автор: Олексій Братущак
У великих наметах захисного кольору розтавлені столи зі стільцями, екран і проєктор. Група чоловіків і жінок у військовому однострої має теоретичне заняття — вивчають типи ворожих безпілотників. За день до цього в них були стрільби на полігоні.
Курс базової загальної військової підготовки (БЗВП) у Силах територіальної оборони ЗСУ проходять новобранці, а також ті військовослужбовці, кому довелося без спеціального навчання брати до рук зброю, щоб захистити своє місто від російських окупантів. Лише після проходження БЗВП рекрути їдуть у підрозділи або ж спрямовуються на здобуття військового фаху.
Курс БЗВП помітно відрізняється від колишнього КМБ (курсу молодого бійця) і проводиться зовсім не для “галочки”. Принаймні настріл для нових курсантів і курсанток дуже інтенсивний.
Що ще пропонує мобілізованим БЗВП і навчальний центр ТрО, що кажуть про це новачки й інструктори — читайте в репортажі для “Новинарні“.
Харків’янка Анастасія ще до початку широкомасштабного вторгнення pocіян розмірковувала, чим би могла бути корисна у війську. Вона – програмістка з 5-річним стажем, представниця саме тих айтівців, про яких часто кажуть, що їм не місце на війні. Проте велика війна кардинально змінила погляди Анастасії.
Анастасія. Фото Олексія Братущака
Початок вторгнення вона зустріла у Харкові. У перші ж дні бачила, як над містом літали ракети. У програмістки була паніка, тож вона виїхала з міста. Коли повернулася після відбиття російської навали, то з’явилося інше відчуття – біль. Настя з чоловіком жила недалеко від центру міста, а на роботу в офіс ходила пішки. Раніше дорогою вона милувалася красивими історичними будівлями. Тепер же бачила руїни, які залишилися від російських ракет. Дівчина вже не могла просто працювати в офісі, тож почала шукати можливості мобілізуватися.
Ще до цього, у Києві, вона вирішила готуватися. Обрала для себе курси та пройшла основи тактичної медицини, стрільби та застосування БПЛА. Зрештою остаточно утвердилася в думці, що служба у війську – для неї, і вирішила стати оператором військових безпілотників. З цього моменту почався пошук вакансій. Анастасія проглядала сторінки військових частин у соцмережах та сайт LobbyX, який допомагає армії з рекрутингом. Розіслала резюме в кілька підрозділів.
Серед тих, хто відповів, були 127-ма бригада Сил територіальної оборони міста Харкова. Після співбесіди дівчина отримала відношення з цієї частини та відправилася з ним до ТЦК і СП для мобілізації.
Звісно, одразу на фронт Настя не потрапила. Спершу її відправили до одного з навчальних центрів Сил ТрО на курс базової загальної військової підготовки. У черговому наборі цього центру Анастасія стала однією з 25 жінок, які проходять навчання. Загалом же в центрі одночасно навчаються кілька сотень курсантів.
“Більшість наших курсантів мають відношення від частин, тож уже знають, де будуть проходити службу після випуску, — розповідає один з інструкторів центру Микола на псевдо “Їжак”. – Але усі наші курсанти – добровольці. Вони вже знають, що їх чекає на службі, на війні. Зараз у них є час підготуватися. Тому у свій підрозділ вони потраплять уже більш впевненими бійцями, з певними навичками та вміннями”.
Зі службою Їжака було все інакше. У 1999-му Микола був призваний на строкову службу до армії, а у 2014-му пішов добровольцем до одного з підрозділів “Правого сектору”. Нині добробати часів АТО Їжак називає напіввійськовими організаціями, в яких бійці мали бажання захищати Батьківщину, але воювали інтуїтивно.
Микола “Їжак”. Фото Олексія Братущака
Сам він став курсантом першого випуску одного з навчальних центрів Сил ТрО. Після випуску служив у 128-й (дніпровській) бригаді територіальної оборони, брав участь у бойових діях, переніс операцію на правій нозі.
“У 99-му на строковій службі нас навчали якимось шаблонним прийомам та методам. Тут же, в центрі підготовки, мене вже вчили тактиці і стратегії, необхідним навичкам для піхотинця, трохи навіть навички для розвідки вивчив. Після випуску та бойових дій я переніс операцію на нозі, але залишилися фізичні проблеми, я став обмежено придатним. Мене могли списати, але я хочу приносити користь. Тому вирішив стати інструктором”, — розповідає Микола.
Схожа історія і в іншого інструктора — Романа, позивний “Дим”. Широкомасштабне вторгнення чоловік зустрів у Києві. З побратимами пішли в тероборону. До того Роман не мав досвіду навіть строкової служби — жартує, що автомат бачив лише по телевізору. Тож навчатися військовій справі довелося вже в умовах бойових дій.
Коли росіяни втекли з Київщини, підрозділ Дима отримав невелику передишку. Цей час провели з користю: бійці найняли собі інструкторів.
“Ми платили свої власні гроші, щоб навчитися чомусь, бо розуміли, наскільки це важливо, що це допомагає зберегти життя. Той досвід, який вони нам передали, став у нагоді, коли ми воювали на Харківщині і вийшли з мінімальними втратами”, — згадує Роман.
Роман “Дим”
У складі київської 112-ї бригади ТрО Дим брав участь у звільненні Харківщини. Тоді його підрозділ дійшов до державного кордону. Потім виконували завдання під Кремінною на Луганщині. Там Роман отримав важке поранення, продовжувати воювати вже не міг.
Під час лікування у Німеччині він пройшов навчання на командира відділення та командира взводу, після повернення — пройшов відбір на інструктора. Тепер сподівається передати свої знання та навички курсантам, підготувати до бойових дій та збільшити шанси на виживання.
Інші інструктори центру підготовки, так само як і Їжак із Димом, мають бойовий досвід. Вони пройшли сертифікацію інструкторів, дехто виїжджав на додаткове навчання до країн-партнерів.
Курс БЗВП триває понад тридцять днів. Курсантам надають базові знання, які необхідні бійцю стрілецької роти. Уже далі можна визначатися зі спеціалізацією та проходити навчання певному військовому фаху.
Кожен день починається з фізичних вправ. Далі день розписаний або лекціями та вправами, або виїздом на полігон. Таким чином усі теми проходять в два етапи: спочатку теорія, а потім – практика.
“Спочатку розповідаємо і пояснюємо якісь дрібні моменти. Курсанти мають змогу щось нотувати, вести конспекти. Більша і найважливіша частина навчання — це практика. Її проводимо на тактичних полях — вони схожі на ту місцевість, в якій потім бійці будуть воювати. Там імітуємо бій, розвідку, наступальні дії, захоплення ворожих позицій. Коли пояснюємо топографію та орієнтування, то легше це робити не на карті, а коли курсант бачить ландшафт”, — розповідає інструктор Микола “Їжак”.
Окрема історія — стрільби. До широкомасштабного вторгнення резервіст територіальної оборони міг вистріляти кілька магазинів на рік. У центрі підготовки таку кількість курсант вистрілює за один вихід на полігон, а таких виходів кілька.
Фото надане навчальним центром ТрО
“У нас стрільби через день. Спочатку курсанти виконують вправи без бойових патронів, а потім виходять на полігон і вже там відпрацьовують стрільбу в русі, лежачи, з окопів, пересування двійками тощо. Є навіть нічні стрільби, бо ворог наступає і вночі. Стріляють достатньо, щоб зрозуміти, що таке зброя та звикнути до неї. Це дуже важливо”, — пояснює Їжак.
Інструктор додає, що до кожного курсанта намагається знайти індивідуальний підхід та диференціювати вимоги. Бо курсанти приходять не лише різної статі, “молоді” бійці дуже різні за віком, фізичними навичками, життєвим досвідом та знаннями.
“Коли ти інструктуєш, ти маєш розуміти, що у тебе в підрозділі є різні люди. Тому треба підкориговувати і себе, і своє вміння подати ту інформацію певній людині. Хтось інформацію засвоює одразу, з кимось треба пропрацювати декілька разів. Коли ти до людини підходиш індивідуально, вона має можливість зрозуміти все набагато краще”, — вважає Микола.
Після кожного курсу проводиться експрес-опитування. Визначається, наскільки добре кожен курсант засвоїв нові знання, чи потребує хтось коригування та допомоги інструкторів під час самопідготовки. Також тести дозволяють визначити хист курсантів до тих чи інших навичок та знань, в якому напрямі боєць може розвиватися далі.
Фото надане навчальним центром ТрО
Завершується навчання польовим екзаменом. Це вихід у польові умови на три дні. За цей час курсанти у своїх навчальних підрозділах мають виконати умовне бойове розпорядження.
Інструктори також перебувають разом із цими підрозділами, щоб побачити, хто як готовий.
“Мені дуже хочеться, щоб кожен курс БЗВП пройшов ідеально. Щоб на діях курсантів ти побачив і зрозумів, що ти зміг донести до них все, що хотів. Тоді ти спати лягаєш спокійно, тому що ті люди поїдуть потім захищати країну, а ти зробив свою справу якісно”, — підсумовує Їжак.
З центру підготовки до своїх підрозділів бійці їдуть не лише з отриманими знаннями, а й із певними рекомендаціями. У рекомендаціях вказано, за яким напрямком людині варто продовжити навчання: кулеметник, гранатометник, оператор БПЛА тощо. І вже частина вирішує, чи направити бійця на додаткове фахове навчання за рекомендованим профілем.
Читайте також:
Хитрощі Лиса і Койота. Один день з інструкторами з виживання Десантно-штурмових військ
Анастасія з Харкова в центрі підготовки взяла собі позивний “Крило”. Дівчина не приховує, що очікувала від БЗВП гіршого. Передусім таке упередження сформувалися через дописи в соцмережах, що мобілізованих нібито кидають у бій без підготовки. Тож Анастасія думала, що займатися її підготовкою не будуть. Але дівчину приємно здивувала інтенсивність навчання та об’ємна програма.
Особливо Настя відзначає, що багато стріляє. “Я не рахувала патрони. Мені здається, це хороший показник.. Мені здається, що патронів 500 я вже вистрелила”, — каже вчорашня програмістка.
Анастасія. Фото Олексія Братущака
У цивільному житті, як і багато айтівців, Анастасія мала гарні заробітки і відповідний рівень життя. На умови курсанта навчального центру вона не скаржиться — пояснює, що вміє пристосовуватися.
“У нас є душ, гаряча вода. Є пральні машини, завжди можна попрати речі. У кімнаті нас більше десяти дівчат, це класно і весело. Дівчата переживають те саме, що і я, завжди можна знайти спільні теми для розмов. Тому наявність такої кількості людей в кімнаті я б назвала скоріше плюсом, ніж мінусом. Хороші умови, насправді, я почуваюся комфортно.
Я тут майже місяць ходжу просто щасливою,
тому що мені все цікаво”, — каже курсантка.
Повертаючись спогадами у своє цивільне життя, курсантка Крило міркує, що дала б собі
Дівчина уже завершила навчання БЗВП. Далі сподівається навчитися літати на кількох БПЛА, бути корисною операторкою безпілотників на фронті і помститися окупантам.
Анастасія. Фото Олексія Братущака
“Через них я опинилася тут. Багато людей загинуло, і це була одна з причин, чому мені було доволі важко сидіти вдома”, — підкреслює Анастасія.
Читайте також:
Лідерство, стандарти армій НАТО і Kill House: як відбувається підготовка сержантів у Силах тероборони ЗСУ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
