Можливо, якщо є “хорошие русские”, то вони виглядають так.
Адвокат Степана Бандери, етнічний росіянин і професійний військовий Роман Орєхов як юрист захищає Україну в лавах ЗСУ
автор: Марина Ткачук
фото надані Романом Орєховим та з відкритих джерел
Історія Романа Орєхова направду виглядає як “пекельний сон москаля”, і 13 років тому вона стала неабиякою несподіванкою. Громадянин Російської Федерації, фаховий юрист переїхав до України, вивчив українську мову (ще й став нею принципово спілкуватися всюди!) і взявся захищати в суді інтереси… Степана Бандери. Часи були буремні, антиукраїнські – Янукович при владі, і в судах точилися баталії: у провідника ОУН Степана Бандери та головного командира УПА Романа Шухевича через суд намагалися відібрати звання Героїв України, що їх посмертно присвоїв президент Ющенко. Тоді Роман Орєхов у суді офіційно представляв інтереси онука провідника ОУН – громадяна Канади Степана Бандери-молодшого.
Паралельно з цими гучними справами Роман виступив третьою стороною в судовому процесі на захист учасників визвольних змагань XX століття. У судовій залі складалася “феєрична” картина: з одного боку – позивачка Наталія Вітренко, одіозна українофобка з українським громадянством, яка називає упівців “каратєлямі” і “врагамі народу” та мріє перетворити це судилище на “другий Нюрнберзький процес”, а з іншого боку – Роман Орєхов, юрист із російським паспортом і тризубом на лацкані піджака, який представляє українських борців за незалежність.
Відтоді чимало води спливло. 2 квітня 2010 року Донецький окружний адмінсуд таки відібрав у Бандери й Шухевича звання Героїв України (мотивуючи це тим, що ті не були громадянами України, і отже, нагороджувати їх президент не міг); апеляція і касація підтвердили скасування указу про нагородження. А ось “зарубу” з Вітренко Орєхов та його команда таки виграли, чим юридично довели, що українські герої ХХ століття – починаючи від Січових стрільців і закінчуючи Народним рухом – були борцями за незалежність України.
Зараз, звісно, нікому й вна думку не спаде оскаржувати подібні твердження, а тоді, за часів Януковича, очевидні факти доводилося відстоювати в суді. І Роман Орєхов це робив роками.
Після Революції Гідності, анексії Криму та початку війни в Україні адвокат Бандери Орєхов відмовився від історичної батьківщини – Росії – та від російського громадянства. А в перші дні повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році Роман пішов добровольцем до Збройних сил України. Нині він – офіцер юридичної служби 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна ЗСУ.
За цей час Роман Орєхов мав два вихідні дні: один зміг провести зі своєю дружиною, яка активно волонтерила на сході України, а на другий – вирвався у Львів, на похорон Юрія Шухевича, із яким мав дружні стосунки.
Про свою війну за Україну Орєхов розповів в інтерв’ю “Новинарні“.
Родом Роман Орєхов із Новоросійська. Жодного прямого відношення до України, родичів абощо, він не має. Уперше приїхав до України у 2006 році. Тоді основною діяльністю адвокатського бюро, де працював Роман, був супровід юридичних осіб — банків, лізингових компаній. Спершу це було просто відрядження, але воно затягнулося на роки.
Спершу Роман Орєхов, як сам зізнавався потім, не розумів української мови. Але невдовзі опанував її на дуже високому рівні, склав офіційний іспит. Відтоді він спілкується українською навіть з дружиною, теж росіянкою.
Вони багато мандрували Україною і врешті осіли в Житомирі.
Роман Орєхов (праворуч) у суді
Долучитися до захисників ОУН та УПА в судах Орєхова, за його словами, змусило особисте обурення несправедливістю: справи були “шиті білими нитками”, і в них читалася політична заангажованість. Роман запропонував свою адвокатську допомогу Степану Бандері-молодшому, онукові лідера ОУН (б), і той з-поміж інших адвокатів обрав саме Романа.
Роман Орєхов у суді
“На відміну від інших “ковбоїв”, Роман вразив мене спокоєм та професійністю. Він мене слухав, а не тільки говорив, – розповідав Степан Бандера-молодший, який у “нульових” роках постійно жив в Україні. – Орєхов відразу повідомив, що народився в Росії. Ну, і що тут такого? Я народився в Канаді. Це ж тільки паспорт. Правда і верховенство закону не знають кордонів. Я переконаний, що колись і в Росії будуть знати правду про діда Бандеру”.
Жити в Україні Романові та його дружині подобалося. “Але остаточно для нас все вирішив 2014 рік: ворота в Росію для мене тоді зачинилися назавжди, – розповідає юрист. – І навіть подумки я більше не збирався відтоді повертатися в Російську Федерацію”.
Від російського громадянства Роман та його дружина відмовилися. Три роки довелося судитися за статус біженця, ще через три роки – подали документи на отримання громадянства України і досі його чекають.
Велика війна Романа застала у Житомирі. “Було очевидно, що до повномасштабного вторгнення справа дійде. Але станом на вечір 23 лютого я був впевнений, що ніхто саме зараз нападати не буде. Я мислив виключно як професійний військовий (Орєхов закінчив Саратовський та Санкт-Петербурзький інститути внутрішніх військ МВС Російської Федерації – Авт.). На той час майже достеменно були відомі сили і засоби противника, сконцентровані на кордоні України. Не треба бути великим герографом, щоб розрахувати ширину потенційного фронту, врахувати погодні умови, бездоріжжя, якусь елементарну тактику (колонами танків ніхто не наступає – так це просто не працює!), щоб розуміти, що широкомасштабні наступальні дії виглядають безперспективними. А тут все пішло всупереч – політичне рішення взяло гору над військовою логікою.
Зазвичай я працюю вночі, й тут чую фоном: Зеленський із терміновим зверненням. Думаю собі: і чого це він? Далі – у прямому ефірі Радбез ООН збирається, виступ Путіна. І паралельно летять ракети. Отже, я розумію, робота моя вже нікому зараз не потрібна – і йду… спати. Ну, а сенс панікувати й бігати по хаті? Усе вже сталося”, – згадує Орєхов.
Роман Орєхов
Варіантів поїхати з України він не розглядав: “Мені 43 роки, я доросла людина. Це мій дім, на нього напали – як це я кудись втечу? Для мене принизлива сама думка про це”.
Однак зізнається, що знадобилося кілька днів, аби прийняти рішення і піти у військкомат.
“Дружина не дасть збрехати: мені не страшно було йти в ЗСУ, на війну, і навіть не страшно було, що можуть вбити. Я все ж кадровий офіцер, хоч і давно ним був, – каже Роман. – Але я чудово знав і розумів, що система в армії не змінилася, на превеликий жаль. Попри реформи й розповіді про них, армійська система залишається тією ж, ще дорадянською. І ось це лякало більше за все. Тож потрібен був час, щоб зважити усі “за” та “проти” перед своєю мобілізацією”.
Роман Орєхов із побратимами в лавах ЗСУ
Це не було простою справою: “Не так уже й легко мобілізуватися із таким бекграундом, як у мене, – визнає Роман, вочевидь маючи на увазі своє російське громадянство “в анамнезі”. – Я прийшов із посвідченням біженця, там написано “Російська Федерація” – усі були в такому захваті, прочитавши це! – сміється Орєхов. – Але наполегливість, самовпевненість та досвід роботи адвокатом далися взнаки – мене таки мобілізували”.
“У ті дні у військкоматі творився хаос. Я ходив туди кожного божого дня і наполягав на моїй мобілізації, – згадує Орєхов. – Тим часом в ЗСУ створювалася нова бригада – 1-ша окрема бригада спеціального призначення імені Богуна. Мені кажуть: якщо комбриг тебе візьме, тоді йди, тільки відчепися. Мою впевненість підсилювало те, що я бачив, хто йде служити. Так, це були вмотивовані добровольці, але здебільшого вони зовсім не є фахівцями у військовій справі. А в мене – два дипломи з відзнакою вищих військових навчальних закладів. І сидіти вдома, розуміючи, що можу бути ефективним – це ненормально, неправильно”.
Роман зізнається: за рік з лишком служби ніхто з побратимів не закидав зауваг щодо його російського походження. Навіть у приватних розмовах.
Роман Орєхов
“Я проходив спецперевірку СБУ, військової контррозвідки – запитань не виникало, – пояснює Роман. – Так вийшло, що при формуванні бригади (а все відбувалося з коліс), я безпосередньо брав участь у наборі особового складу. І ні від кого не приховував те, що я росіянин. Треба ж розуміти, що ЗСУ на великий відсоток сформовані з людей, які або навчалися, або служили чи отримували військову освіту в Росії. Навіть серед вищого командування є старші офіцери, хто військові виші в Росії закінчував, так само, як і я. Тому я переконаний: основний критерій оцінки – це фаховість. Якщо ти на своєму місці, є очевидною твоя мотивація, і ти можеш впоратися із поставленими завданнями – тобі важко щось закинути”.
Сьогодні Роман Орєхов – офіцер юридичної служби 1 обрсп.
“Офіцери-юристи є офіційними радниками командира, і, крім стандартного погодження всіх його рішень, котрі приймаються у військових частинах в мирний час, під час війни на юридичну службу покладається ще й бойова документація на предмет дотримання як міжнародного гуманітарного права, так і керівних документів”, – розповідає Орєхов.
Роман Орєхов (позаду) із побратимами
“Військова служба потребує щохвилинного прийняття рішень – що на полі бою, що в кабінеті над картою. Будь-де будь-яка посадова військова особа має приймати рішення і нести за це відповідальність. І потрібно оперативно визначати, яке рішення є правомірним, легальним.
І ти, офіцер юридичної служби, перетворюєшся на якогось шамана, котрий обізнаний у певних нюансах, про існування яких інші просто не здогадуються”,
– пояснює Роман.
А тому служба Романа Орєхова – це постійні роз’їзди: із фронту на фронт, адже бригада розкидана по всіх областях і по всіх гарячих точках: “Наші батальйони брали участь в боях в Харківській, у Донецькій, Луганській, Херсонській областях. Як правило, командні пункти знаходяться у районі досяжності артилерії та мінометів противника, тож обстріли – це вже звична справа. Сьогодні в кабінеті – завтра в окопі. Усе залежить від поставлених задач”, – каже Роман.
Читайте також:
Російська історикиня Таїрова-Яковлєва: Імперські мрії Росії виросли у фашизм, і винні всі росіяни. Але Україна переможе!
Орєхова немає в соціальних мережах, і всі свої контакти з минулого життя він обірвав. Навіть не спілкується з матір’ю, яка живе в Росії.
“Востаннє ми говорили 27 лютого 2022 року, і мені вистачило 3 хвилин розмови, щоб зрозуміти, що подальше наше спілкування є недоцільним. Воно буде погано впливати на мою нервову систему, заважатиме прийняттю правильних рішень і збереженню внутрішьої стабільності”, – пояснює Роман.
Роман Орєхов
Він також не підтримує контакти з друзями дитинства і не жалкує про це. Орєхов порівнює свою нинішню позицію з тим, як “хороші німці” воювали проти нацистської Німеччини.
“Для когось є близким афоризм про те, що “кров густіша за воду” і що родинні зв’язки завжди є більш значущими. Але для мене це не так. Я дивлюся на світ і роблю прості висновки: є правда і неправда, є зло і добро. Не можна бути трошки вагітним. Є речі, у яких має бути чітка визначеність. І тому для мене все просто: відбувається міжнародний злочин. Рефлексувати з того приводу, що в мене є батьківщина, що я завжди маю про це пам’ятати – який у цьому сенс? Скільки людей, котрі народилися в кайзерівській Німеччині чи Веймарській республіці, зрештою, потім воювали проти Третього рейху? Може, їх не були мільйони, але їх було цілком достатньо!
Були ж люди, які без рефлексій визнали той факт, що їхня батьківщина здійснює міжнародний злочин і протистояли цьому. От і я бачу несправедливість, і в мене є вибір: стояти осторонь або ж брати участь у боротьбі проти неї. А спогади про дитинство, юність, проведені в Росії… Скажіть, чи потрібні людині якісь спогади людині, яку захерачило бомбою, міною або ракетою? Чи є вже якась цінність у них?
Роман Орєхов із побратимом
Якщо в мене не буде майбутнього, то мені минуле ну геть не потрібне! Що я з ним буду робити? На той світ заберу? Може, я все ж буду думати над тим, як врятувати майбутнє, а не жити спогадами? На війні є чорне і біле, тут немає відтінків. І якщо так мислити, то можна зберегти психічне здоров’я і здатність конструктивно реагувати на виклики, котрі нам закидає реальність”, – розмірковує офіцер.
Жодних ілюзій щодо “демократичного переродження” Росії в Романа немає: “Нічорта з цього не буде! І дуже наївно сподіватися, що можна дати раду цьому Мордору, – він має бути знищений, стертий з лиця землі і, як Карфаген, засипаний сіллю. Бо
воює не Путін – я це чітко знаю! Існує колективний Путін, весь народ заражений оцим жахливим шовінізмом.
І поки не відбудеться спокута (і, на мою думку, вона має бути значно потужніша, аніж це відбулося після Другої світової війни в нацистській Німеччині), ми не зможемо жити спокійно. Кордони 1991 року – це далеко не все. Зло має бути вирване з корінням”, – наголошує Орєхова.
Однак у Романа є побоювання і щодо майбутнього України: “Я відчуваю ту саму бентегу, бо дуже побоююсь, що внаслідок внутрішніх процесів Україна може не досягти реальної остаточної і повноцінної перемоги. І тому з острахом дивлюся на всі політичні новини, на міжнародну обстановку, на внутрішню ситуацію, завжди оцінюючи з позиції: чи це все не загрожує Україні? Чи не вийде так, що на один престол знову буде два гетьмани? Я за це переймаюся.
Роман Орєхов (праворуч) із побратимом
Бо ЗСУ у війні – не визначальний фактор, це лише інструмент, який ще потрібно ефективно використовувати. І багато залежить, як політична верхівка поведеться у стані каламутної води. І чи не піддадуться спокусі наловити для себе побільше “риби”, аніж врятувати державу.
Дуже важливо, щоб ті, хто зараз гине, зникає безвісти, зазнає поранень, хто ризикує життям заради держави, щоб вони не стали зрадженими.
Що буде після Перемоги? Чи буде Україна оновлюватися, а чи погрузне в нових жахливих корупційних системах? Оце питання відкрите”.
Своє майбутнє Роман пов’язує з Україною і сподівається таки отримати українське громадянство.
“Після перемоги я найперше поголю бороду, демобілізуюся із ЗСУ, надягну замість військової форми свій домашній халат, візьму цигарку, каву й повернуся за комп – спілкуватися з судами в режимі онлайн, якомога менше виповзаючи надвір. Як це було й раніше”, – малює картину свого майбутнього Роман.
“Я непогано почувався, виконуючи роботу адвоката. Але зараз роблю те, що більш важливе. І вдячний за можливість бути учасником цього процесу, сприяти перемозі України. Я впевнений, що ніколи про це не пошкодую”, – резюмує Орєхов.
Читайте також:
“Стало соромно за свою країну”. Ольга Сімонова з Челябінська зреклася громадянства РФ і воює за Україну в ЗСУ
“Прощай, Сімбо”. У Києві поховали бійчиню 24 омбр Ольгу Сімонову. ВІДЕО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
