автор: Юлія Тукаленко
психологиня фонду “Голоси дітей”
Впродовж останнього року я працюю з українськими дітьми, які повернулися з окупованих територій та після російської депортації.
Після повернення на підконтрольну Україні територію вони проходять обов’язкову процедуру в офісі омбудсмана – інтерв’ювання в рамках кримінального досудового провадження. У них зазвичай збирають свідчення, адже діти та їхні родини стають свідками порушення міжнародного гуманітарного права (навіть під час воєнних дій є певні пункти, яких країни мають дотримуватися).
Ці свідчення протоколюють і готують для подальшої передачі в міжнародний суд.
За законодавством України, ми як психологи супроводжуємо дітей під час свідчень. Далі родини можуть отримати у нас у фонді безкоштовну психологічну та іншу допомогу.
Під час проживання в окупації родини стикаються з примусовою паспортизацією. Відсутність паспорта РФ – це неможливість отримати медичну допомогу, пересуватися між населеними пунктами та інші складнощі.
Демонстрація українських поглядів у школі може призвести до принижень з боку вчителів або інших дітей. Під час навчання діти мають співати російський гімн, відвідувати російські свята, долучатися до процедури підйому прапора, писати листи російським солдатам. Дуже часто в школах на вході діти мають надати свої речі для обшуку та перевірки.
У Росії та на окупованих нею територіях дітей “мілітаризують” змалку. Фото: The New York Times
Під час проживання в окупації багато батьків, намагаючись максимально захистити дітей, змушені обмежувати їхнє пересування, тож більшу частину свого часу вони проводять вдома.
Довготривале перебування в таких умовах провокує появу страху комунікації в реальному світі, підвищену тривогу та страхи, втрату інтересу до звичайної діяльності.
Така вимушена соціальна ізоляція може призводити до тривожних розладів, депресії, заниженої самооцінки, пригнічення когнітивних здібностей, агресії, порушення сну тощо.
Найбільше від неї страждають підлітки, для яких провідною діяльністю є спілкування з однолітками, потреба бути прийнятими, бути серед своїх.
Також надзвичайно впливає на дітей будь-якого віку емоційний стан батьків. Молодші діти зазвичай віддзеркалюють його, більш дорослі можуть вступати в конфлікт та проявляти агресію, або ж замикатися в собі.
З досвіду практичної роботи: був випадок, коли через сильно виражену тривожність матері в дитини почалися панічні атаки.
З’являються прояви ускладненої сепарації, коли дитина боїться відпускати батьків і потребує їхньої постійної присутності поруч.
Наслідком довготривалого стресу може стати відкат у розвитку, регрес поведінки або когнітивних здібностей. Дитині може бути складніше навчатися, вона може щось плутати, забувати. У дорослих наслідки стресу можуть проявлятися так само.
Читайте також:
“Донька кричала зі страху, що рідних повбивають”: історія багатодітної сім’ї, яка ледь вижила в окупації на Харківщині
Залишити окуповану територію або повернутися на підконтрольну територію України після депортації часто буває складно логістично, фінансово, організаційно і психологічно. Благодійні фонди й міжнародні організації допомагають, але це тривалий виснажливий процес, на який потрібно наважитись, з яким потрібно впоратися.
У спілкуванні з людьми, які мають такий досвід, не можна засуджувати певні дії чи давати поради на кшталт “треба було”, “я б уже давно…”. Це неприпустимо, тим більше з людьми з травматичним досвідом. Спілкування будується з позиції підтримки.
Вчителям, у чий клас приходить дитина після депортації чи окупації, я б порадила не згадувати про цей досвід, коли вони представляють дитину перед класом. Не можна ототожнювати людину з її травмою. Достатньо сказати, що дитина, припустимо, із Сєвєродонецька, і все зрозуміло.
Діти, яких вдалося повернути з окупованої території. Фото: Херсонська ОВА
Найкращою допомогою буде – жити далі якомога більш повноцінне життя. Та це неможливо, якщо людині щодня нагадують про її тяжкий досвід – зі співчуттям та жалістю.
Надмірна увага до травматичного досвіду дитини може спровокувати відсторонення від неї однолітків, які боятимуться сказати чи зробити щось не те.
Люди різні: комусь треба проговорювати свої почуття, висловити їх одразу, а хтось має відсторонитися, не згадувати певний час, щоб відновитися.
Якщо ж дитина сама вирішила поділитись своїм досвідом, реагуйте щиро, без порівнянь і засуджень.
Наприклад: “Мені здається, що це було складно для тебе”. “Мені боляче, що тобі довелось це пережити. Я розумію, що тобі було дуже складно”. “Я захоплююсь тим, як ти це пережив”.
Найважливіше – спонукати дітей бути дружніми до новенького в класі, навіть якщо він чимось вирізняється.
Можна обережно запитувати загалом про минуле життя: про уподобання, хобі, друзів, захоплення. Уточнити, чи потрібна дитині допомога, можливо, підказати щось, куди можна піти.
Такі прості речі найкраще допоможуть в адаптації, бо дитина відчуватиме, що її не сприймають як жертву, але ставляться до неї з увагою.
Якщо хочете підтримати, пропонуйте лише те, що ви дійсно здатні надати. Наприклад: “Ти завжди можеш зі мною поговорити, якщо буде потрібно. Я поруч”.
Багато в адаптації дитини залежить від учителя, якщо мова про клас. Адже діти зіштовхуються з тим, що колектив уже сформований і їм там може не бути місця без допомоги дорослих. Це стосується також і внутрішньо переміщених людей. Класні керівники рідко приділяють увагу адаптації нового учня – це велика проблема. Часом такі діти вимушені змінити школу, бо в першій, куди потрапили, не вдалося влитися в дитячий колектив та порозумітися з вчителями.
Також слід пам’ятати, що в дитини, яка пережила такий стресовий досвід, можуть бути складнощі в навчанні. Це є наслідком пережитого стресу і треба дати собі час адаптуватися до нових умов.
Читайте також:
Діти підвалів і метро. Як незвичайний навчальний проєкт допомагає дітлахам деокупованої Харківщини
Батьки можуть теж допомогти дитині легше адаптуватися в новій школі.
Перш за все, треба бути уважним до змін у поведінці дитини, відновити режим дня, який був в дитини до пережитих подій.
Підтримувати та заохочувати появу нових друзів та надавати можливість проводити з ними час поза школою в неформальній обстановці.
Відштовхуючись від захоплень дитини, запропонувати відвідувати секції чи гуртки. Це допоможе їй сформувати спільноту за інтересами, де вона зможе заводити нових друзів. Це надасть певні точки опори та поверне відчуття контролю.
У харківському “Музеї дитинства”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Діти молодшого віку можуть програвати стресові події, які з ними відбулися. По іграх та малюнках можна побачити стан дитини, навіть якщо вона поки не здатна пояснити словами.
Дитині потрібно дати зрозуміти, що ви готові її підтримати, вислухати, що ви завжди на її боці, що будь-які питання вона може вирішити, спираючись на вас.
Говоріть дитині: “Я поруч. Якщо тебе щось турбує, якщо захочеш, ми можемо в будь-який момент поговорити”. Ця система повинна бути в родині незалежно від обставин. У критичний момент складно повернути довіру дитини, якщо вона вже була втрачена до.
Адже найрозповсюдженіші скарги дітей на консультаціях (це стосується і повернутих з депортації або окупації, й усіх інших дітей та підлітків) – нерозуміння з боку батьків, знецінення ними проблем, з якими зіштовхуються діти.
Необхідно бути уважними, не забороняти відігравати чи малювати те, що дитині зараз хочеться, і звертатись по допомогу, якщо ситуація виглядає підозрілою.
Якщо батьки відчувають, що не можуть впоратися, у дитини порушується сон, сильно скаче настрій – потрібна допомога фахівця.
До речі, одне з перших питань, які ставлю батькам, коли приводять дитину на консультацію: “Як ви себе почуваєте і як про себе дбаєте?”. Бо часто дитина відображає стан виснажених батьків.
Діти добре нас відчувають, від них неможливо приховати почуття та емоції. Часто проблеми з дитячою поведінкою чи станом проходять, щойно батьки приходять до тями й дають собі відпочинок або знаходять підтримку, якої не вистачало.
Щоб бути максимально корисними для своєї дитини й надавати їй всю необхідну підтримку, – почніть із себе. Дбайте про себе, можливо, зверніться за психологічною допомогою.
Коли є повна самопожертва з боку батьків, коли все заради дитини – це може призвести лише до виснаження.
Читайте також:
“Війна в них ще не відрефлексована”. Як письменниця на Харківщині навчає дітей життю через літературу
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
