливо цукерки “Ромашка”.
Із бойовим “побратимом”
Жінки часто переглядають останнє відео, яке надіслав їм Володимир, де він дякує рідні і волонтерам за важливу фронтову посилку. У кадрах чутно вибухи, дуже сильні. Більше живим вони його не бачили…
“Перед тим Володя був у відпустці і забув удома бінокль. Попросив вислати його. Я обклала прилад із трьох боків цигарками й цукерками. А треба було з усіх сторін. І він розбився. Довелося шукати заміну, кинути клич небайдужим, бо для мене 10-12 тисяч гривень – велика сума. Я їх із допомогою донорів і колег знайшла й купила в Києві якісний бінокль. Такий, як треба військовим, з далекомірною сіткою, компасом. Цього разу обклеїла полістиролом, обклала смаколиками й відіслала. Володя все отримав і вирішив зняти відеоподяку. А потім був приліт по його позиції…” – з гіркотою згадує мама воїна.
Із побратимами Воха виконував бойові завдання на Миколаївському, Херсонському і Бахмутському напрямках. Отримав почесну медаль “За звільнення Херсону”.
14 липня 2023 року він заступив на позицію під Курдюмівкою. Дружина каже, що тоді погіршився зв’язок. Вони не могли спілкуватися телефоном й переписувалися у “Сигналі”. Повідомлення надходили зі значною затримкою. Останнє – 18 липня о 19:00. Катя саме повернулася з рейсу. Він спитав дружину, чи все добре. Мамі надіслав подячне відео… А відповідь від дружини вже так і не відкрив.
21 липня у їхній дім постукало горе зі звісткою про трагедію.
Мама залишилася без єдиного сина, дружина – без коханого, а сину Костянтину тоді виповнилося лише 8 рочків…
Зараз Кості вже 10, він поволі дорослішає. Катерина пригадує випадок із сином, як своєрідний провісник-передчуття лиха:
“Я тоді була на роботі, а син – у моєї мами в селі на Шаргородщині. 18 липня, сонячний день. Хлопчаки бігають, граються, а Костя прийшов до бабусі, присів поблизу і каже: “Бабцю, дай гроші на два хрестики. Один – мені, інший – для тата”. Він купив ті хрестики у церкві й більше на вулицю не виходив”.
“Не забуду момент, як верталися з моргу у Вінниці з тілом чоловіка, а в нашому дворі мій маленький син зустрічав свого батька, стоячи на колінах… Перший час потому він прокидався й вітався з фото Володі (сфотографувався, коли був у відпустці), яке стояло на столі в кімнаті: “Привіт, тату!”.
Володимир із Костиком
А лягаючи спати, Костя бажав йому на добраніч. Перед Новим 2024-м роком вигадали для сина подарунок від тата. Немов він раніше його замовив Святому Миколаю і той приніс дарунок під свято. Це браслет із підписом “Назавжди твій. Тато”.
Цю річ зробили з Вовиних прикрас, які він носив і які нам повернули – вони були потрощені ворожими уламками. Це символічний знак пам’яті, що залишиться про батька у сина”, – ділиться щемливими спогадами Катерина.
У День Гідності та Свободи 2023 року у жмеринському ліцеї №5, де навчався Володимир Березовський, встановили меморіал пам’яті для всіх героїв-випускників закладу, які полягли за Україну. Тоді їх було дев’ятеро. А в березні 2025-го – вже 14.
10-річний Костя – представник уже п’ятого покоління Березовських, яке навчається в цій школі. Він щодня бачить свого батька на цьому фотомеморіалі. І пишається ним. Бо знає, заради кого і чого він загинув…
Пам’ятна дошка в ліцеї
Читайте також:
Тіло з першого обміну, первісток і пам’ять. На Вінниччині поховали Пантелеймона Собка, який загинув на “Азовсталі” у квітні
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
