авторка: Альбіна Трубенкова
“Ми завинили перед українцями – зрадили, коли підписали Ризький мир, мусимо виправити історичну помилку”, – такі слова у приватній розмові вразили. Ідеться про договір від 18 березня 1921 року – фіналізацію війни 1919-20 рр. між Польщею й Радянською Росією та розподіл між ними українських і білоруських земель.
Ці рефлексії польського націоналіста (в нормальному розумінні, без підтекстів) багато чого пояснюють, але є, як-то кажуть, нюанси. Чому поляки сприйняли війну Росії проти України так емоційно, адже до лютого 2022-го в польсько-українських відносинах було багато неприязні?
Поляки полюбляють апелювати до історії. Донедавна в польсько-українських відносинах домінувала болюча тема Волинської трагедії. Та драматичну полеміку відкладено, бо посварити Київ і Варшаву – це дати шанс на реванш московитській імперії.
Відомий польський публіцист Томаш Сакевіч пише у книзі “Заповіт І Речі Посполитої”: “В стосунках між Москвою та Польщею й Литвою завжди вигравав той, хто входив у порозуміння з козаками, тобто нинішніми українцями”. Ця ремарка стосується так званої Переяславської угоди 1654 року, коли 60-тисячне козацьке військо відвернулось від поляків. Король Ян Казимир, усвідомлюючи смертельну загрозу для Речі Посполитої від Московії, підписав Гадяцьку унію з козаками, наслідком якої став розгром московитів під Конотопом у липні 1659 року. (Гадяцька угода від 16.09.1658 про входження Гетьманщини до складу Речі Посполитої як “Великого князівства Руського” залишилась здебільшого на папері, бо під час ратифікації Сейм РП скасував її головні положення).
Розглядаючи трагічні помилки І Речі Посполитої, Сакевіч визнає, що територія сучасної України була об’єктом постійної зацікавленості польської та російської політики – “хто тут домінував, робився імперією”. А отже, “білокамʼяна” застрягла у своїх імперських амбіціях десь поміж XVII і XVIII століттями.
“Із 1492 року Польща воювала з Росією. Сьогодні виграш війни Україною здатен закрити російську воєнну експансію, в іншому випадку абсолютно очевидно, будуть чергові війни”, – зазначив у коментарі “Новинарні” політолог Пшемислав Журавський вель Граєвський.
Нинішні події з ретроспективи історичних фактів, з огляду на геополітичну ситуацію, поляки трактують як надважливі – це вирішальна битва між варварами і цивілізацією.
Читайте також:
“Безстрашний джигіт” і “незамінна людина” Виговського: забуті герої Конотопської битви
На найвищому політичному рівні лідери демонструють емоційний звʼязок і згуртованість: наприклад, президент України Володимир Зеленський розповідає про дзвінок до польського президента Анджея Дуди вночі для інформування про потреби на фронті напередодні важливих подій.
А ось, ніби випадкове, надихаюче фото дружніх обіймів президентів – Зеленського і Дуди – у Варшаві на тлі художнього полотна “Стефан у Пскові”. Символічно, бо на картині відображена перемога Речі Посполитої над божевільним московитським царем Іваном Грозним. Знімок зробив фотограф президента Польщі Якуб Шимчук під час нещодавнього візиту Зеленського до Варшави:
Andrzej Duda i Wołodymyr Zełenski Źródło: PAP / Jakub Szymczuk/KPRP
Сьогодні вся польська політична сцена визнала, що
це війна, яку веде й Польща, хоча її війська не воюють.
Польща стала транспортним хабом для постачання зброї в Україну, офіційна Варшава домагається швидких поставок важкої зброї на фронт, констатує Журавський вель Граєвський. Поляки бачать у долях українців власні долі.
“У тому, що було в Бучі та Ірпені – люди зі зв’язаними руками та простреленими потилицями, ми бачимо так само знищених росіянами поляків у Катині. Здавалось, вже не 1937 рік і ніхто в потилицю стріляти не буде, але з Москвою, з варварами, виявилось як завжди – буде”, – каже політолог.
У цьому баченні себе, трагедій Польщі, криється багато деталей – як польська еліта діє зараз і чому їй це вдається? Як переконати відсторонені Берлін та Париж значно збільшити та прискорити постачання зброї українцям для перемоги над недоімперією? Журавський вель Граєвський, який багато років консультував владні структури в Польщі – уряд, президента, парламент, натякає на сильні аргументи Варшави: “Між вереснем 1939 року, коли Німеччина та СРСР напали на Польщу, і травнем 1940 року, коли Німеччина вдарила по Бельгії, Франції й Голландії, була можливість підтримати існування польської армії – британці та французи могли надати значну кількість зброї”. Згодом величезні втрати західних держав у Другій світовій війні показали помилковість історичних рішень, бо збереження зброї на складах ніяк не виправдало втрат. “І зараз нічого не виправдало б знищення армії України”, – впевнений експерт.
Війська Путіна нагадують йому війська Російської імперії зразка 1916 року, коли під орудою царського генерала Брусилова відбулася остання переможна битва (Брусиловський, або ж Луцький прорив – наступальна операція царської армії проти австро-угорських і німецьких військ під час Першої світової війни 1914-18 рр.), після якої імперія почала розпадатися.
Читайте також:
До Польщі прибув перший танк Leopard 2 для України
Відомий історик, заступник директора дослідницького Центру Мірошевського Лукаш Адамський зазначив у коментарі “Новинарні“, що
Польща мала 13 воєн з Росією, і майже всі з них точились за те, чи є українські й литовські землі частиною, “русского міра”, чи ні.
Відображення цієї імперської російської логіки знаходимо, наприклад, у віршах Пушкіна (“Клеветникам России”, “Бородино”).
Польський історик проводить паралелі між імперськими гаслами часів цариці Катерини ІІ та путінськими постулатами. Як виправдовує війну кремлівська пропаганда? Росія нібито була змушена почати війну проти України, у Києві відбувся “державний переворот”, радикали-націоналісти захопили владу, що загрожувало безпеці РФ.
“Гасла Путіна 21-го та 24 лютого 2022 року асоціюються з тим, як Катерина ІІ обґрунтовувала розподіли Речі Посполитої. Вона казала, що в Польщі відбувся “державний переворот”, прийнято “незаконну Конституцію” (Конституція 3 травня 1791 р.), “почали правити якобінці”, і це загрожує безпеці Російської імперії. У 1792 році цариця почала проти Речі Посполитої війну, яка закінчилась другим поділом Польської держави”, – зауважує Адамський.
Як і нинішні кремлівські керманичі, тодішня імператриця намагалася корумпувати західну думку.
“Мало хто знає, що
Вольтер брав рублі Катерини ІІ.
Він прославляв її як “Семіраміду Півночі”, називав поляків “бунтівниками, від яких Росія змушена захищатися”, – додає історик.
Тобто нинішня російська пропаганда списала свої тези з нафталінових підручників 330-річної давності.
Читайте також:
Провал московитів у спробі захопити Чернігів: Смоленська війна XVII ст. і паралелі з 2022-м
Водночас Лукаш Адамський не поділяє думку, що Юзеф Пілсудський, начальник Польської держави у 1918-22 рр., нібито зрадив українців, підписуючи Ризький мир з більшовиками.
Східна та Центральна Європа після Ризького мирного договору. Графіка: Halibutt / Вікіпедія
За його словами, Пілсудський хотів, щоб Литва та Польща стали федеративною державою, а Україна (УНР) була їм близьким союзником. Він розумів, що без подолання більшовицької Росії існування Польської держави буде під постійною загрозою. Втім, рівень підтримки Петлюри серед українських селян був низький, і український союзник, як каже Адамський, “не виправдав польських очікувань”.
А в серпні 1920 року більшовицькі війська вже стояли біля Варшави, яку врятувало лише “Диво на Віслі” – вирішальна битва радянсько-польської війни 1919-20 рр., коли Польща разом із вояками УНР завдала поразки Червоній армії.
“Пілсудський не міг ризикувати, продовжуючи війну. Ставкою було існування Польської держави. Він мав і внутрішньопольських противників. Ризький мирний договір був вимушеним компромісом”, – переконаний історик.
Симон Петлюра та начальник Польщі Юзеф Пілсудський.
Так, неприємно, що Пілсудський відмовився від визнання УНР, натомість визнав більшовицьку радянську Україну, проте в тій ситуації “неможливо було вчинити інакше”, вважає Адамський.
“У сучасному світі війна делегалізована як інструмент політики. Якби ми це допустили, то в усіх інших країнах путіни чи путінятка захотіли б вирішувати міждержавні проблеми силою. Це означало б величезні втрати для цивілізованих країн, насамперед НАТО, ЄС, Японії, Південної Кореї. Ми повернулися б до печерних відносин”, – констатує аналітик.
На Заході багато представників політичної еліти думають, що нинішню війну в Україні слід “заморозити”, бо “Росію не можна подолати”. Лукаш Адамський закликає боротися з цими наративами і твердить, що Польща – категорично проти такого підходу.
Історичний урок – не влаштовувати переговорів і не підписувати жодних договорів із варварами. Жевріє надія, що цього разу українські лідери не залишаться за дверима переговорів, як у Ризі сто років тому. Якщо такі перемовини, зрештою, відбуватимуться.
Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine
Читайте також:
Відбулося “історичне” спільне засідання урядів України й Польщі. Моравецький і Качинський отримали ордени
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
