автор: Максим Омельченко
Син гетьмана Кирила Розумовського був меценатом і другом видатного композитора Бетховена. До річниці музичного генія (Людвіг ван Бетховен народився 16 грудня 1770 року) переглядаємо художні фільми про Бетховена, у яких згадується українець
23 листопада у світовий прокат вийшла історична епопея британського режисера Рідлі Скотта “Наполеон”. За підсумками перших вихідних стрічка очолила світовий бокс-офіс, зібравши у кінотеатрах майже 79 млн доларів. Драма злету та падіння імператора французів виявилася напрочуд актуальною у 2023 році, адже в часи Наполеона, як і зараз, людство спостерігало руйнування міжнародної системи безпеки через амбіції одного лідера. В епіцентрах обох геополітичних “землетрусів” опинилася Україна.
На жаль, українська проблематика не знайшла відображення у блокбастері “Наполеон”. Хоча підстави ввести її у сценарій принаймні одним-двома короткими штрихами були. Відомо, що імператор французів був непогано обізнаний з історією України. У нього на столі лежало кілька меморандумів, підготовлених дипломатами та радниками, що стосувалися “козацької країни”. Були навіть пропозиції створити після перемоги над Московією на території України маріонеткову державу Наполеоніду. Але ці проєкти Бонапарта не надто зацікавили: він у боротьбі з Петербургом більше робив ставку на польську шляхту. Ще одна можливість згадати про Україну в фільмі: ввести Андрія Розумовського – сина українського гетьмана Кирила Розумовського – у сцену Віденського конгресу, яка присутня у картині. Як відомо, гетьманич був одним з організаторів конференції 1814–1815 років, на якій вирішувалась доля постнаполеонівської Європи. Проте сер Рідлі пожалкував екранного часу навіть на австрійського міністра закордонних справ Меттерніха, який вважається головною “зіркою” Конгресу. Можливо, більше буде показано у 4-годинній режисерській версії, яка незабаром вийде на стрімінговому сервісі Apple TV+.
Хоакін Фенікс у ролі Наполеона. Кадр із фільму “Наполеон” (2023, режисер Рідлі Скотт)
Загалом постать Андрія Розумовського – одна з найбільш привабливих для просування теми України у західному історичному кіно. Гетьманич був одним із творців антинаполеонівської коаліції в Європі, крім того, відомий як меценат і покровитель мистецтва. Широко відомою є його дружба з німецьким композитором Людвіґом ван Бетховеном.
Постать Розумовського активно вивчають і популяризують у Національному історико-культурному заповіднику “Гетьманська столиця”, що в Батурині. Завдяки співпраці з європейськими музеями та архівами батуринським історикам вдалося відшукати багато артефактів, які дозволяють по-новому оцінити роль гетьманича у політиці та культурі Європи початку ХІХ століття. Наукові працівники “Гетьманської столиці” постійно публікують нові, раніше невідомі факти про Андрія Розумовського.
Що стосується взаємин гетьманича з Бетховеном, то відомо, що у 1806 році музичний класик написав на замовлення українця три струнні квартети, а у 1808-му – присвятив йому дві симфонії – 5-ту та 6-ту. У тому ж 1808 році Андрій Розумовський створив перший у Європі професійний струнний квартет, у якому всі музиканти отримували постійне грошове забезпечення. Квартет щотижня виступав у віденському палаці Розумовського, збудованому 1806 року, який сучасники називали “храмом мистецтва”. Гетьманич і його підопічні мали ексклюзивне право першими виконувати нові твори Бетховена.
Тривалий час українець підтримував композитора фінансово, допоки у ніч на 31 грудня 1814 року у його палаці не сталась пожежа, внаслідок якої Розумовський зазнав важких фінансових втрат. У 1816 році гетьманич розпустив свій струнний квартет, призначивши музикантам довічну пенсію. Останній відомий лист Бетховена до Розумовського датується 1815 роком.
“Бетховен і Квартет Розумовського”. Картина Авґуста Боркмана. Віднайдена істориками Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця”
16-17 грудня виповнюється 253 роки від дня народження Бетховена. Він один із найбільш виконуваних композиторів у світі. Його пам’ятників у різних країнах налічується більше сотні. Бетховену присвячують музичні твори, про нього пишуть книжки, знімають художні та документальні фільми. На порталі IMDB вдалося знайти згадки про, щонайменше, дев’ять повнометражних художніх стрічок, що розповідають про життя Бетховена.
Постать гетьманича Андрія Розумовського також з’являється на екрані, щоправда, лише в одній картині. Ще в кількох ім’я українця лунає за кадром, або ж показані люди з його близького оточення. Поговоримо про ці фільми детальніше.
Андрій Розумовський (художник Жан-Батист Ізабе). Портрет, віднайдений істориками Національного заповідника “Гетьманська столиця”
Молодий Бетховен. Портрет 1804 року – час дружби з Андрієм Розумовським
Одне з перших екранних втілень образу німецького композитора. Повнометражний звуковий фільм авторства французького режисера-новатора Абеля Ґанса, який у 1927 році зняв епопею “Наполеон” – один із найдорожчих проєктів в історії німого кіно. А у 1919-му вразив антивоєнною драмою “Я звинувачую!”. У кульмінації цього фільму солдати, вбиті на полях Першої світової війни, піднімалися з могил, вимагаючи відповіді у живих: за що вони загинули?
Аррі Бор у ролі Бетховена. Сцена відчаю композитора через втрату слуху
У стрічці про Бетховена Ґанс також використовує яскраві візуальні образи, вигадливі ракурси зйомки. Сюжет розповідає про любовний трикутник між композитором і його двома ученицями – графинями Терезою фон Брунсвік і Юлією Ґвіччарді. Цікаво, що остання, якій Бетховен присвятив свою знамениту “Місячну сонату”, мала стосунок до України: донька ломбардійського шляхтича, графа Франческо Ґвіччарді народилась у Перемишлі і до 17 років жила на Галичині, де її родина мала маєтки.
Графиня Юлія Ґвіччарді
Дія фільму розпочинається у 1801 році, потім інтертитр переносить нас у 1807 рік: “робота над струнними квартетами і п’ятою симфонією”. На жаль, постать замовника трьох струнних квартетів, якому також була присвячена 5-та симфонія, – Андрія Розумовського, – у картині не відображена. Натомість показана скрута, у якій на той час перебував Бетховен, що був змушений залазити у все нові борги.
Насправді, як зазначають біографи композитора, саме у той період йому вдалося поліпшити фінансовий стан, не останньою чергою завдяки підтримці українського гетьманича. Також у фільмі показано, що 5-ту симфонію – нині один із найбільш упізнаваних творів класичної музики, – публіка спочатку не оцінила, що відповідає дійсності.
Квартет Розумовського. Кадр із фільму “Велике кохання Бетховена” (1936)
Одним із головних героїв стрічки є скрипаль Іґнац Шуппанціґ, який зображений як найближчий друг Бетховена. Його зіграв комедійний актор Поль Поле. Персонаж Шуппанціґа присутній у всіх найважливіших подіях у житті композитора: він рятує друга від самогубства, коли Бетховена охоплює відчай через втрату слуху, він розділяє його успіхи та невдачі, він поруч і в останні хвилини життя маестро.
Шуппанціґ – реальна історична постать. Він вважався одним із кращих скрипалів свого часу, був другом як Бетховена, так і Андрія Розумовського, грав “першу скрипку” у “квартеті Розумовського”. Сам квартет на екрані також зображений: музиканти разом із композитором святкують його заручини з Терезою фон Брунсвік у 1806 році. Де при цьому подівся українець – загадка.
Бетховен і Шуппанціґ. Кадр із фільму “Велике кохання Бетховена” (1936)
Наразі єдиний фільм, у якому Андрій Розумовський постає на екрані як повноцінна дійова особа. Образ українського гетьманича втілив поляк Леон Нємчик – один із найвідоміших акторів в історії польського кінематографу.
Бетховен (Донатас Баніоніс) і його секретар. Кадр із фільму “Бетховен: Дні життя” (1976)
Стрічку знімали у комуністичній Східній Німеччині (НДР). Загалом вона нагадує совєцькі байопіки про діячів ХІХ століття – на кшталт “Тараса Шевченка” 1951 року. Головний герой (Бетховена тут зіграв литовець Донатас Баніоніс, відомий за роллю у “Солярісі” Тарковського) зображений як “революціонер”, який зневажає аристократію, мріє про парламентаризм і соціальну рівність. Він перебуває під постійним наглядом жандармерії, шпигуни записують кожне його крамольне висловлювання та доповідають “нагору”. Проте канцлер Меттерніх вважає композитора нешкідливим, що й рятує його від арешту. Автор сценарію картини Ґюнтер Кунерт пізніше стверджував, що таким чином висміював діяльність “Штазі”, чиї агенти підслуховували розмови діячів мистецтва (про це – оскароносний фільм “Життя інших” 2007 року).
Фільм має оригінальну структуру: він ділиться на 21 главу, кожна з яких є короткою замальовкою якоїсь події у житті Бетховена чи людей, які його оточували. З таких замальовок як із пазлів має складатися образ композитора та його епохи.
Князь Ліхновський (зліва) і Андрій Розумовський (справа, актор Леон Нємчик). Кадр із фільму “Бетховен: Дні життя” (1976)
Глава, присвячена Андрію Розумовському, має назву “Розуміння мистецтва”. Персонаж українського гетьманича прогулюється англійським парком біля свого віденського палацу у компанії князя Карла Ліхновського (іншого знаного мецената свого часу, який також підтримував Бетховена та був родичем дружини Розумовського – графині Єлизавети фон Тун). Аристократи одягнені у вишукані фраки, на головах – циліндри, у руках тростини. Вони обговорюють Бетховена.
Ліхновський звертається до свого співрозмовника:
“Розумовський, якщо коли-небудь про нас скажуть, що ми дали генію можливість розправити свої крила, хіба це не буде для нас достойною винагородою?”
Українець відповідає: “Іноді безсонними ночами я ставлю собі питання: чи проміняв би я своє шляхетне походження на шляхетність духу? Я збагнув, що у мене немає здібностей для того, щоб стати людиною мистецтва. Якби я ними володів – згадана альтернатива мене б зовсім не лякала”.
Тут варто зауважити, що здібності до мистецтва, зокрема до музики, в Андрія Розумовського були. Відомо, що гетьманич брав уроки гри на скрипці у Гайдна, його рівень володіння інструментом був настільки високим, що дозволяв виконувати партію другої скрипки у власному струнному квартеті.
У ролі палацу Розумовського – палац Шенбрунн у Відні – резиденція імператорів з династії Габсбурґів. Кадр із фільму “Бетховен: Дні життя” (1976)
Палац Розумовського у Відні на гравюрі 1812 року. Зображення, віднайдене істориками Національного заповідника “Гетьманська столиця”
Розумовський і Ліхновський продовжують обговорювати музику Бетховена. “Його музика несе у собі вічне спасіння, окрилює піднесеними і шляхетними почуттями. Очищеною душею ми славимо Творця”, – захоплено каже українець.
Може здатися, що ця сцена створює загалом позитивний образ гетьманича – мецената і щирого любителя музики, проте кадри з двома розкішно одягненими аристократами, які гуляють розкішним парком, раз у раз змінюються кадрами, на яких ми бачимо згорблених і змучених робітників, які копають землю, збирають хмиз і виконують інші роботи біля садиби Розумовського. Так створюється типове для комуністичної пропаганди протиставлення “пролетаріату” та “класу експлуататорів”.
Кадри з фільму “Бетховен: Дні життя” (1976)
Ближче до кінця фільму вже прямо протиставляються Розумовський і Бетховен. Композитора запрошено на вечір у палац аристократа (ймовірно, саме в палац Розумовського). Бетховен – у брудному пом’ятому пальто, а раніше нам показали, що він носить діряві черевики та діряві шкарпетки. В оточенні розкішно одягнених аристократів йому явно некомфортно. Він вітається з Розумовським, хоча дивиться повз нього. Сідає за фортепіано, знову оглядає бальну залу, після чого різко встає і демонстративно йде геть.
В іншій сцені Бетховен запрошує музикантів із “квартету Розумовського” до себе додому на скромну вечерю. Все, що може запропонувати композитор друзям, – ріденький суп, ще й пересолений. Гетьманича у цій компанії немає – між ним і його музикантами прірва. Вони – “пролетарі”, а він – представник “панівного класу”.
Бетховен вітається з Розумовським. Кадр із фільму “Бетховен: Дні життя” (1976)
Звісно, що таке протиставлення немає нічого спільного з реальною історією стосунків Андрія Розумовського та Бетховена. Гетьманич хоч і належав до вищого прошарку тогочасного суспільства, та не гребував грати разом зі своїми музикантами і, безперечно, їв з ними за одним столом. Немає сумнівів, що і сам Бетховен, перебуваючи у палаці свого мецената та друга, почувався там не прислугою, а дорогим гостем.
У будь-якому разі, сам факт інтересу творців ідеологічного фільму до постаті Андрія Розумовського є цікавим і прикметним.
Ґері Олдмен у ролі Бетховена. Кадр із фільму “Безсмертна кохана” (1994)
Єдиний фільм про життя Бетховена, знятий великою голлівудською кіностудією – Columbia Pictures – разом із кінокомпанією Icon Productions, яку заснував Мел Ґібсон (саме з нею він наступного 1995 року зніме “Хоробре серце”). У ролі композитора – майбутній володар “Оскара” Ґері Олдмен, який паралельно знімався у бессонівському “Леоні”, втіливши на екрані одного з найбільш харизматичних антагоністів в історії кіно агента Стенсфілда. Не випадково Стенсфілд зображений як фанат класичної музики, – це ідея Олдмена, яка сподобалася Люку Бессону. Акторською імпровізацією є і зізнання агента у любові до Бетховена. Якусь частку образу психопата Стенсфілда Ґері Олдмен переніс і у “Безсмертну кохану”.
Про реального Бетховена казали, що він мав складну вдачу, проте у виконанні Олдмена ексцентризм генія межує з неврівноваженістю. Образ композитора у цьому фільмі сповнений болю: Бетховен-Олдмен через втрату слуху постійно відчуває себе самотнім, позбавленим смаку життя, що актор дуже майстерно та глибоко передає на екрані.
Сюжет картини базується на одній із загадок, яку залишив по собі Бетховен: після смерті композитора серед його паперів знайшли листа, адресованого неназваній “безсмертній коханій”. У житті маестро було чимало жінок, до яких він мав ніжні почуття, тож біографи Бетховена так і не дійшли згоди щодо особи таємничої адресатки. Автор сценарію і режисер фільму Бернард Роуз висуває свою версію, яку, проте, бетховенознавці сприйняли критично.
Загалом у стрічці вистачає історичних невідповідностей. Так, головним протагоністом виступає Антон Шіндлер (зіграв Єрун Краббе), який показаний як найближчий друг Бетховена, що після його смерті проводить розслідування, намагаючись дізнатись ім’я “безсмертної коханої”.
Шіндлер – це реальна постать. В останні роки життя Бетховена він був його секретарем, проте ніколи – другом, тим паче близьким. Пізніше Шіндлер став одним із перших біографів композитора.
Антон Шіндлер (Єрун Краббе) у “палаці Розумовського”. Кадр із фільму “Безсмертна кохана” (1994)
Андрій Розумовський на екрані не з’являється, проте дія однієї зі сцен – знайомства Шіндлера та Бетховена – відбувається у його віденському палаці (не у справжньому, бо зйомки фільму проходили в Чехії). Герой Єруна Краббе розповідає, що зустрів композитора на репетиції перед прем’єрою його знаменитої “Крейцерової сонати”, що нібито відбулася “у графа Розумовського”.
За словами Шіндлера-Краббе, на той час він був учнем Іґнаца Шуппанціґа. У фільмі, однак, ми бачимо видатного скрипаля за фортепіано, а зі скрипкою – темношкірого Джорджа Бріджтауера, що історично правильно, адже саме він був першим виконавцем “Крейцерової сонати”. Проте акомпанував йому сам Бетховен, а не Шуппанціґ. Крім того, прем’єра твору насправді відбулася не в палаці Розумовського, а в палаці Ауґартен у Відні у 1803 році. Реального Антона Шіндлера там також не могло бути, адже йому на той час було лише 7 років, у Відень він переїде десятьма роками пізніше.
Шуппанціґ і Джордж Бріджтауер репетирують у залі “палацу Розумовського”. Кадр із фільму “Безсмертна кохана” (1994)
І Розумовського, і Шуппанціґа, схоже, автори фільму вирішили згадати мимохідь, – як персон, які відіграли важливу роль у житті Бетховена. Їм віддали шану, проте як повноцінних дійових осіб у сюжет не ввели.
Цікаво, що у стінах нібито “палацу Розумовського” Бетховен-Олдмен виголошує один із найбільш цитованих монологів у фільмі: “Якщо ви чуєте марш, ваша душа напучується? Ні, ви маршируєте. Чуєте вальс – танцюєте. Чуєте службу – причащаєтесь. Музика має владу переносити вас прямісінько у внутрішній світ композитора. Слухач не має вибору”.
Розмова Бетховена і Шіндлера у “палаці Розумовського”. Кадр із фільму “Безсмертна кохана” (1994)
Ще один цікавий епізод, що має непрямий стосунок до українського гетьманича – розмова Бетховена та Шіндлера з канцлером Австрійської імперії Меттерніхом. Композитор і його друг просять посадовця вплинути на суд, який розглядає справу про опікунство Бетховена над племінником Карлом – сином його померлого брата Каспара. Шіндлер обіцяє Меттерніху, що маестро на знак вдячності напише “грандіозну ораторію” на його честь і на честь “Віденського конгресу, завдяки якому у всій Європі настав мир”.
Меттерніх (Баррі Гемфріз). Кадр із фільму “Безсмертна кохана” (1994)
Справді, Клеменс фон Меттерніх був одним із організаторів Віденського конгресу, на якому європейські дипломати домовлялися про новий устрій і кордони в Європі після перемоги над Наполеоном. Щоправда, Меттерніх на той час обіймав посаду не канцлера, а тільки міністра закордонних справ. Гетьманич Андрій Розумовський також був серед чільних діячів конгресу.
У листопаді 1814 року він організував для Бетховена виступ, на якому були присутні 3000 слухачів, включаючи лідерів всіх європейських держав. Композитор представив свою нову кантату “Славна мить”, присвячену Віденському конгресу.
Читайте також:
Українець, що формував післявоєнну Європу: місія Андрія Розумовського та уроки перед Віденським конгресом-2
Після виступу Бетховену присвоїли звання почесного громадянина Відня: це була хвилина його найбільшого прижиттєвого визнання. Тож обіцянка присвятити твір Віденському конгресу, дана, вочевидь, вже після його завершення, виглядає дивно. Меттерніх міг би відповісти: “Зачекайте, ви ж уже написали цю ораторію!”.
Тобіас Моретті у ролі Бетховена. Кадр із фільму “Луї ван Бетховен” (2020)
Повнометражний фільм, знятий на замовлення німецького суспільного телебачення до 250-річчя Бетховена – на даний момент найновіше кіновтілення історії композитора. Стрічка має дві сюжетні лінії, які розвиваються паралельно. Перша розповідає про останній рік життя музичного генія: він майже повністю глухий, у фінансовій скруті пише на замовлення струнний квартет. Його нову музику не сприймають, через складний характер він б’є горщики з близькими людьми. Так, на початку фільму нам показують, як Бетховен вперше репетирує зі струнним квартетом свою знамениту “велику фугу”, яка отримає визнання лише після його смерті. Ми дізнаємося, що квартет очолює Іґнац Шуппанціґ. Скрипаль критикує музику композитора, через що друзі сваряться і музикант іде, залишивши записку: “А тебе ще порівнювали з Моцартом!”.
Конфлікт між Бетховеном і Шуппанціґом. Кадр із фільму “Луї ван Бетховен” (2020)
Друга сюжетна лінія стрічки присвячена дитинству та юності Бетховена, починаючи з його ранніх занять музикою до переїзду у Відень у 1792 році.
Товаришування композитора з Андрієм Розумовським залишилося “за кадром”: цей період у житті Бетховена у фільмі не показаний. Згаданий князь Карл Ліхновський – родич дружини гетьманича, на запрошення якого композитор вперше відвідав Відень у 1787 році. Сама родина графів фон Тун-Гогенштейн також отримала згадку у картині. В одній зі сцен, під час перших відвідин Відня, юний Бетховен прямує до домівки Моцарта, з яким він встиг потоваришувати. Вольфґанґа-Амадея немає вдома: у стрічці він показаний гульвісою, який проводить час за випивкою та грою у більярд. Дружина Моцарта Констанція просить Людвіґа передати чоловікові, щоб він не забув, що має дати урок графині Тун. “Графиня не гусиня, треба дати урок”, – глузливо відповідає на це Моцарт. Скоріше за все, йдеться або про майбутню дружину Андрія Розумовського Єлизавету Тун (вони одружаться у 1788 році), або про одну з її сестер – Крістіану чи Кароліну. Їхня мати Вільгельміна – теща українського гетьманича – була відомою меценаткою та покровителькою Моцарта. Великий композитор часто гостював у графів Тун, тож не міг не бути знайомим з їхнім українським зятем.
Ед Гарріс у ролі Бетховена. Кадр із фільму “Як Бетховен” (2006)
Як бачимо, автори кіно про Бетховена найчастіше уникали у сценаріях своїх картин згадок про українського гетьманича. Це може бути пов’язано зокрема з тим, що постать Андрія Розумовського на Заході досі часто асоціюють з Російською імперією. Так, струнні квартети, написані Бетховеном на замовлення українця, іноді називають “російськими”. Отож важливо доносити, що Андрій Розумовський був передусім українським шляхтичем – сином останнього гетьмана України. У такій інтерпретації, крім того, що вона є історично достовірною, його фігура стає більш привабливою та цікавою для західної аудиторії.
Зйомки голлівудського блокбастера “Наполеон” стартували в лютому 2022-го року, відповідно, – сценарій створювався раніше – до початку повномасштабної російсько-української війни. На жаль, саме криваве російське вторгнення стало каталізатором інтересу до України, тож, можливо, у наступні роки іноземні кінотворці будуть частіше звертатися до української проблематики у своїх картинах. Проте створювати конкурентноздатний культурний продукт про наше минуле та сучасність, – це насамперед обов’язок самих українців.
Читайте також:
Вкрадений Росією гетьманич Андрій Розумовський, якому Бетховен присвятив найвідомішу симфонію: повернення в Україну
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
