автор: Олена Зварич
для “Новинарні”
“Сапсан” – єдина балістична ракета made in Ukraine, виготовлена за час незалежності – може стати не тільки приводом для національної гордості, а й мечем помсти.
Ефективність оперативно-тактичного комплексу “Сапсан” цьогоріч у травні довели випробування в бойових умовах, тобто удар по території Росії.
Заявлена дальність його ураження – до 500 км, але, стверджують фахівці, при певних модифікаціях дальність ураження може сягнути 1000 км. Тобто українська балістична ракета може дістатися й Москви. Це буде хороша історія. Якщо, звісно, вдасться швидко масштабувати виробництво.
Для того, щоб давати дзеркальну відповідь Росії на удари балістикою по тилових містах, Україні потрібно мати не менше тисячі балістичних ракет, вважає директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. А в ідеалі нам варто створити запас приблизно в 5 тисяч ракет.
23 червня в інтерв’ю The Times керівник офісу президента України Андрій Єрмак заявив про початок масового виробництва “Сапсанів”. Хоча ракетні розробки мали б триматися в таємниці, команда Зеленського віднедавна активно піарить ОТРК “Сапсан”. Можна припустити, що, б’ючи в литаври і сурмлячи у фанфари, політичне керівництво України намагається привабити європейців до фінансової й технічної участі в нашій ракетній програмі.
Чому “Сапсан” – це справді круто, хто з європейців зацікавлений у співпраці в українській ракетній програмі та чи можна перенести виробництво за кордон? І, взагалі, чому так сталося, що балістика дніпропетровська, роботу над якою почали ще за президентства Леоніда Кучми 25 років тому, “вистрілює” тільки зараз?
Далі в статті “Новинарні” – огляд із позитивним прогнозом та сумною ретроспективою.
Шпигунка ФСБ Резеда Перькова
У вересні 2022 року Служба безпеки України затримала у Дніпрі інженерку конструкторського бюро “Південне” Резеду Перькову, яка шпигувала на користь ворога, передаючи ФСБ РФ інформацію про стан робіт над українським ракетним комплексом.
Із матеріалів суду відомо, що ще в серпні 2022-го, після удару ЗС України по військовому аеродрому в Новофедорівці в Криму, російський куратор дав Перьковій завдання дізнатися про статус розробки балістичної ракети та спробувати з’ясувати, чи не новим ОТРК було завдано удару по летовищу неподалік міста Саки.
Отже, ворог знав про відновлення робіт на “Південмаші”.
За матеріалами суду, вже наступного дня після “запиту” Резеда Перькова відповіла, що розробка українського ОТРК “Сапсан” передбачала використання двох типів ракет: діаметром 900 мм – із дальністю ураження 500 км, діаметром 600 мм – дальністю 280 км (експортний варіант).
YouTube-канал “Є питання” публікував матеріали судової справи за обвинуваченням Резеди Перькової в передачі інформації щодо балістичних ракет російським спецслужбам
Читайте також:
Справа шпигунки з Дніпра: ЗРК “Кільчень” у розробці, ОТРК “Сапсан” уже міг вдарити по Криму, про що вже знає ФСБ
Нова ракетна програма була затверджена в останній день травня 2022 року. Попри те, що ця тема мала гриф секретності, потрібно сказати, що ренесанс ракетобудування України під час великої війни не супроводжувався інформаційною тишею. Так, у серпні 2022-го про роботу над вітчизняною балістикою обмовився президент Володимир Зеленський. А у вересні того ж року Міністерство оборони офіційно заявило, що отримає фінансування для розвитку ракетного озброєння, зокрема, крилатих ракет “Нептун” та балістичних – “Сапсан”.
➡️ Підписуйтеся на канали “Новинарні” в Телеграмі та в YouTube, а також у ТікТок та Instagram.
Водночас визнаймо, що і без цих заяв нескладно було передбачити: війна змусить Україну повернутися до того, що вона вміє робити добре – балістичних ракет. Адже за часів СРСР на КБ “Південне” та заводі “Південмаш” у Дніпрі було створено 12 із 20 найпотужніших у світі стратегічних міжконтинентальних ракет, зокрема неперевершену Р-36М – так звану “Сатану” (за класифікацією НАТО – SS-18 Satan).
Випробування в СРСР міжконтинентальної балістичної ракети “Сатана”, яку розробило КБ “Південне” і виготовив дніпропетровський “Південьмаш”. Фото з відкритих джерел
Хронологію роботи над українською балістикою ви знайдете в цьому матеріалі нижче. А поки варто зазначити, що в умовах браку бюджетних коштів робота над ракетою в Дніпрі жевріла завдяки проєкту ОТРК “Грім-2” – експортному варіанту “недоробленого” “Сапсана”.
Отже, активізувавшись 2022 року, “доробляли” нову ракету вже на ходу, під час великої війни і повітряних атак РФ на Дніпро. Рухалися не так швидко, як могли б.
Ігор Крол, голова Асоціації “Західноукраїнське об’єднання підприємств оборонно-промислового комплексу”, що включає підприємства, які беруть участь у розробці вітчизняного оперативно-тактичного ракетного комплексу, у червні 2023 року заявив: прогрес у створенні “Сапсана” складає близько 70%.
“Оперативно-тактичний ракетний комплекс “Сапсан” поки залишається навіть не дослідним зразком, а проєктом на стадії розробки”, – зазначав тоді Крол.
Виходить, за два роки, що минули, процес досить стрімко рушив – якщо тепер балістична ракета готова до серійного виробництва.
Російські військові лаштують “Іскандер” для удару по Україні. Наш “Сапсан” майже не поступається ворожій балістичній ракеті і також може нести ядерний боєзаряяд
За словами поінформованих осіб, перші успішні випробування “Сапсана” відбулися в липні 2024 року на полігоні. А бойовий гарт новий ракетний комплекс пройшов у травні 2025-го, успішно уразивши командний пункт московитів на віддалі 300 км – про це казав Єрмак у тому самому інтерв’ю The Time.
Ракета несе бойову частину вагою 480 кг на відстань до 500 км. Швидкість польоту –до 5,2 маха (близько 6370 км/год).
Для порівняння, американська ATACMS має швидкість приблизно 3 маха, російський “Іскандер-М” – близько 6 махів.
Балістичні ракети потужніші за крилаті та мають велику швидкість. Важливою перевагою балістичних ракет є параболічна траєкторія польоту, що ускладнює їх перехоплення звичайними зенітно-ракетними комплексами.
“Сапсан” задуманий як ракета класу “земля-земля”. Отже, коли ми говоримо про “Сапсан”, ідеться про цілий комплекс – власне ракети, пускову машину, транспортно-зарядну, командно-штабну та ін. Зразок саме таких тягачів представляли на парадах у День незалежності 2018 та 2021 років.
Ходовий макет ОТРК “Сапсан” уперше показали перед парадом з нагоди Дня незалежності України в Києві у 2018 році
Утім, ніщо не заважає за потреби зробити модифікації цих ракет – і як корабельний комплекс, і для застосування авіацією, розмірковує безпековий експерт Михайло Гончар, директор Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”.
“Тут є простір для військово-інженерної творчості, – каже експерт. – Дивіться, є російський ОТРК “Іскандер”, а є “Кинджал” – це модифікація того ж “Іскандера”, пристосована до запуску з повітря”.
Михайло Гончар нагадує, що в цю війну “Нептун” увійшов як протикорабельний комплекс, але на даний час вітчизняні зброярі створили його модифікації, в тому числі так званий “довгий Нептун”, що б’є по наземних цілях на відстань до 1000 км.
Окремим рядком зауважимо, що – суто теоретично – “Сапсан” може бути використаний для тактичних ядерних боязарядів, за анлогією з російським “Іскандером-М”.
Питання “на засипку”: як же так сталося, що ракетна держава не встигла зробити для себе нових балістичних ракет навіть після російського вторгнення на Донбас та окупації Криму? Зазирнімо в історію питання.
Ідея розробити власну балістичну ракету виникла в середині 1990-х, коли “Південмаш” отримав якнайкращого її лобіста – президентом України на два терміни поспіль став колишній директор дніпропетровського підприємства Леонід Кучма. Відтак у конструкторському бюро “Південне” розробили ескізний проєкт під назвою “Борисфен”. Це мала бути ракета малого радіусу дії, до 120 км, котра замінила б застарілі радянські комплекси “Точка-У” та Р-17 (за класифікацією НАТО – SS-1 Scud B).
Відтак сприяння на вищому рівні було отримано, але кошти – ні.
“Південмашівці” блефували: у 1999 році “Борисфен” навіть звозили в Абу-Дабі (ОАЕ), на одну з найпрестижніших міжнародних виставок озброєнь IDEX. Щоправда, тільки у вигляді рекламного проспекта. Реальної розробки не було – ракета існувала лише у вигляді буклета, підкреслює Валентин Бадрак.
Перед будівлею заводу “Південмаш”, що занепадав у 1990-х, як нагадування про минулу славу був встановлений корпус міжконтинентальної ракети
“Висока інфляція, коштів у бюджеті немає, а головне – немає стратегічного розуміння: навіщо потрібні ці ракетні комплекси, з ким воюватимемо, адже позірне стратегічне партнерство з Росією було політичним трендом, – нагадує Михайло Гончар. – Тому “Борисфен” канув у Лету. Але у 2003 році через конфлікт навколо острова Тузла унаявнився безпековий виклик з боку Російської Федерації, і вже за часів президента Віктора Ющенка, у 2006 році, повернулися до ідеї розробити власний ОТРК. На той час ще актуальнішою стала потреба заміни радянських ракетних комплексів”.
На цьому місці варто нагадати, що між тим майстри оборудок сторгували певну кількість ”Точок-У”. “Скади” ж були остаточно знищені на вимогу США в 2011 році, оскільки вони могли нести не тільки конвенційний, а й ядерний боєзаряд.
Розробка нової балістичної ракети, яку назвали “Сапсан” за асоціацією з соколоподібним невеликими хижим птахом, не рухалася крейсерським темпом. За президента Ющенка, у 2007 році, було сформоване технічне завдання та передбачено для початку його реалізції КБ “Південне” 12 млн доларів. А до виготовлення власне ракети у Дніпрі наблизилися в 2010 році, коли до влади в країні вже прийшли Янукович та його проросійська команда.
За інерцією, програма продовжувалася ще певний час, але у 2012-му російський громадянин Павло Лебедєв, котрий став міністром оборони України, наказав згорнути роботи.
До “Сапсана” повернулися, коли Росія “віджала” у нас Крим і на Донбасі вже вирувала війна. Роботи над проєктом відновили у 2015 році, залучивши зарубіжних інвесторів – Саудівську Аравію.
Випробування ракетного двигуна до ОТРК “Грім-2”. Архівна ілюстрація: Мілітарний
“Згідно з Договором про режим контролю за ракетними технологіями, на експорт може йти ракета з дальністю не більше 280 км. Отож у Дніпрі розробляли базову модифікацію балістичної ракети, для власних Збройних сил, дальністю 500 км та з бойовим блоком 450 кг, і другу – експортну, з дальністю стрільби на 280 км, – пояснює Гончар. – Це стандартна практика. Згадаймо, що надані нам під час великої війни Великою Британією і Францією ракети Storm Shadow/SCALP та Сполученими Штатами – ATACMS – розраховані саме на таку дальність – до 300 км”.
Експортний варіант, який назвали “Грім-2”, зробили швидше і навіть виготовили певну кількість ракет. Проте через комплекс різних причин за кілька років саудити припинили фінансування.
Візит президента Петра Порошенка на завод “Південмаш” у жовтні 2014 року. Влада почала розглядати можливість відновлення ракетобудування. Завод перебував на межі банкрутства
Здогадно, ту скромну партію “Грім-2”, яку не забрали саудівські інвестори, наші ракетники благополучно відстріляли на початках відбиття повномасштабного вторгнення. Принаймні у березні 2023 року Міністерство оборони РФ повідомило про перехоплення такої ракети в небі над тимчасово окупованим ними Донбасом.
У 2018 році Україна представила ОТРК “Грім-2”. Фото з архівів ТСН
Та в будь-якому разі, у велику війну Україна вступила без власних балістичних ракет.
Чому ж так сталося, що за час АТО/ООС Україна не спромоглася поставити “Сапсан” в серію? Тим більше, що проєктувальники доводили, що українська балістика обійдеться ледь не вдвічі дешевше за московитський “Іскандер-М”.
На це питання є дві відповіді: перша – брак вільних коштів; друга – недалекоглядність.
“Військо треба було забезпечувати майже всім, а оборонний бюджет за час АТО хоч і зріс, проте вкрай недостатньо для забезпечення всіх нагальних потреб. Тому взялися за пріоритети, що формувалися з огляду на хід тодішніх бойових дій та вартість виробу. Звичайно, зробити самохідну установку “Богдана” чи ПТРК “Стугна” – це і швидше, і дешевше, й актуальніше… Почали розробку “Нептуна”. У тому, що не продовжували активно працювати над балістикою, думаю, не було злого умислу. Це залишали “на потім”, – пояснює експерт Михайло Гончар.
Справді, виробництво високоточної ракетної техніки є дуже витратною справою. Наприклад, доведення проєкту радянсько-російського ОТРК “Іскандер” до серійного виробництва оцінюється в суму, близьку до 1 млрд доларів.
“Можливо, в нашому випадку, це було би дещо дешевше, але не думаю, що суттєво”, – вважає експерт.
Окрім того, військово-політичне керівництво орієнтувалося на інтенсивність і характер бойових дій під час АТО, а отже, вважало, що у такій війні балістична ракета не є потрібною, тим більше, що лишалися ще старі радянські “Точки-У”.
ТРК 9К79 “Точка-У” розгорнутий під Кримом. Вересень 2020 року
Отже, до роботи над власним ракетним комплексом вимушено повернулися вже під час великої війни.
Читайте також:
Ракетні комплекси “Точка-У” відпрацювали точне наведення на цілі під Кримом
Хронологія роботи над ОТРК “Сапсан”/”Грім-2” перед 2022 роком
Складений конструкторський макет оперативно-тактичної ракети до ОТРК “Сапсан”. Скріншот із відео КБ “Південне” – Український мілітарний портал
(за матеріалами сайту “Мілітарний”)
І ось нарешті українська ракета готова до серійного виробництва. У червні 2025 року президент Володимир Зеленський заявив, що “триває активна підготовка до масового виробництва вітчизняних балістичних ракет “Сапсан”.
Очевидно, йдеться про “домашнє” виробництво, на території України.
Його фінансують, як повідомляв заступник міністра оборони України Анатолій Клочко, коштом держбюджету та приватних компаній, залучених до програми, також певні суми вкладають європейські партнери.
При цих словах бригадного генерала Клочкова на думку спадає заява канцлера Німеччини Фрідріха Мерца про готовність Берліна фінансово підтримати розробку української далекобійної зброї – замість передавати Україні свої ракети Taurus.
Міністерство оборони України є координатором проєкту, але власне створення умов для швидкого серійного виробництва ракет в Україні – відповідальність колишнього Мінстратегпрому (який фактично має бути розформований внаслідок зміни уряду, адже в новому Кабміні така міністерська посада не передбачена – “Н”).
Щодо цього відомства лунало чимало гострої критики лунає і від військових, і від зброярів та експертного середовища. Віддзеркалення роботи цього міністерства – історія з понад 120 тисячами бракованих мін, поставлених на фронт, за які ніхто з очільників Мінстартегпрому не покараний.
“У пріоритетних для Сил оборони проєктах переозброєння Мінстартегпром майже завжди зволікав
або взагалі нічого не робив із забезпеченням підготовки виробництва та закупівлею обладнання, – зауважає директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. – Хоча зараз Міністерство оборони заявляє, що робота відбувається гармонійно”.
Оскільки виробництво балістики дуже затратне, Київ звертає погляди на Захід.
Європейські члени НАТО зацікавлені в сприянні українській ракетній програмі ще й тому, що бачать в її успіху також свій бізнесовий та, безсумнівно, безпековий інтерес. Вони нарешті чітко усвідомили, що немає європейської оборонної достатності без США, і тому рухаються у напрямку, щоб її досягти.
“Це краще робити разом з Україною, де зброю роблять швидше і дешевше, і якісніше – РЕБ, деякі типи безпілотників, крилаті компактні ракети, наприклад, “Пекло”, “Барс”, – говорить експерт Бадрак, пояснюючи мотиви європейців співпрацювати з нами у ракетній програмі. – Йдеться в цілому не тільки про балістичні ракети, а й про крилаті. Однак технології балістичних ракет належать до критичної сфери, і тому для їх обміну та отримання деяких західних рішень Україні треба продемонструвати здатність співпрацювати за існуючими правилами західного світу».
За словами експерта, французькі компанії MBDA та Thales в цілому схвально ставляться до співпраці з Україною, чого раніше, до широкомасштабної війни, не було.
“Готові до співпраці також американські провідні компанії у галузі виробництва зброї – Raytheon (RTX Corporation) і Northrop Grumman, – розповідає Валентин Бадрак. – Northrop Grumman на неофіційному рівні підтвердив готовність співпрацювати з Україною за умови дозволу Держдепу. Вони, ці дві компанії США, займаються розвитком характеристик нової ракети Precision Strike Missile – мають збільшити дальність до 1000 км. Ця ракета вже постачається на заміну нинішніх ракет ATACMS. Рішення цих компаній можуть бути цікавими для України з точки зору вдосконалення нашої розробки балістичної ракети”.
Варто наголосити, що Європа не має своєї балістичної ракети. Як і власних ракет, здатних протистояти балістиці. Нині на варті неба ЄС і Британії стоять американські “Петріоти”.
“Франція з 2023 року розробляє спільно з Італією SAMP-T NG, здатний збивати балістику. У кінці 2024 року було заявлено про розробку ракети дальністю 1000 км, а в середині червня 2025-го на виставці в Ле Бурже продемонстрували тільки макет. Зокрема, аерокосмічна компанія ArianeGroup вперше продемонструвала макети перспективної французької балістичної ракети, – інформує Бадрак. – Також Німеччина у співпраці зі США розробляє нову балістику”.
Отже, українські ракетні технології цілком можуть бути цікавими для європейськимх партнерів.
Макет нової балістичної ракети МВТ, розробленої французькою ArianeGroup, був представлений на виставці в Ле Бурже цьогоріч. Фото з мережі Х OpexNews
Цілком логічною виглядає і синергія українських технологій та європейських грошей на підприємствах тієї чи іншої європейської країни НАТО. Адже територія України постійно потерпає від повітряних атак росіян, і всі ми знаємо, куди прилітав “Орєшнік”.
На думку Валентина Бадрака, така співпраця була б доцільною, наприклад, з умовою, що частина спільної продукції вироблятиметься на підприємствах у Євросоюзі для України, а частина – для країн НАТО.
У будь-якому разі, для України є місце в цій історії, яка має великі перспективи.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
