Як заявляв Луценко, Чорнобук займався підривною діяльністю, надаючи допомогу іноземній державі і її представникам у переході судів Криму на здійснення правосуддя на підставі законодавства Росії, що призвело до забезпечення функціонування російських судових органів, анексії Криму.
Навесні 2014 року в окупованому Криму суддя Чорнобук сказав в інтерв’ю ЗМІ: “…Мы принимали присягу не президенту, мы принимали присягу не народу, мы принимали присягу, присягу судьи, она так называется. Поэтому ни один судья, который решил остаться работать судьей в апелляционном суде, в местных судах Республики Крым, не нарушает присягу судьи Украины”.
За словами Чорнобука, це інтерв’ю він дав під тиском.
Валерій Чорнобук відкидає звинувачення в підтримці російської влади Криму, повідомляючи, що після анексії був “змушений залишити свою посаду” і переїхати до родини в Дніпро.
У квітні 2014 року разом із Чорнобуком з Криму на материкову Україну приїхали ще троє суддів – Андрій Мазниця, Андрій Леонов і Олексій Іванченко.
Після переїзду на материкову частину України Чорнобук працював суддею в Апеляційному суді Дніпропетровської області.
Колишній суддя стверджує, нібито через ЗМІ закликав усіх суддів Криму не присягати Росії, не змінювати громадянства.
Верховна Рада у вересні 2016 року звільнила за порушення присяги 29 суддів, в тому числі Валерія Чорнобука. Перед тим відповідне рішення ухвалила Вища рада юстиції.
Вищий апеляційний суд України відмовив колишньому голові Апеляційного суду АРК Валерію Чорнобуку в оскарженні постанови Верховної Ради, якою його звільнили з останнього місця роботи.
Пізніше речниця прокуратури АРК Тетяна Тихончик повідомила, що Чорнобук переховується від слідства, але перебуває на території України, його оголосили в державний розшук.
3 листопада 2018 року правоохоронці заарештували Валерія Чорнобука у Києві. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Читайте також:
Ще одна “суддя” з Криму отримала 12 років за державну зраду
