розмовляв Богдан Коломійчук
фото надані Денисом Семирогом-Орликом
Головний сержант роти 130-го батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ Денис Семирог-Орлик на псевдо “Капела” – один із тих, хто приєднався до ТрО ще задовго до повномасштабного вторгнення росіян. Свій підрозділ у Солом’янському районі Києва формували ще з початку 2019 року. “Мені подзвонив начальник штабу 130-го батальйону і запросив на співбесіду. Одразу після новорічних свят я вже був в строю. До ухвалення закону (про національний спротив) ще було дуже довго, але в нашій частині вже було сформовано управлінське ядро”, – пояснює Денис. Надалі він створив ГО “Територіальна оборона столиці”.
На початку 2022-го, коли в повітрі витало передчуття великої війни, підрозділ Семирога-Орлика був одним із тих формувань, які засвідчували підготовку сил тероборони до відбиття наступу РФ. 130 ОБТрО охоче показував свої вишколи українським та іноземним медіа. За місяць до “повномасштабки” про тренування Семирогового батальйону писала й “Новинарня” – Денис уже тоді був головним сержантом взводу.
Він архітектор у цивільному житті. Народився в Києві, отримав освіту у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. З часом Денисовою “фішкою” стало проєктування заходів open-space, під відкритим небом. “Фактично у цивільному житті я займався створенням комфортного середовища для людей та організацією процесів у абсолютно різних сферах. Цей досвід дуже знадобився в армії”, – каже Семирог-Орлик.
Денис розповідає про роль сержанта в сучасному українському війську та зокрема в ТрО.
–Я ніколи раніше не служив. Жодного стосунку до війська не мав. І навіть наші тренування, які розпочалися в 2019 році, також мали небагато з цим спільного. Це був радше клуб однодумців, який збирався у вихідні. Хоча ми готувалися, як на той час, досить відповідально.
Денис Семирог-Орлик на тренуванні 130-го батальйону ТрО в Києві, січень 2022. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Досвід цього “клубу” дуже знадобився. Адже ми не лише тренувалися щосуботи, а й щочетверга організували заняття для сержантів.
Таким чином станом на лютий 2022-го ми вже розуміли важливість організаційної структури, керованості підрозділу, військової ієрархії. Ми володіли певними тактичними прийомами, знали як правильно поводитись у критичних ситуаціях.
Наш підрозділ мав міцний кістяк. І всі, хто приходив, органічно вливалися в колектив. Саме цей збитий кістяк тримав і навіть досі тримає всю піраміду керування ротою.
24 лютого 2022 року о 5-й ранку мені подзвонив командир батальйону і спокійно сказав: “Денисе Миколайовичу, а що це ви спите? Тут війна почалася. Обдзвонюйте наших, треба збиратись”.
І я почав працювати: сповістив, зібрав речі, сів у машину, прихопивши особисту зброю. Я добре знав, що баул у кожного бійця давно був напоготові. Тому збори відбулися швидко.
У той же день ми почали виконувати своє перше завдання – взяли під охорону Жулянське летовище. Був напружений час. Ми чекали висадки ворожого десанту, а найважче, що мали на озброєнні – старі “дегтярьови” (ручний кулемет зразка 1944 року). І жодної чіткої інформації, ніхто нічого достеменно не знав.
Після цього був Ірпінь. Після Ірпеня нас перекинули на Харківщину. Далі була Луганщина, потім Донеччина.
Я ніколи не був кар’єристом, тим більше у війську. Але на посаді головного сержанта роти опинився не просто так. Коли ми зайшли в Ірпінь, ротний сказав мені: “Денисе, приймай склад. Наведи там порядок”. Хоча я був на той час тільки головним сержантом першого взводу. Я все виконав, але склад той прожив усього три дні. Його “розібрала” ворожа “арта”.
Денис Семирог-Орлик
Згодом я став сержантом із матеріально-технічного забезпечення (хто знає, той розуміє, що це за морока), а потім мене призначили головним сержантом роти.
Фактично, на мені організація життєдіяльності підрозділу і вся логістика. А також навчання, підготовка солдатів та сержантів. Я працюю з усіма новачками, які приходять до нас, і ця робота надзвичайно важлива. Це один з найголовніших обов’язків сержанта.
Читайте також:
Лідерство, стандарти армій НАТО і Kill House: як відбувається підготовка сержантів у Силах тероборони ЗСУ
Найперше, треба зрозуміти, що вміє нова людина. Наприклад, поповнення, яке прийшло до нас в липні 2022 року, прибуло просто з військкоматів. Вони не знали зовсім нічого. Їх доводилось навчати просто з нуля. Ми займалися їхньою фізичною підготовкою, вчили облаштовувати позиції та працювати в малих групах, а далі – в складі підрозділу.
Я намагався зробити все, щоб вони розуміли чим будуть займатися і як влаштована армія. Зокрема, як працює армійська ієрархія.
Скажімо, від початку новобранці звикли, що з усіма питаннями, які в них виникають, можна підійти до мене. Так продовжувалось навіть тоді, коли їх розподілили по взводах. І тут мені довелося пояснювати, що після розподілення їхні питання – вже не мій клопіт. У війську треба дотримуватись цієї вертикалі інакше все це середовище перетвориться на хаос.
І ще одна важлива річ: боєць повинен довіряти своєму командиру. Робота над побудовою довірливих відносин повинна проводитися безперервно. Я постійно на цьому наголошую. Високого рівня довіри неможливо досягнути відразу. Це кропітка праця.
Одним з прикладів розбудови довіри та поваги до лідера є простий принцип:
під час тренувань ніколи не слід робити зауваження солдату напряму, а тільки через його командира.
Тому я підходжу до командира і пояснюю: “Ось той твій підлеглий робить помилки. Піди і скажи йому про це! Вже!”.
Таким чином я не підриваю авторитет командира, а солдат завжди отримує правильну інформацію. Зрештою між ними вибудовуються довірливі відносини: солдат слухає сержанта, а сержант може опертися на солдата. Тож підрозділ набуває керованості.
І крім того, якщо проблеми солдата не вирішує безпосередній командир, то навіщо він потрібен?
У тому, що колектив “збитий” — заслуга сержанта. Сержант знає своїх бійців. Знає, хто з них вписується в колектив, а кого краще перевести в інший підрозділ, або доручити йому інші обов’язки. На кого треба натиснути, а кого відзначити.
Кістяк, який ми сформували ще в 2019 році, тепер став своєрідним донором для керівних посад у нашому підрозділі. А поповненням, яке до нас надходить, ми заповнюємо переважно солдатські посади.
Денис Семирог-Орлик
Коли в мій підрозділ приходять нові люди, то найперше, я намагаюся кожного запам’ятати. Напевно, я єдина людина в підрозділі, яка знає повністю прізвища, імена та позивні кожного бійця. Все тому, що багато працюю з документами.
Додам, що на всіх відновленнях я ініціював тренування. Ми щоразу відпрацьовували і вдосконалили керованість підрозділу. Окрім того, вчилися правильно окопуватись – це вкрай важливо вміти.
Навчали командирів відділень. Вчили їх працювати злагоджено в складі взводу. Вчили, наприклад, самостійно визначати вогневі точки й сектори вогню. Нам важливо, щоб молодший командир “вмикав мозок” і міг приймати рішення та брати на себе ініціативу.
Лідерство офіцера (візьмемо взвод, наприклад) і лідерство головного сержанта – різні. В нашому підрозділі на рівні взводу це працює як модель “командир і заступник командира”. Головний сержант – це виконавець задуму офіцера. Бувають випадки, коли сержант його заміщає. Наприклад тоді, коли позиції дуже розкидані. Або якщо офіцера поранено, то головний сержант – це перший, хто повинен стати на його місце.
Взагалі ж, як на мене, офіцер – це “проєктувальник”, що розробляє задум, а сержант – той, хто цей задум втілює.
Дещо інше на рівні роти. Наприклад, я, головний сержант роти, бойовим керуванням не займаюсь. І не ходжу з автоматом по траншеях. У цьому немає сенсу. Моє завдання – забезпечити підрозділ усім необхідним для ефективної служби. Я дбаю про те, щоб підрозділ мав боєкомплект, воду, їжу, пальне та інше.
Командир роти, в свою чергу, впевнений, що завдання, яке він мені доручить, буде виконано. Його не повинно обходити, як я це зроблю – це вже мої проблеми.
Для того, щоб підрозділ був спроможний, він обов’язково має пройти через бойові дії, через горнило війни.
Необстріляний підрозділ, якого відразу кидають на фронт, часто зазнає таких втрат, що його змушені вивести на доукомплектування вже за кілька тижнів. Тому відправляти одразу в найгарячіші точки бійців без бойового досвіду недоцільно.
Денис Семирог-Орлик (праворуч)
Спочатку, на мою думку, варто відправити, скажімо, під російський кордон, де є обстріли і де працюють ворожі ДРГ. Це якраз той “полігон”, який потрібен. Люди там по-справжньому швидко навчаються. Вони усвідомлюють складнощі бойового чергування і наскільки важливо правильно обирати та облаштовувати позиції. Логісти добре розуміють, як воно – забезпечувати підрозділ за таких умов. І чим потрібно забезпечувати насамперед.
І от лише після того, як підрозділ побував на такому прикордонні, його можна ставити на пекельні бойові. Після такої “обкатки” він буде набагато краще підготовлений.
А з іншого боку, штурмові дії найкраще вдаються новеньким та молодшим. Бо досвідчений солдат, який добре знає, що чекає його попереду, поводиться обережно. І солдат, і його командир будуть вкрай обачними.
Для того, щоб у майбутньому вибудувати ефективне військо, нам щоразу треба відповідати на питання: цей сусід буде завжди з нами поруч?
Так, завжди. А що це означає? Що за десяток-другий років, після нашої перемоги, росіяни оговтаються і поновлять свої кровожерні наміри. Ця банда, яка там живе (а це не нація, а саме банда) не стане кращою. Отже, небезпека буде постійною.
А Сили ТрО – це ті, хто масово і “дешево” завжди готові до оборони. Лютий 2022 року продемонстрував, як швидко розгортаються підрозділи ТрО. Чому “дешево”? Бо мова про громадян, які працюють на цивільних роботах, а вдома у сейфі мають зброю й “екіп”. Ці люди точно знають, за яким сигналом потрібно стати в стрій. Це означає, що жодна ворожа інвазія вже не буде можливою, оскільки наштовхнеться на озброєний народ.
Денис Семирог-Орлик із подякою
Нам потрібна сильна армія. Але чи зможемо ми витрачати шалені гроші, щоб утримувати мільйонне військо? Звісно, ні. Тому тероборона – це якраз раціональне і правильне рішення.
Після перемоги роботи буде дуже-дуже багато: розмінування, контроль територій, взаємодія з населенням. У всіх цих діях буде потрібна участь ТрО. Наприклад, потрібно створити та контролювати демілітаризовану зону на території Росії вздовж усього кордону, щоб ті не змогли нас обстрілювати, коли їм заманеться. Бо відсунутись углиб мусять вони, а не ми. Батальйони Сил ТрО будуть значним підсиленням для прикордонників у необхідний момент.
Що робитиму після війни ще не думав. Хочу повернутися в професію, але, як можна передбачити, всі місця там уже будуть зайняті. За час, який я проводжу на війні, між клієнтами та проєктантами формуються нові зв’язки. І потреба в моїх навичках архітектора буде меншою.
Чи лишусь у війську? Також навряд… Я не військова людина за характером. Подивимось. Точно залишуся в Силах ТрО як резервіст.
Читайте також:
Що спільного між роботою в ІТ і службою в ТрО:
історія бойового медика-айтівця, який пройшов Сєвєродонецьк і Бахмут
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
