автор: Стас Козлюк
фото автора
Російські війська атакували критичну інфраструктуру України з початку повномасштабного вторгнення. Аеропорти, залізниця, нафтобази, мости, греблі, електростанції – далеко не повний перелік об’єктів, які зазнавали ударів із 24 лютого 2022 року. Не досягнувши помітних успіхів на полі бою, окупанти змінили тактику: з жовтня вони зосередилися здебільшого на енергетичній сфері. Через це в Україні вводили графіки аварійних і планових відключень світла.
За даними компанії Yasno, станом на кінець лютого 2023 року Україна пережила понад 250 ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури, а збитки від цих атак оцінюють у $6,8 млрд. Від жовтня 2022-го до початку лютого 2023-го кожна друга підстанція “Укренерго” зазнавала атак. За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, Україна втратила близько 75% потужностей теплоелектростанцій.
Російські пропагандисти не приховували свого захоплення: вони називали обстріли цивільної інфраструктури “акциями возмездия”, раділи тому, що Україна переживає “інфраструктурний шок” та друкували матеріали під заголовками на кшталт “Украина откатьівается в каменньій век”.
Втім, наприкінці лютого – на початку березня ситуацію в енергосистемі вдалося стабілізувати. НЕК “Укренерго” почала регулярно повідомляти, що дефіцит електроенергії відсутній. Планові й аварійні відключення світла ввдійшли в минуле. Після двох місяців без “блекаутів” Міненерго навіть заявило про поновлення експорту електроенергії.
У цей час репортер “Новинарні” з’їздив на одну з магістральних підстанцій в одній із прикордонних областей, дослідив її стан після “прильотів” та розпитав енергетиків, чи справді найгірше лишилося позаду.
Вітер посеред поля продуває, здається, до кісток. Під ногами ще подекуди хлюпає драговиння, на яке після рясних дощів перетворилася земля. На прохідній нас зустрічають охоронці зі зброєю й у бронежилетах. Переписують паспортні дані. За дверима уже чекає Олександр Миколайович, начальник підстанції. Чоловік жартує, що мав виходити на пенсію ще минулого року, але через російське вторгнення на роботі довелося затриматися. На око йому близько 60-ти. Його голос сильний, немов вітер, від якого ми заховалися за будівлею прохідної.
На території магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Незадовго до війни цю підстанцію реконструювали. Іноді в мене складалося враження, що в нас тут філія іноземних посольств – хто тільки не приїздив. Ну, бо ж роботи проводили за іноземні гроші. Тут були і японці, й пакистанці, й італійці. Загалом, планували зробити цей об’єкт повністю автономним, щоб працювала виключно автоматика. І в нас би це вийшло, якби не російський напад”, – розповідає Олександр.
Він як гід стає на чолі нашої невеличкої групи, яка складається з кількох працівників “Укренерго” та двох колег-журналістів, і веде до адміністративної споруди на інструктаж.
На перший погляд, підстанція не постраждала: електроопори на місці, трансформатори працюють, дахи на будівлях є. Проте то лише перше враження. Якщопридивитися, можна побачити, що електроопори побиті уламками від авіаційних бомб, дроти подекуди з’єднані болтами, а один із трансформаторів не під’єднаний до мережі. Трохи віддалік, під парканом, видно гору покрученого металу – знищене російськими обстрілами обладнання.
Працівник на території магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“У нас тут висока напруга, тому руки вище голови не підіймати, близько до дротів не підходити. Та й узагалі краще не сходити з бетонної доріжки, бо в деяких місцях вас може вдарити струмом, і для цього не обов’язково чогось торкатися”, – інструктує Олександр і видає нам каски.
Спочатку заходимо до щитової – місця, з якого керують підстанцією. Стіни тут продірявлені уламками. Працівники показують одну з пробоїн, біля амперметра. Кажуть, шмат металу міг убити диспетчера, але той вчасно піднявся з крісла зробити чаю. В результаті осколок просвистів перед монітором, де мав сидіти диспетчер, і врізався у стінку.
Пробитий уламками амперметр. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“На початку вторгнення ми мало що розуміли. Думалося, що це якісь жарти. А коли побачили, що росіяни на танках перейшли кордон – все стало на свої місця. У нас тут і літаки російські були, і артилерію їхню ми чули”, – розповідає Олександр.
Ми йдемо запиленим коридором із металевими шафами. Іноді під ногами хрускає скло – наслідок минулорічних обстрілів. Тоді в будівлях на території підстанції лишилося цілими лише чотири вікна. Решту винесло вибуховими хвилями.
Олександр жартує, що в персоналу станції була своя норма виробітки: за зміну винести з території десять відер битого скла. Бо ж воно лежало повсюди: і в будівлях, і між трансформаторами, і під лінійними роз’єднувачами струму.
“Ви б бачили, як тут усе виглядало після обстрілів. Гори сміття лежали: метал, скло, побитий бетон. Це ми вже зараз територію до ладу привели. Навіть сортували будівельне сміття: окремо бетон, окремо метал, окремо скло. Побитий бетон, до речі, потім обміняли на бетонні блоки для наших трансформаторів. Самі все побачите”, – інтригує Олександр.
Виходимо на вулицю. Паркан поруч пробитий снарядом. Дроти над головою скріплені конструкцією з болтів. Ще один працівник підстанції, Артем, просить не лякатися: “Бачите, ми-то роботу відновили, лінії з’єднали, але поки дещо кустарно. Бо ж головне, щоб у людей в хатах лампочки горіли”.
Працівники на території магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“А щоб зробити, як до війни, нам потрібне обладнання і запчастини. Воно коштує грошей. Та і не знаю, чи є в цьому сенс, поки ще тривають обстріли. Частину кабелів ми попервах взагалі на мотузки підв’язували”, – спокійно пояснює Артем.
Читайте також:
“Відновлюємо швидше, ніж вони руйнують”: в Укренерго пояснили покращення ситуації з електрикою
Повітря стиха гуде. Йдемо вздовж рядів розподільних установок (це пристрій для прийому електроенергії і подальшого її розподілу). Частина з них порожні. До вторгнення тут стояло обладнання, через яке струм ішов у Росію. Нині його демонтували, а деталі використали для ремонту тих установок, які пошкодили російські обстріли.
“Ми ж незадовго до вторгнення від’єдналися від російської енергосистеми. Після обстрілів частину цього обладнання ми використали для ремонту підстанції”, – пояснює Олександр.
За його словами, росіяни чудово знають, як працюють і виглядають українські електропідстанції. Адже дві країни тривалий час співпрацювали в енергетичній сфері, і на наші об’єкти енергетики приїжджали російські спеціалісти. Саме тому, припускає начальник, вороги мали інформацію, що саме на території підстанцій треба обстрілювати.
Розбиті розподільчі шафи магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Підходимо до побитої вибухом будівлі, в якій колись стояла автоматика, що керувала підстанцією.
“Це був перший обстріл, ранок. Кілька російських літаків у небі робили обліт. А ми вже трохи мали досвіду. Знали, що як виконують обліт – скидатимуть бомби. Я вдома чую, що звук розділяється, лунає вибух. І розумію, що вибух звідти, де наша підстанція. Одразу телефоную охороні, бо на щитову телефонувати сенсу немає: якщо підстанцію бомбардували – хлопці точно зайняті, намагаються збалансувати систему, не варто їх від роботи відволікати. Охорона каже: пожежі немає, бомба впала в будівлю з автоматикою, вибухнула всередині”, – згадує Олександр.
На щастя, під час тієї атаки ніхто з людей не постраждав, однак росіянам вдалося сильно пошкодити підстанцію: більшість кабелів і трансформаторів були розбиті, щитову завалило уламками. Насамперед потрібно було добратися туди, щоб поновити управління. Обладнання, яке мало керувати роботою й балансувати струм у мережі, росіяни знищили.
Працівник біля трансформатора на території магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“У місті, де я жив, тоді працювала лише одна заправка, черга до неї – на кілометри. Тому я взяв велосипед і почав крутити педалі. До 7-ї ранку приїхав. На підстанції вже були люди: ті, що поруч живуть, прибігли перші, приїхали і з інших місць. Тоді не дивилися, чий це об’єкт: обленерго, міськсвітло, “Укренерго”. Всі одне одному намагалися допомогти. Треба було терміново вирішувати, яку з ліній відновлювати, аби хоч кудись дати напругу. Підстанція на нулі, “живий” лише найменший трансформатор. Викликали слюсарів, щоб вони обрізали дроти”, – буденно переповідає Олександр ситуацію після авіаудару ворога по їхньому енергооб’єкту.
До пульту управління працівники пробилися того ж дня – у завалах зробили проходи. Потім узялися розчищати кухню й кімнату для відпочинку, де люди могли б поспати, згадує Артем. За кілька днів приїхали будівельники, затягнули вибиті шибки плівкою, щоб усередині було не так холодно. Але найбільшою проблемою були кабелі.
“Всі наші кабелі були перебиті. Треба було бодай щось, аби відновити лінії. А в нас після реконструкції, не повірите, в сараї лишалися дроти. Ми їх повитягали, скрутили болтами, підняли першу лінію. Тут ще й тероборона приїхала, привезла нам гарячі обіди. Дякую їм за це”, – говорить Олександр.
Працівник на території магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Біля будівлі, з якої колись автоматика керувала підстанцією, працює трактор – робітники саме вкладають бетонні плити над каналами з кабелями, які тягнуться по всій території підстанції. Сама споруда зовні видається цілою: стіни й дах на місці, хіба що подекуди немає дверей. Поруч, у порожній комірці, де має стояти розподільна установка, кілька працівників підстанції розкручують розбиті росіянами опори кабелів.
Обстріли підстанції відбувалися й пізніше, проте влучити у критичні місця росіяни не змогли, лише пошкодили гараж із технікою.
Проходимо ряд трансформаторів. Один із них закритий бетонними блоками. Олександр каже, що він постраждав найменше. Поруч гуде ще один – під час однієї з атак йому пробили бак з маслом. Найбільш віддалений третій – пошкоджений найбільше. Проте на ньому вцілів масляний бак, який використали для ремонту іншого.
Далі – ті самі комірки, за допомогою яких у місті й області відбувалися планові й аварійні відключення світла. Вони нагадують звичайні металеві шафки в роздягальні спортзалу: сірі, однакові, невисокі.
Розподільчі комірки магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Поруч із ними гора мішків з піском. Олександр жартує, що тут сховався їхній годувальник: генератор, який підстанція отримала незадовго до обстрілів.
“Завдяки йому ми колись змогли заживити будівлі на території, щоб хоч чаю собі нагріти, світло засвітити в приміщеннях. Оце мішками з піском його обклали. Військові нам радили такими ж мішками обкласти і трансформатори, але не можна! Вони влітку просто перегріються і вийдуть із ладу. То тепер думаємо, чим їх краще захистити. Бо трансформатор – серце підстанції. Росіяни постійно намагаються їх знищити”, – пояснює начальник.
Ремонтник на території магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Читайте також:
“Ворог визнав”: в “Укренерго” показали трансформатор після прицільної ракетної атаки РФ
За спиною тихо гудуть високовольтні дроти. Працівники підстанції показують нам кілька вирв від авіаційних бомб. Глибиною близько метра, приблизно півтора завширшки. Кратери вже помітно затягнуло землею, всередині починає проростати трава.
“Ми досі на роботу ходимо під ризиками повторних обстрілів. Але вже як гупне – то гупне. Зараз не дивляться, що там літає над головою. Працювати треба.
Колеги з обленерго, які були на ремонті ЛЕП, розказували, що в них снаряди над головою літали, вони кабелі в цей час крутили.
Ну, бо вже піднялися на висоту 30 метрів, то що тепер, через снаряди вниз злазити?”
– посміхається Олександр.
Ремонтники на території магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Але під час одного з обстрілів на іншій такій підстанції загинули його колеги.
“Була тривога, люди вийшли на вулицю, відійшли від підстанції. Пролунав відбій. Ті, хто змерз, пішли грітися в адмінбудівлю. І в цей момент прилетіла ракета. Люди загинули”, – тихо говорить чоловік.
Гора металевого сміття рік тому була автоматизованою системою керування підстанцією. Перед нами лежать десятки металевих шаф. Зруйнована автоматика потроху іржавіє на відкритому повітрі. Олександр з Артемом мовчки дивляться на ці залишки.
“Нам знищили релейну складову. Що це означає? Якщо раніше ти всі переключення робив за допомогою комп’ютерної мишки, то зараз треба брати в руки спеціальний ключ, іти до певної комірки з обладнанням, вставляти ключ і крутити. Тобто включати чи виключати струм на лінії руками”, – розповідає Артем.
Артем, працівник магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Після найбільших обстрілів ми дроти скручували місяців два-три. Напруга в той час через нас просто йшла транзитом. І якщо за кілька сотень кілометрів “прилітало” – в нас усе вимикалося. Бо захист не працював. І я їхав, аби руками щось переключити, скрутити, відновити”, – пояснює спеціаліст.
Питаю, як вони в таких умовах працювали і як відбувалися відключення електрики для споживачів? Чоловік посміхається.
“Дивіться, є аварійне вимкнення. Це коли відбувається аварія і якась із ліній вимикається, бо спрацював захист.
Є аварійні відключення – це коли не вистачає потужності і одну з ліній треба вимкнути. Наприклад, у нас виробітка йде 100 МВт, а споживання – 120 МВт. Тоді треба приблизно 25 МВт вимкнути. Чому не рівно 20? Тому що ніколи не буває рівних цифр. Припустимо, ти виробив 100 МВт, але частина енергії втрачається під час транспортування, частина – на трансформаторі. Це ж електрика.
Ну, і є просто планові відключення. Нам телефонує диспетчер, каже, що о такій-то годині треба вимкнути таку-то комірку, яка відповідає за певний район міста чи області. І ти береш ключ, ідеш до комірки й руками крутиш роз’єднувач, аби вимкнути комусь світло.
Розбиті розподільчі комірки магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Якщо що – то графіки складали не ми. Це місцеві обленерго і влада узгоджували”, – терпляче пояснює Артем.
За словами Артема, іноді під час повітряних тривог диспетчери превентивно вирішують вимикати світло – щоб у разі аварії зберегти підстанцію цілою. Бо ж стрибки напруги можуть зашкодити обладнанню, а то й взагалі його знищити.
“Якщо раптом падає споживання, то напруга в нас може зростати в рази”, – пояснює енергетик.
“Наприклад, є така собі Година Землі, коли людей закликають на одну годину вимикати світло. Але так робити не можна. Це не про піклування про довкілля. Дивіться: підстанція видає певну кількість електрики, яку має спожити місто у певний період доби, наприклад, увечері. Але якщо раптово вимкнути все місто, то в нас на підстанції погорить обладнання: бо вироблена електрика нікуди не потрапляє. Її не споживають, і в відро її набрати теж не можна, щоб потім використати. Оскільки електрика з підстанції не виходить, то зростатиме напруга, збільшуватиметься навантаження на обладнання. І це призводить до аварій.
Трансформатор магістральної електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Тому росіянам, загалом, не обов’язково бити по підстанціях: достатньо перебивати лінії ЛЕП”, – говорить Артем.
До пояснень приєднується Олександр: якщо сильно спрощувати, то струм у кабелях – це як тунель.
“Так от, уявіть, що кремезні чоловіки йдуть по тунелю. І вони можуть іти повільно, можуть підтюпцем, можуть бігти швидше. Якщо цей тунель обірвати – передні ряди побачать, що їм нема куди йти. І зупиняться. А мужики ззаду про це не в курсі, вони будуть напирати на передні ряди. Почнеться штовханина, можливо, навіть бійка. Тунель може почати розхитуватись, може провалитись. І наше завдання у такому випадку швидко показати цим чоловікам іншу дорогу, по якій вони можуть обійти обрив”, – сміючись, розказує Олександр.
Уламки російських снарядів, що прилітали по електропідстанції. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
З одного із підсобних приміщень працівники підстанції виносять уламки бомб, ракет і бозна-чого ще, що впродовж року падало на їхню територію. Кажуть, з того вже можна буде відкривати музей. Здається, поповнення колекції їх не сильно хвилює.
Вечоріє. Вибираємося з Олександром до прохідної. Чоловік на прощання міцно тисне руку й запрошує в гості у більш спокійні часи.
Вдалині глухо гудуть високовольтні кабелі. За кілька годин знову почнеться повітряна тривога.
Читайте також:
Сівачі з міношукачами. Як фермери на деокупованих полях Херсонщини перемагають смерть заради нового врожаю
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
