Як батальйон “Вовки Да Вінчі” воює на Покровському напрямку та як 15 бригада НГУ “Кара-Даг” вкрала ворожий Т-72 – дивіться у відео:
автор: Анна Калюжна
з Донецької області
фото і відео авторки
Окремий батальйон “Вовки Да Вінчі”, який нині входить до 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, обороняє Українськ. Це невеличке місто на Донеччині, розташоване між Покровськом та Кураховим. Сюди батальйон терміново передислоковували з Красногорівки, де “Вовки” стійко тримали оборону протягом двох з половиною місяців.
На новому напрямку підрозділу вдається брати в полон доволі багато росіян. Кореспондентка “Новинарні” бачила, як одного з них привезли з поля бою командири, і навіть “познайомилася” з Вітею з Челябінська. А ще – застала момент відбиття двох штурмів росіян.
Про все це – в нашому репортажі.
– Вони ведуть вогонь! Як прийняв? – лунає з рації одного з командних пунктів на Покровському напрямку.
Це на командування “Вовків Да Вінчі” виходять по рації піхотинці з “нуля”. Вони сидять у хаті. Шестеро ворожих штурмовиків прийшли в сусідню, фактично в тил.
Спочатку всі припустили, що це може бути хтось з суміжників. Але ті кинули в наших бійців гранату і почали “зачищати місцевість”.
– Це не наші, вони під цей заглядають і стріляють по будинку! По будинку стріляють. Вони стріляють, йдуть, як на зачистку. Давайте, є*аште піда**сів, бл*ь”, – знервовано кричить у рацію пілотам ударних дронів командир батальйону “Вовки Да Вінчі” Сергій Філімонов на позивний “Філя”.
Командир батальйону “Вовки Да Вінчі” Сергій Філімонов “Філя”
На ворога одразу налітають наші FPV. Бій триває до самого вечора, а почався ще в обід.
Буквально за годину до цього піхотинці на іншій позиції відбивали ще одну атаку.
Про те, що вона буде, сигналізують дими, які кинули росіяни, щоб прикрити власних штурмовиків. Під покровом цього диму прямісінько серед білого дня двоє військових РФ у повний зріст рвонули до наших позицій. Комбат та його заступник “Афер” керують боєм:
“У нас штурм позиції! Вище, вище дорогою! Вище трохи хай підніме ствол!”
“Де пі**ри? Лежать! Вбили!” — емоційно коментує закінчення, напротивагу, дуже короткого бою Філя.
А зранку цього ж дня росіяни штурмували одну з позицій батальйону навпаки, дуже масово – їх було 30. І їм вдалося поранити наших військових – один, на жаль, загинув.
Та один військовослужбовець залишився на позиції після цього і вів бій далі.
І один боєць, з підтримкою нашої артилерії й ударних дронів, втримав позицію – росіяни відкотились назад.
“Тут зараз на цьому напрямку штурмова група в 10-15 осіб – це звична справа. Вони орієнтуються на те, що частину ми вб’ємо, а частина зайде до нас. Поки що нам вдається їх зупиняти, але ми так само несемо втрати. Важкі втрати”, – розповідає комбат Філімонов.
За добу спостерігаю до 10 отаких різних накатів ворога. Тут – на Покровському напрямку – бої дещо відрізняються від того, що я бачила раніше. Росіяни штурмують здебільшого по-видному. Вночі штурмів практично нема.
Це може бути пов’язано з тим, що нині лінія боєзіткнення – це густі і майже неторкані артилерією посадки. Побачити піхоту в цій “зеленці” дуже складно. Ввечері теплові сигнатури видно значно краще.
Є величезна проблема з тим, що, крім природного ландшафту, росіяни навчилися використовувати наші фортифікації, розповідає комбат. Вони просуваються по довжелезних танкових ровах, які нещодавно викопали на напрямку. Далі – пряма мова Сергія Філімонова без коментарів:
“Мені є багато що сказати про фортифікаційні споруди. Вони є, але вони побудовані некваліфіковано. Я вважаю, що за це має хтось нести відповідальність.
Танковий рів – він наритий. І бліндаж наритий. Але ті місця, де він наритий, та продовжуваність, невибухові загородження – які там мають бути, щоб ворог нас не обходив – ну… це реально злочин. Це впливає на обороностійкість, а фактично ці фортифікації, які тут є, роблять нам гірше. Бо ворог нас обходить по цих фортифікаціях. У нас недостатньо людей, щоб зайняти ту лінію, яку вибудувано.
Можливо, той, хто це робив, ще Першу світову вивчав. Це брєд – посеред поля викопати одну траншею, один танковий рів, щоб пі**ри з одного міста могли застрибнути і йти по ньому до іншого міста. Ворогу достатньо туди просто штовхати своїх зеків, контрактників. Просто щоб натовпами бігли, бігли. Хтось добіжить – і буде сидіти без води і їжі: назад він уже не побіжить, бо його застрелять…
Я скажу за 59-ту бригаду. Тут комбриг готував другу лінію [оборони] – все було грамотно. І 80-ка (80-та окрема десантно-штурмова бригада, – “Н”) хорошу другу лінію побудувала. На рівні бригад це працює.
А хто за це відповідальний, я не знаю.
Є ті моменти, які ми точно терпіти не будемо. Я знаю хлопців, які загинули через ці фортифікації – і я про це мовчати не буду…”
Є ще одна кричуща проблема, про яку Філя не просто не збирається мовчати, а думає над тим, щоб закрити рекрутинговий центр “Вовків Да Вінчі”, якщо вона не вирішиться. Ідеться про те, що попри обіцянки влади забезпечити нормальне функціонування системи рекрутингу, вона й досі працює “вибірково”.
“Я знаю людей, яких зараз силою забирають в інші підрозділи, – не приховує обурення комбат Філімонов. – Я про це кричу на найвищому рівні: що люди конкретно мобілізувалися, бо хотіли саме до нас. Але їх не повертають!
Є випадки, коли людей “крадуть” (з навчальних центрів – “Н”). І не кожну людину можливо потім забрати.
Тому в мене є думки про закриття рекрутцентру.
Якщо я зараз не вирішу питання щодо деяких бійців – буду закривати. Бо це безвідповідально – казати людям, що вони можуть прийти до нас у бригаду чи в батальйон, а їх потім кидають в інші штурмові бригади…
Якщо у Збройних силах не потрібні вмотивовані люди, то ми не будемо цим займатися. Людей обманювати точно не будемо”.
Читайте також:
Як стати “Вовком” і чому візьмуть не всіх: у столиці відкрився рекрутинговий центр батальйону “Вовки Да Вінчі”
“Вовки” виходять на полювання
Ввечері мого першого дня на командному пункті Філя одягає екіпірування і їде заводити на позиції нову групу піхотинців.
Інструктує їх, щоб маскувалися й не виходили на відкриту місцевість. І прямо каже, що якщо цього не робитимуть, то будуть трагічні наслідки.
У тил повертається за декілька діб. Командири завозять на стабілізаційний пункт тяжкопоранених бійців, а також привозять одного з солдатів ворожої армії, якого вдалося взяти в полон.
“Аня, познайомся, це – Вітя. Він з Челябінська приїхав до нас”, – каже мені Філя замість привітання.
Росіянин штурмував наші позиції разом з іще десятьма військовослужбовцями РФ. Чотирьох наші ліквідували, а Вітя вирішив, що здатися – це таки краще, ніж загинути. Скинув з себе спорядження і кинув на землю автомат.
Наші оператори дронів скинули йому інструкцію, як діяти, і вивели його в полон.
Полонений Вітя з Челябінська
Разом із челябінцем Віктором цього разу вдалося взяти в полон ще одного росіянина. І навіть евакуювати його пізніше, ніж Вітю, в безпечне місце. До цього ж днями була ситуація, коли росіяни розстріляли з артилерії сімох своїх військових, які здалися в полон.
Так стається часто, каже Сергій Філімонов.
Загалом командири підрозділу кажуть, що їм вдалося локалізувати просування ворога.
“Нас перекинули, бо вже були втрачені Новогродівка, Михайлівка, Мемрик. Хлопців – які стояли деякі по 20 днів беззмінно в Красногорівці на позиціях – перекинули сюди, на оборону Українська. Ми міцно стали. Ми зупинили ворога, знищили основні сили. Він включив резерв. Якщо ти зараз подивишся кількість штурмів, це в десятки разів менше, [ніж раніше]. Бо ворог зазнав втрат”, – каже Філя.
Коли я працювала з “Вовками” на КСП, то кілька разів чула, як батальйон просив артилерійську підмогу суміжних бригад. Командир “Вовків Да Вінчі” пояснює, що нині у підрозділу не вистачає своїх засобів ураження.
– Якщо б нам дали пушки 155-го калібру – було б класно. 105-го калібру – було б класно…
– Так у вас же раніше були?!
– Були. У мене були і трофейні танки, які я брав особисто, і великої трофейної зброї багато було, якої не стало.
– Це пов’язано з тим, що ви розділилися з іншою частиною “Вовків Да Вінчі”?
– Так. Це пов’язано з минулим комбригом, який просто вкрав частину нашої зброї. Наприклад, той “Солнцепьок”, який ми затрофеїли, і Залужний обміняв нам на “Гради”, комбриг вирішив нам не віддавати, бо в нас нема РСЗО.
Танки, які я брав разом із [Дмитром Коцюбайлом] “Да Вінчі” під Білогорівкою, під Куп’янськом – частину їх віддали в якісь університети, частину танків взяла 67 омбр кудись собі. А частину – люди, які намагалися розвалити батальйон. Гармати – так само. Зараз мені пообіцяли дати, чекаю. Вже довго чекаю, буду чекати ще”.
Сергій Філімонов
– Особливо не заглиблюючись у цей конфлікт, я вже все ж не можу не спитати – чому так сталося?
– Все просто. Юрій “Капуста” (Капустяк), на якого було покладено далі зберегти батальйон “Вовки Да Вінчі” – бо на той час не було інших можливостей об’єднати групу – сказав, що списується з армії, що йде і батальйон має розвалюватись.
Частина людей – розвідрота – сказали, що будуть переходити кудись або створювати щось своє. Почалися розмови, що нам “дадуть” командира – а там хотіли поставити людину, яка має мінімальне відношення до батальйону.
Ми сіли поговорили. Вирішили розійтися цивільно, все нормально – відпустити частину людей, того самого Капустяка, щоб він звільнився.
Капуста звільнився, батальйон перейшов – 1-ша рота, 2-га рота, РВП, ІСВ, медслужба, ВМЗ, ВТЗ. Ті люди, які там, у 1-му окремому штурмовому батальйоні, де ми були раніше, – їх, може, відсотків 5 із тих, що з нами воювали. І то, 95% із них я з Да Вінчі набирав у батальйон.
Там про батальйон “Вовки Да Вінчі” взагалі немає нічого. Вони не мають права називатися ім’ям нашого командира, чіпати не мають ніякого права – але вони це роблять, щоб закривати збори якісь, колядувати і робити нам неприємно.
Читайте також:
Молодша сестра полеглого Героя України Дмитра Коцюбайла доєдналась до лав батальйону “Вовки Да Вінчі”
– Про історію з комбригом 59-ки. Був доволі великий скандал. “Пташка” порушила це питання, і Стерненко про ситуацію з начальником розвідки говорив (якого командир бригади нібито відправив на бойове завдання, і той загинув). Як у вас? Я розумію, що ти не знаєш про всі ситуації…
– Та знаю я про всі ситуації, я був знайомий з начрозвідки і знайомий із ситуацією, яка там відбувалась.
Що я можу сказати за комбрига. Спочатку більшість завдань, які [від нього] були, – я вважав їх неправильними. Але ми все виконували. Ми показали комбригу, що ми готові хочемо і будемо воювати.
І буквально через два тижні після того, як ми зайшли (в Красногорівку – “Н”) в мене не було жодних проблем із командиром бригади. Він нас чує, ми чуємо його. Він допомагає у всьому, а ми намагаємось допомагати бригаді.
Ще раз повторю, бригада на Покровському напрямку, де в неї були дуже важкі штурми, стоїть, тримається і не посунулась. Це так само і заслуга комбрига, щоб там хто не говорив.
Читайте також:
“Ідемо правильним курсом, наступного року звільнимо Крим”. Прогнози Героя України Дмитра Коцюбайла “Да Вінчі”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
