автор: Марина Александрович
У Женеві наприкінці жовтня відбувалася 34-та міжнародна конференція Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Тому члени родин українських військовополонених і зниклих безвісти вкотре вирушили в адвокаційний тур до Швейцарії, щоб нагадати світові, що Женевські конвенції — не просто списаний папір, а кодекс правил, якого мають дотримуватися всі країни, котрі називають себе цивілізованими.
Міжнародна конференція Червоного Хреста та Червоного Півмісяця — важливий захід, який проводиться раз на чотири роки, туди приїздять 4 тисячі делегатів зі 190 країн. На офіційному сайті заходу сказано, що на конференції “держави-підписанти Женевських конвенцій збираються разом з представниками Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця для обговорення ключових питань гуманітарного характеру і прийняття спільних зобов’язань”.
Питання військовополонених належить до цієї сфери. Міжнародне гуманітарне право (МГП) визначає військовополонених як “жертв збройних конфліктів”, які знаходяться під захистом ІІІ Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Однак у програмі конференції, а також серед сайдівентів на конференції питанню українських військовополонених місця не знайшлося. При тому що сам МКЧХ наводить статистику: станом на серпень 2024 року “залишаються відкритими 31 900 запитів на розшук від сімей по обидва боки російсько-українського збройного конфлікту”.
Відсутність публічного обговорення проблем виконання мандату МКЧХ щодо українських військовополонених у рф викликає у родин військовополонених і зниклих безвісти щонайменше нерозуміння (омину тут слова опису емоційної ями), але не безсилля. Адвокаційний тур до Женеви на час проведення конференції організували Наталія Єпіфанова — голова ГО “Вояцький визвіл”, та Наталя Кравцова — мати вополоненого захисника Маріуполя, бійця бригади НГУ “Азов”. Вони в Женеві побували вже вчетверте за рік.
Серед інших 15 жінок, які представляють родини військовополонених та зниклих безвісти з різних підрозділів, також були ті, хто поїхали вдруге. Жінки самоорганізувалися і витратили на поїздку власні кошти з єдиною метою: донести, що навіть якщо МКЧХ не готовий публічно обговорювати неможливість виконувати свій мандат щодо українських військовополонених на території росії і тимчасово окупованих територіях України, родини не мовчатимуть і постійно вимагатимуть від МКЧХ та інших країн-підписантів Женевських конвенцій змусити країну-агресора виконувати зобов’язання щодо гуманного поводження з військовополоненими.
Проведення акцій у Женеві — це один зі способів діяти. Однак не все так просто. Делегація родин не отримала офіційного дозволу провести пікет під місцем проведення конференції Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, де їх могли б побачити делегати з багатьох країн. Тому довелося імпровізувати. 28 жовтня, перед відкриттям конференції, жінки роздавали флаєри із запрошенням на дозволену акцію наступного дня на площі Націй. Утім за 10 хвилин прибула поліція, яка попросила покинути місце проведення конференції.
Жінки, одягнені в накидки з написами “Inform Countries on Russia’s Crimes” (ICRC — це абревіатура МКЧХ англійською) та “Russia violates the Geneva Conventions”, роздавали флаєри з фактами, як поводяться з полоненими в Україні і в Росії
Сама акція відбулася 29 жовтня на женевській площі Націй. До 17 жінок з України долучилася місцева українська громада, а також небайдужі українці з інших міст Швейцарії та інших країн.
Під час акції родичі зниклих безвісти і полонених виконали перформанс: жінки надягли білі мішки, оббризкані штучною кров’ю, спереду був малюнок шва на тілі після розтину. Під час перформансу жінки впали на землю і деякий час лежали без руху. Це зображало той факт, що навіть підтверджених МКЧХ українських захисників повертають із полону не живими, а закатованими до смерті (160 таких випадків): на їхніх тілах численні сліди катувань, відсутні внутрішні органи, іноді навіть мозок.
На перформансі зачитували вірш Василя Симоненка: “Уже народ — одна суцільна рана, / Уже від крови хижіє земля, / І кожного катюгу і тирана / Уже чекає зсукана петля”
Мати 22-річного сина, зниклого безвісти: 20 місяців невідомості із “вирваним серцем”
Читайте також:
Випадки смерті в полоні стали постійними. Родичі військовополонених із 36-ї бригади закликали звільнити рідних через екстракцію
Під час акції організатори зачитали публічне звернення до МКЧХ з вимогами, що відповідають Женевським конвенціям: зробити все можливе для отримання доступу до місць утримання українських полонених (186 в’язниць на території рф і на окупованих територіях України), скласти повні списки полонених і надавати інформацію про місце утримання і стан здоров’я, забезпечувати гуманне поводження з полоненими, налагодити звʼязок між полоненими та їхніми родинами, сприяти створенню змішаних медичних комісій для переміщення важкохворих і важкопоранених на третю сторону.
Підтримати родини українських військовополонених та зниклих безвісти оборонців прийшли члени урядової делегації України на конференції Червоного Хреста та Червоного Півмісяця: керівник секретаріату Координаційного штабу з питань військовополонених Богдан Охріменко, представник уповноваженого з прав людини в системі органів сектору безпеки та оборони Юрій Ковбаса та інші.
Богдан Охріменко, керівник Секретаріату Координаційного штабу: “КШ не залишає родини полонених і зниклих безвісти наодинці навіть у Женеві”
Під час конференції Координаційний штаб разом із постійним представництвом України при ООН також організували свій тематичний захід для іноземних дипломатів “Українські практики та уроки щодо виконання зобов’язань за Третьою Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими”. Тут надали слово дружині зниклого безвісти українського захисника, яка стала голосом українських родин, що шукають своїх рідних і чекають на їх повернення з полону. Головна теза звернення до іноземних дипломатів полягала в тому, що
якщо МКЧХ не може ефективно виконувати свій мандат, то країни-підписанти Женевських конвенцій також мають тиснути на рф, щоб гарантувати дієвість Міжнародного гуманітарного права.
Представники коордштабу з родичами полонених і зниклих безвісти
Ключовою стала зустріч українських родин із представниками МКЧХ у їхньому центральному офісі. Оскільки МКЧХ діє за принципом конфіденційності, надає дуже мало інформації публічно, такі зустрічі — це можливість почути бодай якусь конкретику від офіційних представників МКЧХ.
З українськими родинами зустрічалися Сильвія Іззо, операційна координаторка з гуманітарних питань російсько-українського збройного конфлікту, та Душан Вуясанін, керівник бюро центрального агентства з розшуку МКЧХ. Вони зазначили, що на цей час є вже 40 тисяч заяв про зниклих безвісти, не вказуючи окремо, скільки заяв подали українські родини. Але оскільки українська влада послідовно дотримується Женевських конвенцій у поводженні з військовополоненими (як-от надає повні списки), то нескладно виснувати, що 40 тисяч зниклих безвісти стосуються здебільшого українських оборонців.
Душан Вуясанін, керівник бюро центрального агентства з розшуку МКЧХ, повідомив, що планує візит до України і зустріч з родинами полонених і зникли безвісти на початку 2025 року.
Делегація українських родин військовополонених і зниклих безвісти біля місця проведення 34-ї Міжнародної конференції Червоного Хреста та Червоного Півмісяця
Традиційно від родин прозвучало запитання про доступ до місць утримання українських військовополонених. За звітом коордштабу, на території рф і тимчасово окупованих територіях виявили 186 місць утримання. У російській місії МКЧХ працює 130 осіб, очевидно, що такої кількості працівників недостатньо, щоб ефективно виконувати свою роботу.
Представники Червоного Хреста відповіли, що коли росія надає доступ до місць утримання, то працівники МКЧХ діють дуже ефективно.
Вони навели нещодавній приклад: росія надала доступ до колоній на два дні (яких саме — не можуть сказати), і звістки отримали 120 українських родин. Якби така інформація регулярно потрапляла в медіа, це було б дуже цінно для українських родин — знати, що є хоч якісь результати роботи МКЧХ. А відсутність публічності лише наштовхує на висновки про бездіяльність Червоного Хреста.
Питання, які кроки робить МКЧХ, щоб домогтися регулярного доступу до місць утримання українських військовополонених, традиційно залишилося без відповіді з міркувань конфіденційності.
Саме МКЧХ має мандат, закріплений у Женевських конвенціях, який надає Комітету право доступу до місць утримання полонених, щоб гарантувати гуманне поводження з ними. Інші дотичні міжнародні структури (насправді їх не так і багато: Робоча група ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень, Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні) можуть лише збирати інформацію з українських родин, робити доповіді з негуманного поводження рф з полоненими на основі опитаних оборонців, повернених із полону, і заявляти, що це “скоординована державна політика Росії”. Однак визнаного міжнародною спільнотою права допуску до місць утримання полонених вони не мають. Це і робить мандат Міжнародного комітету Червоного Хреста унікальним, а вимоги до МКЧХ виконувати його ефективно — справедливими.
Читайте також:
Рідні полонених влаштували акцію протесту під офісом МКЧХ у Києві, кричали “Ганьба”. ВІДЕО
В останній день у Женеві делегація українських жінок зробила ще одну спробу достукатися до делегатів конференції ЧХ і ЧП: знову без дозволу на акцію прийшли під будівлю з плакатами “Росія катує і вбиває українських військовополонених”, “Змусьте росію дозволити МКЧХ виконувати свій мандат”, “Ми — голос українських полонених і зниклих безвісти”.
Делегати конференції нас бачили, робили фото, деякі підтримували жестами. Згодом до нас підійшов представник охорони конференції. Ми вже подумали, що зараз він попросить припинити несанкціоновану акцію. Але він сказав: “Я хочу вам подякувати за те, що ви тут висловлюєте свою позицію в мирний спосіб, це публічний простір, Швейцарія — демократична країна, я вчора був на вашій акції на площі Націй, ви все робите правильно. Ми не викликали поліцію. Але вас побачив російський посол”.
Делегація українських родин військовополонених і зниклих безвісти біля будівлі МКЧХ в Женеві
До прибуття поліції нам вдалося поманіфестувати пів години. Залишали місце конференції ми з відчуттям, що такі малі кроки — спілкуватися з громадянами інших країн; стояти з плакатами там, де побачать і сфотографують, а потім розкажуть іншим; влаштовувати мирні акції зі справедливими вимогами до МКЧХ тощо — допомагають рухати світ в напрямку гуманності, щоб зниклі безвісти україці знайшлися, і полонені повернулися додому.
Читайте також:
Що ми можемо зробити, щоб врятувати своїх рідних із російського полону, крім як кричати про них на весь світ?
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
