автор: Катерина Прищепа
з Донецької області
фото авторки
Попри наближення лінії фронту та імовірну окупацію, на початок листопада 2024 року в Кураховому залишається близько восьми сотень мешканців. Вони живуть без електроенергії, централізованого опалення, зв’язку, проточної води, доступу до ліків і медобслуговування та під постійними ворожими обстрілами. Частина з них вочевидь очікує на прихід росіян. Решта говорить про те, що не має грошей, щоб евакуюватися й облаштуватись на новому місці.
Кожен день тут супроводжується новинами про російське просування до чергових сіл Курахівської громади та спроби ворожих штурмових груп пробитись до найсхіднішої околиці міста, селища Роя.
Побувавши на місці, усвідомлюєш: якими б не були очікування, мешканців, які вирішили залишитись у Кураховому, імовірної російської окупації дочекаються не всі. За життям у місті спостерігаємо майже тиждень – до 7 листопада.
Місто Курахове на мапі DeepState станом на 11 листопада 2024
До Курахового заїжджаю 2 листопада вже після настання сутінок бусом поліційної евакуаційної групи “Білий янгол”. Поліцейські Василь Піпа та Євген Афендіков щойно вивезли з міста й пересадили для подальшої евакуації до буса волонтерів групу містян і забирають мене з собою на зворотній дорозі.
Одразу за стелою на в’їзді до Курахового помічаємо два військові авто, що стоять на узбіччі. “Знову насипали”, – коментує ситуацію Афендіков. Піпа вискакує з машини і йде оглядати дорогу. У світлі фар бачимо розкладені на асфальті “міні-їжаки” – маленькі, висотою 5-7 сантиметрів металеві колючки, зварені із загострених шматків металу. Наїхавши на них, будь-який транспорт, окрім гусеничного, гарантовано пошкоджує колеса.
Такі колючки хтось регулярно розкладає на в’їзді до Курахового. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Від середини жовтня, коли колючки з’явилися на дорозі вперше, поліцейські втратили так шість коліс.
Піпа й Афендіков переконані, що колючки на в’їзді до міста розкладає хтось із місцевих жителів. Вони регулярно з’являються вздовж дороги на в’їзді в Курахове в одному й тому самому місці, коли сутеніє, і розкладені занадто акуратно, щоб бути розкиданими з дрона.
За більш сприятливих умов поліцейські взялися б вистежувати диверсантів, котрі розкидають залізяччя. Але тепер, коли більшість правоохоронців вивели за межі громади, всі сили тих, хто залишився, зосереджені на евакуації цивільних. Тому Піпа обмежується сигналом про небезпеку військовій автівці, що зупиняється за нами, та відкидає колючки на узбіччя. Пізніше цієї ночі Василь повернеться сюди, щоб позбирати небезпечні залізяки, присвічуючи собі червоним ліхтарем.
Василь Піпа. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Читайте також:
Янголи, що вивозять: як поліцейські допомагають людям біля лінії розмежування в Авдіївці
У Кураховому зупиняюся в поліційному відділку – порівняно безпечній локації, що має придатний для ночівлі підвал. Останні кілька тижнів поліцейські, які несуть чергування у місті, провели тут увесь час часу поза виїздами.
Відділок, як і решта адміністративних будинків в Кураховому, давно став ціллю російських атак. Іще у вересні над ним на висоті до двохсот метрів кружляв великий розвідувальний дрон. На початку жовтня дах будівлю поліції пошкодив російський FPV, а наприкінці місяця російський КАБ не долетів до відділку лише кілька десятків метрів. Унаслідок вибуху в будинку не лишилося цілих вікон, тож за нічних температур підвал став єдиним місцем, де ще можна перебувати у відносному затишку, на додачу до укриття від обстрілів.
Артем Щусь (ліворуч) і Василь Піпа. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
У неділю до відділку навідується шеф курахівської поліції Артем Щусь. Офіцер говорить, що в нього та його підлеглих вже давно є всі формальні підстави залишити територію міста, але вони залишатимуться в Кураховому так довго, як це буде фізично можливо, щоб продовжити евакуацію цивільних. Зокрема, поліція досі має інформацію про дітей, яких на території міста переховують від евакуації родичі.
“Остаточне рішення про свій виїзд із міста прийматимемо після консультацій з військовими. Поки залишаємось на місці”, – говорить Щусь.
При цьому поліцейські вже понад місяць евакуюють із відділку майно та чергують в місті на ротаційній основі.
Відділок поліції. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Врешті, через наближення ворога та загрозу нових обстрілів, вранці 7 листопада поліцейські залишили приміщення відділку, вивізши звідти решту майна. Рішення можна приписати силам провидіння. Вже наступного дня, 8 листопада, будівлю знищив приліт бомби.
Уже кілька тижнів поспіль росіяни обстрілюють Курахове по кілька годин щодня, комбінуючи різні види зброї – керовані авіабомби, реактивні системи залпового вогню, артилерійські снаряди та ударні FPV-дрони. Раз по раз на вулиці можна почути звук пропелерів – летять безпілотники. На вуличках приватного сектора місцеві мешканці говорять, що БПЛА сновигають тут “як горобці” і їх ніхто вже не рахує. Цивільні пішоходи, на відміну від військових, в присутності керованих дронів почуваються відносно безпечно, тому сильно від них не ховаються.
У понеділок, 4 листопада, день у Кураховому вкотре починається з ворожого обстрілу. Щойно він трохи вщух, поліцейські Щусь із Піпою сідають в евакуаційне авто та їдуть на огляд міста. В одну з багатоповерхівок в центрі сталося пряме влучання, після чого почалась пожежа.
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Пожежа в Кураховому, листопад 2024. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Біля будинку бачимо кількох людей, які намагаються рятувати своє майно, викидаючи його з балкона. З’ясовуємо, що понад рік тому вони переїхали до Курахового з Красногорівки, яка східніше. Від пропозиції нової евакуації та іншої допомоги вони відмовляються. Кажуть, що пошукають у Кураховому інше житло.
Читайте також:
Той, що пройшов під вогнем. Як начальник патрульної поліції Віктор Левченко витягнув гуманітарну евакуацію Луганщини
На початок листопада в місті працює одна крамниця. Іще на початку жовтня через атаку FPV на бус із продуктами до Курахового перестали їздити більшість постачальників. Місцеві магазинчики зачинялися один за одним або через брак товару, або через руйнування від обстрілів. Від середини жовтня продукти до єдиного діючого магазину допомагає доставляти курахівська поліція. Через небезпеку FPV-атак вантажний бус ковбасної мережі, якій належить точка, доїжджає лише до сусідньої громади.
Уранці 6 листопада їдемо з поліцією до домовленої точки на “прийом товару”. Із буса торгівельної мережі до поліційного авто перевантажують ковбаси, молочні продукти, воду в пляшках та бензин для генератора, що живить магазин. Наступного ранку, перед закінченням комендантської години, поліція розвантажує товар у крамниці. Вже за пів години після цього під дверима утворюється черга з містян, які прийшли поповнити запаси харчів.
Усе це відбувається у хмарах диму, що розносяться над містом протягом тривалого часу. Після чергового прильоту горить підїзд у житловій багатоповерхівці. Гасити його нікому і нічим.
Читайте також:
(Не)виїзні. Чому люди залишаються жити в Бахмуті під бомбами
Від кінця вересня в Кураховому поступово зникло електропостачання. Спочатку обстрілами пошкодило лінії електропередач в окремих кварталах, потім вийшли з ладу трансформатори. Після знеструмлення міста припинилося також холодне водопостачання, а гарячої води тут не було ще від початку повномасшстабного вторгнення.
Курахове, листопад 2024. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
У жовтні міська влада перестала розвозити питну воду, яку раніше розставляли у величезних бочках в усіх адміністративних будинках. Машину з цистерною теж уразив один з обстрілів.
Зв’язок у Кураховому погіршувався в кілька етапів від початку вересня, коли артобстрілами була пошкоджена ретрансляційна вежа на території міста. Зараз зловити мережу можна на кілька хвилин у найнесподіваніших точках, але зв’язок зникає так само швидко, як і з’явився, від найменшого повіву вітру.
Уже в середині жовтня єдиним надійним засобом зв’язку в місті був супутниковий інтернет через “старлінки”. Один із таких терміналів, доступний для цивільних, розміщувався в підвальному приміщенні, куди переїхала міська адміністрація. Тут же можна зарядити мобільні телефони та записатись на евакуацію. Будинок фактично став неофіційним “пунктом незламності”.
Бійці курахівського ДФТГ. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Наглядають за пунктом стрільці з курахівської ДФТГ. Від самого створення в березні 2022 року, це добровольче формування територіальної громади займалося охороною важливих об’єктів, доставляло поранених до курахівської лікарні та розвозило питну воду до віддалених сіл, які жили без електропостачання з тієї самої весни 2022-го. Із просуванням росіян та посиленням обстрілів міста поступово скорочувався список об’єктів під охороною ДФТГ, а доправлення води до віддалених сіл ставало неможливим. Тепер бійці ДФТГ часом евакуйовують поранених із території міста до найближчого військового стабпункту, а також охороняють приміщення, де ще працює цивільна адміністрація.
Як і поліцейські, стрільці ДФТГ зараз чергують у місті на ротаційній основі, виїжджаючи на відпочинок кожні десять днів. Кажуть, що лишатимуться в Кураховому, допоки тут буде поліція, оскільки працюють у зв’язці з ними.
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
У понеділок, 4 листопада, зустрічаю в приміщенні адміністрації Івана Івановича. Він – як потім з’ясовую, громадянин Росії – прийшов записатись на евакуацію. Кілька місяців тому Іван Іванович поховав у Кураховому дружину-українку; його діти живуть і працюють в Росії, але внуки і правнуки зараз в Україні. До них літній чоловік і збирається.
За кілька днів, коли Івана Івановича вивозитиме з міста під захистом РЕБ поліційний броньований автомобіль, він, одразу, як з’явиться мобільний зв’язок, почне дзвонити родичам в Дніпропетровську область і питати, в кого з них удома є гаряча вода. Його план одразу після прибуття – прийняти довгу гарячу ванну.
Перед виїздом із Курахового, коли член евакуаційної групи Василь Піпа вантажить речі Івана Івановича в автомобіль, той намагається переконати знайому, щоб і вона виїжджала з міста. Жінка віднікується: її пенсії не вистачить на оренду найдешевшої квартири, а жити в притулках для біженців вона не хоче.
Але таких поглядів тримаються не всі місцеві. Буває, рішення виїжджати приймають ледь не цілими кварталами.
Коли увечері 5 листопада приїжджаємо з поліцією на вуличку в приватному секторі, щоб забрати одну жінку, про евакуацію якої попросила її донька, несподівано забираємо одразу 13 людей, чотирьох котів і собаку. Побачивши поліційний бус, люди почали виходити із дворів і питати, чи є ще вільні місця в транспорті. Вони вже тривалий час чекали із зібраними речами на можливість виїхати. Але через постійні обстріли не наважувались іти кудись далі, ніж власна вулиця. А через проблеми зі зв’язком не знали, де можна просити про допомогу з виїздом.
Евакуація з Курахового. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
“Ми самі з Мар’їнки. Тут будинок теж знімали. Ми не за Росію, але в нас грошей зовсім нема. Куди нам їхати? Ми до останнього терпіли, але тепер уже вирішили, що буде те й буде”, – каже жінка років сорока, яка прибігла до буса з кінця вулички.
Почувши, що в неї є кілька хвилин, жінка біжить кликати чоловіка та виносити речі з хати.
Одна з евакуйованих жінок перед виїздом довго ловить по двору кошеня. Малий Саймон, пояснює вона, був подарунком для її онуки від військових. Дівчинка чекає на нього в евакуації.
Відео:
За пів години десятеро людей із речами й тваринами набиваються в броньований поліційний бус. Іще троє їдуть слідом двома автівками. Одне з цих авто тягнеться на буксирі: його мотор пошкодив FPV-дрон, але власники сподіваються, що машину можна буде полагодити в безпечному місці.
За межами Курахівської громади, куди людей вивозить член евакуаційної команди Василь Піпа, частину евакуйованих забирають родичі, а по решту екстрено приїжджає із Запоріжжя капелан Ігор Піліпушка із міжконфесійного об’єднання “Капеланський патруль”. Для нього це вже друга поїздка в Курахове за день. Він забирає пасажирів до Запоріжжя близько десятої вечора.
Василь Піпа та Ігор Піліпушка (ліворуч) і Микола Устінцев з “Капеланського патруля”. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Частину цивільних до Курахового із віддалених сіл громади довозять військові, часто висмикуючи їх в останній момент із зони боїв. Про таких поліції повідомляють здебільшого вночі, коли є можливість відносно безпечніше виїхати автомобілем у бік Курахового чи до сіл на межі громади.
Курахівці, які відмовляються виїжджати з міста, чіпляються за будь-яке житло. Коли їхні квартири через обстріли стають не придатними до життя, люди просто переходять в пусті помешкання у сусідніх будинках або переїжджають у підвали під ними. Серед них пані Олена.
Після того, як її дім у приватному секторі був зруйнований, жінка деякий час жила в підсобному приміщенні продуктового магазину, де працювала продавцем. Коли будинок із магазином постраждав від російського КАБу, пані Олена перебралася в підвал сусідньої багатоповерхівки. Евакуйовуватись, каже жінка, їй нікуди. Кілька місяців тому із Курахового виїхали її донька з онуком, але на нове місце донька її не запрошує, а грошей орендувати житло самостійно в Олени нема.
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Родичі деяких упертюхів не полишають надії умовити їх виїхати. І телефонують до поліції з проханням вивезти близьких.
Приїхавши за однією такою адресою, говоримо з україномовним чоловіком, що стоїть перед повністю зруйнованою російським обстрілом хатою. Він хоче в Росію до доньки, а Україні, каже, “вже нажився”.
На запитання, чому він ризикує життям, а не поїде до доньки через Польщу й Білорусь, пояснення таке: нема грошей на дорогу.
Поліцейські ж коментують, що чоловік, скоріше за все, знає про часті випадки, коли українців із Донецької області розвертають на російському кордоні. “Росіяни хочуть, щоб ці люди лишалися тут”, — вважає Василь Піпа.
Ті мешканці, які вирішили залишитися в Кураховому, проводять значну частину часу в підвалах багатоповерхівок, сподіваючись врятуватися від обстрілів. Але це не завжди спрацьовує. Наразі відомо принаймні про два випадки, коли місцеві жителі загинули внаслідок обстрілів у підвалах під руїнами будинків. А одного вбитого російським снарядом сусіди поховали на газоні під вікнами його будинку.
У періоди затишшя між обстрілами деякі курахівці все ще намагаються захистити своє житло та навіть навести лад біля під’їздів. Посеред дня розмовляю з пенсіонеркою, що відкидає від під’їзду уламки скла й віконних рам, котрі повипадали від дії вибухової хвилі. Знайомлюся також із жителями будинку на вулиці Соборній – вони вп’яте зашивають вибиті вікна фанерою. Близько години до нашої розмови, 7 листопада, за кількасот метрів від дому вдарив імовірно КАБ. Було зруйновано адміністративну будівлю, пошкоджено два сусідні багатоквартирні будинки. В одному з них почалась пожежа, яка тривала до кінця дня.
Пожежі після свіжих “прильотів” у Кураховому гасити нікому. Листопад 2024 року. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Після того, як у вересні російська арта поцілила в місцеву станцію ДСНС, пожежників та рятувальників у Кураховому немає. Крім того, вікна тоді повилітали у будинках в радіусі кількасот метрів.
Тут же, неподалік від Соборної, спілкуюся із працівником Курахівської ТЕС, який за тиждень починає роботу на іншому підприємстві компанії ДТЕК – ТЕС у Ладижині Вінницької області. Він повернувся до Курахового, щоб умовити виїхати своїх батьків. Останні 20 кілометрів до міста йому довелося йти пішки. Жоден цивільний транспорт сюди вже не ходить. Беручи до уваги всі сценарії, про всяк випадок привіз батькам “чемоданчик ліків”. Остання аптека в місті не працює від початку вересня, як і лікарня.
Читайте також:
Перший для “трьохсотих”. Історії від Сокола, який командує евакуаційною групою 93 омбр на Бахмутському напрямку
Попри нестерпні умови життя, в місті досі залишаються діти. Лише за тиждень, від 4-го по 10 листопада, поліція змогла знайти та евакуювати з Курахового в супроводі батьків п’ять дітлахів, яких ховали від евакуації. Найчастіше про дітей поліція та адміністрація міста дізнаються від родичів, котрі турбуються про їхню долю.
Евакуація дітей із Курахового. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Виходячи із підвалів, діти, які прожили там по кілька тижнів, поводяться несподівано серйозно. Із двома такими малими говорю, коли вони під наглядом поліції і ДФТГ очікують на виїзд у приміщенні міської адміністрації. Пропоную солодкий батончик 11-річній дівчинці, яку кілька годин тому поліція виявила в підвалі однієї з багатоповерхівок. Вона бере його зі словами, що від подарунків не можна відмовлятися. Мама й бабуся дівчинки розповідають, що тепер поїдуть до Одеси, куди збираються інші їхні родичі з Курахового. Дівчинка тримає іграшкове каченя і кілька разів перепитує, чи правда, що в Одесі буде гаряча вода, чи там дійсно є електрика й інтернет та чи правда, що там працюють гуртки. Та чи можна буде в Одесі ходити у звичайну школу замість школи онлайн.
Батьки, які ховаються з дітьми від евакуації, найчастіше очікують на прихід росіян.
Діти страждають, поки їхні батьки очікують на російську владу.
“Коли ми приїхали забирати двох дітей із підвалу однієї з багатоповерхівок, вони підбігли до нас, обіймали і кричали, як добре, що ми нарешті приїхали їх врятувати”, – згадує поліцейський.
Більшість мешканців, які ще залишаються в місті, намагаються уникати потрапляння в об’єктиви камер. Дехто проявляє агресію. Таку групу зустрічаю біля будинку, пошкодженого прильотом до сусідньої адміністративної будівлі.
“Я мирний житель і забороняю себе фотографувати”, – кричить чоловік років сорока. “Де ви були, коли тут стріляли? Приходите завжди після”, – гукає його супутниця.
Після чергового обстрілу виходжу з укриття, щоб оцінити його наслідки, і за кілька хвилин розумію, що вискочила нагору зарано: над головою чую характерне шелестіння ракети РСЗВ, яка, на щастя, націлена за кількасот метрів від мене. Вирішую все ж поглянути на свіжу пожежу в багатоповерхівці неподалік. Наближаючись, помічаю, що поки над містом гуркотять вибухи, а крайній під’їзд палає, на лавці у дворі з протилежного боку будинку сидять і розмовляють дві жінки. Побачивши мене з камерою в руках, вони різко підводяться й заходять всередину, зачиняючи за собою двері на замок.
Курахове, листопад 2024. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Курахове, листопад 2024. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Одного разу до мене на вулиці підходить жінка років шістдесяти. Вона вдягнена не по погоді, звертається українською, потім пропонує прочитати свої вірші. Далі декламує російською про те, що “Зеленский не слышит наш крик, Потрошенко не слышит наш крик, и даже Путин не слышит наш крик”. Жінку звати Людмила. Вона вже на пенсії і виїжджати з міста не хоче. Каже, в Кураховому поховані їх батьки, а більше вона нікого не має. Людмила чекає знайому, яка має невдовзі повертатися з церкви.
Людмила сама підійшла продекламувати вірш про те, що їх не чують ні Зеленський, ні Путін. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Над Кураховим височіє храм державної ікони Божої Матері (так званої Української православної церкви Московського патріархату). Ікона, на якій Богородиця тримає царські регалії, за легендою, явилася у видінні підмосковній селянці 1917 року в день відречення від престолу царя Миколи Другого і символізує те, що після відречення царя опіку над Росією перебрала Богородиця. Цю церкву почали будувати в 2004 року, і її “державницька” назва є однозначною спробою РФ “позначити територію”. Хоча квартал, де розташована церква, потерпав від регулярних обстрілів ще з літа цього року. Храм та будівлі навколо нього були неодноразово пошкоджені.
Почувши від Людмили, що в церкві досі відбуваються служби, вирішую туди навідатись.
На церковному подвір’ї мене з колегою зауважує молодий священник – отець Іван, син настоятеля Петра Карпенка. Він пояснює, що, попри обстріли Курахового, служби в церкві відбуваються щодня. Хоча приходить на них дуже небагато людей, переважно літні жінки. Служать у нижньому храмі, в підвальному приміщенні.
Священник запрошує оглянути церкву всередині. У верхньому храмі показує затулені фанерою вікна та вітражі, вибиті внаслідок численних обстрілів, та проріхи на стінах, звідки повідпадали шматки тиньку з розписами.
Храм державної ікони Божої Матері в Кураховому. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
У нижньому храмі отець Іван показує приміщення бібліотеки, їдальні і недільної школи, куди свого часу регулярно ходило до 40 дітей.
“Як там справи у світі, – запитує священник МП, – чи американці вже проголосували?”
Отримавши відповідь, що в США обрали президентом Дональда Трампа, отець Іван несподівано пожвавлюється: “Трамп же обіцяв, що закінчить війну за три дні. Це від якого дня? Від виборів чи від інаугурації?”. Відповідаю, що радше від інавгурації в січні, тому доведеться ще почекати. Отець Іван сумнішає: “Хочеться вже, щоб війна закінчилась. Хочеться миру”.
На прощання отримую від священника іконку святої Катерини. А на виході з храму помічаю за її парканом свіжий стовп диму від нового прильоту. Його в підвальному нижньому храмі і не почули.
У четвер, 7 листопада, поліція отримує повідомлення про жінку з інсультом, що ховається із сім’єю від обстрілів в підвалі будинку неподалік адміністрації. На місці виявляється, що жінка пережила інсульт уже три дні тому, а сім’я не знала, куди можна було звернутись по допомогу. Адже лікарня в Кураховому не працює від початку вересня.
До моменту, коли з Курахового евакуювали військові стабпункти, допомогу цивільним надавали військові медики. Після їхнього виїзду єдиний шанс на медичну допомогу для цивільних – потрапити на військовий стаб поза межами громади. Найчастіше поранених та хворих туди доставляють курахівські поліціянти, часом – добровольці ДФТГ, а у виняткових випадках – навіть голова військово-цивільної адміністрації Роман Падун.
Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Пан Анатолій, чоловік хворої, жінки вказує на чотири великі сумки в кутку підвалу. “Оце все, що лишилося від нашої квартири”, – говорить.
Із цими сумками подружжя виїде з Курахового в евакуаційному бусі по обіді того ж дня, перечекавши черговий масований обстріл. У місті на лінії фронту залишиться їхній син, працівник комунального господарства. Він із колегами по можливості прибирають після обстрілів завали на вулицях та допомагають зашивати фанерою вибиті вікна.
Уламки снарядів у Кураховому. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
Я залишаю Курахівську громаду разом з евакуйованими 7 листопада. Дорога звідси ще раз нагадує про важку ситуацію в місті. На дорогах навколо Курахового – небачена раніше кількість трупів домашніх тварин, яку не можна пояснити лише інтенсивністю руху в цих місцях. Чому так? Виїжджаючи з Курахового та околиць, люди часто покидають собак і котів, і ті розбрідаються в пошуках їжі, стаючи жертвами швидких авто на дорозі.
Окрім трупів тварин, типове видовище на Курахівському напрямку – підбиті авто на узбіччях. Ще від середини вересня траса в бік Запоріжжя, яка сполучає Курахове з рештою неокупованих територій, потрапила в зону враження російських FPV. Ворог атакує тут як військові, так і цивільні машини.
Масове використання FPV-дронів ускладнило і військову логістику, і евакуацію цивільних та доставку до міста продуктів. Протягом жовтня евакуаційний бус поліції ледве врятувався від трьох FPV-атак. Василь Піпа дякує за порятунок встановленому на бусі апарату радіоелектронної боротьби, обрати який свого часу допомогли зв’язківці із батальйону К2.
РЕБ не підводить і 7 листопада. Евакуаційний бус доїжджає до точки зустрічі з волонтерами. В селі поза межами Курахівської громади евакуйованих зустрічає бус церкви “Люди дорожче золота”, з якою співпрацює курахівська поліція.
Перед тим, як вирушити до Дніпра, водії евакуаційного буса радяться з поліцією, якою дорогою краще їхати. Ті радять шлях “широкою дугою”, оминаючи Покровськ. Адже траса з Курахового – не єдина під загрозою в районі.
Ізоляція Курахового поглиблюється, а вороже кільце навколо міста стискається.
Курахове, листопад 2024. Фото: Катерина Прищепа / Новинарня
P.S. 11 листопада вибух суттєво пошкодив дамбу на Курахівському водосховищі, що спричинило підтоплення траси, яка веде від Курахового на Запоріжжя. Коментуючи ситуацію телефоном, Василь Піпа каже, що, попри підтоплення дороги, вона залишається проїзною для автотранспорту, і поліція цього дня евакуює з Курахового чергову групу цивільних.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
