автор: Наталія Найдюк
з м. Семенівка Чернігівської області
фото автора
“Семенівка – 17 приходів… Пошкоджено медичний заклад та спецавто; 35 приходів – ймовірно, ствольна артилерія та РСЗВ” – цифри зі зведення ОК “Північ” щодо обстрілу Чернігівщини 29 серпня 2023 року. Це день, коли ворог укотре атакував найпівнічніше місто України.
“Семенівська громада: Блешня – 7 приходів, ймовірно, міномет 82 мм. Кам’янська Слобода – 7 приходів, ймовірно, ствольна артилерія” – зведення від 9 вересня.
Але, що означають ці “приходи”? Як люди існують в умовах постійних, та не періодичних для конкретного містечка чи села обстрілів? Як гинуть у звільненій у квітні 2022-го області?
Я приїхала в Семенівку 23 серпня, в день Державного Прапора України. Того дня прикордонне містечко оговтувалося після чергової атаки росіян: напередодні ворог запустив “шахеди” по будівлі міської ради. Тож рани і хвилювання тут були свіжими. Люди, з одного боку, нарікали на те, що про Семенівку і навколишні села мало згадують у ЗМІ. Це створює ілюзію, ніби війни тут немає. А з іншого – місцеві насторожено ставляться до преси, бо переживають, що після репортажів можуть бути “прильоти”. Відтак про життя під обстрілами розповідають охоче, а ось фотографуватися та називати імена хочуть не всі.
Враження із відрядження у Семенівку – в “обережному” репортажі “Новинарні“.
Герб Семенівщини. Згори – родовий греб родини Самойловичів, які заснували Семенівку у 1680 році. Фото: Наталія Найдюк
Вважається, що Семенівку у 1680 році заснував полковник, а раніше – наказний гетьман Семен Самойлович, син гетьмана Війська Запорозького Івана Самойловича. На його честь і назвали містечко Стародубського полку Гетьманщини – української козацької держави.
Нині це найпівнічніше місто України, яке розташоване на 1 мінуту далі від екватора (52°10′22″ пн. ш.), ніж Середина-Буда на Сумщині. Яку, до речі, теж масово обстрілює через кордон російська армія.
До Семенівки від Чернігова їхати 150 км. Смуги нового асфальту, який встигли покласти до 2022-го, змінюються ділянками вражаючих ям. Тому слід розраховувати, що подорож від обласного центру займе понад 3 години. А від кордону з Росією до міста – якихось 10 км.
Семенівська громада – величезна, вона охоплює саме місто, чотири селища та понад 50 великих і малих сіл. Як кажуть місцеві, ОТГ розташована “в кишені” Росії, відтак мешканці більшої частини Семенівщини зазнають постійних обстрілів. Для кожного окремо взятого населеного пункту вони можуть бути не постійними, але від того ще небезпечнішими. Адже після періодів затишшя люди втрачають пильність і стають жертвами артилерії, що б’є з того боку кордону.
Під час повномасштабного вторгнення колони російської техніки три дні йшли через Семенівку транзитом. За словами місцевих, вони не зупинялися, тому руйнувань та жертв у місті не було.
Колона російської техніки йде через Семенівку 24 лютого 2022 року:
У багатьох місцевих мешканців по той бік кордону лишаються родичі.
“Ще у січні 2022 року я перетинала кордон з Росією, щоб навідати родичів мого покійного першого чоловіка. Вони живуть у прикордонному російському селі. Були легальні піші переходи. Тебе перевіряють, заносять у базу, далі йдеш 1,5 км між заставами. Відвідуєш своїх і повертаєшся так само пішки додому. А в лютому війна почалася. Ми не могли в це повірити…”, – пригадує початок великої війни жителька Семенівки Наталія Глумова.
Мешканка Семенівки Наталія Глумова. Фото Наталії Найдюк
Снаряди з Росії полетіли в Семенівку у квітні 2022 року, коли ЗСУ звільнили Чернігівську область, а російські війська втекли до сіл по той бік кордону.
За півтора року громада пережила різні види атак. Найчастіші та найтриваліші – обстріли зі ствольної артилерії та мінометів. По деяких селах стріляли навіть із танків.
Якийсь час росіяни активно запускали керовані авіабомби (КАБи): літак скидав їх, не перетинаючи український кордон. Руйнування були жахливі, землю трусило, а найстрашніше – сховатися від такої зброї не було часу. Такі раптові руйнівні атаки тривали до весни 2023-го.
“Воно ж як виглядало: злітає літак над Росією, у нас сирена, він скидає КАБ – і практично миттєво приліт. Шансів сховатися немає. Добре пам’ятаю, як це закінчилося. Був травень, субота. Знову завила сирена. Дивлюся, “сушки” взлетіли. Ну, думаю, зараз знову буде лихо. А потім раптом: одна ракета в бік літака, друга… Через певний час читаємо: “в Брянській області впали літаки і вертольоти”, – пригадує Наталія Глумова “літакопад” у Росії 13 травня 2023 року.
Тоді в Брянській області були збиті два військові літаки та два гелікоптери ВПС РФ. Значно пізніше Повітряні сили ЗСУ непрямо підтвердять, що ці повітряні цілі знищив ЗРК Patriot, який вочевидь підтягнули ближче до кордону.
Тож із травня росіяни перестали застосовувати КАБи.
Натомість на людей почали летіти “шахеди”. Російські війська обстрілюють Семенівщину ударними БПЛА без розбору. Влучають по підприємствах, житлових та адмінбудівлях і навіть лікарнях.
Ці житлові будинки в Семенівці влітку 2023-го пошкодили “шахеди”. Фото Наталії Найдюк
Про небезпеку в місті попереджають дві сирени. Вони звучать однаково, але означають різний рівень небезпеки.
Одна сирена – автоматична. Вона працює, коли тривогу оголошують по всій області. Другу – місцеву – вмикають вручну. Вона означає, що російські військові обстрілюють прикордоння чи самуСеменівку.
Відрізнити одну сирену від іншої можна лише за повідомленнями в телеграм-каналах.
Найнезламніший прапор над будівлею міської ради 23 серпня 2023 року після влучання “шахедів”. Фото Наталії Найдюк
У день Державного Прапора над будівлею міської ради Семенівки майорів чи не найбільш незламний синьо-жовтий стяг України. Місцеві зупинялися, фотографували, не стримували сліз від трагічності та захвату одночасно. Стяг залишився на щоглі, хоча дах під ним був розбомблений.
Перед самими святами в Семенівку прилетів “шахед”. Поруйнував міськраду, пошкодив навколишні будівлі. Впала одна з вишок мобільного зв’язку.
“Це був вечір 21-го серпня, трохи перейшло за 22-гу годину. Сильна задуха, тож я відчинила вдома вікно. Завила сирена. Моніторю в інтернеті, що і де летить. Читаю: “Шахеди із Сумщини на північ Чернігівщини”. Кричу своїм: до нас летить. І чую “дир-дир-дир” із вулиці. Промайнула надія, може, хто навіжений катається в такий час. І тут – бах!.. Зрозуміла, десь поруч прилетіло”, – пригадує Наталя обстріл будівлі міської ради. Жінка живе недалеко від неї.
Монумент Батьківщини-Матері в Семенівці вкривається новими тріщинами після обстрілів. Фото Наталії Найдюк
На щастя, того дня ніхто з місцевих не постраждав. Але на монументі Батьківщини-Матері додалося тріщин, як у людей – сивини.
Зранку 23 серпня біля семенівської мерії людно: за допомогою автовишки евакуйовують службові документи. Сходи всередині будівлі зруйновані, тому забрати вціліле майно можливо тільки через вікно.
Автовишка евакуйовує вцілілі документи та майно з пошкодженої росіянами будівлі Семенівської міськради. Фото Наталії Найдюк
Серед тих, хто стежить за процесом, – начальниця місцевого відділу освіти, молоді та спорту Олена Кресс. Вона теж чула вибух і одразу зрозуміла, що приліт – по міськраді.
Жінка працює тут уже 17 років, і прийняти факт руйнації міської ради їй складно.
Через те, що Семенівка розташована у 20-кілометровій зоні від кордону з РФ, діти тут навчаються дистанційно. А в сільських школах на кордоні освітній процес узагалі призупинили: учнів немає. Але, за словами Олени Кресс, попри перебої зі зв’язком та мобільним інтернетом, наразі всі школярі мають доступ до уроків.
Очільниця місцевого відділу освіти, молоді та спорту Олена Кресс. Фото Наталії Найдюк
“Зараз іде відтік дітей разом із батьками. І вони часто не повідомляють керівництво шкіл про від’їзд. Ми планували, що цього року вчитиметься 1360 дітей, але на сьогодні ця цифра складає 1166. Скільки ж насправді буде дітей, стане відомо лише тоді, коли повноцінно почнеться навчальний рік.
Люди мігрують: у Чернігові вибухнуло – приїхали сюди. Я бачила, скільки родин із дітьми гуляло тут після 19 серпня, вони повернулися… А коли нас обстріляли – люди знову поїхали. Ми вже розуміємо, як реагує населення, тому певні процеси можна спрогнозувати”, – каже Олена Кресс.
Зараз людей у Семенівці небагато. Місцеві кажуть, особливо це відчувається в так звані “базарні” дні: ані покупців, ані продавців. А після 29 серпня, коли росіяни обстріляли лікарню, виїхали навіть ті, хто ще сумнівався.
Семенівці виїжджали хвилями. Кожна міграція відбувалася після обстрілів.
Перший масовий відтік людей був перед Новим роком: тоді, 30 грудня 2022-го, в Семенівці загинула цивільна жінка. Вона присіла відпочити, коли поруч розірвався артилерійський снаряд.
На місце жителів Семенівки приїхали селяни із прикордоння Чернігівської області. Вони рідко виїжджають далеко – хочуть тримати свої хати та господарства в полі зору. Деякі сподіваються, що вдасться зібрати врожай.
23 серпня в Семенівці ховали Едуарда Жмурка. Семенівське кладовище для нього чуже: мати і весь рід поховані в Янжулівці, там же він і загинув 21-го числа. Це прикордонне село розташоване за 10 км від центру ОТГ. Натомість від крайньої янжулівської хати до кордону Росії – лічені метри.
Едуард Жмурко із дружиною Оленою. Фото з родинного архіву
Чоловікові було 27 років. Через постійні обстріли села родина Жмурків виїхала до Семенівки. Дружина Олена зі своїми дітьми перебувала в місті. А Едуард час від часу їздив перевіряти будинок, город, господарство загалом. За словами дружини, востаннє він поїхав у Янжулівку на кілька днів. Тоді ж навідати пасіку приїздив і Жмурків сусід. Він останній бачив Едуарда живим. Поговоривши біля хвіртки, чоловіки розійшлися: пасічник пішов у двір, а Жмурко поїхав на велосипеді. За лічені хвилини пролунав вибух.
“Як сказали в поліції, росіяни скинули на Едіка з квадрокоптера якийсь ВОГ. Кажуть, то була граната. Він загинув на місці: мав сильні пошкодження живота й ноги. Це сталося ввечері, між 19-ю та 20-ю годиною. Граната впала просто біля нього, тому такі ураження”, – пояснює дружина.
Наразі жінка не планує повертатися в село. І збирати урожай не буде, бо обстріли.
У центрі Семенівки є затишний сквер, де в прохолоді дерев відпочивають місцеві. На лавці сидить колишня вчителька математики Тетяна Тригубська. Ще в 2021 році вона навчала школярів у Янжулівці. Зараз там дітей не залишилося, тому освітній процес призупинили. Тетяна ж переселилася до Семенівки два місяці тому через обстріли, поки що живе у мами.
Село Янжулівка підходить до кордону з Росією впритул. Джерело: архів мешканців
Місцеві називають Янжулівку заможним селом. Воно спеціалізувалося на вирощуанні гарбузів. Навіть торік, у 2022-му, гарбузи вдалося зібрати. Цієї весни садили менше, бо ж земля впритул до кордону з РФ. Зібрати їх навряд чи можливо: російські військові спостерігають із дронів та стріляють по цивільних.
“Обстріли в нас почалися торік, але було десь здалеку і не так масово. А цього літа прилітало все ближче. Одного дня убило місцеву жінку Наталю Пустовойт. Вона недалеко він мене жила. Як було: почався обстріл, вони з чоловіком були на гарбузах. Зайшли у двір сховатися, а вона хотіла курку з курчатами загнати. І тут приліт… Нема більше Наталі”, – пригадує Тетяна, спираючись на палицю.
Тетяна Тригубська виїхала з Янжулівки на початку літа через обстріли села. Фото Наталії Найдюк
Час від часу жінка навідується до будинку в Янжулівці, щоб погодувати кота і перевірити господарство. Добирається на попутках або з рідними автомобілем. Молодші люди їздять велосипедами. Ще є варіант найняти таксі, але за це правлять 300-500 грн. Їхати до села – 10 км.
Читайте також:
Експрес-доставка “кабачків” в обмін на ФАБи, або Як живе і воює український Нью-Йорк
Хоча російські війська і вийшли з Чернігівської та Сумської областей ще на початку квітня 2022 року, на прикордонних територіях тут триває справжня війна – зі взаємними артобстрілами, прильотами ударних дронів, скидами вибухівки, роботою диверсійно-розвідувальних груп, утриманням позицій. Для розуміння: спостерігачі відзначають, що інтенсивність тутешніх бойових дій значно вища, ніж це було на лінії розмежування на Донбасі під час ООС, в останні роки перед повномасштабним вторгненням росіян. І, відповідно, цивільних гине більше.
У Семенівці люди переповідають одне одному новини про трагічні смерті селян на прикордонні. Чи не найдовше за останній час обговорювали загибель працівника місцевого фермерського господарства Миколи Гориславського.
“Він залишався жити в одному з прикордонних сіл, на роботу їздив у інше село. Дорога – лише 3 км, але пролягає через ліс. Микола щодня їздив туди. Того разу якраз були обстріли. У Семенівці лунала наша, місцева сирена. А потім кажуть: загинула людина. Згодом знайшли розстріляний білий бус цього чоловіка. Його знали у всьому районі, дуже гарна була людина. Під тілом була вибухівка… Кажуть, то ДРГ таке зробило… Отак ми не живемо, ми виживаємо тут”, – розказують люди біля парку, але просять не фотографувати їх.
Раптом посеред дня звичайний ритм життя пронизує сирена. Люди перевіряють – місцева чи всеукраїнська – і поспішають забратися з вулиць.
Один із чоловіків гукає з балкону п’ятиповерхівки: “Дівчата, ховайтеся, кажуть, “шахеди” летять”.
…Цього разу для Семенівки обійшлося: ракетну небезпеку оголосили по Україні, і за кілька хвилин скасували.
Та вже за тиждень прилетіло в семенівську лікарню. Люди перечікували артилерійський обстріл в укриттях. Було дуже гучно і страшно, одне втішило: без жертв.
Читайте також:
Глухий кут Вовчанська. Як повернути Україну в деокуповане місто
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
