автор: Стас Козлюк
з Херсонської області
фото автора
Торік у вересні українські сили деокупували правобережжя Херсонської області. Проте життя в цих районах спокійнішим не стало – російська армія обстрілює південне Подніпров’я всіма можливими видами озброєння, від мінометів до керованих авіабомб. Крім Херсона і прибережного Бериславського району, дістається і територіям у глибокому тилу. Так, 10 жовтня під касетний обстріл потрапило селище Новодмитрівка, що за 50 км від лінії фронту. Там росіяни вбили десяток корів місцевих жителів.
Попри постійний ризик, частина фермерів Херсонщини почали нову посівну кампанію. Зокрема в Бериславській об’єднаній територіальній громаді.
У лютому 2023 року “Новинарня” приїздила сюди, аби на власні очі побачити в полях тисячі мін, які лишили по собі росіяни. На початку жовтня ми зв’язалися з одним із місцевих фермерів, Олександром Гордієнком, та запитали, як справи. “Все нормально, ми працюємо, сіємо озимину”, – відписав чоловік. І запросив до себе в гості.
Тож репортер “Новинарні” з’їздив на вже знайомі поля, аби подивитися, як змінилася картина за рік, сіється озимина, розпитати фермерів про розмінування територій, господарювання після деокупації, очікування від врожаю-2024 та що чути про колег і взагалі життя на окупованому березі.
Авто здіймає хвилі брудних бризок із вибоїн у ґрунтовій дорозі. Хоча дорогою це можна назвати доволі умовно. Подеколи путівець зникає в багні й перетворюється на напрям. Про те, що вряди-годи тут проїздять машини, можна здогадатися хіба що по обрисах колій. Якщо навесні нам вдалося відносно швидко потрапити до Берислава через Херсон, хорошою асфальтовою дорогою, то нині проїзд для цивільних там закритий. Надто небезпечно, адже той шлях проходить паралельно до берега Дніпра, а з лівобережжя – регулярно обстрілюють. Тепер доводиться робити великий гак через невеличкі деокуповані села, витрачаючи на дорогу пів дня.
Здається, росіяни крали тут не лише зерно й сільгосптехніку, а й асфальт. Авто падає в чергову яму, вибирається з неї, підлітаючи в повітря. Знову падає в багно. Бруд заливає лобове скло.
Фермер Олександр Гордієнко на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Ви з десяток кілометрів проїдьте, потім буде поворот ліворуч, на нормальну дорогу. Там буде простіше”, – пояснює Олександр Гордієнко, який взявся працювати штурманом по телефону.
Обабіч дороги, куди не кинь оком, між бадилля бур’яну досі видно палиці з біло-червоними стрічками – мітки замінованих полів, на які досі не повернулися фермери. Та й по навколишніх селах людей майже немає, більшість будинків на вигляд покинуті.
Врешті під колесами з’являється гравій. Дорога на Давидів Брід. Торік тут неподалік пролягала лінія фронту, точилися важкі бої. З того часу дорогу встигли підремонтувати: вибоїни, в яких можна було залишити колеса, залатали асфальтом. Але руху тут досі немає – в обидва боки, до самого горизонту, жодного авто, крім нашого.
Врешті на автобусній зупинці нас чекає пікап, а біля цього високий чоловік у флісовій кофті. Це Олександр. Тиснемо руки. Шкіра на долоні фермера тверда й шорстка.
“Їдьте за мною. Бронежилети можете не вдягати. Тут відносно далеко до лінії [фронту]. Та й навряд чи росіяни будуть стріляти по одному тракторі в полі”, – сміється чоловік.
Ще трохи стрибаємо по ямах. Тут при дорозі краєвид дещо інший: бур’яни заміняє чорний попіл, який увібрався в ґрунт. Подекуди в полях видно зелені паростки – це вже озимина.
Серед невисоких обпалених дерев бачимо великий зелений трактор John Deere. Біля нього метушиться кілька людей. Авто Гордієнка зупиняється, він упевненим кроком по випаленій землі іде до техніки. Ми поспішаємо за ним.
Сільгосптехніка на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Поля в нашому районі досі не розміновані. Люди досі підриваються. У лютому, коли ви приїжджали, поля стояли голі, трава була невисока, все видно. А зараз вона в людський зріст. Що ти там зможеш побачити? Тому
траву треба спочатку випалити, і тільки після цього можуть зайти сапери й почати шукати міни.
Та й то, вони (сапери) досі працюють по критичній інфраструктурі, села розміновують”, – пояснює Гордієнко.
“У нас тут багато різних груп саперів. Працює гуманітарне розмінування. Та й самі ми трохи вивчилися, щоб ходити й шукати міни”, – не без гордості в голосі говорить фермер.
Сільгосптехніка на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
До трактора причеплена велика сівалка. Працівники, які допомагають Олександрові, саме збивають із неї молотками мокру налиплу землю – через це насіння просто не потрапляє в ґрунт. Глухий стукіт котиться в поле.
“Чи безпечно тут працювати? Ми завершили розмінування десь у травні. Зі своїх полів, це десь 1 тисяча гектарів, зібрав близько 4 тисяч мін. Спасибі величезне військовим, що вони ці міни забрали і знешкодили. Щось на місці підривали, щось вивозили. З травня по вересень ми готувалися сіяти озимину. Тому я спокійний: кожен сантиметр поля тут переораний і оброблений. Тут немає мін.
Небезпечно там, де бур’яни. Там поля не наші. Там може бути все, що завгодно. Навіть стрибучі міни. Знаходили і таке кілька разів. Тому я всім, хто зі мною працює, провів інструктаж: щоб по високій траві не ходили, на чужі поля не заходили, до рук нічого не брали”, – серйозно говорить фермер.
Сільгосппрацівник на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Читайте також:
Сівачі з міношукачами. Як фермери на деокупованих полях Херсонщини перемагають смерть заради нового врожаю
Час від часу з-за сірих осінніх хмар пробивається сонце. Фермери задивляються на просвітлене небо не просто так. Чекають. Кажуть, на вихідних пройшов сильний дощ. З одного боку, це великий подарунок, бо після підриву росіянами дамби Каховської ГЕС область має серйозні проблеми з поливом. За словами Гордієнка, приблизно 2/3 земель тут залежали від водосховища, і без нього влітку врожай вичахне. З іншого боку, земля зараз вогка і в’язка, тож сіяти в неї майже неможливо. Трактор доводиться раз у раз зупиняти, аби чистити сівалку. Було б краще, якби рілля підсохла.
Фермер Олександр Гордієнко біля сівалки на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Попри це, Олександр зберігає оптимізм. На зиму він планує засіяти 700 га озимих культур. А якщо вийде – то всі 900.
Середня швидкість, з якою працює команда фермера – 20 гектарів на день. Інколи чоловіки працюють понаднормово: починають удосвіта й завершують поночі, тоді виходить пройти 30-35 га за добу.
“За ці сім місяців нам на підприємство прилетіло два КАБи. Добре, що в той момент частина нашої техніки була в полях. А ГАЗельку ми подарували військовим. Так би вона просто згоріла. Тому зараз всі свої машини ми ховаємо по селах у районі. Щоб воно не стояло зібране в одному місці. Тримати її в Бериславі небезпечно: як не з дрона на голову щось скинуть, так артилерією обстріляють”, – скаржиться фермер.
Не надто безпечно й у тилових селах: місцеві мешканці регулярно бачать російські дрони, які ведуть розвідку. Після того, зазвичай, починаються обстріли. Та біс із ним, кажуть селяни, краще так, ніж у російській окупації.
Гордієнкові хлопці закінчують чистити сіялку і влаштовують перекур. Неподалік від нас у ріденькій посадці стоять КамАЗ із причепом і трактор Т-150 із величезним білим мішком, причепленим до стріли крана. Зерно. Двоє водіїв біля кабіни вантажівки закурюють. Між собою сперечаються про погоду: чи визирне після третьої години сонце і робота нарешті піде, чи на сьогодні можна закінчувати, бо земля надто мокра. Водій трактора між тим оглядає свого John Deere’a. Сонце знову визирає з-за хмар.
Фермер Олександр Гордієнко на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Після обстрілу КАБами ми працювали на тому, що лишилося. Підійшли до сівби і зрозуміли, що сіяти просто немає чим. Помогли благодійники з Рівного. Є там в області фонд, називається “Жнива перемоги”. То вони нам безоплатно надали трактор. Довелося заплатити лише за платформу, на якій цей трактор переганяли. Ідея в тому, що ми ним покористуємося, потім передамо його іншим фермерам. І він тут у районі буде працювати. Цей фонд сильно нашим фермерам помагає. Багато техніки передає”, – пояснює Олександр.
Водій тим часом уже заліз у трактор; дизельний двигун ожив, забурчав. З правого боку сівалки опускається маркер – спеціальне колесо на залізному кріпленні. Коли John Deere їхатиме у зворотній бік – тракторист рухатиметься по мітці, зробленій цим маркером. Таким чином борозни із зерном будуть рівні, на однаковій відстані одна від одної.
Колеги Олександра з інтересом дивляться на трактор, який віддаляється: якщо він пройде маршрут по полю без зупинок, то робота піде в усіх.
сільгосптехніка на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Зерно, ви не повірите, ми знайшли у себе на підприємстві, – сміється Олександр, – Воно було в нас у мішках, протруєне (оброблене від шкідників, спор грибку). А протруєне зерно росіянам непотрібне. Навіть коли по нас КАБи прилетіли, це насіння вціліло”.
Але на цьому хороші новини про стан фермерського господарства Гордієнка закінчуються.
“Грошей у нас зараз нема, всі рахунки пусті, бо ми два сезони не працювали. Я б пішов у банк по кредит, але заставити нічого: техніки толком нема, нерухомості теж. При цьому навіть не знаю, чи вийде озимими заробити.
Наприклад, у нас хлопці, в яких поля чисті були, посіяли цього року соняшник. Гектар їм обійшовся приблизно в 500 доларів. А тонна соняшника коштує 200 доларів. Ті, хто зберуть менше 2 тонн із гектара, опиняться в мінусі. Хтось, звісно, мав залишки насіння, хтось використовував менше добрив, хтось взагалі без них обійшовся. У таких собівартість гектара менша. Але все одно важко вийти в нуль”, – пояснює Олександр.
Сівалка на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Трактор зупиняється посеред поля. Стоїть там кілька хвилин. Працівники сумно зітхають: “Все, шабашим, сьогодні роботи не буде”.
Ґрунтовкою повз нас проїжджають військові, пригальмовують, дивляться то на трактор, який повертається до нас, то на фермерів, то на фотокамери. Посміхаються і їдуть собі далі.
Олександр продовжує екскурс у фермерську економіку: “Раніше в ОТГ у нас було до тисячі фермерів. Скільки їх лишилося зараз – ніхто й не скаже.
За відчуттями, 80% полів стоять закинуті. Люди сюди не вертаються, бо життя нема. Кожного дня щось прилітає.
І ти не знаєш, куди снаряд впаде наступного разу.
Найбільша проблема для нас, окрім мін, – це гроші. П’ятьом людям, які зі мною працюють, мінімально ще виходить платити. Оце авто продав недавно, то можливість є. Бо треба ж їм за щось жити. Але здебільшого все в кредит. Тобто всі гроші і я, і мої колеги отримають лише наступного року, коли врожай зберемо. Зараз наша основна задача – посіятися. Поки якось викручуємося. Помагають усім світом. Друзі з Київщини, Одещини, Полтавщини. Хто і чим може: хто паливом, хто грошима, хто з технікою”, – розповідає Олександр.
До нас уже повернувся трактор. Гордієнко рвучко розчаровано махає рукою – продовжать роботу завтра з самого ранку. А поки треба почистити сівалку.
Фермер Олександр Гордієнко на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Чоловіки знову збираються біля агрегата, починають його обстукувати молотками, вичищати викрутками й ганчірками. Вогка земля тримається добре.
Запитую в Олександра, чи знає він щось про життя на окупованому лівому березі Херсонщини і чи сіють фермери озимину там?
“Сіють”, – відповідає Гордієнко і пояснює: колеги з тих територій, із якими виходить підтримувати зв’язок, сподіваються, що до весни ЗСУ зможуть посунути росіян і на лівобережжі.
Тоді збирати врожай можна буде вже на вільній землі.
Тим більше, що, за словами тамтешніх фермерів, з якими вдається спілкуватися Олександру, окупанти приймають зерно за безцінь. За тонну пшениці, для прикладу, росіяни дають 40 доларів. Тоді як на деокупованій Херсонщині за тонну пшениці правлять 120 доларів. Теж не надто багато, зауважує Гордієнко.
З його слів, на окупованих територіях є господарі, які отримали від загарбників сертифікати і перебралися до окупованого Криму, а то й узагалі – до Росії та купили там житло.
Сільгосптехніка на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Ці ублюдки їх мучають. Зараз всім видають російські паспорти. То я своїх знайомих прошу їх взяти. Це все одно папір. Але без нього ти не можеш сходити в лікарню, якщо захворів. Та навіть не можеш заїхати до себе в село додому, якщо виїжджав. Частина людей по домах сидить, намагається зайвий раз не виходити в люди.
Оце дітей в російські школи позаганяли. То вони вдень ходять у ті школи, бо треба, а ввечері онлайн вчаться в українських школах”,
– переповідає фермер Гордієнко те, що знає про життя на окупованій частині Херсонщині.
“Люди з окупованих територій бояться, що росіяни там залишаться назавжди. Віра пропадає. То я намагаюся їх заспокоювати. Кажу, як до Нового року нічого не зміниться, то хай через Росію виїжджають десь у Балтію, до Польщі. Спробую їм допомогти. Але все одно намагаємося вірити у перемогу”, – говорить фермер.
Сівалка на полі в Бериславському районі Херсонської області під час сівби озимини. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Стукіт молотків затих. Працівники Гордієнка розходяться. Повністю відчистити сівалку так і не вийшло: то тут, то там на ній лишилися віхті чорної вогкої землі.
“А головна проблема для нас тут, на деокупованій території – де зберігати врожай. Бо від Херсона до Нікополя немає жодного цілого зерносховища. Я вже думав, може, його у спеціальних рукавах у полях десь тримати. Навіть замовив кілька штук. Але з цією проблемою будемо розбиратися пізніше. Зараз посіятися треба”, – зітхає фермер, прискіпливо оглядаючи сівалку.
“Не відчищається воно нормально, – пояснює один з водіїв, закурюючи. – Давайте на базу, а там вже земля як підсохне, то буде її простіше обтрусити”.
Фотогалерея:
Олександр Гордієнко замислюється на кілька секунд, та погоджується. Водії застрибують у трактори й вантажівки. Першим із поля їде John Deere. Т-150 вантажить мішки з посівним матеріалом до КамАЗа і теж від’їжджає. Сонце знову ховається за хмарами.
Читайте також:
Коли зійшла вода.
Як річковий зерновий термінал опинився посеред пісків і чи можливий наступ через висохле Каховське водосховище
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
