автор: Олена Максименко
з Харківської області
фото авторки та надані Наталією Пікіною
“Один хлопчик написав “Штурм”. Про те, як вони грають у сніжки, потім починається війна, всіх його друзів вбили. Він потрапляє в лікарню і дає обіцянку, що піде захищати країну від ворога. Є ще “Епідемія” – головна героїня Єва прокидається в порожньому будинку, всі кудись зникли. Починається епідемія, і всі кудись евакуюються. І вона не знає, де її батьки, однокласниці. Мені здається, що це теж якась тривожна рефлексія стосовно того, що відбувається”.
Письменниця і художниця Наталія Пікіна – авторка фентезійних книжок “Ілько Легіт – син вітру” та “Володарка курганів”. Після повномасштабного вторгнення росіян Пікіна разом із родиною переїхала з Харкова до міста Валки, що розташоване далі від лінії бойових дій і “прильотів”, а ближче до Полтавської області. Там організувала літературний гурток для підлітків “Тривожна валізка”.
Гурток збирається на літніх канікулах. За два роки підопічні Наталії видали дві збірки самвидаву – “Лось, лісник і браконьєри” та “Курка, що заснувала новий тренд у тік-току”. Діти продавали примірники за символічні 20-30 гривень друзям, а виручені кошти віддавали на потреби війська.
“Новинарня” поспілкувалася за Наталією про те, як рефлексують і про що пишуть діти й підлітки під час війни.
Назва “Тривожна валізка” несе у собі подвійний сенс. Власне тривожні валізки усі вчилися збирати на початку повномасштабної війни. “По-друге, це те, що ми в собі тримаємо, – пояснює письменниця. – У всіх нас є багаж і багато тривоги. Тож це починалося для того, щоб позбавитися своєї тривоги, якось їй пропрацювати”
Наталія Пікіна. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Збирається “Валізка” у приміщенні молодіжного хабу “Розвиток”, у валківському будинку дитячої та юнацької творчості. У коридорі тут розміщується виставка-продаж акварелей Наталії Пікіної. Виручені кошти ідуть на підтримку військових із Валок, котрі воюють під Авдіївкою.
“Воно, знаєте, як чорна діра – постійно всмоктує, всмоктує, і не вистачає, скільки не збираєш”, – бідкається волонтерка та господарка простору, частуючи кавою.
Переїхавши на нове місце, Наталія виграла міні-грант – 3000 грн від Київського бієнале. Літературна праця не вимагає особливих витрат, тож кошти пішли на блокноти, власне видавничі витрати та смаколики до чаю.
Взагалі, свій літературний курс Наталя готувала для дорослих. Утім сталося так, що прийшли підлітки. Спершу Пікіна розгубилась – адже ніколи не працювала з ними раніше. “Але виявилось, що це дуже цікаво – вони веселі, життєрадісні. Всі хвилювалися, коли була перша зустріч… Та невдовзі склалася більш неформальна атмосфера. Бо це ж не школа. Тут можна відпочити, погратися.
Найголовніше, мені здається – те, що дітей почули.
Тут вони можуть сказати, що їх турбує. Бо є багато дуже невідрефлексованої тривоги, пов’язаної з війною. А підлітки все це вбирають, як губки”, – розповідає наставниця.
Учасники гуртка “Тривожна валізка”
Наталя намагається мінімально редагувати дитячі твори, аби “не злякати”, не відбити бажання пробувати себе далі у літературній сфері.
Серед відвідувачів її гуртка була дівчинка-переселенка із Дергачів. Спершу почувалася вкрай скуто, соромилася. Однак із часом почала розкриватися, друзі частіше бачили посмішку на її обличчі.
“Було дуже приємно бачити, як дитина міняється, як починає довіряти, – ділиться письменниця. – Це дуже круто. І потім вона написала дещо в китайському стилі”.
Діти, що ходили на її заняття, навчалися у 8-му класі, зараз уже в 9-му. Постійних відвідувачів було близько десятка. Однак цього року коло розшириться, передбачає Наталя.
Учасники гуртка “Тривожна валізка”
Пікіна перераховує творчі завдання, яка вона пропонує своїм підопічним: “Наприклад, фотографія місцевості, і треба щось вигадати про цю місцевість. І вони придумали легенду. Або таке: “Відчинивши шухлядку, виявилося, що зникли всі мої речі, навіть обгортки від цукерок, які мама давно просила викинути. Лише валялася записка, в якій було зазначено…” – і треба придумати, що там написано. Або є будинок, і потрібно намалювати, щоб цей будинок став зачарований”.
На презентацію збірки прийшли вчителька української мови з ліцею, де навчається більшість юних літераторів, та декілька їхніх друзів і знайомих. Діти були в образах, що відповідали опублікованим оповіданням.
Наталя показує фото з презентації – найбільш колоритний вигляд має авторка, яка прийшла в образі Мавки.
Викладачка зізнається: за дітей хвилювалася більше, ніж за власні публічні виступи. Але все вийшло. Головне, що збірка і її презентація, нехай і скромна – це результат спільної роботи.
Зустрічі “Валізки” відбуваються раз чи два на тиждень. Під час навчального року завсідники також не втрачають контакт. Наприклад, збиралися разом, у костюмах, святкувати Геловін, грати в “мафію” тощо. Наталія показує світлини і коментує образи, в яких прийшли дівчата: “Єдинорожка, пікова дама, ельфиня…”
“Стати письменником – це коли людина ставить свою мету і йде до неї. Але я вважаю, що кожен може писати, бо ми народжуємося з цим вмінням. Просто треба “вдобрити землю”, і воно обов’язково проросте. Тобто мені хочеться показати, що діти це можуть зробити”.
“Думаю, в кінці цього літа ми теж зробимо збірку або газету. Але вони самі обирають”, – говорить Пікіна, яка пропонує, щоб підлітки на гуртку створили тік-ток-серіал.
Збірка творів учасників гуртка. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Свій план вона завжди готова змінити і підлаштувати на ходу, залежно від настрою і побажань аудиторії: “Було таке, я приготувала якісь завдання, а вони хотіли пограти в гру “котики-мемчики”. І ми сіли грати. А потім зробили ці завдання. Хочеться, щоб це було як з друзями. Тобто вони можуть телефоном користуватися, виходити, перебивати мене, якщо їм треба. Це такий простір, де може дитина почувати себе вільно. Для них це можливість зустрітися зі своїми однолітками та поспілкуватися. Адже у школі у Валках онлайн навчання”.
Про війну на заняттях спеціально розмов не заводять. Однак коли хтось із дітей говорить, викладачка, звісно, вислуховує. Приміром, одна дівчинка поділилася тим, що її брат на фронті.
“На мій погляд, війна в них не відрефлексована, – пояснює Наталя. – Вони вважають, що все класно, нічого не трапилося, що єдине, що їх турбує, – це батьки, навчання. І їм здається, що вони не переймаються. Але, як бачимо з текстів… Коли вони подорослішають, це (війна) матиме величезний вплив на формування особистості”.
Наталія Пікіна. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
На заняттях порушують інші “злободенні” теми. Наприклад, говорячи про толерантність, створили цілого персонажа на ім’я Толік (похідне від “толерантності”). Викладачка запитала, до кого, на думку дітей, потрібно ставитись толерантно.
“Було дуже багато версій, – згадує Пікіна. – А я хотіла також донести таку думку, що до них – підлітків – насправді до них теж треба ставитись з толерантністю, поважати їхню думку”.
Онлайн-навчання наклало свій відбиток на поведінку школярів. Колега Наталії, Вікторія, що працює у хабі, ділиться спостереженнями: “Я знаю цих дітей, їх зараз дуже важко витягти з дому на заходи. Але до Наталії діти завжди йшли з посмішкою, з позитивом, не пропускали заняття. Тому що вона з ними на одній хвилі, вона знаходить спільну мову. Тож діти сюди приходять у дуже людяну атмосферу – і поспілкуватися, і попити чаю. Вона кинула клич – все, вони вже тут!”
Наталія Пікіна. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
…У маленькій саморобній збірці багато різних історій, а також віршів. Про війну, епідемію, про Мавку, пошуки натхнення, про злодіїв і красунь, про злочини і їх розслідування. Кожна з історій закінчується трикрапкою і життєствердною обіцянкою “Далі буде”.
Читайте також:
“Сьогодні бахнуло — а ми все одно зібралися. Їм нас не залякати!” Як працює харківський Музей дитинства
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
