автор: Людмила Кліщук
фото надані героєм матеріалу, пресслужби ОСУВ “Таврія” та з відкритих джерел
“Так, є випадки, коли ворог на Покровському напрямку захоплює наші інженерно-фортифікаційні споруди. Цього можна було б уникнути“, – каже молодший лейтенант Андрій N. з позивним “Імер”, командир інженерно-технічної роти в одній із бойових бригад Збройних сил України, що вже тривалий час виконує завдання на Донеччині.
Сам він із Вінниці, юрист за освітою. Служив за мобілізацією в часи АТО, а з початком широкомасштабного вторгнення вдруге став до лав ЗСУ й самотужки освоїв ази інженерної справи у війську. Фактично – “self made командир”, що будує укриття і траншеї для своєї бригади.
Позивний Андрія походить від абревіатури ІМР – “інженерна машина розгородження”.
34-річний ротний із трепетом говорить про техніку, з якою працює, з повагою – про людей, які служать у його підрозділі, з надією – про фахівців будівельних професій, яких дуже чекають в армії.
Андрій всіляко закликає цивільних кранівників, бульдозеристів, екскаваторників та водіїв не боятися мобілізації. “Якщо ці люди зі своїми навичками не підсилять інженерно-технічні підрозділи – ворог пройде. Просто пройде всі рубежі”, – говорить офіцер.
“Новинарня” запитала Імера про інженерне облаштування позицій, будівництво бліндажів, траншей, укріплень у нинішній війні та конкретно на Покровському/Авдіївському напрямку; техніку і людей; його шлях у військо, мотивацію й виснаження.
Важливо: командир роти має рацпропозиції для Міністерства оборони, як поліпшити роботу інженерно-технічних підрозділів у бригадах ЗСУ.
– Пане Андрію, знаю, що в липні цього року ви отримали поранення. За яких обставин? Як почуваєтеся?
– Мій підрозділ отримав завдання: зробити логістичний прохід у важкодоступному місці в Красногорівці для нашої бригади. Але силами особового складу, а не техніки.
Андрій “Імер”, командир інженерно-технічної роти
Під час проведення інженерної розвідки ворог завдав вогневого ураження. Того дня я вивів із лінії вогню пораненого, знайшов групі укриття. Але при виведенні пораненого ворог дуже щільно обстрілював із міномета, були скиди з дронів, розриви важкого озброєння за лічені метри.
На третю ніч я знову повів групу. Але росіяни підходили все ближче і накривали з усього – КАБи, ствольна артилерія, скиди – все це падало на наші голови. І в якийсь момент від нас дуже близько прилетів мінометний снаряд. Я на собі відчув його подих буквально. Мене відкинуло вибуховою хвилею, але залишився живим. Отримав контузію. Прокапався, пролікувався, зараз маю трохи проблеми з тиском. Але живий, і це – головне.
– Про вас кажуть – “забудував фортифікаціями весь передок у смузі оборони своєї бригади”. Це справді багато?
– Забудували люди, колеги, побратими. Це все спільна робота. Від мене – забезпечення будівництва і надійна підтримка: визначення, де саме і що буде будуватися, допомога в облаштуванні, підвіз матеріалу, забезпечення логістикою тощо.
Ми облаштували також надійні непрохідні ділянки для ворожої техніки: протитанкові рови, “зуби дракона”, малопомітні перешкоди тощо.
Важливо пам’ятати, що лінія оборони бригади не замикається на одній людині, а на комплексі робіт усього особового складу.
Андрій “Імер”, командир інженерно-технічної роти, у протитанковому рову. Покровський напрямок, весна 2024
– Чи є випадки, коли противник уже захопив рубежі з інженерно-фортифікаційними спорудами (ІФС), які ви збудували на Авдіївському напрямку? Чому таке відбувається? Як тоді ворог використовує наші ІФС?
– Так, є випадки, коли ворог захоплював наші інженерно-фортифікаційні споруди. У тому числі – деякі рубежі, які були ослаблені, виснажені ворожими штурмами із застосуванням КАБів, ФАБів, іншого важкого, дуже руйнівного, озброєння. Це така зброя, проти якої, в принципі, облаштувати надійну ІФС неможливо.
Так, поодинокі випадки є. Як цього уникнути? Потрібно протидіяти ворогу за рахунок озброєння: осучаснювати РЕБи, посилювати інші засоби протидії.
– Розкажіть про себе – звідки ви, де навчалися, ким були до війни?
– Я навчався у двох вищих навчальних закладах, отримав спеціальність “правознавство”, юрист за фахом. До початку повномасштабного вторгнення працював начальником юридичного відділу в одній із територіальних громад у Вінницькій області.
Першу освіту здобував у Вінницькому фінансово-економічному університеті. З цього ж університету починалася моя громадська діяльність. При університеті діяла “Юридична клініка” – студенти вишу та інші вінниччани могли прийти і проконсультуватися в галузі права. Спершу я був просто консультантом, а на третьому курсі став керівником “Юридичної клініки”.
– Ви вперше мобілізувалися ще за часів АТО?
– Так, наприкінці 2014-го – на початку 2015 року. Доти війну бачив лише у фільмах. Пішов до війська як солдат. Рідні були проти, але з мого боку вагань не було. Я переконаний, що кожен має виконати свій громадянський обов’язок.
Андрій під час АТО, 2014 рік
– Яким було ваше 24 лютого 2022 року і друга мобілізація?
– Ворог опинився на нашій землі, почав знищувати села, міста, інфраструктуру, вбивати людей. Зупинити окупантів – це було й залишається мотивацією і для мене, і для побратимів з мого підрозділу.
Я пройшов ВЛК і буквально за кілька днів уже був у війську. Мав тоді звання сержанта.
За короткий проміжок служби – через те, що я вже мав вищу освіту, вмію правильно організувати роботу та виконати завдання – за поданням командирів мені було присвоєне офіцерське звання.
Відео дня на YouTube-каналі “Новинарні“:
➡️ Підписуйтеся на канали “Новинарні”
в Телеграмі та в YouTube, а також у ТікТок та Instagram.
– Ви юрист, але самотужки вивчилися на військового інженера. Як і чому обрали саме цей напрям? Як узагалі відбувається така самоосвіта і зміна фаху у війську?
– Юристи у війську теж потрібні, але не настільки багато. Колег тут зустрічав не раз (усміхається). Але у війську я роблю те, що мені теж ближче і важливіше: фортифікації, техніка, інженерна складова. Все, що стосується будівництва. Так, довелося навчатися та донавчатися.
Чому інженерія і фортифікації? Бо мені це близьке, і я можу виконати це якісно. Якщо завдання виконується якісно – це доказ того, що людина перебуває на своєму місці.
Інженерна справа – нелегка, але я таки вирішив нею зайнятися. І я вважаю, що я на своєму місці.
Звісно, відчувається різниця з тим, що я раніше робив: коли працював за робочим столом у кріслі, а зараз – в окопах. Трішки більше цінуєш своє минуле життя (усміхається).
Андрій “Імер”
– Із якими складнощами ви стикаєтеся на своїй посаді як командир інженерно-технічної роти. Що для вас найважче?
– Будь-яка військова справа важка, якщо вона робиться “на ногах”. Ми копаємо, носимо, будуємо, возимо, підіймаємо, робимо укріплення для наших військ. Все це робиться за допомогою техніки, хоча іноді доводиться працювати і вручну. Стараємося виконати вчасно все. Але щоразу, коли важко, розуміємо, що в нас є побратими й товариші, які допоможуть вирішити поставлену задачу.
У цій спеціальності, на інженерному напрямку, я вважаю, найскладнішим є таке: не показати своєму особовому складу, що інколи в тебе є страх за виконання поставленого завдання. Ось це дуже непросто.
Крім того, будь-який командир стикається з браком часу: його завжди мало. Бракує часу відремонтувати поламану техніку, збудувати об’єкт, який має бути основним і на близькій відстані до ворога. Завжди не вистачає часу на сон. На все.
Зараз це найбільша складність в моєму житті – брак часу. Все інше – посильне, бо ми на своїй землі.
Також складною в моїй сфері є робота з підрядниками, які будують фортифікаційні споруди та укріпрайони в глибокому тилу.
Андрій “Імер”
Важко, коли обмаль техніки, а її вкрай потрібно більше і вже сьогодні для виконання завдання. Відтак є ризик не виконати поставлене завдання через несправність техніки. Тому має бути резервна техніка, яка сприяла б інженерному і фортифікаційному облаштуванню позицій у зоні відповідальності кожної з бригад.
– Скільки резервної техніки потребуєте?
– У бригади, вважаю, мають бути 10-20 екскаваторів з екіпажами та системами РЕБ залучені як резерв. Це був би ефективний спосіб посилення оборони. Оборонна лінія будувалася б за дні, а не протягом місяців чи років. Наші війська зайняли б якісно обладнані позиції, і ми не відсунулися б ні на метр із нашої землі.
Читайте також:
Як інженери ЗСУ робили проходи в мінних полях на Курщині: 49 ішбр показала свою роботу. ВІДЕО
– Ви згадали проблеми в роботі тилових підрядників. Що маєте на увазі?
– Цивільні підрядники в тилу використовують якісні матеріали, бетон тощо. Але зроблені ними укріплення не пристосовані до умов нинішньої війни. За основу там береться досвід бойових дій зразка 2015-2016 років, коли, наприклад, ще не застосовувалися дрони-камікадзе.
Ті укріплення не враховують реалії нинішньої війни. Вони будуються за простими проєктами колишньої війни. І через це такий укріпрайон не виконає, на жаль, свою функцію. І я не можу з цим нічого зробити.
– Яка роль інженерних підрозділів у механізованих і мотопіхотних бригадах?
– Ми – помічники. Це найперше. Ми забезпечуємо будівництво фортифікаційних споруд та укріплень у смузі оборони бригади, де можлива робота нашої техніки. Мета – зменшення ймовірного прориву ворога та зменшення ураження особовому складу бригади. Бо будуємо також укриття для наших – облаштовуємо бліндажі, траншеї тощо.
Тут основа – техніка. Коли є техніка, наш підрозділ виконує поставлені завдання на 1000 відсотків. Коли її немає або вона вийшла з ладу, інженерний підрозділ фактично припиняє своє існування. Бо люди цього підрозділу стають безсилі.
Андрій “Імер” на фото, що ілюструє репортаж французького видання Le Monde з Покровського напрямку
Особовий склад має бути підготовлений якісно, і наявна техніка має виконувати свої функції на всі 100. Так відбувається в мене в підрозділі – кожен військовий добре володіє технікою і якісно виконує завдання.
Але техніка може вийти з ладу. Навіть якщо елементарно пробите колесо, треба відволікатися від основної роботи, треба їхати на тилову територію, ремонтувати машину на приватних фірмах. Відповідно, витрачаються кошти для цих дрібних ремонтів.
– Маєте пропозиції, як виправити цю ситуацію?
– Вважаю, що бригади мають укладати договори на невідкладний ремонт техніки ЗСУ з цивільними підрядниками – виконавцями робіт по шиномонтажах, ремонтах на СТО та ін. Це послуги із заміни коліс військових вантажівок, ремонту військових екскаваторів, кранів тощо. Я запропонував би це як ідею Міністерству оборони.
– Якою технікою ви взагалі оперуєте? Що назвете з найцікавішого?
– Це робота техніки, яка виконує завдання з механізованого копання (екскаватори), підіймання вантажів (автокрани), перевезення будівельних матеріалів (самоскиди). Чимало інженерної техніки: шляхопрокладачі, машини розгородження, важка техніка на гусеничному ходу.
У нашому випадку техніка – це запорука якісного будівництва, із нею ми добиваємося потрібного результату.
Звичайно, техніки постійно не вистачає, її потрібно змінювати, і це моя основна проблема в роботі.
Ресурс техніки вичерпується. Її відновлення є доволі кропітким і специфічним процесом через брак запчастин, бо, наприклад, ЗіЛи і КамАЗи – це розробка Росії.
Нам дуже потрібна сучасна техніка, екскаватори. Щоб були мінімум JCB та оперативно виконували завдання. Автонавантажувачі теж мають бути не виробництва Росії чи її союзників.
Дуже хочеться якісної техніки.
Читайте також:
“Як фортеця вона була не зовсім налаштована”:
у 59 омпбр прокоментували вихід з Новогродівки на Покровському напрямку
– На якій відстані від “нуля” реально будувати добротні бригадні ІФС?
– Найбезпечніша відстань, де можна працювати – близько 9 кілометрів. Тобто будувати краще від 9 кілометрів і далі. Це відстань, де можна працювати військовою технікою, використовувати маніпулятори.
– Яке значення ударних FPV-дронів ворога та наших засобів радіоелектронної боротьби при цьому?
– Так, FPV-дрони – одна зі складових, яка може бути використана ворогом [проти будівельників ІФС]. Їх можуть задіювати до 8 кілометрів. Ця відстань, можливо, поступово збільшується. Так ударні дрони – це небезпека для нашої техніки і для наших людей.
Будівництво траншей на Покровському напрямку, 2024 рік
Найбільш ризиковані місця ми оминаємо. Але використання засобів РЕБ, вважаю, має бути осучаснене.
Щоразу ми стикаємося із ситуацією, що ворог теж не спить, використовує сучасні технології і в якості нападу, і в якості контакту.
– Які основні “заповіді інженера” ви можете виокремити під час широкомасштабної війни?
– Кожній людині в підрозділі, кожному бійцю потрібно думати, що він робить. Коли робиш – думай.
Основне – потрібно робити правильно. Ніколи не боятися вчитися. Триматися своєї думки.
Зараз у нас [в підрозділі] половина людей – не кадрові військовослужбовці, а мобілізовані, як і я. Хочу сказати, що є фахівці, які перевершили кадрових військових у рази. Бо вони мають знання і досвід не у військовій справі, а в цивільній. І саме це дуже стає в нагоді в інженерії. В тому числі в зоні бойових дій.
– Ваша бригада вже не перший рік на Авдіїівському/Покровському напрямку? Як вам ведеться так довго без заміни?
– По ротації мав би змінюватися особовий склад, який виснажений. А в нас, скажу відверто, виснажені всі. Ми мали би вже бути на відновленні в тиловій частині – побачити сім’ї, рідних, близьких… Побачити, зрештою, ту стабільність, яка є в країні в тилу. Так, у ЗСУ зараз теж є стабільність – але вона заснована на війні. А нам потрібно відчути якісь переваги і цивільного життя.
Андрій “Імер” із побратимами
Головне питання, яке хвилює зараз: чому немає ротацій? Адже кожному потрібен перепочинок. Наприклад, автомобільний двигун має ресурс, і коли він вичерпується, машина виходить з ладу. Так і людський організм фізично і психічно може випрацюватися (а він вже, повірте, випрацювався). Тоді його потрібно замінити.
Так, ротація зможе морально і психологічно відновити певні людські ресурси. І нам дійсно потрібна демобілізація: щоб люди, які зараз перебувають у війську, повернулися додому. А люди, які на мирній території чекають, що ми за них все зробимо, навпаки, сказали: “Знаєте, хлопці, давайте ви відпочинете, а ми за вас попрацюємо”.
А відпочити хочеться: від війни, від насиченого графіку сім днів на тиждень 365 днів на рік. Хочеться затишного куточку, в якому ти можеш сховатися від усіх, сказати: “Я сьогодні вихідний” – і вимкнути телефон…
Читайте також:
Активіст і військовий Гнезділов заявив, що йде в СЗЧ на знак протесту проти невизначених термінів служби
– Як для вас змінилася ситуація після втрати Авдіїівки?
– Після Авдіївки фронт був ослаблений. Ворог, скориставшись моментом, “бліцкригом” пішов у лоб, щоб виконати свої завдання. Ми це відчуємо.
Та я б виділяв не лише Авдіївку. Кожен інженер, будуючи фортифікацію на будь-якій ділянці, має робити свій об’єкт міцним. Інакше він проламається.
Траншеї ЗСУ на Донеччині
– Яке поповнення вам наразі треба в підрозділ – посади, робота, кваліфікація?
– Моїй роті потрібні різні фахівці. Інженерний напрямок – це роботяги. Найперше – кранівники, екскаваторники. Це люди, які працювали на техніці в цивільному житті і планують працювати на техніці в армії. У мене є і колісна, і гусенична техніка, яка виконує більш вузькі завдання військового характеру.
Мені не вистачає будівельників, які працювали з деревом, лісом. Мені не вистачає фахово підготовлених практиків: екскаваторників, кранівників, маніпуляторників тощо.
Але, крім практики, важливо мати власну голову на плечах. Мені важливо, щоб людина могла реалізувати на практиці “картинку” з голови.
Розумієте, можна і ведмедя навчити кататися на велосипеді. Але людський страх переборюють лише навички, вміння і бажання працювати.
Зараз у нового поповнення мало мотивації, час адаптації – великий, але при цьому час виконання завдання скорочується. Тому потрібен не лише фахівець, який знає, як викопати капонір чи бліндаж, а й має, відверто кажучи, сталеві яйця. Щоб міг сміливо підійти до виконання завдання і при цьому не втратити голову.
Також мені дуже потрібні водії на сучасну техніку – тягачі, вантажні авто, маніпулятори на базі тягачів. Фактично – водії фур, вони можуть виконувати логістичні завдання під час облаштування фортифікацій, підвозити матеріали. Так, краще один раз завезти багато матеріалу, ніж їздити по десять разів та наражати людей на небезпеку.
– Чи покращилася в останні місяці ситуація з мобілізацією й рекрутингом до вашого підрозділу?
– Люди помалу, але приходять. Це одиниці. Але приходять.
Це й обмежено придатні, вже травмовані фізично, які мають великі проблеми зі здоров’ям. Вони обмежені при виконанні будь-яких завдань. Не можуть носити, копати, бити, стукати, будувати…
Мій підрозділ – це підрозділ забезпечення. Ми забезпечуємо лінію оборони фортифікаційними спорудами, від яких далі залежатиме вся лінія оборони, її стійкість. Тому тут потрібні сильні і здорові люди.
– Що скажете цивільним кранівникам, водіям, бульдозеристам, екскаваторникам – чому вони мають іти в армію?
– Якщо ви здатні пересилити себе та прийти в Збройні сили України, допомогти нам, військовим, у покращенні ситуації з кадрами, – ми вас навчимо. Є люди, які готові це зробити.
Знаю одне: цивільні кранівники, водії, бульдозеристи, екскаваторники мають допомогти народу України, Збройним силам захистити нашу територію.
Вони не стоятимуть на передньому краї зі зброєю в руках, стримуючи ворога. Але вони виконують свої важливі завдання.
Дефіцит таких фахівців зараз значний. Якщо ці люди зі своїми навичками не поповнять армію – ворог пройде. Просто пройде всі рубежі.
– Чи маєте ви нагороди, відзнаки?
– Нагород не маю, і, в принципі, не рвуся за ними. Знаю одне: робота командира оцінюється ставленням до неї підлеглого особового складу. Якщо підлеглі ставляться до командира з шаною і повагою, якщо вони впевнені в тому, що завтра будуть живі та здорові, а техніка буде готова виконати завдання – для мене це вже буде нагорода і найвище визнання.
Андрій “Імер”
Я не прагну державних чи міністерських нагород. Вони для мене лише метал. А от коли є синергія між командиром і підлеглими – мені так морально легше.
– Що для вас буде перемогою у цій війні? Чи завершенням війни?
– Для мене особисто завершення війни і стане перемогою.
– Що зробите найперше після демобілізації, що зараз відкладаєте?
– Започаткую власну справу, на якій розуміюсь. Між іншим, це буде пов’язано з роботою техніки та інженерними спорудами.
Читайте також:
Комбат “Вовків Да Вінчі” Філімонов: “Так будувати фортифікації, як у нас, – це злочин. Через них хлопці гинуть…”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
