автори: Марина Ткачук
Лінда Ніхольм, комунікаційниця “Лікарів без кордонів”
фото надані “Лікарями без кордонів”
Фахові дослідження свідчать: кожна п’ята людина, яка проживає на території, де точиться війна, має певну форму психічного розладу. Це статистика Всесвітньої організації охорони здоров’я. І щодо України вона, безумовно, актуальна також. Закордонні фахівці, опираючись на досвід інших країн, прогнозують, що близько 10 мільйонів українців, зараз чи пізніше, потребуватимуть психологічної підтримки, медикаментозної терапії. Та й самі люди бачать цю проблему: за дослідженням Національного демократичного інституту, 67% мешканців України визнають психологічне здоров’я найбільшою проблемою, яку спричиняє війна. Вона стоїть на другому місці після зниження доходів.
Катування, сексуальне насильство, масові вбивства, депортації, втрата близьких у війні, щоденні ракетні обстріли, повітряні тривоги – усе, через що українці щодня проходять через дії російського агресора, – безсумнівно, лишає свій слід на ментальному здоров’ї. Це впливає на кожного з нас, навіть якщо це й не помітно одразу.
В Україні наразі працює чимало волонтерських та міжнародних місій і проектів, які допомагають постраждалим із психологічною реабілітацією. Міжнародна гуманітарна організація “Лікарі без кордонів” завдяки своїм психологам лише у 2023 році провела понад 8 тисяч сесій у семи різних регіонах України. Досвід людей, які наважилися звернутися по допомогу, свідчить: це працює.
53-річний Андрій Бербич під час окупації Гостомеля (Київська область) ховався у підвалі власного будинку. Росіяни його там і знайшли. З автоматами, кулеметами – їх було чоловік 15.
“Я колишній військовий, – розповідає Андрій. – Вони знайшли мою форму, яка висіла десять років, – не наважувався її викинути. Сказали, що я ворог Росії”.
Так Андрій потрапив у російський полон.
Андрій Бербич
Спершу його та інших бранців перевезли до білоруського Гомеля, звідти літаком – до Курська. І вже там він провів у СІЗО 47 діб.
Про пережите Бербич каже: часом моральне насилля складніше перенести, ніж фізичне. Тримали його в камері, розрахованій на шістьох осіб, але людей у ній сиділо удвічі більше.
“Найнеприємніше – це невизначеність. Ось ти сидиш там і не знаєш, що тебе чекає. Коли ти вийдеш на волю. Бо ж інформації немає жодної. Скільки ще сидіти – чи рік, чи два чи три?”
Один із методів психологічного тиску, який застосовувався щодо бранців, – цілодобова проросійська пропаганда, яку в запису крутили через динаміки.
“Включають так, що одне одного не чути – звук такий [гучний]. Якщо думати тільки про це, виникає відчуття, що ти втрачаєш здоровий глузд. Розказують про Шухевича, про Бандеру, про дивізію “Галичина”, які вони були погані, а який Радянський Союз хороший. І щодня одне й те ж саме”, – пригадує Андрій.
Полоненим доводилося регулярно співати російські пісні: “О шостій ранку встаємо – гімн Росії два рази проспівати. І впродовж дня – “Дєнь Побєди”, “Катюша”, “Дядя Вова, ми с тобой”, знову гімн. У лінієчку шткувалися… Що відчував тоді? Несправедливість. Чого я маю той гімн співати?”
Змушували спілкуватися тільки російською, а ще – читати книги російських письменників. Приміром, давали книгу творів Чехова, хтось один із полонених мусив декламувати текст уголос, а решта слухали. “Будь-якої миті міг зайти охоронець і вимагати переказати прочитане”, – згадує Андрій.
Бербича разом із 75 іншими українськими полоненими обміняли. Він повернувся на Київщину і вже через місяць пішов на перше групове заняття із психологічної підтримки – відчув потребу. Це стало можливим завдяки програмі, яку реалізують у Київській області “Лікарі без кордонів”. Комплексну психологічну допомогу та фізичну терапію можуть отримати люди, які зазнали катувань або жорстокого поводження. Пацієнти, які проходять комплексну психологічну та фізичну реабілітацію, відзначають поліпшення рухливості кінцівок і психічного стану. За допомогою групових та індивідуальних занять вони можуть поділитися своїми емоціями з іншими людьми, які також мали подібний досвід. В Андрія саме так і було: він займався в групі з людьми, котрі, як і він, пройшли полон та тортури з боку російських військових.
Андрій Бербич заходить на терапію MSF
Майже рік терапії дали свої результати, запевняє Андрій. Він тепер радить подібний вихід і для інших знайомих: “У кожній районній поліклініці має бути, я вважаю, психолог. Тому що душевні травми сильніші бувають за фізичні”.
Читайте також:
Рижуля повернулася з полону.
Бойовий медик-морпіх Анна Олсен – про свою війну в Маріуполі, тюрму в Росії і звільнення
Наталія Костянюк із Мощуна – села, яке стало останньою перепоною на шляху російської армади до Києва, – теж пацієнтка “Лікарів без кордонів”. Під час окупації Наталя втратила чоловіка – його розстріляли російські окупанти.
“Ми 23 роки прожили разом. Він був головною підтримкою в мене”, – говорить Наталія про втрату.
Наталія Костянюк – пацієнтка MSF, що пережила окупацію
Вона добре пам’ятає, як це було: “Росіяни – один високий такий, два менших – і той, що стріляв у мого чоловіка, стоїть і сміється”.
Тіло загиблого пролежало біля їхнього будинку два тижні. Через постійні обстріли Наталія не могла його поховати. Крім того, сама зазнала кульового поранення в спину.
Після пережитого в жінки почалися проблеми зі сном та здоров’ям, які тривали майже рік.
“Я все життя була крепка, здорова. До лікарів не зверталася, – розповідає Наталія Костянюк. – А тут – болі в спині мучили. Я не спала, тому що чоловік являвся мені. Я не могла відпустити його”.
Уже рік “Лікарі без кордонів” надають підтримку Наталі. Вона відвідує фізіотерапевта і психолога. Жінка відзначає: у неї поліпшився сон і знизився рівень тривожності.
“Я всім тепер кажу – звертайтеся! Це дуже велика допомога. Навіть просто поговорити – наскільки це легше. Я це все пекло бачила і зараз можу спокійно поговорити, я хочу виговоритися. Наче щось відлягло”.
Читайте також:
Анестезіолог з “Азовсталі”:
військовий медик Олександр Демченко пройшов унікальний госпіталь у бункері й російський полон
“Лікарі…” нині проводять реабілітацію для 22 жителів Київщини, які постраждали від полону і тортур. І працюють із різними типами травм.
“Ви – людина, особистість. Це не лише негативний досвід. Це набагато більше, набагато ширше, тому що інколи і сама людина про це забуває. Вона живе цією травмою, живе лише в спогадах, – говорить Мар’яна Квятковська, психологиня “Лікарів без кордонів”. – Життя інколи буває для них ділиться на до і після. І вони в той самий вакуум потрапляють. Психологи допомагають адаптуватися до нових умов, відновити комунікації та йти далі”.
Мар’яна Квятковська (праворуч), психологиня “Лікарів без кордонів”, разом із пацієнткою
Якщо ж говорити про людей, які проживають горе і втрату, їм важливо бути почутими, висловити свої почуття, проживати їх, коли хтось є поруч, готовий вислухати, не перебивати.
“Мені говорять клієнти, пацієнти: якщо перестану думати постійно про пережите, це буде зрада. І вони постійно живуть під таким тиском. Це те, що вас формувало, в тому числі. Те, чому ви зараз такий, який ви є. Це нікуди не дінеться. Але це будуть спогади, які не викликатимуть такого болю, які не будуть впливати на вашу функціональність. Коли ви зможете згадувати про пережите, це вже будуть світлі спогади”, – каже Квятковська.
Психологи MSF (Medecins sans frontiers) працюють у семи різних регіонах України. Поблизу лінії фронту і на відвойованих Україною територіях мобільні клініки міжнародноїорганізації надають допомогу жителям сільської місцевості, більшість із яких пережили місяці боїв, насильства і воєнних дій.
Психологічний тренінг MSF у Яремчі
Це люди різного віку та статі. Хоча більшість пацієнтів – все ж жінки похилого віку.
“Чоловіки теж відчувають безсилля, безпорадність, а це не може не впливати на внутрішній стан. Із цим треба щось робити, бо від цього страждає і родина, і сама людина”, – пояснює психологиня Тетяна Баранець.
Однією з основних перешкод на шляху до психологічної підтримки є стигма, пов’язана з психічними розладами, і сором, який відчувають мешканці, звертаючись за психологічною підтримкою, особливо в сільській місцевості.
Працюють психологи також і з вимушеними переселенцями, у тимчасових прихистках. Далі від лінії фронту, на Кіровоградщині, люди, які втекли від бойових дій, намагаються впоратися з травмою, страхом і тривогою. Родини переселенців, переважно жінки з дітьми, адаптуються до нового життя.
8-річний Ваня у прихистку в Кіровоградській області
“Це Бонні, з відеогри. У нього все добре, і він любить спати”, – пояснює восьмирічний Іванко, показуючи свою іграшку.
Іван разом з мамою зараз перебуває в притулку для вимушених переселенців на Кіровоградщині. Спеціалісти “Лікарів без кордонів” допомагають Вані ділитися своїми емоціями та переживати їх за допомогою іграшок. У серпні 2022 року його сім’ю евакуювали з Вугледара, що на Донеччині. Багато дітей, які стали вимушеними переселенцями через війну, сумують за своїми домівками, друзями, минулим життям і вчителями.
“Ваня, мій молодший син, відчував уночі дуже сильну тривогу, йому страшно було засинати. Після розмови з психологом стало легше”, – розповідає мама хлопчика Олена Беда.
Більшість пацієнтів у тій же Кіровоградській області мають симптоми, пов’язані з тривогою або депресією. “З дітками працюємо індивідуально: граємося, малюємо, допомагаємо подолати страхи, різні негативні емоції, пов’язані з тим, що вони пережили”, – пояснює психологиня “Лікарів без кордонів” Світлана Алєксєєнко.
Групова психологічна сесія MSF для дітей у Кіровоградській області
Групові психологічні сесії можуть бути підтримкою не лише для вимушених переселенців, а й для спільноти, в якій вони живуть. Під час таких сесій психологи та соціальні працівники розповідають про переваги психологічної допомоги. Це створює більш сприятливе середовище і ширше розуміння необхідності підтримки ментального здоров’я.
Окрема програма підтримки стосується людей, які стикаються з наслідками обстрілів. І перша психологічна допомога має важливе значення. Вона підтримує здатність постраждалих справлятися з такими симптомами, як шок, панічні атаки, зміна апетиту і режиму сну, а також відмова від повсякденної діяльності. Особливо це актуально в прифронтових регіонах – Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Херсонській областях. Коли бригади мобільних клінік прибувають на місце ракетної атаки, перше, що вони роблять – це виявляють тих, хто перебуває у важкому психічному стані. Своєчасна і правильна допомога може скоротити час відновлення людини після такої травматичної події.
“Тут головне – допомогти людині прийти до тями, встановити з нею контакт, зрозуміти, що вона тебе бачить, чує, що вона взагалі розуміє, де вона зараз перебуває, – пояснює психологиня “Лікарів без кордонів” Інна Потапенко. – Завжди звертали увагу на тих, хто сидить і мовчить, тому що для нас було зрозуміло, що це стан ступору, з якого людину треба виводити”.
Село Зелений Гай, Миколаївщина: групова психологічна сесія
Для деяких пацієнтів однієї-двох психологічних сесій недостатньо. Щоб знизити ймовірність розвитку психічних розладів, запобігти подальшому розвитку симптомів і повернути здатність людини підтримувати стосунки та уникати усамітнення, необхідна довгострокова і спеціалізована допомога. І про важливість такої терапії ще важливо багато говорити.
Нещодавно МОЗ України оприлюднило дані соціологічних досліджень, які свідчать про вкрай невтішні цифри й картину:
49% опитаних вважають, що психологічна допомога – це лише для психічно хворих людей.
Понад 80% українців ніколи в житті не зверталися до психолога. І лише 2% респондентів консультуються з фахівцем – психологом, психотерапевтом, сімейним лікарем чи терапевтом.
Брак психологів і консультантів у сільській місцевості, стигма, пов’язана з психічним здоров’ям, і реальність бойових дій ускладнюють отримання людьми допомоги. Без своєчасної та належної психологічної підтримки проблеми можуть перерости у довготривалі посттравматичні стресові розлади, тривожність та депресії й суттєво вплинути на якість життя людини.
Людмила Дьоміна, жителька Запоріжжя, із психологинею MSF
“Лікарі без кордонів” (MSF) — міжнародна незалежна медична гуманітарна організація, що надає допомогу жертвам збройних конфліктів, епідемій, природних катастроф і людям, які не отримують медичної допомоги.
Ця міжнародна гуманітарна організація заснована 1971 року. Нині діє в понад 70 країнах світу.
В Україні “Лікарі без кордонів” вперше працювали у 1999 році. Після 24 лютого 2022 року суттєво переорієнтували свою діяльність, аби реагувати на нові виклики.
В Україні також триває інформаційна кампанія “Скажи чесно, як ти?”, що має на меті допомогти громадянам подолати стрес і тривожність. Номери “гарячих ліній”, на які можна звернутися для отримання безоплатної психологічної допомоги:
Читайте також:
Психологічна допомога безкоштовно: ДЕ ОТРИМАТИ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
