Михайло Ромась
офіцер ЗСУ
11 січня проект закону 10378, більш відомий як законопроект “про мобілізацію”, був відкликаний із Верховної Ради суб’єктом подання, тобто урядом, на доопрацювання. Вражає реакція на це як політиків, так і “широких мас трудящихся”.
Триває війна. Триває мобілізація. Так, як вона здійснюється зараз, і те, як даний механізм мобілізації-рекрутингу забезпечує потреби ЗСУ, не задовольняє ні військових, ні цивільних.
Проект закону 10378 був не ідеальний. Але ідеального нічого немає у світі. Законопроект, очевидно, на момент подачі задовольняв насамперед Збройні Сили України, що є найважливішим на сьогодні.
Замість того, щоб зайнятися адвокацією цього проекту закону, щоб з-за кожного рогу розповідати про нього і переваги мобілізації загалом, ми отримали законопроект-сироту. Від нього враз усі відхрестилися. В час війни. Відхрестилися від мобілізаційного закону. Різні політичні сили почали виправдовуватися за його подачу, критикувати його, називати “антиконституційним” тощо.
Натомість такі законопроекти повинні бути адвокатовані на всіх рівнях влади, стати демонстрацією повної і абсолютної єдності політичного та військового керівництва, отримати підтримку максимальної кількості лідерів громадської думки.
Поданий законопроєкт від ЗСУ про мобілізацію мав би бути проголосований не те що більшістю, а конституційною більшістю Ради. Ось це був би нормальний розвиток історії.
Натомість ми отримали повний роздрай, де в політичній боротьбі за електоральну нішу “ухилянтів” та членів їхніх сімей політичні сили, в тому числі і колишні представники забороненої тепер “ОПЗЖ”, зайнялися дискредитацією мобілізації як такої – нібито опосередковано через вказаний вище проект закону.
Але це тепер не має жодного значення, бо
стільки негативу вилити на процес мобілізації не змогли б і всі російські ІПСО, так, як це зробили наші внутрішні політики.
Це матиме далекосяжні негативні наслідки, які ми відчуємо на фронті вже навесні та влітку.
Сумно, що відчуття екзистенційної загрози від Росії настільки вже зникло зі свідомості як деяких політиків, так і деякої частини суспільства, що ми повертаємося в період політичного чванства, де замість відповідального лідерства переважають містечкові інтереси.
Так, закон про мобілізацію — це не про політичне майбутнє та рейтинги. Це про кров. Це про смерть. Це про вимушені, складні рішення і дії.
Але як хірург має робити свою роботу, навіть якщо це не подобається пацієнту, так і політичний клас та суспільство загалом мають прийняти цей крок.
Те, що сьогодні хтось “видихнув з полегшенням”, означає, що хтось не вдихнув після цього видиху. Агонія завжди завершується останнім полегшеним видихом і останнім ударом серця. Останнім, не крайнім.
Читайте також:
Як уникнути мобілізації? Універсальні поради та рецепти
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
