автор: Вікторія Зозуля
фото авторки та з архіву Олександра Косинського
“Я прийшов на голе поле. Став на посаду наприкінці 2012 року, у 2014-му почалася війна, яка триває досі. І ця війна – у дві сторони. Одна – з кацапами, інша – з системою”, – говорить 47-річний головний сержант Збройних сил України Олександр Косинський.
Він – перший головний старшина ЗСУ, якого відібрали на конкурсній основі. Служить на цьому напрямку вже 13 років поспіль.
Має за спиною досвід миротворчості у Сьєрра-Леоне й Іраку. Брав активну участь в АТО, зокрема на посаді командира взводу штурмового батальйону “Айдар”. У 2018-2019 рр. виконував завдання в ООС як головний старшина Об’єднаних сил. Пройшов безліч інструкторських курсів за кордоном, володіє англійською.
Косинський – перший і єдиний військовослужбовець з числа сержантів, який став також начальником окремого управління у складі Генерального штабу ЗС України (зараз це Управління сержантського складу).
Із серпня 2021 року має військове звання “головний майстер-сержант”. Не збирається переходити в офіцерський стан, бо це “два паралельні шляхи розвитку кар’єри військовими професіоналами”.
“Одинадцять років моєї каденції на посаді – це війна. І я вважаю, що я не маю права з цієї посади піти, поки ми не виконаємо наші задачі”, – говорить Косинський.
Реформа сержантського корпусу показує, якою неповороткою і повільною може бути система якісних змін у війську. До прикладу: щоб з’явилися та запрацювали нові військові звання для сержантів, знадобилося… вісім років.
Олександр Косинський самокритичний щодо своєї сфери відповідальності та визнає: професійного сержантського корпусу в Україні зараз немає. Проти нього “працює” війна, і не тільки. А фахових інструкторів та сержантів потрібно багато і на вчора – адже підготовка солдата має бути оперативною та якісною.
“Нам необхідні дві важливі зміни – законів і менталітету”, – наголошує Косинський у великому інтерв’ю “Новинарні“.
– Пане Олександре, перед нашою зустріччю ви повернулися із закордонного відрядження. Розкажіть про зміст цієї поїздки та результат.
– Періодично мені надходять запрошення для участі в заходах міжнародного співробітництва за кордоном. Зазвичай останнім часом, я відмовляюся від них, бо вважаю, що під час цього етапу війни я повинен бути тут, в Україні, працювати з солдатами та сержантами, підтримувати їх. Якщо є можливість – намагаюсь відрядити замість себе іншого військовослужбовця з числа головних сержантів ОВУ, аби людина була англомовна. Але є заходи, де рівень представництва високий, і замінити штатного головного сержанта ЗСУ інша посадова особа не може.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський
У цьому випадку це був робочий візит до одного з двох найвищих командувань НАТО, а саме – до Стратегічного об’єднаного командування НАТО з трансформації, що дислокується в Норфолку, штат Вірджинія, США. Він відбувся на запрошення верховного головнокомандувача об’єднаними силами НАТО з трансформації та за ініціативою його головного сержанта.
Це командування відповідає зокрема за розвиток системи військової освіти офіцерів та сержантів Альянсу, вирощування лідерів, інтеграцію в їхнє навчання речей, що дозволять підготувати об’єднані сили до майбутніх воєнних конфліктів.
Провів низку зустрічей та брифінгів. Обговорював шляхи взаємодії та співробітництва. Узгоджував питання щодо інтеграції наших сержантів до Joint Analysis Training and Education Centre (Об’єднаного центру аналізу з питань підготовки та освіти НАТО – JATEC).
Якщо все вдасться, JATEC може стати таким собі хабом для обміну досвідом за сержантським напрямком між нами та НАТО.
– Чим цікавляться іноземні партнери в контексті нашої підготовки і сержантського корпусу?
– Зараз їхня зацікавленість полягає в тому, щоб вивчити наш досвід функціонування сержантської вертикалі в умовах повномасштабної конвенційної війни. Які завдання сержанти виконують, як працюють та взаємодіють з офіцерами, як у цих умовах функціонує наша система підготовки та військової освіти. І не лише на тактичному рівні.
Наших партнерів цікавить, як ми змінили наші програми. Як інтегруємо в навчальний процес бойовий досвід та реагуємо на зміни тактики і технологій на полі бою. Як адаптували навчальні процеси до умов ведення війни, врахували ризики, стали менш вразливими тощо.
Бо підготовка стрільця чи командира відділення стрільців, їхнє бойове застосування не є занадто складною наукою. А ось навчання сержантів для виконання завдань на рівні роти, батальйону, бригади та вище, виконання сержантами відповідних функцій на оперативному та стратегічному рівнях – це вже складніше питання.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський (у центрі) із прапором з підписами сержантського корпусу
– У якому стані підійшов до нинішнього етапу війни сержантський корпус ЗСУ?
– До початку широкомасштабної війни ми встигли закласти основу професійного сержантського корпусу ЗСУ за принципами провідних армій НАТО. Саме заклали основу, залили фундамент. Не можу сказати, що ми вже побудували професійний сержантський корпус.
Ми багато працювали, щоб створити кістяк професійних сержантів. Починали процеси селекції, системної та планової підготовки на короткострокових, але багаторівневих курсах за різними напрямками. І в деякій мірі нам до 2022 року це вдавалося. До повномасштабної війни всі сержанти були військовослужбовцями за контрактом, тобто тими, хто обрав військову службу як своє основне ремесло, свою професію. Більшість із них крок за кроком здобували необхідні рівні професійної компетенції, досвід військової служби та участі в бойових діях (АТО, ООС), вдосконалювалися як військові фахівці.
Разом з цим, дуже негативно впливав на цей процес постійний відтік підготовлених кадрів. Багато підготовлених, досвідчених сержантів звільнялося з військової служби або переходило на офіцерські посади. Чому? Однією з основних причин був низький рівень грошового забезпечення. Ми так і не змогли створити для них ефективну систему грошового забезпечення, на жаль. А також запровадити новий порядок проходження військової служби та управління військовою кар’єрою.
До повномасштабної війни ми встигли провести реформу лінійки військових звань рядового та сержантського складу. Тобто не просто затвердити нові військові звання, а і впровадити їх, здійснити переатестацію. Це було одне із найскладніших завдань. На цю реформу ми витратили п’ять років.
Крайні заходи з переатестації були завершені у січні 2022 року. Досі не вірю, що вдалося… Хоча і не все вийшло так, як задумувалося. У багатьох моментах уперлися в особливості законодавства, обмеження, бюрократію.
Ця реформа мала б потягнути за собою інші зміни, бо сама зміна переліку військових звань – то була не самоціль.
Сержантський склад у новій системі армійських звань ЗСУ
Сержанти, яких ми підготували за попередні роки, дозволили нам вистояти, зупинити ворога, знищити велику кількість окупантів у перші, найтяжчі місяці 2022 року, коли ще розгорталася мобілізація, призивалися резервісти, формувалися нові частини.
На жаль, багатьох із них ми втратили. Хтось загинув, хтось звільнився після поранення, хтось потрапив у полон, зник безвісти. А хтось став офіцером. Але в таких умовах відновити хоча б той кістяк професійних сержантів, який ми мали на початок 2022 року, на мою думку, неможливо.
Зараз триває безпосередня фаза бойового застосування. Про розвиток та професіоналізацію сержантів важко говорити. Основні зусилля ми спрямовуємо на відновлення втрат сержантського складу.
– Тому що більшість військових зараз – мобілізовані, а не контрактники?
– Так, зараз у наших військових частинах абсолютна більшість сержантів – це мобілізовані хлопці й дівчата, які прийшли у військо з цивільного життя. Дехто з них служив ще тоді, коли армія була побудована за радянською моделлю.
Більшість військовослужбовців призначаються на посади сержантів та отримують сержантські звання, не проходячи перед тим відповідних курсів. Такі зараз умови, на жаль.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський
Тому: сержантський склад у нас є, це більше 200 тисяч військовослужбовців, які проходять службу та виконують завдання за призначенням на сержантських посадах, у сержантських званнях. Сукупно все це – сержантський корпус Збройних сил України. Та назвати професійним цей сержантський корпус наразі не можна.
Але ніхто не сидить склавши руки. Йде постійна та напружена робота з відновлення кадрового потенціалу сержантського складу, покращення системи підготовки та освіти, пошуку тих сержантів, які зможуть далі нести ідею сержантського корпусу, пов’яжуть своє життя із сержантською службою і після війни стануть новою генерацією професійного сержантського корпусу.
Це новий досвід для нас. І не лише для нас. Країни НАТО мають досвід використання професійного сержантського складу під час стабілізуючих або миротворчих операцій. Але не під час повномасштабної конвенційної війни. Тому наш досвід дуже цікавить їх. Особливо що стосується підготовки та освіти.
Ви знаєте, у 2022 році зупинилася вся система підготовки та освіти сержантського складу. Підготовлені інструктори взяли в руки зброю і пішли битися з ворогом. Фонди й інфраструктура навчальних центрів потрапили під удари ворога. Але за ці роки, незважаючи на загрози, ми відновили інфраструктуру.
Зараз ми можемо готувати і навчати в Україні тисячі сержантів, у тому числі за підвищеним і вищим рівнями. Ми навіть відновили курс штабного сержанта, який є одним із найскладніших для проведення та потребує дуже кваліфікованих інструкторів.
Я зараз не говорю про якість. На жаль, на якості навчання негативно позначаються обмежені терміни проведення курсів, величезна потреба в підготовці, брак кваліфікованих інструкторів. Ми фактично не можемо здійснювати належну селекцію кандидатів на навчання. Але за цим напрямком постійно ведеться робота, щоб якість покращувалася.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський
– Чого нас можуть навчити іноземні партнери на сержантському напрямку?
– Я розглядаю процес військового співробітництва як взаємокорисний. На мою думку, нам важливо переймати досвід НАТО, інтегрувати нові підходи та методи в нашу систему підготовки й освіти. Найперше – освіти. Щоб вона розвивалася, крокувала в ногу з цивілізованим світом.
Також треба змінюватися в контексті мілітарної організаційної культури, відносин між військовослужбовцями, взаємодії офіцерів та сержантів, побудови довіри, військового лідерства, побудови службової діяльності на основі доброчесності… Цього нам наразі дуже не вистачає.
Відсутність цивілізованої мілітарної організаційної культури, яка культивується у збройних силах країн Західної Європи та Північної Америки, на жаль, позначається на нашій ефективності.
Тому нам треба інтенсивно вивчати і запозичувати в наших партнерів цю культуру, навички комунікації офіцерів, сержантів, солдатів. Кардинальні зміни у Збройних силах відбудуться лише зі зміною нашого військового менталітету.
➡️ Підписуйтеся на канали “Новинарні” в Телеграмі та в YouTube, а також у ТікТок та Instagram.
У контексті розвитку сержантського складу ми вже запозичили від наших партнерів чимало хороших практик і досвіду. Але ще є що переймати. У них іде постійний процес еволюції.
– Якою зараз є зона вашої відповідальності як головного сержанта ЗСУ? Які завдання на вас покладені?
– Пріоритет номер один – це, звичайно, робота в районах ведення бойових дій. Основна задача – робота з головними сержантами угруповань, тактичних груп, бригад, їх підтримка, надання допомоги, координація їхньої роботи. Визначення основних напрямків концентрації наших зусиль, щоб реалізувати завдання головнокомандувача, керівного складу.
Головний сержант ЗСУ головний майстер-сержант Олександр Косинський під час інтерв’ю “Новинарні“
Напрямки роботи доводиться часто змінювати, адже ситуація й умови – мінливі. З’являються нові проблеми та виклики, тож змінюються і завдання. На все потрібно дуже швидко реагувати.
Але насамперед ми концентруємося на роботі з людьми. Це і робота з поповненням, яке приходить до військових частин, і з тими військовослужбовцями, які вже виконують бойові завдання, і з тими, які втрачають моральну стійкість, проявляють слабкість.
Людей треба підтримувати морально, це зараз дуже важливо. Хлопці й дівчата, які приходять у підрозділи, мають свої страхи, сумніви, переживання. А ті, хто воює вже тривалий час, психологічно та фізично виснажені. Тому підтримка для них є дуже важливою.
Тут потрібно розуміти особисті проблеми, які є в кожної людини, знати й вирішувати проблеми забезпечення. Без індивідуальної роботи сержантів із кожним солдатом – ніяк.
Але і з самими сержантами треба працювати, вони не із заліза.
Друге важливе питання – військова дисципліна, яку ми підтримуємо. Це основа успішного виконання завдань підрозділами. Вона робить з натовпу різних людей, що зустрілися волею долі, боєздатний військовий підрозділ.
Іще одним дуже важливим напрямком у нашій діяльності є індивідуальна підготовка військовослужбовців. Передусім тих, хто прибуває на поповнення військових частин. Це різні категорії: після БЗВП; з інших військових частин, видів та родів військ; після СЗЧ тощо. Із кожним військовослужбовцем проводиться бесіда, вивчення, і кожен проходить допідготовку – це так звана адаптація. Цей період триває до двох тижнів, залежно від обстановки на конкретній ділянці.
Також здійснюється періодична підготовка військовослужбовців, які вже проходять службу у підрозділах та мають бойовий досвід. Зокрема, навчаємо працювати з колективним озброєнням – це крупнокаліберні кулемети, автоматичні гранатомети, протитанкові засоби тощо. Так досягається взаємозамінність військовослужбовців у ході виконання завдань, готується заміна в розрахунки та екіпажі. А навички в стрільбі є сенс підтягувати постійно, тут немає обмеження щодо рівня досконалості.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський у військах
Звісно, це не всі завдання сержантського складу. На сержантах лежить безпосереднє керівництво особовим складом на передній лінії бойового зіткнення, управління ними в бою, організація забезпечення на позиціях, евакуації, вирішення щоденних проблемних питань, інформування свого командира, донесення від нього необхідної інформації до солдатів.
Моє ж завдання – забезпечити, щоб головні сержанти мали всі умови для виконання своїх задач. Щоб вони були інтегровані до системи військового управління, мали належні повноваження, рівень компетенції.
– Ви кажете, що ЗСУ фактично втратили той сержантський склад, який встигли підготувати на початок 2022 року. Скільки часу треба, щоб знову наростити ці спроможності? Найперше, звісно ж, людський ресурс.
– Так, на жаль, ми втратили людей… Скільки часу треба, щоб відновити? Роки.
Дивіться: американці формували професійний сержантський корпус століттями. Вони унаслідували найкращі традиції щодо сержантів (унтер-офіцерів, ворент-офіцерів) від британської, французької та прусської армій, а за століття покращили та вдосконалили багато речей. Найбільш активно вони розвивали свій сержантський корпус у ХХ столітті, після Другої світової війни.
Чому? Бо під час Другої світової тактика змінилася. Оскільки в Першій світовій воювали дуже великими масами людей, і роль тактичного командира була не так виражена. У Другій світовій воювали вже меншими підрозділами, з огляду на розвиток засобів ураження підрозділи часто ставали ізольованими один від одного, тож їхнім командирам доводилося ухвалювати власні рішення, діяти автономно. Так зросла роль молодших командирів.
Інструктор-сержант зі стрільби в школі кандидатів в офіцери Корпусу морської піхоти США Шон Енджелл виконує свої обов’язки. Фото: Вікіпедія
Війна у В’єтнамі показала, що над розвитком сержантського корпусу треба працювати далі. Хоча, звісно, ці дві війни неможливо порівняти, але у В’єтнамі США пройшли такі самі уроки, що ми проходимо зараз. Американці зайшли у В’єтнам із професійними сержантами, і там більшість із них втратили. І були змушені призначати на сержантські посади солдатів із числа найбільш стійких та досвідчених. Але солдати не були навчені управлінню людьми, не завжди були спроможні приймати свої рішення, брати на себе відповідальність.
І коли США вийшли з війни у В’єтнамі, на державному рівні було започатковано розвиток професійного сержантського корпусу. Практично 30 років вони витратили, щоб його відновити та розвинути.
І тепер сержантський корпус збройних сил США можна назвати найкращим серед усіх країн.
Ми зараз намагаємося, попри війну, вирішувати деякі питання, щось покращувати, вдосконалювати, створювати, направляти сержантів на курси. Але відновити та розвинути повноцінний сержантський корпус ми наразі не спроможні.
Брак людського ресурсу, обмежені можливості з належної підготовки військовослужбовців перед призначенням на сержантські посади, безпрецедентне спрощення порядку отримання сержантських звань, та і постійні втрати, яких ми зазнаємо, не дають нам це зробити.
Та якщо на нижчому тактичному рівні ми ще можемо відбирати та призначати на сержантські посади найкращих солдатів, незважаючи на відсутність у мобілізованих належного досвіду військової служби та необхідної підготовки, то з комплектацією посад головних сержантів батальйонів, полків, бригад і вище – це вже велика проблема.
Хай там рота… Але неможливо освоїти посаду головного сержанта батальйону без систематичного проходження професійної підготовки та без належного досвіду.
Все, що ми зараз можемо робити, – це призначати на посади головних сержантів рівня батальйон/бригада людей з реальним бойовим досвідом. А вже після цього намагаємося їх спланувати та провести через відповідні курси.
…Я думаю, що повноцінно ми зрештою займемося цими питаннями вже після війни, як це було зі збройними силами США. З війни ми винесемо належні уроки, пройдемо гарт. Бойовий досвід наших сержантів стане важливим фактором відновлення та професійного розвитку нової генерації сержантського корпусу.
Як сказав мені один колега, сержант-майор сухопутних військ США, “хорошого сержанта треба виростити”. Тобто не просто призначити, а готувати, навчати, надавати повноваження, чекати, поки він набуде досвіду, оцінювати, просувати по службі. І так крок за кроком.
Потрібні ресурси, потрібний час. Ніхто ж не вимагає урожаю яблук наступного дня після того, як посадить яблуню. Під кожен урожай має вирости свій сад.
– Як змінилася з початком повномасштабного вторгнення підготовка сержантів?
– Вона така, як і до повномасштабної війни: багаторівнева система, розроблена відповідно до існуючих рівнів посад і військових звань, напрямків проходження служби. Ми лише перед початком повномаштабки завершили її створення, цієї системи.
Під час БЗВП. Фото: Генштаб ЗСУ
Водночас якість проведення курсів знизилася.
По-перше, ми змушені були скоротити терміни проведення цих курсів, або сумістити окремі курси. Це призвело до скорочення деяких предметів, дисциплін та занять, ущільнення навчального процесу, зменшення обсягів практики.
По-друге, маємо брак кваліфікованих інструкторів, особливо для проведення курсів вищих за базовий рівень, де необхідно розвивати особистість, її морально-ділові якості, розширювати світогляд сержантів, критичне мислення, організаційні навички тощо.
Ну, і по-третє, це якість самих кандидатів на навчання. Більшість військовослужбовців не мають необхідних знаньі вмінь за попередніми посадами, щоб належним чином засвоїти те, що їм надаватимуть на курсі вищого рівня. А здійснювати належний відбір ми не можемо, бо відбудеться значний відсів, люди не будуть прийняті на курс, повернуться до своїх частин. Але ж у частинах командири призначать їх на посади – бо вибору, за великим рахунком, командир не має. І такий сержант буде приймати рішення, командувати людьми, від нього залежатиме їхнє життя та виконання бойових завдань.
Тож дилема: або не прийняти на навчання (і знати, що ця людина однаково буде виконувати визначені обов’язки), або ж прийняти кандидата таким, як він є, і вкластися максимально у його підготовку, щоб хоч якось підвищити його спроможності. Звісно, вибираємо другий варіант.
З іншого боку, позитивним моментом є постійне впровадження у навчання сержантів актуального бойового досвіду, врахування змін на полі бою, ширше вивчення сучасних технологій. На базовому рівні підготовки сержантського складу це дає свої результати. Якість підготовки покращується – не так швидко як хотілось би, але позитивна динаміка є.
За час повномасштабної війни сформовано та введено в дію три нових центри підготовки сержантського складу – в Силах ТрО, Силах підтримки та у Десантно-штурмових військах, і шість навчальних батальйонів сержантського складу для здійснення підготовки виключно командирів відділень: чотири – в Сухопутних військах, один – у ДШВ та один – в ВМС для підготовки командирів відділень морської піхоти. В окремих навчальних центрах, крім того, розгорнуті курси з підвищення кваліфікації сержантського складу, як командирів, так й інструкторів.
Також розгорнута підготовка сержантського складу за кордоном, у дев’яти європейських країнах і в США.
Головний сержант ЗСУ головний майстер-сержант Олександр Косинський під час інтерв’ю “Новинарні“
– А чому значна кількість підготовлених сержантів не залишаються в сержантському корпусі, а переходять на офіцерські посади?
– Це окреме питання, воно дуже неоднозначне. І болюче для мене.
Ми доклали багато зусиль, щоб виправити ситуацію, але розв’язати проблему так і не вдалося. Крайній раз я доповідав це питання Головкому два тижні тому, тож є його підтримка у його вирішенні, визначені деякі завдання Головному управлінню персоналу ГШ ЗС України.
Корені проблеми містяться в недосконалій законодавчій базі, яка не відповідає реаліям. Зокрема, це стосується системи проходження військової служби та управління кар’єрою військовослужбовців, їхнього соціального забезпечення. У нас неефективна, нефункціональна система управління людським ресурсом. Без прозорої, справедливої та конкурсної системи кадрового менеджменту не може нормально функціонувати будь-яка організація.
До повномасштабної війни планувалося замінити систему управління людським ресурсом. Зробити порядок проходження військовослужбовців та управління кар’єрою за військовими званнями, як це відбувається в країнах НАТО. Ця система більш ефективна, ніж та, що в нас є зараз – коли значення має передусім посада. Під неї мала б змінитися система грошового забезпечення.
Реалізацію такого підходу планували розпочати з 2022 року та втілити протягом п’яти років. Але зараз ця робота практично на паузі. Бо війна диктує свої пріоритети.
Дуже важливо внести зміни в законодавство та адаптувати його під потреби функціонування професійного сержантського корпусу. Зокрема слід розподілити два напрямки проходження військової служби – особами офіцерського складу та особами рядового й сержантського складу. Це два паралельні шляхи розвитку кар’єри військовими професіоналами.
Ще одна проблема – це менталітет. Досить стійким залишається пострадянське поняття того, що бути офіцером – більш почесно, ніж сержантом.
В СРСР вся повнота влади була в руках офіцерів, бо саме вони були кадровими військовослужбовцями, командирами, єдиноначальниками. Стати офіцером тоді вважалося піком військової кар’єри – тебе забезпечать житлом, матимеш стабільне грошове забезпечення, зможеш будувати кар’єру, керувати строковиками, та ще й прапорщиками командувати. Ця інертність мислення залишається і зараз.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський (ліворуч) у військах
Але це стосується не всіх сержантів. Знаю багатьох сержантів, які відмовилися від офіцерських посад та звань, хоча й мають вищу освіту. Бо це не їхнє, не їхня природа. Вони сержанти по суті, за покликом серця. Вони пишаються своєю сержантською професією, своїм званням, тим, що є частиною великого сержантського братерства. За такими сержантами – майбутнє.
Більшість сержантів, які переходять на офіцерські посади та отримують офіцерські звання, я не засуджую. У кожного свій вибір.
Багато достойних сержантів перейшло в офіцери. Треба розуміти, що брак молодших офіцерів на посадах командирів бойових підрозділів – це також велика проблема.
Але є військові, які не здатні себе реалізувати повноцінно навіть у ролі сержанта. Вони використовують перехід в офіцери як лазівку, щоб не робити для свого розвитку нічого, але отримати максимум.
Адже за час війни спростили все, що можна було спростити. Немає практично жодних суттєвих вимог, які треба було б досягти, щоб отримати право стати офіцером.
– Як вирішується проблема залучення до навчальних центрів інструкторів із бойовим досвідом? Адже їх дуже неохоче відпускають бригади.
– Завдання, поставлене Головнокомандувачем – комплектувати інструкторські посади військовослужбовцями сержантського складу з бойовим досвідом. Але тут справді існують певні складнощі.
По-перше, саме по собі поняття “бойовий досвід” доволі нечітке. Командир відділення, який вів людей у бій, виконував бойові завдання в обороні та наступі, – має бойовий досвід.
І сержант батальйону матеріально-технічного забезпечення, який виконував завдання із забезпечення бойових підрозділів (за відповідною “бееркою”), але в бою участі не брав, людьми не управляв, також вважається, що має бойовий досвід.
Головний сержант ЗСУ головний майстер-сержант Олександр Косинський під час інтерв’ю “Новинарні“
Тому, коли перед командирами стоїть завдання відібрати та призначити на інструкторські посади сержантів із бойовим досвідом, вони використовують таку двозначність.
А буває, що приходить сержант на інструкторську посаду, з бойовим досвідом, воював, адекватний, має спроможності навчати. Але має поранення, які значно знижують його фізичні можливості. Він пересуватися не може по навчальному полю так, щоб встигати за курсантами. Або ж сержант, який внаслідок бойових дій втратив здоров’я так, що часто потребує лягати на лікування в госпіталь. Як бути з такими хлопцями, адже навантаження з навчального центру ніхто не знімає?
По-друге, так, більшість командирів не відпускають із частин сержантів з реальним бойовим досвідом, які є фахівцями своєї справи, мають необхідні для інструктора морально-ділові якості, задатки з навчання людей – але у бойових частин пріоритет щодо утримання особового складу. Кращих, як правило, ніхто не віддає.
По-третє, значна кількість сержантів самі відмовляються від переходу до навчальних центрів. Різні причини. Велику роль грає уклад військової служби та навчального процесу в деяких навчальних центрах, значне службове навантаження, недостатній рівень соціального забезпечення.
Читайте також:
В ЗСУ платню інструкторам підвищать на 30 тисяч. Навчальним центрам підкинули сотні мільйонів на забезпечення
Хоча в навчальному центрі ризики для життя значно менші, ніж у бойових військових частинах. Але більша динаміка роботи, 24/7 часу на відпочинок та відновлення практично немає. На особисте життя часу майже не залишається. Люди просто вигорають на інструкторських посадах.
Також постає питання кваліфікації інструкторського складу. Проблема в тому, що еволюція військовослужбовця до того, щоб отримати право на навчання особового складу, має відбуватися за алгоритмом “боєць-фахівець-лідер-інструктор”.
Бійцем військовослужбовець стає після проходження БЗВП, фахівцем – після навчання за військовою спеціальністю та її освоєння на практиці. Лідером – після підготовки на відповідних сержантських курсах та виконання обов’язків на командній сержантській посаді, управління особовим складом.
Лише пройшовши цей шлях, людина отримує можливість стати інструктором.
На жаль, багато кандидатів на інструкторські посади інколи й до рівня бійця ще не піднялися.
БЗВП у теробороні. Фото надане навчальним центром ТрО
– Це реальність. А як вирішити ці проблеми?
– Для цього ведеться робота за двома напрямками.
Перший – це посилення безпосередньо підготовки інструкторського складу за базовим рівнем, куди ми вимушені додавати блок підвищення кваліфікації кандидатів за предметами БЗВП. Вогнева й тактична підготовка, в основному. А також впроваджувати етап стажування кандидатів як інструкторів в одному із найкращих підрозділів Збройних сил із проведення БЗВП.
Крім того, передбачається набуття базовими інструкторами спеціалізації за напрямками підготовки. Зараз проводиться пілотний курс за цими складовими.
На нашу думку, це однозначно позитивно позначиться на рівні експертності та методичній майстерності інструкторів, виправить ті недоліки, про які я говорю.
Ну, і, звісно, протягом навчання буде здійснюватися відповідна селекція – якщо військовослужбовець не може пройти навчання, він не може бути інструктором.
Ця підготовка, на виконання завдання Головнокомандувача, відбувається на фондах Центру підготовки сержантського складу Сухопутних військ ЗСУ (ЦПСС). Центр створений у 2014 році, він був локомотивом запровадження в ЗСУ підготовки інструкторського складу. Удосконалення курсу підготовки інструкторів тут відбувається у співробітництві з благодійним фондом “Повернись живим”.
Другий напрям – вдосконалення організаційної структури навчальних підрозділів, щоб розподілити повноваження серед інструкторського складу, покращити сам уклад повсякденної діяльності та навчальний процес.
Проблема в тому, що в нас на інструктора у взводі покладається все: контроль за особовим складом, підтримання дисципліни, забезпечення виконання розпорядку дня, повсякденної діяльності, чергування і наряди… Це крім занять, до яких ще необхідно підготуватися. А на взводного інструктора покладають проведення занять практично за всіма предметами.
Тому організовуємо роботу для покращення структури навчальних рот, де з’явиться група інструкторів за напрямами підготовки, а у [навчальних] взводах – посада дріл-інструктора. Він візьме на себе більшість завдань по роботі з особовим складом, контролем за ним, вихованням, забезпеченням заходів повсякденної діяльності тощо.
– Дріл-інструктор – це як нянька?
– Хм, ну майже, – усміхається. – Він буквально має бути з рекрутами і день, і ніч. Працювати з кожним із них індивідуально, навчати бути військовими, зрозуміти уклад військової служби, принципи військової дисципліни та субординації. Мотивуватиме їх, надихатиме, контролюватиме, допомагатиме.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський у військах
Це дозволить нам розподілити час відповідальності та службове навантаження між інструкторами та дріл-інструкторами, а також покращити ефективність роботи з особовим складом.
За великим рахунком, робота дріл-інструктора буде починатися з вечора, коли заняття закінчилися і люди з них повернулися. І триватиме до ранку, поки він перед початком занять не передасть своїх рекрутів у руки інструкторів. Ну, й у вихідні особовий склад також буде на дріл-інструкторах.
А інструктори зможуть більше сконцентруватися на підготовці та на проведенні занять за напрямками.
Наразі робота зі створення посади дріл-інструктора триває. Це займе трішки часу,
бо внесення змін у перелік штатних посад рядового та сержантського складу, який затверджений наказом Міноборони та юстований – не таке просте завдання.
До речі, ідея щодо впровадження в наших навчальних підрозділах інституту дріл-інструкторів згенерована спільно з Військовою школою ім. Коновальця – ВШК, представники та засновники якої торік почали оперувати в навчальному механізованому полку 169-го навчального центру [в Десні].
Ми дуже надіємося на їхню допомогу та підтримку, адже в них це вже в деякому обсязі працює.
– В інтерв’ю “Новинарні” головний сержант ДШВ Олексій Мірошников розповідав, що 2024 року їм вдалося створити центр підготовки сержантського складу. По факту, це окрема навчальна військова частина без жодного офіцера. Чи є такі військові частини в інших видах і родах військ? І чи виправданий такий крок в контексті якості підготовки сержантів?
– У Десантно-штурмових військах це вже шоста така навчальна частина.
Взагалі, перший такий центр був створений у 2014 році: Центр підготовки сержантського складу Сухопутних військ Збройних сил України. Структура таких центрів передбачає виключно посади сержантського складу. Всі інструктори, командири навчальних підрозділів, персонал організаційних та методичних відділів, та й сам начальник Центру – сержанти. Тобто сержант є командиром окремої навчальної частини.
Такі центри, ми їх скорочено називаємо ЦПСС, створені за аналогією до шкіл та академій сержантського складу, які функціонують за кордоном, в тому числі в США, Литві, Польщі тощо.
Думаю, зайве розповідати, як складно було добитись створення таких шкіл. У 2014 році це була справжня революція. “Розрив мізків” для деяких керівників-офіцерів. На той час законодавством навіть не було передбачено, що сержант може обіймати посаду начальника центру, довелося добиватися внесення змін.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський – нарукавний знак (шеврон) Управління сержантського корпусу та погон головного майстер-сержанта
Тож у 2014 році ми створили ЦПСС у Сухопутних військах. Він пройшов складний шлях становлення. Інколи це була просто боротьба за виживання під постійними атаками представників старої системи.
Але перший ЦПСС набув спроможностей, і вже у 2017-му були створені подібні центри в Повітряних силах та Військово-Морських силах ЗСУ. Це дозволило нам перенести підготовку сержантського складу на лідерські посади до цих ЦПСС із військових коледжів сержантського складу. В коледжах навчання лідерів проводилося неефективно і дуже довго. На посаду головного сержанта роти в коледжі сержанта готували… два з половиною роки, або шість місяців, якщо в нього була вища освіта.
Крім того, ЦПСС дозволили нам розвинути систему підготовки інструкторського складу та впровадити трирівневу підготовку інструкторів, яка відображає сучасні підходи з підготовки інструкторського складу у провідних державах світу.
Також на базі ЦПСС почалося розгортання курсу штабного сержанта. А він один із найскладніших для проведення курсів.
Після початку повномасштабного етапу війни підготовка сержантського складу набула нової актуальності. І вже за ініціативою відповідних командувачів були створені ЦПСС у Силах тероборони і Силах підтримки (2023), у Десантно-штурмових військах (2024).
Читайте також:
Головний сержант ССО Сергій Шкодін: “морський котик”-вусань переміг смерть і формує хребет нової армії
Головний сержант ЗСУ головний майстер-сержант Олександр Косинський під час інтерв’ю “Новинарні“
– Останнім часом і Сили оборони, і законодавці намагаються подолати один із викликів – СЗЧ, самовільне залишення військових частин. Як до цих процесів залучений сержантський корпус ЗСУ? Як це явище проявляється в сержантському корпусі, як виправляється?
– Проблематика СЗЧ є дуже серйозним ударом по нашому війську, і по відновленню кістяка сержантського корпусу – в тому числі. Я б її навіть поставив перед проблематикою масованого “обофіцерювання” сержантів.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський (у центрі)
Причини СЗЧ є комплексними. І категорії військовослужбовців у СЗЧ різні. Як ті, хто стійко воював рік-два і в певний момент “перегорів”, так і ті, хто навіть не встиг доїхати до району бойових дій. Це як солдати, так і сержанти, і офіцери.
Але серед усіх причин (страх, боягузтво, моральна або фізична втома, вплив факторів бойового стресу, невизначеність тощо) я виділив би ті, які походять від застарілої мілітарної корпоративної культури. Мається на увазі ставлення до людей з боку деяких офіцерів та сержантів: зневага, образи, відсутність справедливості, зловживання тощо.
Працюючи з тими, хто повертається в стрій після СЗЧ, ми виявили, що воїнів, які на емоціях прийняли рішення здійснити СЗЧ саме за згаданими причинами – значна кількість, близько третини від загальної маси.
СЗЧ – це виклик, який слід долати, інакше ворог здолає нас. Тому всі головні сержанти на даний час націлені на постійну роботу з особовим складом, що прибуває на поповнення.
Я раніше казав уже про адаптаційний період [новачка у бригаді після БЗВП]. Саме в цей період намагаємося мотивувати людину, розвіяти її страхи та сумніви, надати впевненість, провести згуртування.
На когось це діє, на когось ні. Люди різні. І якщо людина задумала вже щось зробити, то її важко переконати відмовитись від намірів.
Найтяжча категорія – це люди мобілізовані всупереч їхніх волі. Вони боялися, ховалися. Тож коли такий чоловік потрапляє в навчальний центр або підрозділ, втекти звідти для нього – лише питання часу та можливості.
Але і з такими ми намагаємося працювати. Вибору в нас немає. Хлопцям та дівчатам на фронті потрібне підсилення, потрібна заміна.
– Військовий омбудсмен Ольга Решетилова звертає увагу, що більшість зареєстрованих випадків СЗЧ стаються ще в навчальному центрі. Як інструктори-сержанти долучаються до вирішення цієї проблеми?
– Так, більшість СЗЧ відбувається не з бойових військових частин, а з навчальних центрів та медичних закладів.
В НЦ великий потік людей, це тисячі новобранців, тому інструктори фізично не можуть за кожним простежити. І вони ж не “вертухаї” якісь зрештою, щоб за кожним рекрутом вести цілодобовий нагляд. А НЦ – це не закрита територія з камерами і колючим дротом. Інколи це сотні гектарів лісу, де підрозділи роззосереджені.
Повірте, сержанти в контексті профілактики та протидії СЗЧ роблять все можливе, в рамках визначених їм повноважень.
Головний сержант ЗСУ головний майстер-сержант Олександр Косинський під час інтерв’ю “Новинарні“
На Гончарівському [полігоні в Чернігівській області] був епізод: новобранець не міг закінчити БЗВП, бо ходив у СЗЧ, любив хильнути. Він знав усі стежки, йшов у селище, купував горілку, напивався. Його або повертали на полігон, або через пару днів він уже сам приходив. Він двічі не міг закінчити курс БЗВП, бо пропускав дуже багато днів підготовки, тому його ніяк не могли відпустити з полігону. І він цю тему “викупив”: побухав – відлежався, побухав – відлежався. Зрештою, до цього військового призначили окремого сержанта, який мав ходити за ним буквально по п’ятах. І все одно той знаходив можливість втекти від сержанта. Бо головне що? Бажання!
Тому робота триває. Не все просто. Але: якщо людину підготували, дали освіту, а вона тікає в СЗЧ – то я вже не знаю, що ще з нею можна робити!
А по правді… Може, навіть краще, що відверті негідники втікають завчасно і на них держава далі не витрачає кошти, вони не створюють додаткових проблем бойовим бригадам, на них не треба даремно витрачати ресурс командирам.
Але ж покарання вони повинні нести у воєнний час відчутне. Має бути справедливість, а не “танці” з тими СЗЧшниками танцювати. Це моя особиста думка.
– У нещодавньому інтерв’ю командир 3-го АК Андрій Білецький сказав, що один із китів, на якому він будуватиме армійський корпус – створення професійного сержантського корпусу, бо Україна “це питання недопрацювала”. Він говорить, що сержантів не було як професійної касти в радянській армії – і протиставляє цьому армії США та Британії. І в ЗСУ, з його слів, не помінялося ставлення до сержантів. Він каже: “Сержанти – це один із факторів, який треба підтягнути. Не підтягнемо – буде складно. Підтягнемо – отримаємо якісну перевагу над ворогом… Сержант – це ключова людина на війні і найбільш вразлива ланка, бо він – командир відділення. Ніхто не несе таких втрат, як несе сержантський корпус”.
– З риторикою пана полковника Білецького я погоджуся. Проблематику відновлення, професіоналізації та ефективного службового і бойового використання сержантського складу знаю.
Але не все так просто. Розвинути професійний сержантський корпус у рамках армійського корпусу окремо не можливо. В АК можна лише підтягнути рівень ефективності сержантського складу підпорядкованих бригад. Провести належну селекцію, якщо є з кого обирати, забезпечити належне навчання, набуття досвіду, згуртувати сержантів навколо відповідних морально-етичних цінностей, принципів, делегувати їм відповідні повноваження. Так, наприклад, є зараз у Десантно-штурмових військах.
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський у Третій штурмовій бригаді, що стала основою 3-го АК
Але проблематика залишатиметься, поки не відбудуться глобальні системні та комплексні зміни за напрямками кадрового менеджменту та соціального забезпечення.
Культуру ж, філософію та принципи ставлення офіцерів до сержантів просто так не зміниш. Не можна зібрати офіцерів і наказати їм більше поважати сержантів, прислухатися до них, приділяти увагу, надавати їм частину своїх повноважень. Це має відбутися природньо, в процесі еволюції свідомості, зміни менталітету.
Одна з основних проблем полягає в тому, що абсолютна більшість командирів не розуміє, що у сержантів зараз є така сама система професійної підготовки та освіти, як і в офіцерів. І якщо сержант не буде проходити цю підготовку, а просто призначатиметься на посади, бо він “хороший хлопець” і багато воював, то не треба від нього очікувати належного виконання визначених за посадою обов’язків. Цього не станеться.
Якщо говорити конкретно про 3-й армійський корпус, то багато чого буде залежати від його головного сержанта. Тож подивимося, кого туди призначать. Маю надію, що це буде високорозвинений, ерудований та професійний сержант, із відповідними курсами за плечима, знаннями, а не просто уявленнями того, що необхідно робити на цій посаді. І, звісно, з бойовим досвідом та мотивацією.
Читайте також:
“Плани – змінити принципи цієї війни”: у День добровольця 3 ошбр офіційно стала Третім армійським корпусом
До речі, полковник Білецький також говорив про необхідність зміни організаційної культури, про необхідність зміни відношення між офіцерами і сержантами. Тут ми з ним однодумці. Можливо, він надасть також підтримку в цьому. Бо ми знаємо, що треба робити, і продовжуємо реалізовувати деякі моменти. Але дуже важко. І тут потрібна допомога авторитетних командирів, які уособлюватимуть офіцерів нової генерації.
– Скільки часу треба зараз, щоб виростити, наприклад, ГСРа – головного сержанта роти?
– Реально зараз не має жодних обмежень у цьому. Зазвичай, зараз це процес близько року чи двох: відвоював декілька місяців солдатом, став командиром відділення, три-шість місяців – і вже головний сержант взводу, ну, а там чекай коли вивільниться посада ГСР.
А є командири, які не зважають ні на принципи, ні на логіку, та можуть із мобілізованої особи “зробити” головного сержанта роти за декілька місяців. Законодавство має багато прогалин.
Але призначити – не означає “виростити”. Ми намагаємося впливати на ці процеси: як на етапі селекції, так і щодо направлення на підготовку. Але важко це дається.
Насправді, на мою думку, щоб стати головним сержантом роти, вийти на розуміння, що це за посада, освоїти її, спокійно пройти всі необхідні етапи від звання солдата до головного сержанта і бути спроможним на 100% виконувати обов’язки головного сержанта роти – це років десять. Звісно, такої розкоші в часі, ресурсах та інвестиціях ми зараз не маємо.
Головний сержант ЗСУ головний майстер-сержант Олександр Косинський під час інтерв’ю “Новинарні“
– Які виклики ви бачите для розвитку сержантського корпусу з огляду на перехід ЗСУ на корпусну систему?
– Безпосередньо зміна організаційно-штатної структури Збройних сил не має критичного впливу на розвиток чи функціонування сержантського корпусу. Головний виклик зараз – це комплектування посад головних сержантів корпусів.
Ми втратили сильно наш кадровий потенціал, який міг би забезпечити належний відбір кандидатів для призначення на ці високі посади.
Намагаємося знайти та призначити туди найкращих. Але я хвилююся про те, що в деяких хлопців, які зрештою зайдуть на посади головних сержантів корпусів, рівень мислення залишатиметься на рівні батальйону чи, у кращому випадку, бригади.
– Що саме має робити головний сержант АК?
– Загалом, командир-офіцер інколи лаконічний, весь його намір може вміститися в три слова. Сержант має це розшифрувати і простими словами передати це солдату. А від солдата – навпаки, почути проблеми і довести їх командирові. Тільки озвучувати він має не якусь дрібну проблему, а глобалізувати її, щоб вирішити системно.
Головний сержант корпусу має забезпечувати професіоналізацію всього сержантського складу корпусу. Організовувати направлення сержантів на професійні курси. Фахово працювати з людьми. Координувати організацію та проведення сержантами в частинах заходів бойової підготовки. Добиватися ефективної роботи головних сержантів. Брати участь у кадровому менеджменті, управляти радою сержантів корпусу. Бути “перекладачем” намірів і задумів командира корпусу для солдатів та сержантів у підрозділах частин. Радником командира корпусу з усього спектру питань, що стосуються сержантського складу. Брати участь у штабних процедурах, процесах прийняття військових рішень. Добиватися реалізації завдань командира через допоміжну сержантську вертикаль тощо.
Після реалізації призначень в АК я особисто та головні сержанти видів і окремих родів будемо працювати з головними сержантами корпусів, надамо їм максимум допомоги та підтримки, розвиватимемо їх професійно.
– Поширеною є думка, що “без сержанта не буде перемоги”. Які епізоди з поля бою ви можете згадати на підтвердження цієї тези?
– Таких епізодів дуже багато, ще з початку АТО та ООС. Це вже стало повсякденністю…
Головний сержант ЗСУ Олександр Косинський (ліворуч) із побратимами
Дуже часто сержанти беруть на себе ініціативу та відповідальність при виконанні бойових завдань, приймають рішення в умовах невизначеності, управляють людьми.
Є дуже багато випадків, коли сержант заміняв командира взводу й управляв взводом у бою. І не день чи не два, а місяцями.
Зараз на головних сержантах рот та взводів тримається практично вся бойова робота на ЛБЗ. Рішення та накази віддають офіцери, а реалізація цих рішень та команд – уже на сержантах.
Я знаю сержантів, які й ротами командують. Тобто в роті жодного офіцера не залишилось. І головний сержант роти чи якийсь із найбільш підготовлених сержантів взводу стає т.в.о. командира роти та командує нею місяцями.
Я бував мінімум у двох батальйонах, де не було жодного офіцера. Це 2023 рік, Запорізький напрямок. Здається, 116-та окрема механізована бригада. Там батальйон “посипався”. Після підриву на мінних полях з’явилося багато “відмовників”. Велика кількість офіцерів загинули чи отримали поранення, деяких офіцерів із батальйону зняли з посад, а решта офіцерів, які залишилися, були деморалізовані, їх перевели в інші підрозділи. І головний сержант батальйону керував цим батальйоном півтора місяця, вони тоді стояли в обороні.
Зараз дуже часто можна приїхати в підрозділ чи бригаду, і тобі кажуть: “Так там батальйон “сержантський”: комбат – офіцер, у штабі – офіцери, а всі три командири рот – це колишні сержанти, всі командири взводів – теж колишні сержанти”. Тобто так, вони вже офіцери, але були призначені на посади у сержантських званнях. І лише з часом отримали звання молодшого лейтенанта.
Якщо реально подивитися, то все так: на плечах сержантів реально тримається передня лінія. Вони – безумовний становий хребет.
Зараз на лінії бойового зіткнення офіцерів дуже мало. В основному, там сержанти. І те, що вони, сержанти, закінчуються – це правда.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
