“Тут – рай. Але після перемоги України мріємо повернутися додому”: як Краматорський будинок малюка знайшов прихисток на Буковині

Краматорський будинок малюка “Антошка” вже вдруге впродовж останніх восьми років змушений тікати з рідного міста від російської агресії. У 2015-му році загарбники намагалися вивезти дітей у Росію, проте адміністрація будинку на чолі з дитячим лікарем-отоларингологом Анатолієм Романовим постала категорично проти.

Тепер, коли після повномасштабного вторгнення РФ Краматорськ опинився під постійними російськими обстрілами, “Антошку” вдалося евакуювати на Буковину.

Історію будинку малюка та його директора, який очолює заклад уже 25 років, розповідає Всеукраїнська інформаційна кампанія “Пліч-о-пліч”.

У 2014 році, коли “Антошка” став заручником російських терористів, дітей зрештою вдалося передати до Харкова. А коли Краматорськ звільнили від окупантів, вони повернулися в рідне місто.

Після повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року будинок малюка знову опинився у складній ситуації. На той час у ньому виховувалися 75 дітей. Із них 17 малюків – з інвалідністю.

Вихованцями будинку малюка “Антошка” стають діти віком до 4 років, яких батьки покинули або за якими, згідно з рішенням суду, не здатні доглядати.

Директор Краматорського будинку малюка “Антошка” Анатолій Романов з одним зі своїх вихованців

“Буквально через кілька хвилин після того, як я прокинувся о 5-й годині 24 лютого від вибухів, мені подзвонив черговий лікар: “Анатолій Олексійович, стріляють, діти кричать…” Кажу: ну, працюймо за планом, я зараз приїду.

Ми не думали, що буде повномасштабна війна. Але за кілька днів до того по всій країні йшли серйозні чутки, тож у нас були заготовлені тривожні рюкзачки кожній дитині: з водою, памперсами, соком, печивом”, – розповідає очільник “Антошки” Анатолій Романов.

На випадок повномасштабного вторгнення в будинку малюка спільно з міським штабом з надзвичайних ситуацій ДСНС було розроблено план.

“У нас два поверхи. Уночі – чергує по двоє-троє співробітників на 12-14 дітей. За планом було розписано, хто куди біжить, хто відповідає за евакуацію, хто за спокій дітей, хто дзвонить по персоналу, хто сповіщає водіїв, хто – пожежників… Якщо десь щось близько чи сильно гримить, то біжимо на перший поверх. Лягаємо на підлогу. Там розкладаються матраци з ліжок і ковдри для діток. Вони гуртуються біля вихователя й медичної сестри. Ті співають пісні, кажуть, що гримить гроза, щоб заспокоїти малечу. Чекають, поки я приїду. Якщо взагалі близько бомблять – відкриваємо підвал. Там також заготовлені матраци, ліжка, вода на всяк випадок. Але я не хотів би туди спускатись: небезпечно, бо тільки один вихід”, – перелічує пункти плану підготовки пан Анатолій.

Директор Краматорського будинку малюка “Антошка” Анатолій Романов

Працівники будинку не хотіли їхати з рідного краю. Тому першим прихистком для “Антошки” обрали санаторно-оздоровчий центр для дошкільнят “Смарагдове місто” у Святогірську Донецької області.

Директор пояснює, чому вибір впав саме на Святогірськ:

“Головне, що там є лавра Московського патріархату. Я думав, по своїх вони стріляти не будуть. Але ні.

З 24 лютого до 13 березня ми там жили більш-менш спокійно. Звичайно, вибухи було чути, але за кілька кілометрів. А 13 числа обстріляли Святогірську лавру, яка за кілька метрів від нас. Дуже затремтіла земля, був яскравий спалах. Діти прокинулися, закричали.  Тож зранку ми почали думати, як виїжджати на захід. Подзвонив у [Донецьку обласну військову] адміністрацію вже о 7-й. Вони направили до нас автобуси й почали шукати, куди їхати. А в нас на 75 вихованців тільки 13 працівників…”

Евакуація проводилася в екстреному режимі. Дорогою було вирішено виїздити з Краматорського вокзалу, бо там пообіцяли до евакуації долучити волонтерів.

“В ОВА мені не сказали, куди саме їдемо, зазначивши тільки Буковину: мовляв, деталі дізнаєшся вже там. А в нас тут по 5-6 немовлят на одну людину! Я в шоці, що робити. Дорогою телефоную своїм працівникам: давайте в Чернівці із сім’ями, ви ж бачите, що в нас тут. Наприклад, завгоспу подзвонив – вона в декретній відпустці, дитині пів року, каже: “Я поїду, й батьків візьму, вони будуть допомагати”. І таких випадків було багато.

Під’їжджаємо до вокзалу. Дзвоню: ну що, де волонтери? Нема волонтерів… Що робити?!” – ділиться переживаннями Анатолій Олексійович.

По приїзді на вокзал його начальниця дозволила заїхати автобусом із дітьми прямо на перон. Поліція та ДСНСники допомогли винести всі речі.

“Діти сиділи чекали в автобусах. Ми підійшли до людей, які чекали евакуації. Кажемо, давайте так: ви нам допомагаєте, а ми вас вивозимо – може, допоможемо оселитися там із вашими дітьми. Так назбирали ще 15 людей для допомоги. Багато хто був зі своїми дітьми. Завантажилися у вагони та поїхали. Порахували – 29 дорослих на 75 дітей. Дяка Богу, їхало зі мною ще п’ятеро лікарів”.

У будинку малюка “Антошка” виховується понад 70 малюків

На кожного дорослого припадало фактично по троє малюків, а їх же в дорозі треба перевдягати, годувати, заспокоювати, кому треба – давати ліки. При цьому більшість добровільних помічників не мали досвіду роботи з дітьми з інвалідністю…

Анатолій Олексійович чітко запам’ятав, що з Краматорська поїзд виїхав о 15:45, а прибув у Чернівці о 3:45.

“Під’їхали, відчиняю вагон – а нас зустрічають люди в рясах. І з ними – очільниця Служби у справах дітей Чернівецької ОВА Наталка Кошурба: “Ласкаво просимо!”.

Вже тільки на місці прихистку пан Анатолій дізнався, що притулок їм надасть один із монастирів Чернівецької області. Тепер уже відомо, що йдеться про Банченський монастир “УПЦ МП”.

“Приїхали. Нас зустрічає десь 20–30 “матушок”. Якось так швидко беруть всіх дітей. Та куди ви їх несете, нам же по групах треба!

Але яке там по групах! “Ми виховали багато дітей, ми знаємо, як треба”, – кажуть жінки, а самі вже дітей купають, одягають у все нове, годують. А кругом така краса! Радію, які хороми нашим дітям. А потім і нас узялись годувати. Думаю, оце потрапили ми до раю…”

Директор Краматорського будинку малюка “Антошка” Анатолій Романов зі своїми вихованцями біля Банченського монастиря

Працівників будинку поселили в монастирському домі паломника.

“Це п’ятиповерховий будинок, типу готелю. Нам виділили гарні кімнати на 4, 6, 8 місць. У підвалі – дуже добра їдальня. Безплатно харчуємось. І живемо безплатно. Умови дуже добрі”, – розповідає Романов.

Хоч би як допомагали з немовлятами місцеві, а за ними все одно потрібен професійний медичний догляд. Тож Анатолій Олексійович далі почав припрошувати до прихистку штатних працівників Краматорського будинку:

“До нас доїхало ще десь 30 людей – молодші медичні сестри, няні. Владика найняв ще з місцевих жителів від 30 до 40 людей – це вихователі та шкільні педагоги. А дві сім’ї, які стали випадковими рятівниками “Антошки” на Краматорському вокзалі, тепер уже законні й навчені мною основ медицини його працівники”.

Вихованці Краматорського будинку малюка “Антошка”

У Чернівецькій області пан Анатолій опинився вперше. Зізнається, що просто вражений добротою тутешніх людей. А найбільше його на Буковині вразило те, як місцеві вірують.

“До монастиря кожної неділі на службу місцеві приходять сім’ями. І навіть малі діти знають усі молитви. Мене ось із дитинства навчили тільки одній – “Отче наш”. Але тепер наздоганяю”, – розповідає чоловік.

Уже понад п’ять місяців жителі Буковини й Донеччини пліч-о-пліч піклуються про малечу. До справи долучаються не тільки служителі монастиря, а й місцеві сім’ї:

“Ми всіх дітей тут похрестили. Я попросив владику це здійснити, а він іще й справжніх хрещених кожній дитинці знайшов. Вони тепер до “своїх” дітей приходять щодня, носять солодощі й іграшки. Бо духовні батьки – то на все життя”.

Проте найбільше Анатолій Олексійович мріє після перемоги України повернутися з “Антошкою” в рідний Краматорськ.

“Отак із миром, візьмемо по свічці і до владики – помолитись і дякувати, дякувати, дякувати. Я всім подякую – і будемо їхати додому. Там – наш отчий дім”, – каже директор будинку малюка.

Директор Краматорського будинку малюка “Антошка” Анатолій Романов

Читайте також:
Історія одного будинку: буковинка Анастасія Сметаніна прихистила понад 300 переселенців

Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.