автор: Геннадій Карпюк
фото з сімейного архіву родини ….
Пройшов АТО, ООС, відступи і наступ повномасштабної війни. Служив у ДПСУ, пенітенціарній системі, Збройних силах. Він був і є Героєм для своїх дівчаток – дружини Ірини та доньки Діани. Його кохана й донечка-принцеса третій рік вчаться жити без своєї надійної опори. Без запеклих дискусій, після яких завжди настає компромісне замирення. Віктор Ступак бував деколи шаленим, а деколи і “Диким” – саме такий позивний (точніше, один із низки позивних) мав він у бурхливому військовому минулому.
Невимовно шкода, що 31-річний воїн загинув. І нехай ті, хто читає цю історію, вдячно передадуть пам’ять про героя українцям, які житимуть уже після нас.
Віктор Анатолійович Ступак жив у селі Білки Романівської громади на Житомирщині. З часом перебрався в обласний центр.
Ще на початку війни, у 2014-му, 23-літній Віктор вирішив мобілізуватися й захищати Україну, взявши до рук зброю та відповідальність за майбутнє.
Побратим Віктора з часів АТО Михайло Служенко розповідає: “Ми починали службу разом у Держприкордонслужбі на початку січня 2015 року. Спершу це був Львівський прикордонний загін. Злагодження відбулося упродовж двох тижнів, потім певний час перебували на прикордонному пункті «Грушів», а наприкінці лютого вирушили в Маріуполь, де долучилися до Донецького прикордонного загону. Там, у секторі «М», виконували бойові задачі до кінця квітня 2016-го”.
На той час Ступак був одним із наймолодших у загоні. У тих особливих умовах він став близьким товаришем Служенка.
Віктор Ступак
“Наш підрозділ формувався на бронетранспортерах. На той час загін був найбільш бойовим, оскільки прикордонники тоді мали не так багато «броні». Виїздили на БТР й у визначеному районі виконували завдання. Зокрема, обороняли КПВВ на лінії розмежування. Зазвичай, це БТР-80, один із них «віджали» у ворога”, – згадує Михайло.
Після періоду АТО він повернувся додому, влаштувався в ДСНС, зберігав дружні відносини з родиною Ступаків. А Віктор тим часом продовжив військову службу – підписав контракт у 30-й окремій механізованій бригаді Збройних сил України.
Практично весь час поруч із Віктором була його дружина Ірина, для якої теж випало чимало випробувань. Адже обоє вони – сильні, цілеспрямовані особистості.
Віктор й Ірина
Познайомилися у 2014-му. Іра – студентка Житомирського держуніверситету ім. І. Франка – підпрацьовувала у кав’ярні. Якось вийшла перепочити на перекур. Вітя підійшов, попросив підкурити. Зав’язалася легка й невимушена розмова, хлопець і дівчини обмінялися номерами телефонів.
“Все відбулося дивовижно швидко: буквально за кілька тижнів ми одружилися! Зізнаюся, я не надто романтична, проте Віктор – зовсім інший у цьому плані. Але щоб він розкрився, мали скластися певні умови”, – розповідає Ірина.
Жінка згадує: “Коли Віктор приїздив додому зі служби, навіть трохи нудно було. Та тільки-но ми разом вибиралися за місто з наметами, Вітя ніби оживав. Природа наче збуджувала, надихала його. Ми часто їздили машиною зі своїм кемпінгом на кілька діб”.
Віктор Ступак
Ірина розповідає, що водночас чоловік навіть на відпочинку подумки переживав різні ситуації, які траплялися в зоні АТО чи загалом на військовій службі.
“Він дуже любив військо, вивчав багато інформації на цю тему. У нього і друзі такі були. Деякі їхні розмови я мало розуміла. Попервах, як і багато жінок, не зовсім схвалювала армійські поривання чоловіка, але згодом прийняла його вибір”, – пояснює Ірина Ступак.
Вона вважає для жінки нормальним намагатися не пустити коханого на війну. “Але треба вибір завжди залишати за чоловіком. Це стається саме тоді, коли усвідомлюєш і приймаєш як факт невідворотність його рішення йти воювати за нашу ж родину”.
Вікторова служба в Збройних силах накладала помітний відбиток на побут: регулярне перебування чоловіка на Донбасі, дисципліна, відповідальність, чіткий ритм життя – все це вплелося у звичаї їхньої сім’ї. Та вдома Віктор залишався люблячим чоловіком і батьком. У 2016-му в них з Ірою народилася донька Діанка.
Віктор Ступак із дружиною Іриною та дочкою Діаною
“Ще з АТО я зрозуміла: мені треба добре вивчити військовий «двіж», щоб бути готовою до сюрпризів. Хоча б тому, що люди з війни приїжджають ментально й фізично іншими. Їх треба правильно зустріти, адаптувати до звичного життя. Ще до повномасштабки вже знала на прикладі Віктора, які є наслідки контузій і що таке ПТСР. Навчалася підходів для правильної комунікації, багато читала на цю тему. Мабуть, тому в наших стосунках все було більш-менш ОК. Допомагали соціалізуватися також побратими-АТОвці з 30-ї бригади, які пішли воювати і в 2022 році. З них лишився один хлопець. Всі інші вже загинули…”, – розповідає Ірина.
Коли у Віктора завершувався армійський контракт, Ірина запропонувала чоловікові дещо стишити ритм життя і обрати службу, безпосередньо не пов’язану з війною, щоб можна було більше уваги приділяти своїм дівчатками та родині. Як “компромісний варіант” Ступак погодився влаштуватися молодшим інспектором відділу охорони ДУ “Житомирська виправна колонія №4”.
Дисципліна, відповідальність, однострій – важливе для Віктора було і в пенітенціарній системі. Тоді йшов 2021 рік.
Віктор Ступак “Дикий” із побратимами
Але за пів року в повітрі вже витав запах великої війни. Багато резервістів першої черги, які вже воювали раніше, не чекали повісток, а потроху поверталися у свої військові “організми”. Так вчинив і Віктор Ступак. Восени 2021-го він – старший сержант, командир відділення – командир машини 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу мотопіхотного батальйону різної 30-ї ОМБр.
Ступак став ще дорослішим – змінився і позивний. Якщо в часи АТО побратими його кликали “Мафія” і “Плем’яш”, то тепер Віктор став “Диким”. Через характер під час бойової роботи.
“У нас був командир відділення – старший механік, прапорщик. Оскільки Вітя був наймолодшим, прапорщик називав його “Плем’яшем”, як і найближчі побратими. Ступак займався ремонтом техніки, його тягнуло розібратися в різних машинах, щось полагодити. Тобто мав хист до «народної механіки», скажімо так. А ще – був запальним до різної ворушні. Хтось десь стрельнув – Віктор уже там. Його вабили пригоди. Вітя полюбляв спорт, а до алкоголю ставився негативно”, – згадує Михайло Служенко.
Віктор не любив розповідати про фронтові події і страхи війни, згадує Ірина. Як приїздив додому, військову форму не одягав. Але завжди тримав слово, підтримував, робив усе можливе для родини. У ньому було стільки тепла, сили і спокою…
Віктор Ступак із дочкою Діаною
“Коли в нас народилася Діана, Віктор світився від щастя. Завжди знаходив для неї час: гралися разом, читали книжки, гуляли. Він був не просто татом, а її героєм, якому доня вірила безмежно… Пам’ятаю наші останні розмови. Вітя наполягав, що не може вчинити інакше, бо повинен захищати нас і країну. Він завжди був таким – відповідальним, відданим, справжнім захисником, який жив так, як вважав правильним. Як і у 2014-му, він вирішив: його місце – на фронті. Він мало говорив про війну, а просто робив свою справу”, – ділиться спогадами про Віктора Ступака дружина.
Через три місяці після початку повномасштабного російського вторгнення Віктор зазнав поранення.
За словами Михайла Служенка, у госпіталь в Києві Ступака поклали ледве не силоміць.
“Це вже була далеко не перша його контузія. Травми накопичилися, що призвело до суттєвих проблем зі здоров’ям. Але Вітя впирався, тримав рубіж, прикривав побратимів. На позиції він тоді був старшим і там зазнав поранень. І тільки вже коли в нього в очах зовсім «вимкнулося світло», тоді його добровільно-примусово евакуювали в руки медиків. Пам’ятаю, як ми на авто забрали Іру й Діану і провідували Віктора…” – розповідає Служенко.
Із побратимами (Віктор Ступак – праворуч)
Лікарі рекомендували Ступакові тривалий час на відновлення, але той віднікувався: “Не можу лежати, коли хлопці – там”.
І незабаром повернувся на передову.
А 11 вересня 2022 року Віктор Ступак “Дикий” загинув неподалік села Червоне Ізюмського району на Харківщині.
Читайте також:
Вереснева офензива: як відбувалося звільнення Харківщини. ВІДЕО
Це був один із тих історичних моментів, коли в ході Харківської наступальної операції наші війська відвойовували рідну землю. Того дня Ступак із побратимами їхав на зачистку на власній машині і підірвався на протитанковій міні.
Ірина зауважує, що той “Ніссан” вони придбали вже в період війни і саме для війни, щоб Віктор їздив на фронт…
Віктор Ступак “Дикий”
Його Діанці тоді виповнилося шість. Вона пам’ятає, як батько її обіймав, як сміявся, як учив бути сильною.
Тепер його принцеса, як тато називав дочку, росте розумною і сміливою дівчинкою. Ірина чітко бачить у малій ці риси Віктора, який був готовий зробити заради доні все – воно так зрештою і вийшло…
“Часто думаю: як би Вітя хотів, щоб ми жили? Напевно, він хотів би, щоб Діана росла щасливою, щоб я не здавалася, щоб ми пам’ятали його, але не жили одним болем”, – каже Ірина.
“Я продовжую боротися – за нашу доньку, за його пам’ять, за всіх, хто віддав життя за Україну. Віктор був моєю опорою і залишиться нею назавжди», – наголошує Ірина Ступак.
На початку 2023-го вона подавала петицію на сайт президента для присвоєння чоловікові звання “Герой України” (посмертно) – заради того, щоб більше людей дізналися про її Віктора, який сім років життя присвятив захисту України.
Нині Ірина Ступак працює фотографом, має власну студію в Житомирі. Каже, що її робота водночас є й захопленням, яке дає змогу багато вчитися і допомагає пережити особисту втрату.
Також Ірина волонтерить для передової і безкоштовно проводить фотозйомки, зокрема репортажні зйомки для військових.
Окрім того, що виховує власну доньку Діанку, Ірина опікується ще й племінницею, адже сестра жінки зараз на фронті.
“Намагаюся робити все, щоб Віктора пам’ятали. Участь у меморіальних заходах, зустрічі з побратимами, родинами інших полеглих воїнів – це стало частиною мого життя. Не хочу, щоб його ім’я згасло. Бо він був і залишається гідною людиною, справжнім воїном”, – розповідає про свою місію дружина Ірина.
Віктор Ступак “Дикий”. Портрет на похороні
Віктор Ступак був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
