автор: Людмила Кліщук
із Житомирської області
фото автора
Як втамувати спрагу, коли навколо – ні краплі води, а є лише сміттєвий пакет? Як очистити воду шкарпеткою? Як розвести багаття, на якому можна було б приготувати їжу, яке стало б і каміном, і теплим ліжком для розвідника та яке не помітить противник? Чому стежку в траві розвідники називають “сяянням ознак”?
Знайомтеся: розвідники з позивними “Лис” і “Койот”, інструктори групи спеціальної підготовки з виживання 199-го Навчального центру Десантно-штурмових військ ЗС України. І вони знають відповіді на всі ці запитання.
Інструктори “Лис” і “Койот”
Через руки цих двох сержантів проходять всі новобранці, які виявили бажання служити в ДШВ.
Під час тримісячної загальновійськової підготовки для рекрутів “десантури” Лис і Койот викладають 10-годинний курс виживання та слідопитства. Більш поглиблені знання інструктори дають військовослужбовцям розвідувальних підрозділів ДШВ.
Ці двоє беруть до рук безформний “пластилін” і мають “зліпити” з нього розвідника, який здатен вижити за найжорсткіших умов й успішно виконати бойове завдання, коли поруч – лише природа і її стихії.
Як вони це роблять – “Новинарня” побачила на власні очі.
Теорію Лис і Койот викладають у спеціально обладнаному класі у навчальному центрі в Житомирі.
Частина класу зі спеціальної підготовки з виживання в 199-му навчальному центрі ДШВ. Приклад “шалаша” (куреня) односкатного
Тут – тематична література та наочні посібники з прикладами пасток для лісової птиці, кількох способів розвести вогнище, методами приховування слідів, прикладами укриттів, завязування вузлів тощо.
Все це під гаслом: “Твоє життя – в твоїх руках”.
Клас із спеціальної підготовки з виживання в 199 НЦ
– Для загальновійськової підготовки ми даємо менше знань. Якщо ж це курси виживання вже для розвідників – все аналізуємо набагато прискіпливіше. Що стосується розведення багаття – десантники працюватимуть доти, доки не добудуть вогонь без сірників. Якщо ж тема “добування води” – цілий день ми витрачаємо на добування води, – пояснюють інструктори.
Самі Койот із Лисом мають за спиною лідерські курси першого, другого і третього рівня.
Бачу їх за роботою: авжеж, харизматичні представники сержантського корпусу, справляють однозначно сильне враження. Вони самою лише інтонацією, впевненим голосом викликають повагу. Україномовні. Під час нашого спілкування не раз бувало так, що один із них починав, а інший – продовжував речення. Лис і Койот працюють разом уже тривалий час і доповнюють один одного.
Найцінніша матеріальна база – на полігоні, куди запрошує мене цей ефектний інструкторський тандем.
Польовий клас спеціальної підготовки з виживання
На кількох сотках просто неба тут зосереджена конденсована “наука” від Койота й Лиса. Вони зробили все це з власної ініціативи, без вказівок командування.
Це – польовий клас спеціальної підготовки із виживання.
При вході – табличка: “Поважайте працю інструкторів”. Далі – як у школі: імпровізовані “парти” (лавки з дерев) та стіл.
Це місце для коротких лекцій. У польовому класі сержанти тематично поділили свої знання за окремими сферами-стихіями: як розпалити вогонь, як добути воду тощо.
І тут все підкріплено діючими макетами: укриття, розведення вогнища, рефлектор.
Сержанти пояснюють, що в такому місці можна і відпочити, і приготувати їжу, і зігріти особовий склад. І все це – поза межами зору противника, бо рефлектор виконає маскуючу роль, приховавши полум’я від чужого ока.
Приклади укриттів та рефлектор
Наступний “розумний” майданчик – про сигнальні знаки. Тут із підручних матеріалів (каміння, дрів) викладені стрілка, хрест, напис SOS.
– Під час поранення чи травми, буває, треба привернути увагу наших підрозділів у повітрі – чи то авіації, чи то дружніх військ. Тож нам треба підготувати сигнальний знак. Головне – чіткі контури, розбіжність із ґрунтом. Якщо побачити згори, то буде чітко видно, що саме тут зображено, – пояснює Койот і веде мене далі.
Види наземних сигнальних знаків
– Сигнальне дерево, – киває він на невисоке деревце на підвищенні, на якому чомусь висять пластикові пляшки та інший мотлох.
– Але ж це просто сміття на дереві? – дивуюся я.
Сигнальне дерево
Немає нічого випадкового, пояснює майстер із виживання ДШВ, і сміття на деревах просто так теж не росте.
– Сигнальне дерево встановлюється з тієї ж причини, що й наземний сигнальний знак. Воно має бути на високій місцевості, щоб було чітко було орієнтир – не лише для авіації, а й для підрозділів, які працюють на землі.
Дерево може використовуватися і в тому випадку, коли ми далеко відійшли, заблукали – воно може бути чітким орієнтиром на місцевості. Таку ж функцію має й сигнальне вогнище, яке подаватиме знак за допомогою диму, – розповідає Койот.
Сигнальне вогнище
Лис і Койот відтворили основні типи багать, які можуть розводити військові під час виконання завдань: кам’яна піч, вогнище на багатті, піч гарячого копчення, “канава”, “дакота”, “курінь”, “мисливське”, “нодья”, “зірка”.
Лис показує типи вогнищ та особливості їхнього функціонування
– Тут можна зігрітися, приготувати їжу. Потім пригортаєте жар землею – і маєте теплу постіль, – розповідає Лис про вогнище типу “канава”.
Вогнище типу “канава”
Наступна частина польового класу – розповіді про добування води та її безпечне споживання.
– От, наприклад, є вода з опадів. Добре, коли рясний дощ – воду можна зібрати з калюжі. В інших випадках може пригодитися пастка для води: під час дощу краплі збираються на листочках, опускаються по стеблах і стовбуру дерева, і якщо зробити таку невеличку пастку з шматка тканини чи ганчірки, можна зібрати необхідну кількість води в посудині, – пояснює Койот, показуючи зав’язану на стовбурі шматину.
Після того, як воду зібрали, її треба очистити. Тут допоможе система фільтрації води від механічного забруднення.
Сержант демонструє різні фільтрувальні речовини у відкритих “торбинках”, розтягнутих між чотирма палицями.
Перший шар – дрібне каміння, яке очищає від мулу, ряски тощо.
Другий шар – може бути сіно, мох, глиця.
Третій шар – деревне вугілля, воно може затримувати забруднення, може і вбивати бактерії, але не всі.
Четвертий шар – пісок, бажано з проточної води.
– Вода проходить під силою земного тяжіння всі чотири етапи очистки, але все ж не варто її вживати одразу, бо хвороботворні бактерії там все ще можуть зберігатися, – пояснює Койот.
Фільтр для очищення води
Таким самим, але компактнішим фільтром для очищення води може бути і… звичайна шкарпетка, в якій можна розмістити ті самі чотири “фільтри”.
Далі сержанти розповідають принцип роботи сонячного конденсатора для добування води. В основі – принцип випаровування.
– Принцип досить простий. Земля виділяє вологу разом із парою в атмосферу. Якщо поставити якийсь бар’єр, водичка буде залишатися в тому місці, де нам необхідно. Копаємо ямку, ставимо на низ якусь посудину, накриваємо яму якимсь водонепроникним матеріалом, герметично закриваємо, і коли волога буде випаровуватися – вона збиратиметься на клейонці. Кладемо камінець по центру клейонки та навпроти посудини для того, щоб зробити невеликий кут. Вода збиратиметься, капатиме в посудину. Так теж можна добути воду, але невелику кількість. За добу можна зібрати десь пів літра води, трішки менше. Так, цього мало, але це краще, ніж нічого, – викладає інструктор.
Сонячний конденсатор на землі
Інший сонячний конденсатор можна змайструвати зі сміттєвого чи іншого поліетиленового пакета, розташувавши його на гілці.
– Дерево теж виділяє вологу. Беремо герметичний пакет, просовуємо в нього гілку і щільно фіксуємо основу навколо гілки. Якщо сонце і спека, а ви знайшли хороше листяне дерево – можна почепити на нього кілька пакетів, і за дві години можна збирати з них воду. Це досягається завдяки процесу фотосинтезу, оскільки листя віддає свою вологу, – пояснюють військові біля деревини з поліетиленовим мішком.
Лис і Койот пояснюють принцип дії сонячного конденсатора на дереві
Після того, як воду роздобули, її потрібно знезаразити. Сержанти розкривають один зі “старих козацьких методів”.
– Як кип’ятити водичку в калюжі, коли немає посуду? Беремо камінці, розігріваємо їх у вогнищі і кидаємо в калюжу, доки вода не закипить. Як кажуть наші іноземні партнери, “big bubbles – no problems”. Після цього таку воду теж треба відфільтрувати, – пояснює Лис.
А що робити, якщо розвідник виконує завдання взимку? Як втамувати спрагу? Сніг же категорично їсти не рекомендується.
– Варто пам’ятати, що 90 відсотків снігу – це повітря, води з нього дуже мало. Якщо є пляшка, казанок – накидаємо туди снігу, прикладаємо до себе, до нижнього шару одягу і тримаємо, поки не розтане, – інструктує Койот.
Є й інший спосіб. Для цього потрібно нагріти на вогнищі камінець із Т-подібними канавками і просто підкидати на нього сніг.
Лід теж можна розігрівати – води буде більше, оскільки він вже на 90% складається з води.
Інструктори навчають також виготовленню мотузки з підручних матеріалів. Дрібниці, яка насправді може виручити в критичній ситуації.
Койот починає: “Можна плести косички з кори дерев, трави, тканини. Або порізати пластикову пляшку, і з отриманих смужок теж сплести мотузку. Ми працюємо за правилом: “Для когось сміття…” – “…а для когось – золото”, – підхоплює Лис.
– Наша мета – показати людям, що в будь-яких ситуаціях не треба падати духом, головне – моральний настрій. І ми даємо навички, як саме можна вижити, – констатує він.
Читайте також:
Сержантська реформа на прикладі Сил спецоперацій: “мама-тато” для солдата за прикладом НАТО
Окреме місце в польовому класі відведене військовій топографії, орієнтуванню на місцевості, руху по азимуту.
Розвідники-інструктори ведуть до наступної “аудиторії” – місця, де навчають основам слідопитства. Ми йдемо по сухостою. У мене під ногами він тріщить, тоді як сержанти вміють пересуватися безшумно.
Кілька прямокутників огороджені смугастою стрічкою, у кожному конкретному випадку – це окрема демаскуюча слідова ознака.
– Як ви думаєте, що тут сталося? – питає Койот, показуючи на рівне заглиблення в землі.
– Еееее…
– Хтось штрикнув лопатою, правильно? Або, може, слід від прикладу автомата. Це називається чіткість форми, і це – демаскуюча ознака, – пояснює таку річ інструктор. Ця ознака – на поверхні, але її треба вміти прочитати теж.
Приклад демаскувальної ознаки
За купою сміття теж можна багато прочитати, оскільки не всі армійці приховують сліди свого перебування.
– Наприклад, коли ми йдемо тилами противника, зупиняємося і бачимо багато недопалків – який висновок ми можемо зробити? Або група людей стояла тут, або один дуже довго перебував і курив. Гільзи, кров на бинті, упаковка від сухого пайка збройних сил конкретної країни – все це розвідник вміє читати, – каже Койот.
Читати по сміттю
Чому це соснова гілка лежить на дорозі в листяному лісі? Можливо, тут проїхала замаскована техніка противника. А чому ось у цьому місці прим’ята трава?
Коли йде багато людей по траві – виникає стежка, яку в сленгу розвідки називають “сяянням ознак”.
А зламана гілка для розвідника – не просто хмиз, а ознака того, що на неї хтось, можливо, наступив. Все це теж треба вміти бачити й аналізувати.
Іще одна “аудиторія” на цьому розвідницькому полігоні – перекопана земля, на кшталт контрольно-слідової смуги. Тут сержанти навчають основам слідопитства: пояснюють, як формується слід, як перевірити, в якому напрямку йшла людина.
– Під час ходьби ми стаємо на п’ятку, потім переносимо вагу тіла на носок – так формується слід.
Якщо нас стараються обманути і хочуть пройти спиною вперед – це можна легко визначити за слідами. Вони ніколи не будуть однаковими, відстань буде різною. Ви вперед ідете впевнено, а задки – розшатано. Досвідчений слідопит це все одразу вирахує. Якщо будемо бігти – теж слід характерний, – пояснює Лис, демонструючи все наочно.
Наука про сліди
Сержант просить і мене пройти задки, залишивши сліди. Справді, вони – інші, ніж коли йдеш звично.
– Якщо один військовий буде нести іншого пораненого на собі – його крок буде короткий і глибший, – Лис бере на плечі Койота і проносить його, показуючи потім глибші утворення на ґрунті.
Читайте також:
Герой України, генерал Андрій Ковальчук:
Ми будемо наступати однозначно – це справа честі за всіх загиблих десантників
Ідеальна кількість людей на курсі для цих інструкторів – 20 осіб, по десятку на кожного. Чим менше – тим краще відпрацювати все на практиці.
– Буває так, що привозимо групу на полігон, мій товариш щось пояснює, заговорює зуби курсантам, типу, “подивіться на пташечку”, “подивіться на кізоньку”, а я тим часом іду вглиб лісу метрів на триста і залишаю на місцевості сліди: ламаю гілку, наступаю чітко на помітне місце, випльовую лушпайку від насіння. І тоді вони мають мене знайти. Я не сильно ховаюся, але люди, яких ми навчаємо, мають навчитися бачити на місцевості те, чого не бачили досі. Буває, що знаходять, а буває і ні, – розповідає Лис.
Усі ці знання з курсів виживання майбутні десантники та розвідники мають застосувати комплексно під час доби індивідуального виживання на полігоні, а потім – у групі.
– Як це відбувається? Ми їх о третій ранку підняли, вишикували, вони вийшли з усіма речами в рюкзаку. А ми їм залишаємо лише казанок, компас, ніж, кусок клейонки чи плащ-палатку, решту – нахрін. Вони такі: “Як?!!” Вантажимо їх у машину, вивозимо на полігон. Перший – на вихід із машини, дали йому карту з координатами. І так далі – кожного залишаєм самого в лісі, коли лише сіріє, світанок, холодно. Тоді в сонної людини перше завдання – визначити, де вона знаходиться. Потім знайти місце на карті, де маєш опинитися – вбити дирекційний кут, перевести в азимут і так далі, – азартно пояснює Лис.
Інструктор “Лис”
– Це про дії військовослужбовця в стресових ситуаціях, – додає Койот.
– І от приходить якийсь Пупкін у місце призначення. Даємо йому кусок сухаря, кажемо: “Це тобі на добу. Ну, братан, таке життя. Ти маєш навички – далі працюй сам”. Завдання – вижити добу самому в лісі, 300 на 300 квадратів. Завдання – збудувати укриття, видобути вогонь, знайти собі води, їжі, зробити пастку. Ми ходимо по точках і перевіряємо.
Якщо хтось щось не виконав – відбираємо в нього спорядження, без якого буде ще складніше: мотузку, ніж чи казанок.
Добу вони самі тут мають вижити. Через добу ми їх збираємо, ділимо на групки, і вони три доби живуть у групах. Якщо приїжджає кілька людей з однієї бригади – ми їх спеціально ділимо, розкидаємо окремо. І вони мають знайомитися, комунікувати.
І от уявіть: мало того, що треба якось вижити, бо всі голодні, то вони ще й сваряться, буває, – сміється Лис. – Завжди додаємо стресових ситуацій. Тільки-тільки прийшла група до умовного місця призначення, осіла, почали щось робити – ми їх женемо в інший квадрат, за 15 км. Мовляв, сюди йде противник, треба терміново змінити місце.
Наше завдання на цих курсах як інструкторів – морально знищити наших підопічних. А вони мають вистояти. І ми даємо їм знання, як вижити.
Ще в 2014 році сержанти самі не володіли такою кількістю інформації. Виживання як окремий предмет у навчальному центрі запровадили у 2015 році. Доти цей напрям називався “забезпечення життєдіяльності розвідника під час виконання завдань”.
Інструктор “Койот”
Лис і Койот – фанати своєї справи. Вони читають вузькопрофільної літератури, аналізують архіви, працювали за кордоном із військовими Чехії, Литви. В Україну натомість приїздили британці – теж обмінювалися досвідом.
– Хто шукає, той знаходить. Інколи лягаю спати з думкою, як краще провести заняття, щоб усім було цікаво. Цим треба жити. Ми стараємося розвиватися, не сидимо на місці. Це більше, ніж робота, – щиро пояснює Койот.
Читайте також:
“Із ЛАП смерті”. Бойовий генерал Андрій Ковальчук – про невідомі сторінки оборони Луганського аеропорту
Усе, чого навчають ці сержанти – не теорія з розумних книжок, а знання, перевірені на собі і випробувані на реальній війні.
– Гостра проблема стояла з водою в 2014 році. Ми тільки приїхали на Донбас. Перших три тижні нам видавали три літри води на дві доби. Що хоч із нею роби – вмивайся, чисть зуби, пий, готуй їжу. Але три літри на дві доби, – згадує Лис приклад, коли самому потрібно добувати воду з нічого.
На той час Лис і Койот служили на контракті в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, у складі розвідувальної роти.
У ЗСУ прийшли ще до російського вторгнення. Лис для початку пройшов строкову службу ще у 2004-му, Койот – у 2011 році.
Навесні 2014-го контрактників ВДВ, як найбільш боєздатних, відправили на кримські перешийки, згодом – у район проведення антитерористичної операції на Донбасі.
Читайте також:
Розвідник із 95 бригади ДШВ Леонід Карпенко:
Під Савур-могилою росіяни тікали від нас соняшниковими полями
Койот за роботою
– Скільки у вас було виходів в тил противника, на окуповану територію?
Койот: – Ну, там був один суцільний вихід. Під час рейду 95-ї бригади я був на першому БТРі. У 2014-2015 роках не було поняття лінії розмежування. Ми працювали в тилу, нашим завданням був прорив лінії оборони противника. Ми теж хлопців під Зеленопіллям витягували, Дебальцеве, аеропорт… Бувало. Обійшлося без поранень, але були моменти…
Серед іншого, Койот був у складі групи розвідників, яка у травні 2014-го евакуювала з “того боку” екіпаж українського Мі-24, підбитого бойовиками.
– Знаю, ви отримали поранення під час боїв на Донбасі… За яких умов це сталося?
Лис: – Семенівка. 2014 рік. Третє червня. Штурмували блокпост. Рикошет. Куля з-під “бетера” – п’ятка на виліт. Все. Елементарно. Просто. На війні все прозаїчно. Немає романтики. Прилітає – навіть не розумієш, що трапилося. І пів року по лікарнях. Війна – це рівняння з багатьма невідомими. Везіння теж грає дуже велику роль.
Лис і Койот на полігоні
Ці двоє інструкторів випустили вже чимало груп.
– Тішимося, коли після занять наші курсанти дякують нам і сідають ще ввечері обговорювати щось. Коли бачиш, що змотитував людей – це й тобі самому додає сил і мотивації ще більше, якісніше працювати.
Ми – військові люди, наше завдання – вчитися воювати, і воювати добре.
Інструктори зі 199-го навчального центру ДШВ проводять курси як розвідникам бойових бригад ДШВ, так і військовим інших родів військ.
– Така деталь, як зламана гілочка, може коштувати дуже дорого. Або не почути запах сигаретного диму. Колега з іншого роду військ розповідав, що під час бойового виходу зупинився понюхати троянду – а внюхав сигаретний димок. Виявилося, що сепари неподалік влаштували засідку. Наші обережно обійшли це місце, уникли контакту й виконали завдання, яке перед ними поставили. І все це – завдяки сигаретному димку, – пригадує Лис.
Військовий описує такі ситуації професійною приказкою: “удача – мать розведки, а риск – её отец” – і розказує про випадок: коли розвідник поночі приліг поспати, а прокинувшись, побачив біля голови розтяжку.
На жаль, траплялися й випадки, коли розвідники, яких навчали Койот і Лис, не поверталися з бойового завдання – гинули від підриву на мінних полях…
Лисові – 34 роки, Койоту – 28. У обох підписані контракти до кінця особливого періоду.
Їхні козирі – реальний бойовий досвід, співпраця з союзниками по НАТО та щоденне поглиблення своїх знань.
Свої знання та вміння вони передають новобранцям, які лише приходять у військо та формують сильну армію незалежної України. Вони навчають також діючих військових, як вижити на російсько-українській війні. Бо навчена, боєздатна армія з мотивованим особовим складом – запорука перемоги.
– Ви були в Криму?
– Крим… Сподіваюся побувати там… Верхи на “бетері”, – усміхається Койот” чий БТР був першим у колоні під час знаменитого рейду “95-ки” та зачищення Донбасу у 2014-му.
Лис і Койот під час занять з гірської підготовки в 199-му навчальному центрі ДШВ (гортайте):
Читайте також:
Командувач ДШВ “Женя-Війна” Мойсюк: На початку АТО нас на Донбасі зустрічали квітами
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
