автор: Вікторія Сметаненко
фото з соцмереж Анни Багряної
Анна Багряна – українська письменниця і перекладачка, що з 2010-го року постійно мешкає за межами України, останні роки – в Болгарії. В інтерв’ю для “Новинарні” вона розповіла про те, як спротив українців змінив свідомість болгар, як країна, яку вважали проросійською, визнала наш Голодомор, та як війна впливає на творчість і змушує автора переосмислити власні твори.
Тікаючи від війни, десятки тисяч українців подалися до Болгарії. У першій хвилі було близько 140 тисяч біженців – це за офіційною статистикою. Хтось перебував у країні транзитом, хтось залишився надовго.
І до 24 лютого, і зараз Болгарія вважається країною, що перебуває під сильним російським культурним і ідеологічним впливом. Корені цього впливу – релігійні та історичні. Проявляється він, зокрема, у тому, що не всі болгари підтримують Україну в боротьбі за незалежність. Декотрі – українців узагалі не сприймають.
Письменниця була активною учасницею масових проукраїнських мітингів у Софії.
Анна Багряна (ліворуч) на мітингу в Софії
– Оскільки я живу в столиці – Софії, там ситуація більш-менш сприятлива, на відміну від Варни. Там люди залишаються русофілами і там, напевно, важче українцям”, – розповідає Анна Багряна.
– У Софії по-різному. Є люди які підтримують, приносять все, що можуть. Коли я почала волонтерити в центрах допомоги для біженців, то люди приносили останнє з дому. Була ситуація, коли пенсіонерка (а в Болгарії не надто високі пенсії) принесла гроші і почала вибачатися, що принесла мало. Жінка, можливо, останні кошти віддала. Деякі болгари брали українців до себе додому, давали їм дах над головою впродовж перших місяців, поки триває адаптація.
Я особисто знаю таких людей, які і генератори відправляли в Україну, коли була потреба, і постійно шлють на фронт медикаменти, медичне устаткування. Але, звичайно, найбільше допомоги йде від наших українців, від людей, які живуть у Болгарії тривалий час, або навіть від біженців, які вже влаштувалися, працюють і мають можливість допомагати, – свідчить Багряна.
Протест у Болгарії проти російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022
Письменниця каже, що зараз допомоги з Болгарії трохи менше, ніж на початку, бо всі чекали, що війна швидко закінчиться.
– Кожен має свої проблеми, і тому витрати на Україну зменшилися. Особливо після землетрусу в Туреччині та Сирії, бо тоді допомогу спрямували на ці країни. Але ви не подумайте, болгари продовжують допомагати. І самі українці згуртувалися й підтримують один одного, – розповідає жінка.
Сама Анна допомагає українцям із перекладами, наприклад, для того, щоб піти до лікаря або влаштуватися на роботу.
Читайте також:
Болгарія закриває свої порти для суден з російською реєстрацією
За словами Анни, у свідомості болгар відбуваються значні зміни. Переосмислювати вони почали і історичну долю власного народу:
– Є багато адекватних людей, які розуміють всю ситуацію. Вони кажуть, що наші воїни не тільки за Україну воюють, але і за них. Тому болгари розуміють, що якщо вони не підтримають нас, то, умовно, завтра росіяни дійдуть до Болгарії. Така загроза є попри те, що вони в НАТО та Євросоюзі. Самі болгари кажуть: “Якщо Росія захоче напасти і прийде воювати, то більшість місцевих жителів будуть зустрічати їх із хлібом і сіллю”. Занадто давно вони воювали за свободу, і з того часу пройшло багато років.
У нас боротьба за Незалежність триває більше трьох сотень років. Те, що памʼятаємо і знаємо ми – це часи Совєцького Союзу, Майдани”, анексія Криму, окупація Донеччини та Луганщини у 2014-му році. А болгари наче впали у летаргічний сон, розслабилися. Болгари самі це визнають, кажуть, що вони не впевнені, що їхній народ піднявся б і пішов воювати. Швидше за все, вони б нічого не робили. Тому вони дуже радіють тому, що вчасно вступили в НАТО.
Проукраїнська маніфестація в Софії, 2022 рік
Читайте також:
Росія 2016 року планувала переворот у Болгарії, – Грозєв
У березні цього року сенсаційним стало повідомлення ЗМІ про те, що Болгарія, як з’ясувалося, за рік поставила Україні озброєння на суму понад 1 мільярд доларів. Постачання здійснювали за непрямими угодами через треті країни. Офіційно болгарський уряд не визнавав факти експорту зброї до України.
– Болгарія допомагає і допомагала раніше, але це просто не афішувалося у зв’язку з тим, що частина болгар є проросійськими,
– пояснює Багряна. – Тому щоб не дратувати їх, влада робила це по-тихому.
На жаль, є проросійські політики, які гальмують процеси підтримки України. Після чергових виборів вони теж потрапили до парламенту, і досить у великій кількості, тому конфлікти будуть далі. Звичайно, політики, які нас підтримують, і ми чинитимемо опір, але хочеться вірити, що все ж таки самі болгари усвідомлять, що ця підтримка є важливою не лише для нас, але і для них. Мої друзі тут кажуть, що воїни Збройних сил України воюють за мир в усьому світі, і в Європі безпосередньо. Хочеться, щоб це усвідомила більшість, – каже Анна.
Читайте також:
Болгарія затвердила список першої військової допомоги Україні
– На тлі нинішніх злочинів Кремля хочу запитати про Голодомор. А точніше, як вдалося досягти, щоб Болгарія визнала Голодомор-33 геноцидом? Ще два роки тому таке рішення важко було уявити.
– Цей шлях був довгим і включав у себе кілька напрямків. Проводилася інформаційно-просвітницька робота з боку нашого посольства та діаспори. Щороку у День вшанування пам’яті жертв Голодомору ми збираємося. Щороку відбувається панахида в церкві, і під час війни також. І, звичайно, ми проводили акції, які привертали громадську увагу, журналістів, про це говорили на телебаченні, радіо із нашими представниками та послом. Також виходили книжки на тему Голодомору болгарською мовою і я переконана, що це мало колосальний вплив на свідомість болгар. Але що стосується визнання Голодомору геноцидом, то тут ключовою була позиція влади, тому що тоді була більшість проєвропейська, яка підтримувала Україну.
Читайте також:
Болгарія визнала Голодомор 1932-33 геноцидом українського народу
29 квітня на сцені столичного Театру української традиції “Дзеркало” зіграли дитячий мюзикл “Сорочинська сорока” за п’єсою Анни Багряної. Постановка була не прем’єрною, та, попри все, особливою, адже за дійством із глядацького залу спостерігала сама авторка. Пʼєсу Багряна написала кілька років тому в Болгарії – задовго до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Попри це, деякі мотиви твору разюче перегукуються із сучасними подіями. Передусім, це розлука з рідним домом, – мотив, який став частиною життя мільйонів українців.
Головна героїня дитячої казки – співачка-сорока із Великих Сорочинців, яка вирішила полетіти у вирій зі своїм другом, аби втілити мрію в життя. Однак не все те золото, що блищить. Мрії мають властивість здійснюватися, але не завжди так, як би ми того хотіли.
– У п’єсу я вкладала особисті переживання, – розповідає Анна Багряна. – Бо коли ти довго перебуваєш за кордоном, то так чи інакше тягне в Україну. Буває помічаєш якісь дрібнички, які нагадують про Батьківщину. Буває, спогади зворушують до сліз, і ти починаєш ностальгувати і писати. Знаєте, завжди хочеться повернутися додому, тому що рідна земля дає сили і надихає нас. Бо рідне є рідне.
Сцена з п’єси “Сорочинська сорока”
Письменниця бачила виставу наживо вперше. Прем’єра мала відбутися ще на початку 2022 року, але постановці завадила російська агресія. Про те, чи буде вистава, тоді боялася навіть запитувати.
– Ми думали зовсім про інше, і коли мені зателефонував Володимир Петранюк (директор театру “Дзеркало”) і сказав, що актори сидять в бомбосховищах та онлайн проводять репетиції, я була шокована. Мене це надзвичайно зворушило і змотивувало. Я з нетерпінням чекала, коли буде прем’єра, – розповідає авторка.
Прем’єра вистави “Сорочинська сорока” відбулася на день святого Миколая – 19 грудня. Анна не змогла приїхати тоді в Україну, оскільки працювала в центрі допомоги українським біженцям в Болгарії.
– У передноворічний час було надзвичайно багато роботи. Ми брали участь у ярмарках, збирали кошти для ЗСУ, тому я не змогла приїхати, – каже Анна.
Анна Багряна на благодійному ярмарку в Болгарії
Згодом, дізнавшись, що авторка збирається в Україну, театр навіть переніс дату вистави в репертуарі, щоб Баграня змогла її побачити.
Своїх емоцій після мюзиклу письменниця не приховувала:
– Я дуже щаслива, що мені вдалося побачити це наживо, тому що жодне відео не може замінити енергетику живу від актора, яку ти відчуваєш. Коли ти дивишся в очі акторами, бачиш їхні сльози і емоції глядачів в залі, – це того варте. Я сама, чесно кажучи, просльозилася, хоча це мій текст, але я вже зараз побачила зовсім інші сенси, яких не було під час написання.
Актори вистави, директор театру Володимир Петранюк, авторка – Анна Багряна та режисерка – Маріамна Капітула
Авторка каже, що п’єса нині актуальніша, ніж тоді, коли вона її починала писати. Хоча, оскільки значну частину життя Анна провела за кордоном, тема розлуки з домівкою їй боліла довгі роки.
– Коли я тільки починала писати, це було про дуже особистий біль. А зараз цей особистий біль став, на жаль, колективним. Дуже багато українців роз’їхалися по всьому світу, і, звичайно, вони мріють повернутися додому. Хто б там що не казав, що там кращі умови життя чи більше перспектив, – але ні, це неправда. Я щодня бачу таких людей в Болгарії і з упевненістю можу сказати, що вони хочуть повернутися. Та не всім є куди – у декого зруйновані будинки, дехто з окупованих територій, і всі чекають звільнення цих земель. Але те, що українці хочуть повернутися – це цілковита правда, – стверджує літераторка.
Письменниця розповідає: кожну свою історію вона намагається пропускати через себе, саме тому всі твори – навіть з дитячим сюжетом – є для неї глибоко особистими.
– Я обов’язково вкладаю щось біографічне в свої твори, навіть якщо це здається непомітним, от як у тій же “Сорочинській сороці”. Здавалося, – казка про птахів, але так чи інакше я вклала туди свої емоції і переживання, особисті моменти.
Більшість історій – це те, що я переживаю, але також і те що чую, бачу – на мене це теж впливає. І зараз, коли я спілкуюся з нашими біженцями в Болгарії, то я теж розумію, що кожна людина, кожна доля заслуговують на те, щоб їхня історія була почута. Там є трагічні, цікаві людські долі, життя, які змінила війна. Це дуже цікаво і зараз у мене саме такий період, що я збираю матеріали, а це значить, що з часом з’явиться щось нове.
Анна Багряна
– Чи вдається вам зараз писати?
– Зараз, на жаль, мало, а мені хотілося б більше часу приділяти творчості. Бо коли я почала займатися волонтерством – працювала в центрі допомоги біженцям, організовувала курси болгарською мовою, дитячий табір, то на творчість вже не лишалося часу. Але для себе в скарбничку пишу короткі текстики: поезію, оповідання.
Я пишу те, що я бачу, знаю, чую. Я не пишу безпосередньо про війну, яку я не бачила, про фронт, про те, як воюють наші захисники, але я можу написати про дружину захисника, яка була вимушена переїхати в іншу країну, лишитися тут, щоби врятувати своїх дітей. Вона страждає, вона весь час мріє повернутися на Батьківщину, – з багатьма такими жінками я знайома. Я пишу про те, про що мені є що сказати моїм читачам, те, у що вони повірять.
За словами письменниці, після 24 лютого в її житті з’явилося багато нових друзів і знайомих, і все це вплинуло на її творчість.
– До речі, за цей час я написала ще одну п’єсу, але вона не пов’язана з війною, тому що якраз тоді хотілося відволіктись, бо забагато було негативних новин. Також скоро має вийти мій новий роман у видавництві “Богдан”, – це буде фентезі для дітей. Він вже в процесі, його зараз ілюструє художниця, яка малювала мою книжку “Вітрова гора”. Решту моїх планів побачите в майбутньому, поки збережу це для себе.
Анна Багряна
Також Анна наразі працює над освітнім проєктом, що покликаний створити ще один місток між українцями та болгарами:
– Я роблю те, що можу в своїй сфері – це література, театр, обмін контактами. Поділюся секретом: це, можливо, навіть вийде трішки на рівень освіти. Тому що я в Україні співпрацюю з університетами, і в Софії теж знаю викладачів і навчальні заклади, які готові співпрацювати. Думаю, невдовзі освітня сфера буде в моєму пріоритеті. Хотілося б робити більше, я завжди прагну до більшого.
Читайте також:
Послом України в Болгарії призначена Олеся Ілащук, гештальт-терапевтка з ювелірної компанії
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
