“Зараз патріоти діляться на розумних та сміливих. Сміливі воюють на фронті”. Аеророзвідник Серж Марко – про реальну ситуацію біля Авдіївки та непрохані поради “розумних”

Серж Марко (Олександр Карпюк)
військовослужбовець ЗСУ, аеророзвідник, блогер

(FB)

“- Куме, ти читав? В фейсбуках пишуть про зраду, кажуть що нам тут дуже важко.”
– Ого, і що, хочуть прийти на допомогу може нарешті?
– Ніт!”

Три тисячи репостів цього лайна в фейсбуці. Три тисячі репостів. Три тисячі репостів про брехню та маніпуляції, щоб розповісти який Путін молодець, волонтерських рух в нас лайно, а критична ситуація в нас не через те що перед нами ворог з сильною перевагою по кількісті, тому що ось такі патріоти сидять по домам та воюють в фейсбуках, а тому що у ворога перевага в дронах. Наступ лайно, проблема в нас щоб втримати Авдіївку, і взагалі-то влада винувата. А так це пише патріот звісно, а не балабол-маніпулятор, то ось вам меседж про те, що треба на дрони збирати, бо патріот. І посрати, які дрони тут себе показують, які ефективні, а які ніт, і яка ситуація з іншими, теж важливими компонентами оборони.

Знаєте, є правда, і це зрозумілі меседжі. А є брехня, яку іноді транслюють з позитивною/негативною метою. Це називається пропаганда. Чому з диванів в нас кожен себе вважає пропагандоном – незрозуміло. Навіщо розповідати про те, який поганий волонтерський рух в Україні, де в фейсбуці збирають на “Байрактари”, а в Росії – на павербанки, апелюючи російською іпсохою (до речі, яка існує в єдиному екземплярі) – незрозуміло. Навіщо розповідати про перевагу в дронах – теж незрозуміло. Тим паче, що це брехня. Причому це плювок в сторону аеророзвідки моєї бригади, яка рік старалася розвиватись, щоб мати перевагу в цьому компоненті, бо тут Донецьк, багато камер тупо на багатоповерхівках, багато спостережних постів та РЕР на будівлях, і їм, щоб мати оперативну обізнаність, не треба мати багато дронів в повітрі, це як раз наша задача, і ми з нею справляємось.

Насправді ворог навпаки вибрав для концентрації сил та засобів (на Авдіївському напярмку) дні, коли були важкі погодні умови для дронів, вітер 16-20 м/с, швидко сконцентрував сили та пішов в атаку. Ефекту несподіванки не вийшло. Ми все одно спостерігали і насипати почали зразу. Але це ж срана реальність, яка нецікава фейсбуку, як і реальна робота аеророзвідників. З реальної роботи три тисячи репостів не зробиш. А зі зради – легко. Бо фейсбук – то не про правду. То про торгівлю емоціями.

Окай, давайте я скажу яка потреба у військах, раз вже до цього диванні патріоти ніяк не докопаються.

Нам потрібні в першу чергу люди. Бо ми втомились. Бо ми другий рік на війні, а твоя ефективність на полі бою залежить від якості живої сили, якою ти оперуєш.

Так, дрони потрібні. Я це знаю як людина, у якої вже під 9 млн. грн заборгованості за різні дрони на особистих зобовʼязаннях, і я потроху якось стараюсь закривати борги. Але люди потрібні більше. Бо людей не можна купити. Не можна зібрати репостами. Вони можуть тільки самі прийти, розумні, мотивовані, готові вчитись та воювати.

Ми втомилися і дуже боїмось, що зламаємось, не залишивши після себе заміни. А наша заміна вирішила. що писати в фейсбуці зрадопости безпечніше.

Ігор Луценко вже казав, що людям потрібна ротація, і це правда. Навіть хотіли якийсь закон від опозиції на цю тему розробити. Тема дуже швидко вмерла, коли зʼясувалося, що для того, щоб когось відпустити з фронту, треба когось загнати на фронт. А ні, це вже не входить в наші пріорітети. “ЗСУ, ми там віримо в вас, ротацій немає, але ви тримайтеся”. Всі рубають окуня, як тільки на цю тему починається розмова.

Бо нам потрібні люди.

Цим літом завдяки зірваній спині (ходити в броні та зі зброєю все ж таки позначається на здоров’ї) в мене почала відніматись нога. Приїхав у лікарню в Києві, пройшов обстеження, сказали амбулаторне лікування 10 днів лежачи, потім по результату подивимось. Я посміявся та поїхав до своїх під Донецьк. Бо в мене немає цих 10 днів, я не маю морального права валятися в ліжку, поки в окопах гине піхота. Зранку мене капали в лікарні, моя команда розкладала комплекс, чекала мене, я приїзжав (що, до речі, було заборонено, струс хребта від переміщення в авто нівелював лікування), і ми злітали. Я ходив із синіми опухлими венами, шкандибаючи, обмежено-функціональний, і мені було соромно спостерігати, як дівчинка-пілот із моєї команди вагою до 50 кг збирає комплекс, а я, здоровий штрих, не можу навіть допомогти. Що за мене працює дівчинка. Мені було соромно.

А комусь не соромно прокидатись зранку, пити каву, дивитись новини по фейсбуку та тг-каналах, та писати про те, яка тут в нас ситуація, щоб набити репостів. Нормальний день патріота, чого ви.
І всіх це влаштовує.

Влада не тригериться на диванних патріотів, бо вибори ж можуть бути, а уклоніст – він же теж людина, яка прийде обирати владу. Тому, з одного боку, план по ТЦК, по інших – закриємо очі на те, що пропагандується звичайне життя. Бо є “батальйон Монако”, бо є “батальйон Печерськ”, бо є багато з тих, хто і зараз катається відпочивати за кордон, і якось не дуже хочеться кричати “все і всі для перемоги”, коли самі цих принципів не притримуються.

Опозиція робить все те ж саме. Казати, що уклоніст – то зрадник, немає яєць, бо їм ще на виборчі майданчики приходити. ЗСУшник навряд чи проголосує, а ось уклоніст – можливо. Раніше найважливіша людина для виборів – то були бабусі, зараз все трохи помінялось. А ми дивимось, які погані ТЦК, що люди патріотично в бійку з військовими кидаються, від нестерпної любові за Україну.

Багато коментаторів теж вважають, що краще якось дистанційно бути патріотичними. Тому, коли черговий “патріот” пише, як там на фронті, до нього не приходять в каменти вказувати: “А чому ти не на фронті, патріоте?”. Бо є син, брат, чоловік, яких теж не дуже хочеться, щоб призвали.

І немає яєць сказати правду – фронту потрібні люди! Бо ті, хто воюють – втомились. Бо незрозуміло, скільки ще протримаємся.

Бо нарід, побачивши, що основна загроза відпала, що ми вистояли та навіть пішли в контрнаступ, просто поклали болт на оборону своєї країни, вболіваючи за ЗСУ як за улюблену футбольну команду.

Ми воююча країна, але єдине, на що в нас не працює пропоганда – так це що уклоністом бути недостойно. Що ти кинув своїх побратимів та співвітчизників у найважчий момент. Що ти шмат лайна, а не громадянин, і неважливо, які патріотичні в тебе пости в фейсбуці. Немає в нас такого. Така ось реальність. А ситуація на фронті – то просто привід написати пост у стилі “дивіться, які всі пітуни, а я дʼАртаньян, до речі, збирайте на дрони, це важливо”.

Ви хочете дізнатися як воно насправді, очами аеророзвідки?

Я вам розповім.

Підрозділ Олександра Карпюка (ліворуч) із журналісткою Марією Скібінською

Ранок. Димка ріже огляд, щоб зрозуміти, що який піксель на екрані означає, стою впритул до великого монітору, на який виводиться зображення з борта. Ми спали за ці двоє діб годину. Дівчина оператор веде камерою, дивлячись в екран скляними очами. Вона вже не розмовляє, просто немає сил. Я стараюсь роздивитись щось, і нарешті ідентифікую ціль:

– Колона, збирається. Три танка, чотири “бехи” та дві “ватки”. Тримаємо на екрані.

Оживає колонка, яка стоїть біля ноутбуків, втомлений голос напрямківця крізь гул, який стоїть у штабі, каже:

– Бачимо. Флай, потримайте колону, треба зрозуміти, куди вона піде.

– Плюс, тримаємо, – відповідаю я. Ми починаємо проглядувати поруч, може, є ще якісь місця концентрації. Беру телефон, набираю другий екіпаж.

– Злітайте, треба буде нас замінити.

– Ми тільки сіли, нам треба час, щоб підготувати борт до вильоту, – відповідає мені пілот, мій старий приятель, якого я знаю ще зі школи. Він не був народжений для війни, псоріаз у тій стадії, коли білий білет – це константа. Але за спиною в нього дві ротації на Бахмуті, і він тут.

– Давайте швидше, ми не зможемо висіти довго – відповідаю йому я і вимикаю телефон. Ми спостерігаємо за колоною. Хвилини тягнуться дуже повільно. Очі заплющуються самі.

– Колона почала рух, – передаю я в мікрофон, струснувши головою.

– У нас замалий заряд, – каже другий пілот, який відповідає за керування борта. – Ми можемо не витягнути борт по такому вітру.

– Витягнемо. Давай економити батарею, не можна відпускати цю колону.

Пілот дивиться на мене, і судячи зі учього, він не згодний із таким рішенням, але сперечатися немає сил. Доволі заможна людина, в житті якої був той достаток, який дозволяє йому всю війну пересидіти десь на Балі. За міркамм бійців “економічного фронту” він як мінімум комбат. Але замість Балі він один із найдосвідченіших пілотів нашого напрямку. Він підіймає борт ще на пʼятдесят метрів та вимикає двигун, стараючись поставити борт по вітру. Борт починає більше колихати, стабілізація камери періодично не справляється. Дівчина корегує положення камери, періодично доносяться зовсім не жіночі матюки. Точний напрям вітру зрозуміти важко, навігація в районі задавлена, трубка Піто дає дані з похибкою. Але пілоти вперто шукають напрям вітрових потоків, щоб борт менше вмикав двигун. Очі прикуті до данних по вольтажу та амперажу.

– Поверни правіше, – кажу я дівчині і зразу вмикаю мікрофон: – Бачу “бехи”, дві одиниці. Йдуть із Донецька по паралельній дорозі на великій швидкості. Судячи зі всього, почали дробити штурмові загони.

– Бачимо, спостерігаємо, – в колонках зʼявляється голос координатора.

– Ми в повітрі, – з колонок доноситься голос пілота екіпажу, який повинен прийняти “карусель”.

– Це ще 15-20 хвилин поки він сюди долетить, це прям дуже критично, – заявляє пілот. – Треба повертатися.

– Тримаємо ціль, – відповідаю я. Камера постійно переводиться з великої колони на дві “бехи”, які вже випередили основну колону.

– “Бехи” з десантом пішли на Первомайське, – кажу я в мікрофон.

– Плюс, бачимо, їх вже готуються зустрічати. Флай, тримайте основну колону, – зʼявляється голос координатора.

Ми переводимо камеру на основну колону. Так хотілось побачити, як зараз наші будуть роз*обувати під*рів, але наказ є наказ, є пріоритети. Та й “мавікии” вже супроводжують ці “бехи” під корегування ударів FPV, не треба задвоювати огляд.

– Колона повернула направо, судячи зі всього, йде на Водяне, – вмикаю я мікрофон.

– Плюс, арта вже наводиться на перехрестя кінця накатів, тримайте колону, – доноситься з динаміків.

Ми спостерігаємо за колоною. Та показниками вольтажу. Кожен раз, коли підіймаємо борт вище, показники вольтажу стають жовтими. Коли показники стануть червоними, борт піде сам на аварійну посадку.

– Ооооох, непогано, – доноситься від пілота, коли снаряд влучає поруч з однією з “бех”.

– Якщо зачепило, то там хтось став фаршем у коробці. Близько прийшло, – прокоментував я флегматично спостерігаючи за приходами: – Вони знов повернули направо. Будуть обходити по дальній дорозі.

– Плюс, спостерігаємо. Пʼятдесят третя попереджена, теж готується приймати гостей, – прокидається колонка голосом координатора.

– Я на зумі спостерігаю колону, Флай, можете повертатись, – долинає з колонки голос командира другого екіпажу.

Пілот розвертає борт в сторону місця посадки та починає його відводити на місце посадки. Проходячи над Первомайським, ми бачимо, як палає одна з “бех”, що так швидко сюди їхала. Другої не спостерігали, може, пішла назад через Лозове…

Тоді ми посадили борт на останніх краплях заряду. Пілоти поспали 30 хвилин, я не спав зовсім, хтось повинен був бути на зв’язку зі штабом. Посплю я вже після обіду годину, а потім ми знов злетимо. Коли ми нарешті поспимо після зміни, ми прокинемося з єдиною думкою – як там справи на фронті. А ще я зайду в фейсбук та прочитаю альтернативно-диванну версію того, що зараз на фронті.

Колись я не розумів, що таке ПТСР, коли той, хто воював розбиває обличчя цивільному з альтернативною версією історії, в якій військовий брав участь. Ну, не згоден ти з іншою точкою зору, чому битись зразу?

Тепер розумію. Бо для нас ця правда полита кровʼю побратимів, а для когось це просто привід для словесного фехтування. Мабуть, уже і я став таким, бо мене вивертає від маніпулятивних текстів.

Зараз патріоти діляться на розумних та сміливих. Сміливі воюють на фронті. Розумні від цієї долі відмахнулись.

Але, будь ласка, знайдіть уже в собі сили сказати правду.

Фронту потрібні розумні люди, і ніякі патріотичні пости це не замінять. Почніть вже ставити це питання. Якщо ви дійсно цікавитеся, чим допомогти нам тут.

Читайте також:
Євген Дикий: Маємо разом створити умови для демобілізації військових, які воюють понад півтора року