автор: Ольга Герман
з Ізюма Харківської області
фото авторки
Місяць тому, 4 лютого, центр Ізюма зазнав страшного обстрілу балістикою. По місту, яке зазнало жахів російської окупації та було визволене у вересні 2022 року, росіяни вдарили ракетою “Іскандер-M”. Унаслідок влучання зазнала значних руйнувань міська рада. Пошкоджено також адміністративну будівлю з соціальними службами і вісім житлових будинків.
Унаслідок “прильоту” загинули п’ять людей, постраждали ще майже 60.
Серед загиблих – дві молоді жінки з Борівської громади, сестри 18 та 19 років Олександра й Ангеліна Нечволод. Ангеліна була вагітна, а Олександра Нечволод (Жальпіс) – дружина військового, з яким вони виховували однорічного сина. Загинув 43-річний водій Петро Шевченко, який привіз сестер і свекруху Олександри Валентину Жальпіс в Ізюм для оформлення документів. Також на місці загинув 68-річний житель Борової В’ячеслав Сидоренко і ще один чоловік 61 року.
До лікарень потрапили 24 людини, з яких у важкому стані – 14-річна дівчинка, у стані середньої важкості – 6-річний хлопчик і 16-річна дівчина.
Квіти й дитячі іграшки на місці трагедії біля Ізюмської міськради. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Будівля міської ради Ізюма після ракетного удару 4 лютого 2025 року. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Будівля міської ради Ізюма після ракетного удару 4 лютого 2025 року. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Будівля міської ради Ізюма після ракетного удару 4 лютого 2025 року. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Будівля міської ради Ізюма після ракетного удару 4 лютого 2025 року. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Це був далеко не перший обстріл від часу деокупації міста. В Ізюмі пам’ятають обстріл пожежної частини в жовтні 2023-го, атаку “шахедами” по школі в березні 2024-го, чимало інших атак. Але під час тих нальотів хоч і були постраждалі, та всі життя вдавалося врятувати. Тоді як масове вбивство людей 4 лютого 2025 року стало новою кривавою трагедією після того, як на лісовому кладовищі Ізюма у вересні 2022-го виявили близько 450 могил убитих і закатованих росіянами за час окупації.
Як мешканці Ізюма перенесли ще один важкий удар? Чим зараз живе зранене місто за 40 км від фронту? Що думають і кажуть ізюмці через 2,5 роки після визволення? Читайте в репортажному матеріалі “Новинарні“.
“…Сиджу, працюю. Глянула якраз на годинник – 11:35. Вибух – і перед обличчям пролітає жалюзі. У колеги навпроти – все обличчя порізане, окуляри на одному завушнику висять. Друга колега якраз вийшла в коридор, а третя – щось впустила під стіл, у момент вибуху якраз нахилилася дістати, тож її не зачепило. А в мене і у волоссі скло, і в одязі скло… Я тепер ту кофту вдягати боюсь через спогади…” – розповідає одна з працівниць служби соцзахисту, яка розташована на першому поверсі адмінбудівлі, що постраждала меншою мірою, ніж міськрада.
“…Все довкола було засипано склом і землею, бо ж на підвіконні вазони стояли. Вийшла одразу в коридор – він цілий – добре, всіх потрібно виводити з будівлі. Інших якихось думок не було”, – розповідає у свою чергу про перші хвилини після обстрілу директорка служби соцзахисту Людмила Гарнат.
У кабінеті Людмили Гарнат. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Через лічені хвилини після вибуху Людмилі Миколаївні зателефонували з адміністрації, аби переконатись, що в неї всі живі. Потім зв’язок пропав. Однак усі служби спрацювали швидко й злагоджено: “Швидкі приїхали майже миттєво. Хоча я навіть не знаю, скільки часу пройшло. Просто коли ти в такому стані, то не розумієш, як минає час”.
Тетяна Мартинова, голова служби у справах дітей Ізюмської міської ради, згадує страшний день 4 лютого зі сльозами: “Ми сидимо за столами, працюємо. Раптом – вибух, летить скло, рами, каміння, уламки… Думаю, навіть шматки від ракети валялись по кабінету. Був шок, крик. Усі закривавлені, побиті. Люди швидко виходили з будівлі в чому були, залишивши сумки, телефони. Ми йшли аби подалі, вниз по вулиці, всім було дуже холодно. Брудні, одежа зіпсована. Просто жах”.
В адмінбудівлі перебували люди, які прийшли на прийом до соціальних служб. Були й діти.
Пошкодження меблів унаслідок вибуху в ізюмській службі у справах дітей. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Хто постраждав менше і вже отримав допомогу в лікарні – той повертався до служби, аби прибрати в кабінетах, перевірити техніку. Як розповідає пані Тетяна, це відбувалося без жодного примусу. Адже всі розуміють важливість збереження оргтехніки, з якою вони працюють.
“Ми всі були на лікарняному – контузії, порізи, крововтрата… Навіть ті, хто зовні не травмувався, пережили дуже великий стрес. Хтозна, як будуть проявлятися контузії. Ми лише згодом усвідомлювали, що могли загинути просто від побитих шибок”, – розповідає пані Мартинова.
За словами Людмили Гарнат, всю цілу техніку того ж дня знесли докупи. Працівники комунального підприємства “Благоустрій” одразу ж, у день атаки, позакривали вибиті вікна ОСБ-плитами.
Попри пережите, Людмила Миколаївна має спокійний вигляд: “Внутрішній дискомфорт після всього є. Але я стримана. Працювати все одно ж треба. Ми маємо працювати для людей”.
Читайте також наш репортаж із вересня 2022 року:
Гіркота Ізюма. Як вижило та як живе зруйноване місто
Крім інших, у момент обстрілу перебували в будівлі та зазнали багатьох ушкоджень працівники Ізюмського медичного коледжу. І вони теж продовжують роботу.
“Ми були на четвертому поверсі, метрів за 70 від прильоту ракети. Це так несподівано – раптово повилітали вікна, обвалилася стеля… Був шок, кругом кров – у коридорі, на сходах, паніка… В самій будівлі, слава Богу, ніхто не загинув. Але коли вийшли надвір, побачили тіла загиблих. Це було жахливо”, – згадує директор медичного коледжу Віктор Кучеренко.
Віктор Кучеренко. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Коледж міститься якраз у тій частині споруди, що вікнами виходить на напрямок ракетної атаки. Як розповідає Віктор Петрович, шкода виявилася значною і для будинку, і для морального та фізичного стану співробітників. П’ятеро його працівників звернулися по медичну допомогу і перебували на лікарняному.
Ізюмський медичний коледж і далі продовжує навчати молодь. Зі слів директора Кучеренка, попри воєнні обставини, студенти не втрачають можливості практикувати навички за місцем свого перебування.
“Зараз вся Україна працює онлайн, не тільки наш коледж. Спочатку був COVID-19 – ми працювали дистанційно, потім почалась війна – дистанційна робота вже налагоджена. Діти (студенти – “Н”) роз’їхалися по всій Україні, і за кордоном теж є. Всі, хто в Україні, проходять практику у звичайному режимі за місцем перебування. А хто за кордоном – не мають такої змоги, пишуть щоденники онлайн, роблять маніпуляції на медичних симуляторах, манекенах”, – пояснює директор Кучеренко.
Пані Надія з обачністю ставиться до сирен повітряної тривоги, але вони волають так часто, що не завжди помічає їх за роботою в службі соціального захисту.
“Того дня не встигли і злякатись. Тривога була – а секунд за 10-15 уже й вибух. Просто посипалося все”, – розповідає жінка.
Пані Надія зі служби соціального захисту. Фото: Ольга Герман / Новинарня
На щастя, сталося так, що в момент ракетної атаки Надія перебувала не на своєму робочому місці, а в іншій частині кімнати.
“Від вибуху мене захистив простінок між вікнами. Хоча я все одно отримала травму – вся голова була пилом забита, її зашивали після поранення. Чи то стеля впала, чи осколки. Загалом, нам пощастило, що будівля міцна, старого зразка. Бо знаєте, який був вибух! Вижити пощастило всім, окрім тих бідних людей, які були на вулиці в той момент”, – зітхає пані Надія.
За її словами, попри шок від раптового обстрілу, люди в адмінбудівлі діяли швидко і злагоджено:
“Перша думка – це вийти з будинку. Бо, як ми знаємо, можливі повторні вибухи і руйнування. Тому ми всіх-всіх підганяли, намагалися одразу на вихід. Нормально всі вийшли, без паніки. І вже надворі ми одне на одного дивилися, що там треба робити і куди звертатись”.
Центр Ізюма в день обстрілу 4 лютого 2025. Фото: Харківська обласна прокуратура
Залишки російської ракети в Ізюмі в день обстрілу 4 лютого 2025. Фото: Харківська обласна прокуратура
Пошкоджена адмінбудівля в центрі Ізюма в день обстрілу 4 лютого 2025. Фото: Харківська обласна прокуратура
Фото: Ольга Герман / Новинарня
Найперше Надія зателефонувала невістці, бо знала, що та зможе заспокоїти решту рідних. А сама пішла до лікарні і спілкувалася з усіма вже ввечері.
Жінка тримається і розповідає про “приліт” цілком спокійно. Після обстрілу 4 лютого вона 10 днів була на лікарняному, доки зняли шви. На думку Надії, родичі отримали навіть більший стрес, переживаючи за тих, хто опинився поруч з місцем влучання “Іскандера”. Адже не були впевнені, чи вижили потерпілі.
“Усвідомлення серйозності того, що трапилося, прийшло тільки на третій-четвертий день. Але жалості до себе не було. Була тільки ненависть до рашистів. Вона посилилася ще на один ступінь”, – каже жінка.
Вікно в ізюмській службі соціального захисту громадян. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Пані Надія на робочому місці. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Пані Надія була виїздила з Ізюма після трьох місяців окупації. Той жахливий досвід навчив її особливої стійкості та загартував перед труднощами.
Жінка виїхала з окупованого міста в червні 2022-го, коли відчула, що “не може з ними (російськими загарбниками) дихати одним повітрям”. Евакуюватись вийшло не одразу – автобус зупинили на першому ж блокпості, перевіряли три години, повернули назад. Організувати нову поїздку на підконтрольну Україні територію було непросто фінансово. Крім того, бракувало інформації. Аби встановити зв’язок, жінка ходила на гору Крем’янець – хіби що там можна було спіймати сигнал, додзвонитися до сина.
Виїхавши і побачившись із донькою в Києві, надалі пані Надія перебралася до Італії за однією з програм з безкоштовною дорогою і проживанням. Побула там 10 місяців, уже й працювала та трохи опанувала італійську мову. Але після деокупації Ізюма вирішила повертатись додому, і в травні 2023-го вже була в Україні. В Ізюмі влаштувалася у службу соцзахисту, де спочатку працювала на прийомі, а згодом перейшла у відділ кадрів.
Читайте також:
“Весна восени”. Розповідь журналістки, яка вижила в окупованому Ізюмі й дочекалася визволителів
Військових не було ані в адміністративній будівлі із соціальними службами, ані в міськраді.
Будівля міської ради потрапила під удар “Іскандера” невдовзі після того, як була відремонтована українською владою від пошкоджень, отриманих у перший рік великої війни.
На думку пані Надії, причина нового обстрілу – не в локації, а в постійному бажанні ворога атакувати українців повсюди.
Будівля міської ради Ізюма після ракетного удару 4 лютого 2025 року. Фото: Ольга Герман / Новинарня
“У мене позиція така: ми не знаємо, де це знову може трапитись – удома небезпечно, і на вулиці небезпечно, і на роботі теж. Куди можуть, туди вони (росіяни) і б’ють. Це могло бути будь-яке інше місце. Знаю одне – це просто агресор, і все”.
Зі слів Надії, зараз вирішується питання відновлення їхньої адмінбудівлі, де міститься служба соціального захисту та ін. Заявки подали, чекають відповіді.
Але наразі будинок уже частково підремонтували – допомогли волонтери. Вони так само приходили на допомогу одразу після деокупації Ізюма у вересні 2022-го.
Директорка Ізюмської філії Харківського обласного центру зайнятості Юлія Бережна теж пишається самовідданою роботою всіх людей у їхній будівлі, які ліквідували наслідки обстрілу. Хвалить оперативність служб тепломереж і водоканалу.
Директорка центру зайнятості Юлія Бережна біля вибитого вікна в приміщенні, де за пів години до ракетного удару проходив семінар для безробітних. Фото: Ольга Герман / Новинарня
За її словами, також до прибирання долучились учасники “Армії відновлення” – урядової програми, яка надає тимчасову занятість тим, хто перебуває на обліку в центрі. Пані Юлія переконана: українці завжди демонструють єдність перед лихом.
4 лютого, щойно Бережна почула тривогу і почала перевіряти інформаційні канали, як уже прогримів вибух.
“Не було свисту, ніякого звуку. Одразу відчула, як по голові мені щось б’є. Вікно у мене стояло на провітрювання, і завдяки цьому воно залишилось цілим. А двері щосили грюкнули, і в інших кабінетах – чую крики, скло летить..” – згадує Юлія Бережна.
В одному з їхніх кабінетів того ранку, до 11:00, проходив семінар для безробітних. Якби люди затрималися у приміщенні довше, наслідки могли б бути жахливі. “Але Бог уберіг, вони встигли вийти раніше”.
Надалі, через те емоційне навантаження, подібні зустрічі для шукачів роботи в Ізюмі проводять в інших місцях. Чимало установ надають свої локації, аби центр зайнятості міг поінформувати людей про ваучери, навчання, інші види підтримки.
“Тепер, коли сирена – ми в тонусі. Тепер точно діє правило двох стін. І якщо ми проводимо семінари, то там, де нема скла”, – пояснює психологиня з ізюмського центру зайнятості Наталя Ноженко.
Будівля міської ради Ізюма після Директорка центру зайнятості Юлія Бережна та психолог цього центру Наталія Ноженко (праворуч). Фото: Ольга Герман / Новинарня
Сама вона теж працює зі своїми переживаннями, має власного психолога.
Після всього, що сталося, пані Наталя багато спілкувалася з працівниками служб, які постраждали, і каже, що головне – не здаватися в полон страхів:
“Якщо є страх, треба йти йому назустріч. Людина має працювати з собою в цьому напрямку. Найголовніше, що ми тримаємося разом. Людей ми не кидаємо, працюємо. Ми плачемо. Ми сміємося. Ми підтримуємо. Добре слово, добре діло. Когось навчимо, когось до суспільних робіт залучимо, проконсультуємо, вислухаємо. Ми робимо все, щоб людина відчувала себе в соціумі. У нас нема коли сидіти і засмучуватись”.
Читайте також:
Британець зі “Скали”. Чому полеглий під Ізюмом Віктор Яцуник гідний звання Героя України
Через російські обстріли з початку повномасштабного вторгнення Ізюм був зруйнований на 80 відсотків. Дуже сильно постраждав, зокрема, центр міста.
Йдучи вулицями Ізюма, і тепер бачу значні руйнації. Але це не означає, що місто занепало.
Руйнування в Ізюмі. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Руйнування в Ізюмі. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Руйнування в Ізюмі. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Місцеві прагнуть відновлювати житло і повертатися. Але це відбувається не так швидко, як хотілося б.
До війни в Ізюмі проживало близько 50 тисяч людей. На час деокупації було 15 тисяч. Тепер, кажуть, до 25-ти.
У місті працюють державні установи, банк, пошта. Працює громадський транспорт, є міжміське сполучення – автобуси, потяги.
Заступник Ізюмського міського голови з питань комунального господарства Михайло Іщук розповідає, що в місті реалізується чимало проєктів з відновлення,
“але пріоритет один – житлові будинки і тільки житлові будинки”.
За словами посадовця, від часу звільнення Ізюма від окупантів восени 2022 року, щоб допомоги людям із відновленням житла, зроблено і робиться таке:
“Шість будинків в центрі відновлюємо за рахунок держави – ті, що пофарбовані в сизий колір. Ще у 2022 році ми провели капітальний ремонт шести будинків, це з підтримки відділу капітального будівництва обласної державної адміністрації, допомагала обласна військова адміністрація. У цьому році ми закінчили ще шість будинків: три – за допомогою департаменту капітального будівництва, а ще ми замовили й отримали від держави кошти – три інші будинки також зробили”.
За словами Іщука, дуже багато допомагають донори. Наприклад, за рік вставили більше 10 тисяч вікон – як у багатоквартирні житлові будинки, так і в приватному секторі.
Михайло Іщук (праворуч) нагороджує працівників напередодні Дня енергетика, грудень 2024 року. Фото з сайту міськради
Зокрема в приватному секторі волонтерські організації допомагають людям, якщо виникає питання з оформленням чи відшкодуванням через “Дію”, із програмою “єВідновлення”. Приватниками ремонтують хати, вставляють вікна.
Місцева ж влада насамперед опікується дахами багатоквартирних будинків, а потім просить донорів потурбуватися про шибки.
Після того, як дах відремонтований, а зовнішній контур – закритий, жителі Ізюма можуть подаватися на “єВідновлення”. Михайло Олександрович каже, що, за останніми оцінками, наразі більше 100 будинків у місті відновлюються на цій урядові програмі.
Мурали в Ізюмі (гортайте):
Що з опаленням у зруйнованому місті? Воно є. Відновлюється дедалі ширше.
Пан Іщук пояснює: “Ми до війни опалювали 192 будинки. Після деокупації, у сезоні 2022/23, ми дуже мало будинків підключили до теплопостачання. Потім, у 2023/24 році – вже 92 будинки. У минулому році – 119. В цьому році – опалюються вже 126 будинків”.
Водопостачання теж повернули там, де це можливо. Хоча є будівлі, в яких не відновили ані світла, ані газу, ані води.
Окрім житлових будинків, каже Михайло Олександрович, в рамках бюджету відновлюють установи для дітей та молоді. Але через великі руйнації є обмеження:
“Маємо невеликі суми на відновлення. Тому ми за свої кошти і за кошти донорів лагодимо те, що більше збереглося. Є бібліотека. Також тепер у нас є зал для боксу, який ми облаштували в підвалі одного з навчальних закладів – щоб діти могли хоч чимось займатись, бо всі школи і садочки – закриті”.
Прапорець з гербом Ізюма та прапор Євросоюзу, який серед інших інституцій фінансує відновлення міста. Фото: Ольга Герман / Новинарня
Нарікань може бути чимало. Але, стверджує Іщук, місто потроху відновлюється, і “люди бачать, що в Ізюмі щось робиться”.
“Бувають незадоволені, що їм тільки вікна вставили, а вони хочуть зробити утеплення. А ми пояснюємо, що треба як мінімум капітальний ремонт робити, зараз він іде тільки з утепленням, бо цього вимагають ДБН (державні будівельні норми)”.
За словами заступника мера, на майбутній рік підготовлено більше 60 проєктів за допомогою донорів та обласної військової адміністрації. Зокрема планується ремонт декількох житлових кластерів. Але все, знов-таки, залежатиме від наявності коштів у бюджеті.
Міська рада Ізюма після відновлення, літо 2024 року. Фото з сайту міськради
Будівля міської ради Ізюма після ракетного удару 4 лютого 2025 року. Фото: Ольга Герман / Новинарня
На запитання про доцільність відновлення адміністративних споруд, зокрема міської ради Ізюма, яка вже після реновації стала ціллю російської ракети, Михайло Олександрович відповідає: ремонт відбувався за кошти донорів.
Та і як, мовляв, обійтися без відновлення адмінбудівель, якщо інакше в Ізюмі просто не буде де надавати послуги населенню?
“Донори– іноземці– приїздили, вони бачили, що тут відбувається, де ми працюємо. Ви ж бачите, ми всі вкупі, навіть кабінетів не вистачає на всіх. У мене теж нема свого кабінету, щоб вас прийняти”, – бідкається Іщук.
У центрі Ізюма. Фото: Ольга Герман / Новинарня
4 лютого я цілком могла перебувати в центрі Ізюма, біля місця обстрілу, коли туди прилетіла ракета. Однак після дзвінка друга на його прохання поїхала допомогти з перекладом на тренінг із тактичної медицини.
Ворог жорстокий. Ізюму потрібно виборювати своє життя, свою весну.
Кінець зими в Ізюмі. Фото з фейсбуку військовослужбовиці ЗСУ Лесі Ганжі
Читайте також:
В Ізюмі виявили велику братську могилу українських воїнів та близько 500 поховань цивільних. ФОТОРЕПОРТАЖ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
