Ірина Костенко,
Ірина Халупа
Напередодні широкомасштабної «спецоперації з денацифікації» диктатор Путін у своєму опусі «Об историческом единстве русских и украинцев» згадав академіка Грушевського, назвавши його «идеологом украинского национализма». Ще б пак. Михайло Грушевський ще 1904 року зруйнував ідеологічні основи цього «единства», коли науково спростував міф про «колыбель братских народов» і довів, що з тисячолітньої княжої Русі починається державна історія України, а не Росії.
Аргументи академіка представлені у 50 томах його наукових праць. І сьогодні це надпотужна інформаційна зброя України, яка ущент розбиває заяви московського диктатора про те, що його армія «воюет на своих исторических землях». Звісно, за однієї умови – якщо цю зброю застосовувати. Але ж зась. Із вченням Грушевського про «тисячолітню історію України» в Україні триває майже столітня боротьба. Є сенс нагадати її головні етапи.
1934 року за підписом Сталіна, Жданова та Кірова вийшла директива із забороною розглядати історію «Великороссии» окремо від історії «других народов СССР» і насамперед українців.
Негайно за командою з Москви міністр освіти УРСР Володимир Затонський на сесії Всеукраїнської академії наук проголосив: «Ми будуємо в Україні культуру соціалістичну, що її носієм є український пролетаріат. Ось чому ми так різко розходимося в будівництві української культури з тими, хто намагається провести безперервну золоту нитку від великокняжої Київської України-Руси через Петра Могилу, «батька» Хмельницького, Центральну Раду і до наших днів».
Отак і почалося.
Твори Грушевського забороняли, вилучали з бібліотек, за зберігання чи читання суворо карали. Вороги його вчення очолили головні університетські кафедри України, пропагуючи «единую и неделимую» історію братніх народів.
Доктор історії Ярослав Дашкевич (послідовник вчення Грушевського, який відсидів за це в Караганді вісім років ув’язнення) у своїх спогадах про боротьбу з Грушевським наводить приклади «гріхів і злочинів», якими паплюжили академіка. – Професура Київського університету ганьбила Грушевського за «твердження, що Русь належить тільки історії України і не була спільною колискою трьох народів…»
Професура Львівського університету висміювала Грушевського за те, що «він трактує Росію лише як сусіда, чужинця».
Михайло Грушевський – видатний історик, лідер українського національного руху, голова Центральної Ради УНР у 1917-1918 рр.
1946 року упродовж лише вересня-листопада у Львівському університеті студентам і професурі сім разів (!) прочитали антигрушевську лекцію на тему «Викорінити наслідки буржуазно-націоналістичного перекручування історії України»…
Потужний фронт боротьби розгортався «нібито з Грушевським та його школою, а по суті з правдивою та об’єктивною історією України», – пояснює доктор історії Ярослав Дашкевич.
У середині 60-х історик Михайло Брайчевський наважився боронити вчення Грушевського. Така сміливість коштувала йому майже 20 років безробіття і переслідувань КГБ.
Оббріхування і цькування «тисячолітньої історії України» Грушевського клекотало на повну до так званого перебудованого періоду – 1988 року. Тоді на захист академіка виступив історик Сергій Білокінь. Своєю відважною публікацією в «Літературній Україні» про «найбільшого українського історика» він започаткував потужну дискусію – тему обговорювали навіть у ЦК компартії України включно з Щербицьким. І 5 грудня 1988 року відбулася безпрецедентна на той час подія – публічне обговорення проблеми ставлення до Грушевського. Цю історію переповідає доктор Ігор Гирич у своїй книзі «Сіячі»: «Обговорення проходило в Інституті історії. Зала була повна. Такого ніколи не було ні до, ні після події. Сергій Білокінь виступив з доповіддю «Михайло Грушевський – відомий історіограф України». Йому опонували В.Сарбей і Р.Симоненко (комуністи з Інституту історії АН УССР – Авт.) Фурор викликала співдоповідь Ярослава Дашкевича. На радість усім присутнім комуністична позиція зазнала повної поразки».
Читайте також:
Історія незалежності: як українці боролися за власну державу і хто цьому заважав
У результаті цих подій табу з імені Грушевського нарешті було знято. Але табу на його вченні «про тисячолітню історію України» лишилось непорушним. Ситуація не змінилась навіть після проголошення незалежності. У переважній більшості українських навчальних закладів, музейних установ та академічних інституцій про княжу Русь – першу українську державу – мовчали. А ширили псевдознання про «єдиний народ», «общее отечество», «древньослов’янську державу Київська Русь», «славу русского оружия» тощо.
І так упродовж тридцяти років міф до міфу, брехня до брехні голови громадян незалежної України замуровували «русским миром» – імперськими байками, які дотепер лишаються для багатьох єдиноправильною історією попри другий рік повномасштабної війни.
Докторка історичних наук Лариса Якубова називає адептів «русского міра» «тоталітарною сектою, члени якої хворі на соціальну шизофренію, в головах яких стоять блоки на будь-яку інформацію, що суперечить їхньому світогляду».
Неймовірно, але в розпал війни за ідентичність, почався новий етап боротьби з вченням академіка Грушевського. У наступ пішло Міністерство освіти та науки.
Своїм рішенням Міносвіти скоротило тисячолітню державну історію на п’ятсот років, вилучивши з неї період княжої Руси-України.
Міністр Оксен Лісовий пояснив, що тепер обов’язковим знанням з історії буде «лише період XVI-XXI століття, адже цей період є дуже важливим для формування у молоді цілісного розуміння нашого минулого».
За місяць у Москві, в унісон з рішенням українського Міністерства освіти, кремлівський диктатор Путін просвітив громадську палату РФ у темі історії України, наголошуючи, що починається вона з XVI століття.
А за два тижні після Путіна, у Києві, професор УКУ Ярослав Грицак оголосив ще коротшу версію державної історії України: «Україна як держава вперше постала на західних землях колишньої Русі внаслідок козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 років проти польської влади».
Нагадаємо, що за висновками Грушевського про «тисячолітню державну історію» стоять 50 томів наукових праць академіка, а от що стоїть за такими твердженнями пана Грицака невідомо, бо його авторських досліджень у цій темі нам знайти не пощастило.
Цікаво, чи у такий самий спосіб Ярослав Грицак збирається «переосмислювати історію» і у нещодавно анонсованому проєкті «Українська історія: глобальна ініціатива», як він оголосив про це на презентації події у Лондоні: «Переосмислення української історії у глобальному контексті може бути важливим для української перемоги, це шанс зробити світ кращим».
Але ж зробити світ кращим можна лише правдивою історією, яка базована на авторитетних джерелах. Історія без джерел – це формула «русского міра».
Згодом, на київській презентації проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович у дискусії щодо імовірності фінансового впливу на результати досліджень сказав, що він не може собі уявити, як хтось може умовити учасників цього проєкту і зокрема Грицака, «за гроші написати щось хороше чи погане про історію України».
З одного боку, це дійсно неможливо уявити. Але з іншого – так само неможливо збагнути на якій підставі професор Грицак в інтерв’ю російському сайту «Медуза» одним махом «переосмислив» історію української мови геть всупереч науковим висновкам щонайменше десятьох академіків і професорів – найавторитетніших фахівців у темі?
Вже минає рік після нашого публічного прохання пояснити це, але професор УКУ і почесний професор НаУКМА Ярослав Грицак дотепер ні пари з уст. А ми, відповідно, без найменшого розуміння яким чином у такий спосіб «переосмисленою» історією можна перемагати й робити світ кращим.
Історик Ярослав Грицак. Фото: https://aspeninstitutekyiv.org/
Правдива історія сьогодні Україні конче потрібна. Без неї перемога у нинішній війні за ідентичність неможлива. І для успішності проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» його ініціатору – українському олігарху Віктору Пінчуку, обов’язково треба забезпечити всіх учасників «брейн-шторму щодо переосмислення історії України» належною кількістю примірників історії Михайла Грушевського. Зробити це нескладно – адже рік тому в Альбертському університеті (Канада) 10-томну працю українського академіка переклали англійською мовою.
От за такої умови цілком імовірно, що через заплановані три роки роботи проекту постане історія, якою можна перемагати, робити світ кращим і яка не суперечитиме тексту Акту проголошення незалежності України, ухваленого українським парламентом 24 серпня 1991 року. Де згідно з науковими висновками академіка Грушевського написано так: «…продовжуючи тисячолітню традицію державотворення України… Верховна Рада проголошує незалежність України…».
Читайте також:
Історик Тімоті Снайдер запустив збір на систему ситуаційного оповіщення Повітряних сил ЗСУ “Безпечне небо”
Володимир В’ятрович: Снайдер і колоніалізм. Відгук на завершення курсу лекцій
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
