автор: Олена Максименко
фото надані героїнею матеріалу
Навички тактичної медицини – альфа й омега військової підготовки. Хоч би якими видами новітніх озброєнь чи технологій володів воїн, це нічого не вартуватиме, якщо він не зможе правильно і швидко накласти турнікет, надати першу домедичну допомогу собі чи побратимові.
Тонкощам порятунку життя навчають інструктори з такмеду. Однак, на відміну від інструкторів з інших дисциплін, їхній внесок у підготовку воїнів оцінюється державою значно менше. Додаткову винагороду – в народі “інструкторські” 15-30 тисяч доплати – медики-інструктори не отримують. Відповідно, живуть на мінімальне грошове забезпечення, а часто ще й навчальні матеріали змушені купувати власним коштом.
“Новинарня” поспілкувалася з Лізою – бойовою медичкою та інструкторкою з такмеду одного з підрозділів Збройних сил України – про її досвід у війську та шлях до викладання. На рахунку Лізи – сотні підготовлених бійців, що мають шанси виграти у смерті життя своє чи побратима.
Також ми звернулися до Командування Медичних сил ЗСУ з питанням про оплату роботи інструкторів із тактичної медицини.
Випускниця філфаку Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (французька та англійська, мова, література і переклад), до лютого 2022-го Ліза жила й працювала в Києві. Працювала в СММ косметичної компанії, перекладала Гілберта Честертона для видавництва, багато спілкувалася з ветеранами.
“Ще я працювала пресофіцером у муніципальній охороні Києва, а там усі – ветерани [АТО/ООС]. І я бачила, що з ним відбувається, коли маска спадає оцієї напускної мужності. Це на мене вплинуло”, – згадує Єлизавета.
З початком повномасштабного вторгнення дівчина, попри вмовляння батьків, відмовилася виїжджати за кордон. Волонтерила, збирала кошти, купувала і розвозила спорядження для військових.
“Один раз, коли ми завозили хлопцям берці, недалеко від вокзалу стався прильот, мене контузило. Я на ліве вухо майже глуха. Нерв пошкодило, хоча не зразу я це зрозуміла”, – розповідає Ліза.
Дівчині вдалося знайти приміщення в Києві для групи бійців, які потребували місця для організації роботи і перепочинку після виїздів. Один із тих вояків згодом став її чоловіком.
Він тривалий час відмовлявся брати подругу у свій підрозділ. Однак зрештою здався і сказав, що візьме, тільки якщо Ліза пройде курс із тактичної медицини. Зрештою вона пройшла вишкіл у добровольчому медичному батальйоні “Госпітальєри”, а поїхала на схід у складі іншого добробату.
Читайте також:
Порятунок з “Австрійкою”. “Новинарня” взяла участь у першій ротації унікального евакоавтобуса “Госпітальєрів”
“Я поїхала з хлопцями на схід як бойовий і місцевий медик, – розповідає Ліза. – Ми мали працювати як підкріплення аеророзвідки. Але щоразу, коли ми десь заїжджали, намагалися домовитися, нас запитували: “а де ваша беерка (бойове розпорядження – “Н”)?” А яка беерка у добробату?.. І ми тоді зрозуміли, що треба оформлюватися офіційно”.
Мобілізувалися в полк усі разом – Ліза хотіла лишатися з хлопцями, з якими здружилася. Це виявилося непросто: дівчині не хотіли давати відношення, командир зволікав зі співбесідою, відправив здавати фізо, хоча від інших цього не вимагалося.
“…Я таки переконала командира, що не народжувати до них прийшла, а працювати. Дали мені відношення, сказали, що я стану на посаду старшого бойового медика роти. Треба було прийти “учебку”. Це був просто капець. Я була єдиною дівчиною на взвод, на 40 людей. У мене на місяць забрали телефон… Було багато фізнавантажень – зранку пробіжка у швидкому темпі з гумовим аналогом автомата, із кричалками, “бьорпі” кожні 10 метрів, присідання, відтискання в костюмі загальновійськового захисту… Не дозволяли носити свою броню носити – треба було носити той 16-кілограмовий “Корсар”. Я в ньому “поламала” спину і “доламала” коліна. Словом, ми там блювали, втрачали свідомість, але я це витримала”, – розповідає Ліза.
Дівчина нарікає, що про міни новобранцям розповідали лише в теорії (на щастя, саперну підготовку вона встигла пройти ще в добробаті). Сумнівною була і якість підготовки з такмеду.
“В “учебці” мало б бути набагато більше такмеду. Стрільби точно набагато більше. Набагато більше мінно-саперної, мінно-вибухової справи. Я би іще додала навчання з різними видами зброї, не тільки один “калашмат”. Фортифікаційні споруди – вирити бліндажик… Ми один раз щось у лісі лопатами поколупали, і все…”, – розповідає військова.
Після завершення навчання Ліза тимчасово заступила на посаду оператора БПЛА. Чому так – бо посада старшого бойового медика роти потребує сержантського звання, а це вимагало проходження ще однієї “учебки”. Тож так вийшло, що на виїзди з меддопомоги вона почала їздити як операторка дронів.
“Але весь час я брала з собою на виїзди медичний рюкзак, – пояснює Ліза. – Я ж постійно залишалася в темі, пройшла інструкторський курс у підрозділі “Такмед Північ” Влада Чумаченка. Дуже класне навчання! Це, мабуть, найкраще, що є в Україні на даний час”.
У центрі тактичної медицини “Тактична медицина Північ” Ліза пройшла також курс пролонгованого догляду.
“Це вже вищий рівень. В тих випадках, коли ти надовго лишаєшся з обмеженими ресурсами і купую поранених. До цього відносяться жорсткі теми – і аналізи, як сечу збирати, як поводитися з термінальними пацієнтами… Сценарна вправа у нас тривала годин вісім. Ми робили імпровізований стабпункт. Все по-серйозному, максимально реалістично, з виїздом”, – згадує дівчина.
Читайте також:
Ті, що кажуть смерті “не сьогодні”. Репортаж зі “стабіка” на Бахмутському напрямку
Виїзди того часу запам’яталися. Приміром, момент, коли Лізина група заблукала, повертаючись із Донеччини. Разом із Лізою в авто було троє, один із хлопців наразі рахується зниклим безвісти. Мап і планшета з собою не було.
“…І ми їдемо, їдемо. Біля поля стоять кілька машин, які далі не рухаються. Чому? Ну, скоріше за все, поле заміноване. І ми чекаємо, хто перший проїде. Ми так втрьох тоді переглянулися, закурили… Я прямо пам’ятаю майже кожну секунду тієї дороги. Це було так… цікаво…”
Літати з дроном Лізі тоді не давали. Натомість ставили завдання вибігати з бліндажа у поле, забирати “мавік”, повертатися з ним у бліндаж, міняти батареї і виносити назад. А поле прострілюється.
“…І я один раз вибігаю, забираю “мавік”, а мене – “ту-дух!” – знесло ударною хвилею. Я впала. Пил стоїть. Я мало що розумію, повзу до бліндажа… Як потім з’ясувалася, це бу пі***рський танчик” був…
Іншим разом теж була смішна історія: я присіла справити маленьку потребу і побачила розтяжку. Слава Богу, вчасно побачила…”
Як медику Лізі в той період доводилося більше мати справу не з бойовими травмами, а з розладами здоров’я.
Згодом Ліза з чоловіком перевелися до іншого підрозділу. Там у її фахових знаннях і навичках були зацікавлені, тож взяли інструктором із тактичної медицини, присвоїли звання молодшого сержанта. А нещодавно вона отримала і військово-облікову спеціальність бойового медика.
Читайте також:
“З мого відділення жива я одна. Наше життя – ресурс на війні, воно належить ЗСУ”.
Історія бойового медика Лізи “Чайки”
Із листопада 2023 року Ліза навчає базовій тактичній медицині за курсом ASM (all service members). Їх троє, всі сертифіковані інструктори, всі бойові медики.
“Я викладаю на базовому курсі для всіх військовослужбовців. Всі з різним досвідом, ми викладаємо чітко по протоколу. До нас приходять також і хлопці, які довгенько вже воюють”, – хвалиться Ліза.
За її словами, для курсу зібрали дуже хорошу матеріальну базу – є наприклад, чотири дорогі тренажери для тампонування; стенди з сертифікованими турнікетами, зі складом аптечки; великий плазмовий телевізор, на якому демонструються презентації.
“Заняття у нас з 8:45 до десь 18:30. Працюємо [для кожної групи] тільки один день, тому що це базовий рівень. Зосереджуємося передусім на stop the bleed (зупинка кровотечі) – це найважливіше. Багато разів накладаємо турнікети (а ми тренуємо тільки турнікетами CAT). Відпрацьовуємо тампонування. Розбираємо способи переміщення. Плюс ми додатково даємо перев’язки для вузлових зон, хоча це вже вважається CLS (Combat Life Saver). Тобто ми дуже серйозно підходимо до викладання”, – пояснює Ліза.
Заняття не обходяться без військового гумору. Так, приміром, в одній групі пустили чутку, що на занятті будуть відпрацьовувати перевірку фрактальної, тобто внутрішньої кровотечі. Спосіб, у який перевіряють наявність таких кровотеч у пораненого, простий і специфічний: рукавичка, лубрикант і палець у задній прохід. Потім медик дивиться, чи немає на рукавичці крові. Тож курсанти були дещо напружені в передчутті заняття, а Ліза не могла зрозуміти, в чому справа.
Дівчина запевняє: інструктори-медики працюють так само, а іноді й більше, ніж інструктори з інших напрямків військової справи.
“Але чомусь доплат ми ніяких не отримуємо, – зітхає інструкторка з такмеду. – А підтримувати такий рівень викладання з зарплатою в 20 тисяч гривень дуже важко. Матеріали зараз забезпечую я, якось збираю гроші. Телевізор чоловік допоміг купити. Він мені подарував мої перші тренажери для тампунування, один коштував 21 тис грн. Словом, задоволення це недешеве”.
Позиція Командування Медсил ЗСУ
На запит “Новинарні” щодо доплати інструкторам з такмеду командувач Медичних сил Збройних сил України генерал-майор медичної служби Андрій Казмірчук відповів лаконічно: “Санітарні інструктори не належать до інструкторсько-викладацького складу, тому на них не поширюються особливості виплати додаткової винагороди, передбачені розділом XXXV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженеим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (зі змінами), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197”. ВІД РЕДАКЦІЇ. Слід зазначити, що запит стосувався саме інструкторів із тактичної медицини, а не санінструкторів. Тобто у Збройних силах України вочевидь існує нестиковка між визначенням старої посади санінструктора та новою функцією інструктора з тактичної медицини. |
Ліза каже, що після двох років активної участі у війні здоров’я її постійно підводить. “А про кукуху я взагалі мовчу…”
Дівчина зізнається, що не уявляє своє життя “як тривалий процес” після війни.
“…Звичайно, є розчарування. Але якби я знала наперед, яким буде мій шлях у війську, я не змінила б свого рішення піти в ЗСУ. Тут совість не мучить”, – каже інструкторка.
Читайте також:
На підсиленні ЗСУ – без визнання держави. З якими проблемами стикаються медики-добровольці ПДМШ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
