Серед загиблих за Україну після 24 лютого – 146 жінок та 2,3 тисячі офіцерів, – дослідження Книги пам’яті

Серед 24,5 тисяч загиблих та померлих українських воїнів після початку повномасштабного вторгнення, про яких зібрала інформацію “Книги пам’яті полеглих за Україну” станом на середину листопада, приблизно 2,3 тисячі осіб (9,6%) є офіцерами, а 146 – жінки. При цьому, крім Маріуполя, для ЗСУ не було жодного “котла” чи іншого масштабного оточення.

Як передає “Новинарня“, про це йдеться в дослідженні волонтерів “Книги пам’яті” Ярослава Тинченка та Германа Шаповаленка, опублікованому в “Тижні” 23 листопада.

Спільнота “Книги пам’яті полеглих за Україну” робить різні статистичні підрахунки на підставі даних, які містяться в некрологах та офіційних повідомленнях про загиблих, і деякі з них наводить зараз як проміжні.

Жінки

“Серед даних про всіх загиблих, зібраних “Книгою пам’яті полеглих за Україну”, фігурує 146 жінок. Торік, у листопаді 2022-го, Олексій Резніков повідомляв, що “загинула 101 жінка-військовослужбовиця”. Тож наші цифри корелюються з фактичними даними втрат. За нашою базою 2022 року, загиблих жінок — 119, деякі з яких, очевидно, належать до небойових утрат або визнані загиблими пізніше”, – зазначають дослідники.

Офіцери

Водночас, за їхніми підрахунками з відкритих джерел, у базі даних спільноти “Книга пам’яті полеглих за Україну” зібрана інформація про 2266 загиблих офіцерів ЗСУ, НГУ, ДПСУ, Нацполіції та інших, чиї військові звання відомі. Ще в приблизно сотні загиблих офіцерів досі не вдалося встановити їхні військового звання, тож їх до цієї статистики не включено.

За званнями загиблі офіцери розподіляються так:

“Серед загиблих — багато молодших офіцерів, особливо лейтенантів, старших лейтенантів, капітанів. Попри емоційний факт трагізму загибелі молоді, ці втрати (…) наслідок великої кількості призваних молодших лейтенантів (випускників військових кафедр), сержантського складу, а також офіцерів у більших званнях, які йдуть на молодші посади”, – пишуть дослідники.

При цьому автори “Книги пам’яті” зазначають: у період АТО/ООС, 2014–2021 років, частка офіцерів серед загиблих становила 13,7 %, а тепер – 9,6 %.

“Це свідчить про радикальну зміну характеру війни. Тими роками переважали стрілецькі бої, у яких роль і місце офіцера було першочерговим. Багато офіцерів ішли наперед, часто жертвували собою заради підлеглих. Сьогодні основна кількість утрат — від авіаційних бомб, ракетних та артилерійських обстрілів. І в сухопутних військових частинах утрати діляться пропорційно поміж солдатським та офіцерським складом”, – пояснюють Тинченко і Шаповаленко.

Водночас вони відзначають, що “чималий відсоток загиблих офіцерів, особливо старшої ланки, — це пілоти Повітряних сил ЗСУ, які мали значні втрати і 2014 року, і першими місяцями з початку повномасштабного вторгнення”.

Вік

Також “Книга пам’яті” веде статистику за віком загиблих.

Як можна побачити, порівняно більше полеглих у віковій групі від 26 до 31 року. Але відмінність із групами 31-35, 36-41 та 41-45 років незначна.

Повні дати або принаймні роки народження встановлено у 21 655 осіб, і вони розподіляються так:

“Як бачимо, більшість загиблих — у віці 26-45 років. А людей після 56 зовсім мало, так само, як і до 21”, – пишуть дослідники.

“Загальновідомо, що до 27 років в Україні можна призивати лише на строкову службу. Однак під час або після строкової служби можна укласти контракт. Отже, більшість загиблих у віці 21–27 років — це кадрові молодші офіцери або військовослужбовці за контрактом, які свідомо обрали цю професію.

Що стосується юнаків до 21 року, то це переважно добровольці або військовослужбовці строкової служби, які загинули внаслідок ракетних ударів по території України, померлі чи загиблі через небойові випадки.

Серед людей віком 56 років і старше — теж чимало добровольців, які попри хронічні хвороби, інші вади по здоров’ю домагались, щоб їх взяли до ЗСУ для оборони Батьківщини”, – вказують дослідники.

Загальні висновки

Укладачі аналітики вказують на те, що 20 листопада 2023 року нова заступниця міністра оборони Наталія Калмикова оприлюднила кількість жінок, які перебувають на військовій службі або працюють на цивільних посадах у Збройних силах України. У повідомленні йшлося про те, що станом на сьогодні в ЗСУ є 62 062 жінки-військовослужбовці, і 18 583 — працівниці (на цивільних посадах).

Поруч із цифрами в інфографіці заступниці міністра були подані відсоткові дані, які позначають співвідношення із загальною чисельністю ЗСУ, а також — кількістю за окремими категоріями.

Отже, за даними, офіційно оприлюдненими одним з очільників оборонного відомства, станом на жовтень 2023 року в ЗСУ перебуває понад 820 тисяч військовослужбовців. З них офіцерів — 117 тисяч, сержантів — 178 тисяч, солдатів — 516 тисяч, решта — курсанти.

“Тобто станом на сьогодні ми маємо 820 тисяч військовослужбовців, без урахування Національної гвардії України, ДПСУ, бойових підрозділів МВС та СБУ тощо. Вочевидь загальна чисельність Сил оборони становить понад мільйон осіб”, – вказують дослідники.

При цьому вони визначають втрати Сил оборони в співвідношенні до їхньої чисельності.

“Кількість загиблих — це не лише морально-етичний чинник, який впливає на настрої суспільства. Ця цифра є показовою, якщо оцінювати її в співвідношенні із загальною чисельністю збройних сил. Тоді ми можемо зробити висновок про критичність динаміки загиблих і прогнозовані втрати, а отже оцінити обороноспроможність усієї країни.

Що таке для мільйона військових безповоротні втрати в 50, чи навіть 70–80 тисяч осіб з урахуванням комісованих за станом здоров’я за майже два роки? Якщо казати лише про сухі цифри й військову статистику, то ми маємо надзвичайно хороший результат. «Жива сила» українських військ є, можна сказати, у майже недоторканному стані.

Критична маса людей у військовій формі в Україні така потужна, що здолати її можна або за допомогою ядерної зброї, або шляхом кропіткої інформаційної війни, спрямованої на зміну влади”, – вважають дослідники.

Вони підсумовують: “В Україні численні, потужні й фахово підготовлені Збройні сили України та інші підрозділи Сил оборони.

Кількість утрат як бойових, так і не бойових, що спіткали Україну за 21 місяць війни, принципово не впливає на обороноздатність держави.

Водночас слід зважати, що питання загиблих і втрат загалом — один з основних важелів інформаційної війни, воно потребує максимально прискіпливої уваги. Від роботи з військовослужбовцями й родинами загиблих і зниклих безвісти до подання адекватної інформації пресі, громадськості, а також — гідного вшанування полеглих”.

Тинченко і Шаповаленко також згадують про “інформаційні війни”, до яких ворог намагається включити також тему втрат українського війська за час війни. І наводять “аргументи проти перебільшених, буцімто катастрофічних для України цифр утрат”.

“За 2022–2023 роки українські війська лише один раз потрапили в оточення — у Маріуполі, у якому деякі підрозділи були змушені скласти зброю. Але там був порівняно невеликий гарнізон, умовно — одна бригада морської піхоти ВМС ЗСУ з однією бригадою НГУ (до складу якої входив «Азов»), маленькі підрозділи від інших з’єднань і частин. Інших «оточень», «котлів» і масових здач у полон за цей період не було, тож полонених у великій кількості бути не може.

За 2022–2023 роки найбільш масовими подіями із загибеллю українських військовослужбовців стали «прильоти» ракет по пунктах постійної дислокації або місцю розташування військових частин. Миколаїв та Охтирка, «Десна» та Яворів, Рівне, Чернігів, Харків — усі ці й кілька подібних випадків ретельно дослідженні журналістами. Ніяких інших масових фактів загибелі невідомо, і водночас приховати їх неможливо. Бо в медіапросторі одразу з’являються некрологи, репортажі про похорони, відгуки вцілілих солдатів-очевидців. І це загальнонародний процес, який заборонити чи взяти під контроль просто неможливо.

Загибель 19 військовослужбовців 128-ї бригади 3 листопада 2023 року внаслідок «прильоту» російської ракети [на шикування в селищі Зарічне Запорізької області] стала, серед іншого, резонансною саме тому, що така кількість одночасних втрат не характерна для більшості місяців з початку повномасштабного вторгнення. Від середини літа 2022 року такі випадки мають поодинокий характер.

Жодна бригада ЗСУ або НГУ упродовж 21 місяця війни не мала таких катастрофічних утрат, щоб отримати епітет «знищена». Навіть критичні втрати для з’єднань ЗСУ — це рідкість. Є бригади, які мали великі втрати: 93-тя «Холодний Яр» під Соледаром та у Бахмуті, 72-га імені Чорних Запорожців — під Києвом, 24-та, 53-тя, 25-та, 79-та, 95-та й деякі інші «старі» бригади, які навесні-влітку 2022-го стримували потужну ворожу навалу в Луганській та Донецькій областях, 59-та [бригада] й 3-тя батальйонна тактична група 80-ї бригади на Херсонському напрямку та інші. Вони зазнавали втрат, героїчно бились іноді майже в повному оточенні, але вистояли й, займаючи нові рубежі оборони, продовжували без ротації воювати. Якби ці бригади мали критичні втрати — ворог прорвався б далі, а вони зрештою загинули б у повному складі.

Помірній кількості безповоротних утрат Збройних сил України ми маємо завдячити передусім досвіду, професіоналізму й високому патріотизму наших солдатів та офіцерів”, – наголошують автори дослідження.

Читайте також:
“Не менше 30 тисяч”: Книга пам’яті підрахувала загиблих українських воїнів з початку великої війни. ІНФОГРАФІКА