У Києві попрощалися з бійцем ТрО, дослідником історії Армії УНР та УПА Юрієм Морозом

У Києві на майдані Незалежності попрощалися з відомим активістом, дослідником історії УПА, військовослужбовцем Юрієм Морозом, який загинув 16 квітня на Донеччині.

Молодший сержант 207-го батальйону 241-ї бригади Сил ТрО ЗСУ Юрій Мороз загинув 16 квітня у селі Васюківка Донецької області, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України у бою з російськими окупантами.

Він був членом Спілки української молоді (СУМ) в Україні, учасником Революції на граніті, мовного Майдану, Революції гідності, інструктором всеукраїнської дитячо-юнацької патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”), військово-історичним реконструктором Армії УНР, УСС та УПА. На початку 1990-х вивчав богослів’я в духовній семінарії.

У церемонії прощання взяли участь сотні людей, серед яких учасники російсько-української війни, військовослужбовці Сил територіальної оборони ЗСУ, представники
громадських об’єднань, українське духовенство.

За участі Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка був виконаний український військовий поховальний ритуал.

Батькові воїна було вручено “Залізний хрест заслуги Спілки української молоді”, яким Юрія посмертно нагороджено за відвагу, рішучі чини, гідні звання Героя, що приносять славу
українському імені.

Згодом прощання продовжилось у родинному селищі Борова на Київщині. Поховальна процесія, до якої долучилися друзі й односельчани загиблого воїна, освітяни, громадські діячі,  військовослужбовці, пройшла центральними дорогами селища повз родинну хату.

У місцевому храмі Воскресіння Христового отці Православної церкви України та Української греко-католицької церкви звершили чин похорону.

Поховали Юрія Мороза на місцевому селищному цвинтарі.

Довідково

Юрій Мороз “Лютий”, “Бенич” народився 9 вересня 1975 року в Києві, у сім’ї фастівського краєзнавця Андрія Мороза. Змалку виховувався в атмосфері антикомунізму, любові до України та рідного краю.
Після розпаду СРСР брав участь у Революції на граніті, став одним із наймолодших активістів
Спілки Незалежної Української Молоді.
Щойно у Києві з’явився Український національний гуманітарний ліцей, батько у 1991 році віддав Юрка на виховання саме до цього навчального закладу.
Скромний і небагатослівний, хлопець зацікавився християнством та історією України.
У 1992 зголосився на навчання до духовної семінарії і невдовзі вирушив опановувати
богослів’я до Мексики. Втім, прагнучи створити сім’ю, від висвяти відмовився.
Повернувшись в Україну, влаштувався на роботу в типографію.
У 2010 році повернувся до СУМу. Брав активну участь у житті Київського осередку СУМ: суспільних акціях, вишколах та пропаганді СУМівських цінностей серед київської молоді. Постійно обирався до Управи Київської міської організації СУМ в Україні. Був співорганізатором створення дружини ратників ТУР та першим Головою дружини ратників.
Проводив чисельні ратницькі заходи, зокрема мандрівні табори. Як інструктор неодноразово брав участь у всеукраїнській військово-патріотичній грі “Сокіл” (“Джура”).
Осередкові обов’язки вміло поєднував із військово-історичною реконструкцією періодів
національно-визвольної боротьби українців у ХХ столітті, зокрема Армії УНР, УСС, УПА, був
учасником військово-історичного клубу “Повстанець” і мав псевдонім “Лютий”.
Згодом долучився до ВІК “Самостійна Україна”. Був активним членом історичного клубу “Холодний Яр”.
Ретельно стежив за всіма книжковими новинками в царині досліджень історії українського війська, зібрав велику бібліотеку української мілітарики.
Учасник “мовного Майдану” на захист української мови у 2012 р. З початком Революції гідності, за порадою покійного сумівця Олега Юрченка, зголосився до 4-ї козацької сотні Самооборони Майдану.
Після початку російської агресії проти України у 2014 році добровольцем пішов у ЗСУ, попри те, що був звільнений від військової служби за станом здоров’я.
Воював як солдат у лавах 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола на посаді номера обслуги 152-х мм гармати 3-го дивізіону. Виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської обл. Учасник боїв на Світлодарській дузі.
У січні 2015-го Юрко дивом залишився живим під час артилерійського обстрілу позицій, коли
ворожий снаряд влучив у сусідній бліндаж – того дня загинули четверо його побратимів.
У 2015 році Мороз демобілізувався, повернувся до цивільного життя.

Юрій Мороз

А в перші ж години повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року знову добровольцем
пішов до лав Збройних сил України. Став комендантом штабу 207-го батальйону 241-ї бригади
Сил територіальної оборони, де брав діяльну участь у розгортанні 1-ї роти та інших підрозділів
батальйону.
У час гострої нестачі досвідчених сержантів та молодших офіцерів зарекомендував себе як холоднокровний, виважений і тактовний організатор, воїн і товариш, кажуть побратими.
Восени 2022-го, перебуваючи в лавах батальйону на півночі України, не лише організовував побут підрозділів батальйону, а й забезпечував вишкіл мобілізованих мінометників.
У бригаді долучився до лав мінометної батареї, став головним сержантом – командиром міномета.
Перед виїздом на виконання бойових завдань у Донецькій області перевівся в роту вогневої підтримки. Брав участь у боях на Бахмутському напрямку. Став навідником СПГ-9.
Разом зі своїм розрахунком завдав ворогу численних втрат. У перервах між
роботою ділився знаннями та навчав побратимів військовому вишколу, тонкощам ведення бою, ділився своїми багатим досвідом. Для побратимів був взірцем.
16 квітня 2023 року, на Великдень, молодший сержант Юрій Мороз героїчно загинув у селі Васюківка Донецької області, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України у бою з російськими окупантами.

Фото: прес-служба Спілки Української Молоді в Україні

Читайте також:
Змалку мав любов до України: на фронті загинув СУМівець Юрій Мороз