автор: Людмила Кліщук
фото автора та надані співробітниками Перинатального центру Києва
Це була друга доба повномасштабної війни РФ проти України. 25 лютого 2022 року. На годиннику – 23:25. Дитячий вереск прорізав холодне напівтемне підвальне приміщення Перинатального центру міста Києва. Цей крик сповіщав про народження нового життя – з’явився на світ малюк Федір.
І це були перші пологи, які лікарі Перинатального центру української столиці приймали в укритті.
Цей текст “Новинарні” – про те, як під час жорстокої кропопролитної війни, в якій РФ щодня забирає життя, є люди, завдяки яким у цій країні стає все більше українців і українок.
Саме лікарі пологових будинків – одні з тих, хто дбає, щоб життя тривало, виборювалося, інколи – вигризалося з лап смерті на перших годинах чи навіть хвилинах. Ба більше – інколи лік іде на секунди.
За першу добу повномасштабного вторгнення Росії, 24 лютого 2022 року, на тлі ракетно-бомбових ударів по Україні в Перинатальному центрі Києва народилися 19 дітей – 9 дівчаток і 10 хлопчиків. Усі ці 19 пологів – це робота і фаховий підхід лікарів закладу. Адже у їхніх руках – життя, в прямому сенсі цього слова. І вони живуть цим 24/7/365.
“Це все дуже романтично звучить, але по факту – це наша робота. Нами керує не злість до ворога, а професіоналізм. Основне – якісно надати допомогу. І ми це робимо”, – наголошують фахівці.
Вікторія і маленький Федір
Мама Федора, який народився на другий день великої війни – 32-річна Вікторія. Вона розповідає, як ретельно готувалася до пологів, продумала все до дрібниць… І аж ніяк не могла уявити, що народжуватиме в холодному підвалі, у війну, під час повітряної тривоги й вибухів.
“Був другий день війни. Ми чули вибухи, і я дещо нервувала. Молилася, щоб побачити свого сина. Коли почала відчувати біль, то не могла повірити, що народжуватиму під час війни”, – “по гарячих слідах” розповідала Вікторія про той день у коментарі The Guardian 2 березня 2022 року.
Вулиці Києва, якими вони з чоловіком мчали до пологового, ще ніколи не були такими порожніми. “Було страшно, як у кіно, але я намагалася зберігати добрий гумор”, – каже жінка.
“Коли ми приїхали, все світло було вимкнене – персонал лікарні боявся бомбардувань. Лікар зустрів нас і провів до дуже зручної та барвистої палати. Але через дві години ми почули сирени, дуже гучні. Це було нереально: дивитися у вікно, бачити красиву готичну архітектуру (шпилі костелу Святого Миколая – “Н”) і чути сирени. Під час вагітності я займалася йогою, готувалася до легких пологів, ходила на курси – і все було не так”.
Лікар наказав усім іти в укриття, і ніхто навіть не думав сперечатися.
В укритті Перинатального центру, перші тижні повномасштабного вторгнення РФ
“Люди поспішали. А коли ми зайшли в бомбосховище – були шоковані. Укриття не обслуговувалося, було вологим і холодним. Для нас була маленька кімната без дверей. Шторка для душу відокремлювала нас від основної кімнати, де перебувало 50 осіб. Там не було жодної медичної техніки, лише гінекологічне крісло. Я намагалася навіть не дивитися туди і сподівалася, що скоро повернуся в лікарню”, – пригадує Вікторія свої почуття.
А потім у неї відійшли води. І лікар ухвалив рішення: прийняти пологи в укритті.
“У той момент я не боялася. Я довіряла своєму лікарю”, – каже молода мама.
Мама з новонародженим малюком в укритті Перинатального центру, перші дні повномасштабного вторгнення
Усе відбулося успішно. Чоловік перерізав пуповину. Федір, із темним волоссячком, був схожий на маленьку копію свого татка.
“Коли я тримала Федора – відчула любов і чисте щастя.
І там, в укритті, сказала йому: “Тобі пощастило, ти унікальний, ти народився в Україні, ти новий українець”,
– пригадує молода мама.
Наступні кілька днів після Вікторія прокидалася трішки раніше, щоби подивитися, як спить її син.
“А ще я дивилася у вікно – чи всі будівлі залишилися на своїх місцях, чи їх не зруйнували росіяни. Я сподіваюся, що мій син знатиме цю війну лише з розповідей. Не хочу, щоб він знав справжню війну. Я молюся за мир. Мій син, який приніс у наш дім стільки любові, щастя і добра, повинен рости в новій Україні”, – наголошує жінка.
Кирило Венцківський. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
“Підвал, крісло гінекологічне притягли, два UFO поставили – і все”, – розповідає про ті перші пологи в укритті Перинатального центру Києва лікар, який їх, власне, приймав.
Це – акушер-гінеколог пологового відділення Кирило Венцківський. З липня 2023 року він – завідувач відділення спільного перебування матері та дитини №1 Перинатального центру міста Києва. Кандидат медичних наук.
Кирило вийшов на роботу 24 лютого. А наступного разу ночував удома вже аж 2 квітня 2022-го.
“Доти лише забігав, брав чистий одяг, поливав квіти – і мчав назад на роботу. Ми мешкали в Перинатальному центрі”, – пояснює лікар.
У перші дні повномасштабного в укритті було холодно. Персонал і пацієнтки спускалися в підвал у верхньому одязі, замотані в ковдри. Але коли був відбій повітряної тривоги, то пацієнтів повертали в пологове відділення.
В укритті Перинатального центру Києва, перші дні великої війни
Лікар виважено і спокійно згадує ніч 25 лютого і ті пологи в підвалі о 23:25 під час повітряної тривоги.
“Все відбувалося частково на адреналіні, частково – на автоматизмі. Тому що це перші пологи в укритті, але ж не перші – в моїй практиці.
Так, потім були якісь емоції та думки з цього приводу. Вже після пологів, коли обговорювали з колегами ситуацію, то зрозуміли, що нам просто пощастило. Бо об’єктивно: будь-які пологи можуть закінчитися в операційній. Так, ми із собою взяли якийсь базовий набір, але питання анестезії, стерильності тощо залишалося відкритим. І це була лотерея. Це ж були перші дні – алгоритми не відпрацьовані, маршрути не складені…
Реанімація для немовлят в укритті Перинатального центру на початку війни
Зате зараз це все вже просто по секундах, по метрах відпрацьовано! Кожен знає, куди бігти, що з собою брати, що робити. Кожен маршрут прописаний до деталей. Там хіба що кількість сходів до укриття не прописана”, – з посмішкою розповідає Кирило Олегович.
Він констатує: за майже два роки повномасштабної війни всі особисті питання відійшли на другий план.
“Так, моя робота дійсно стресова. Але як не дивно – всі питання щодо професійного вигорання абощо на тлі всього іншого опинилися десь далеко. Можливо, сильніший стрес перекрив менший стрес… Раніше я задумувався над тим, що мені подобається, як покращити свій побут… А зараз про це думаєш набагато менше”, – резюмує фахівець.
Читайте також:
Ті, що кажуть смерті “не сьогодні”. Репортаж зі “стабіка” на Бахмутському напрямку
Імпровізовану екскурсію спеціалізованим укриттям для вагітних Перинатального центру для мене проводить Анна Захарова. Вона – завідувачка приймального відділення цього закладу. Вранці 24 лютого 2022-го її розбудив телефонний дзвінок подруги: почалася війна.
“Тривожної валізки в мене не було. Я просто приготувала собі речі на чергування – косметика, шкарпетки, спідня білизна – і пішла на роботу, заступила на зміну”, – пригадує вона той день.
Анна Захарова. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
О 8-й ранку Анна, як і колеги, вже була на роботі. Керівництво на робочих місцях перебувало ще з 5-ї.
“Чому я йшла на роботу того ранку? Я точно знала, що буду відчувати себе спокійніше на роботі. Тут усе організовано. І, можливо, це неправильно, але у мене завжди на першому місці – робота. Я знала, що нікуди не поїду, піду на роботу, а далі буде видно.
Нас зібрали на п’ятихвилинку – і почався робочий день. Жодної паніки не було. Може, не було розуміння, що саме відбувається… Але на роботі були друзі та колеги, я себе відчувала тут спокійніше”, – каже Анна.
Чим ближче росіяни підбиралися до Києва – тим більше тривог оголошували, тим частіше доводилося спускатися в укриття, буквально – по декілька разів на ніч.
Повітряну тривогу в Перинатальному центрі оголошують і зараз, адже загрози залишаються. І всі охочі можуть спуститися в укриття. Але тепер – за власним бажанням. Якщо ж матусі все ж залишаються в приміщенні, то мають неодмінно дотримуватися “правил двох стін”.
Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Восени та взимку 2022 року Перинатальний центр пережив блекаути. На роботі це майже не відобразилося – установа вже тоді мала потужні генератори, якими завбачливо запаслася ще задовго до ворожих ударів по критичній інфраструктурі.
“Відключення світла можуть бути і в мирний час. Тому в нас був генератор, адже ми розуміли, що це життєво необхідно для наших малюків і мам, які народжують. І, власне, для відділень реанімаційної терапії, які надають допомогу цілодобово, де дітки підключені до апаратів.
Тому коли були потужні удари по критичній інфраструктурі й відключення світла, в нас одразу вмикалися генератори. А ми з колегами як приїжджали на роботу, то заряджали тут гаджети, сушили волосся тощо (усміхається). Робота стала фортецею стабільності”, – розповідає Анна Захарова.
Тож навіть якщо цієї зими ворог знов інтенсивно атакуватиме критичну інфраструктуру столиці – ПЦ Києва цілком убезпечений, адже має не один генератор, переконують в закладі. А тому молоді мами можуть сміливо народжувати тут і не хвилюватися за безпеку та комфорт.
У відділенні інтенсивної терапії новонароджених. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
З початком повномасштабного вторгнення майже 50% колективу Перинатального центру виїхали за межі України. Та більшість згодом повернулася.
Кадрового голоду, каже Анна Захарова, не спостерігалося. Зокрема й тому, що зменшилася кількість пологів.
Із повномасштабним вторгненням росіян кількість породіль різко впала. Передусім, у березні 2022-го, коли була загроза оточення (й окупації) Києва. Якщо в січні 2022 року медики закладу прийняли більше 400 пологів, а в лютому – понад 300, то за весь березень – менше 100.
Втім, вже у квітні-червні, коли росіян вигнали з Київської області, кількість пологів почала знову зростати.
Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Якщо ж порівнювати динаміку з кількістю пологів у Перинатальному центрі за три роки – 2021, 2022, 2023 – то порівняно з 2021 роком у 2022-му кількість пологів зменшилася на 36%. А до грудня 2023 року, порівняно з 2022-м, зросла на 10%. Але все ще не відновила показники “довоєнного” 2021-го.
Серед інших, народжують тут і дружини військових. Вже під час повномасштабного вторгнення у Перинатальному центрі батьками стали Тетяна і Юрій Копець – військовослужбовці Командування Об’єднаних сил ЗСУ, ровесники Незалежності.
Тетяна і Юрій Копець, фото – КОС ЗСУ
Юрій – капітан другого рангу, Тетяна – майор ЗСУ. І народилося в них одразу троє богатирів! Щоправда, малюки так хотіли потішити батьків-офіцерів, що з’явилися на світ передчасно. Через це ще понад місяць були під наглядом лікарів.
Анна Захарова біля стіни зі світлинами колишніх маленьких пацієнтів та їхніх батьків. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
До слова: Марк, Святослав і Захар з’явилися на світ акурат на День народження головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, 8 липня 2022 року.
Хлопці вибрали символічну дату народження, то й отримали символічні імена. Захар означає стійкість і перемогу, Марк – рішучість і вірність, а Святослав – мир і любов.
Відео:
“Марк у нас на честь імператора, Захар – це Захар Беркут, а Святослав – перший київський князь”, – пояснили батьки.
Читайте також:
“Навіщо ти йдеш, якщо в тебе є я?!” Як пояснити дитині, чому тато або мама на війні: поради психолога
“Ти можеш не прийти на роботу за однієї-єдиної причини – ти помер”, – серйозно каже Валерія Тишкевич. Вона – завідувачка відділення анестезіології й інтенсивної терапії новонароджених, лікар-неонатолог вищої категорії.
“А якщо ти живий, поламав руки, ноги, в тебе висока температура абощо – то тут є діти, яких потрібно лікувати. І ти повинен вийти на роботу”, – безапеляційно наголошує медикиня.
Пані Валерія керує відділенням вже 22 роки.
Валерія Тишкевич під час роботи. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Реанімація для новонароджених у Перинатальному центрі – одна з найпотужніших у Києві. Щорічно лікування отримують понад 500 дітей. Пацієнти реанімації – це малюки, які народжуються з вагою, інколи меншою за 1 кілограм – але медики їх виходжують.
Сучасні методи лікування дозволяють виходжувати дітей з різноманітною важкою патологією. Це синдром дихальних розладів, набряк і тяжка жовтянична форма гемолітичної хвороби новонароджених, неімунна водянка плоду, а також сильно недоношені малюки.
Крім того, відділення інтенсивної терапії та реанімації новонароджених ПЦ Києва було одним із найперших, де запровадили “метод кенгуру” для виходжування малюків.
Кількість передчасно народжених дітей за час повносштабного вторгнення залишилася приблизно стабільною, оскільки саме цей заклад Києва спеціалізується на допомозі таким малюкам.
Пані Валерія гордо розповідає, що жоден з її підлеглих не виїхав з країни з початком повномасштабного вторгнення. Ба більше – понад півтора місяця колеги навіть жили у пологовому, дехто навіть із сім’ями.
У відділенні інтенсивної терапії новонароджених ПЦ Києва. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
“Оселею” завідувачки реанімації в перші місяці стала ординаторська, оскільки лікарка мешкає під Житомиром. Поки Сили оборони стримували російську армію під Києвом – Валерія Тишкевич та її підлеглі тримали в своїх фахових руках нові життя.
“Чи було мені страшно в перші дні повномасштабного вторгнення? Я була впевнена на 300%, що найбільш безпечне місце – це Перинатальний центр.
У цьому відділенні можуть працювати тільки люди, які люблять дітей і цю роботу. Вона дуже важка, дуже відповідальна. Якщо ти йдеш сюди для того, щоб пересидіти тут якийсь час – то в тебе нічого не вийде. Бо саме ці діти потребують справді інтенсивної допомоги.
Ми тут – не заради грошей. Ясправді люблю свою роботу, я люблю цих дітей, їхніх мам, люблю те, чим я займаюся, люблю Перинатальний центр і безмежно люблю свій колектив”, – емоційно говорить жінка.
Валерія Тишкевич під час роботи. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
У її відділенні дбають про передчасно народжених дітей. Їх іще називають “поспішайками”.
“За час повномасштабного вторгнення нашими пацієнтами було чимало дітей тих батьків, які захищають власне нашу можливість тут працювати.
Вони захищають Україну – а ми дбаємо про те, щоби вони мали живих і здорових дітей.
Це і тримає мене в цей складний час – любов до дітей. І те, що я вірю в перемогу України, не маю в цьому жодних сумнівів”.
На запитання, що пані Валерія зробить після перемоги, лікарка відповідає так:
“Я недавно була на конференції, й там мала слово завідувачка відділення інтенсивної терапії з Херсона. Вона розповідала свій досвід: війни, окупації… І пригадувала, якою зацілованою була українська армія під час звільнення цього міста в листопаді 2022 року. Вона розповідала, що люди обіймали та цілували кожного солдата, якого бачили.
Думаю, що це – наш план на після перемоги: дякувати нашим воїнам та міцно обіймати їх”.
Фотогалерея (гортайте):
Читайте також:
“Тут – рай. Але після перемоги України мріємо повернутися додому”: як Краматорський будинок малюка знайшов прихисток на Буковині
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
