авторка: Ольга Гембік
Між “прильотами” і повітряними тривогами на розбомбленій вулиці Бахмута паркується автівка, прикрашена новорічними іграшками й ілюмінацією. Чоловік у костюмі казкового героя роздає малечі, що з’юрбилася довкола, дбайливо запаковані подарунки і м’яких ведмедиків. Діти радіють. Для них це – нечастий момент свята посеред підвальної буденщини.
“Святий Миколай” – засновник польського фонду Przyszłość dla Ukrainy – UA Future (“Майбутнє для України”) Пйотр Кашувара – каже, що понад усе хоче, аби ці діти залишилися живими, виросли й зберегли у пам’яті згадку про казку посеред горя і війни.
Він – журналіст провідних польських ЗМІ, воєнний кореспондент із восьмирічним досвідом роботи з висвітлення воєнних конфліктів, зокрема в Нагірному Карабаху й на західному березі річки Йордан. Нині доставляє гуманітарну допомогу в населені пункти на лінії зіткнення на сході України.
Щоразу це небезпечна місія. Не так давно дорогою з Донбасу мікроавтобус фонду потрапив у ДТП, волонтери травмувалися. А зовсім нещодавно волонтери польської ініціативи допомоги Nehemiasz потрапили під обстріл, 27 березня один із них помер у лікарні.
Волонтери Пйотр Кашувара і Пйотр Аплінарський під час евакуації жителів прифронтового регіону
Про російсько-українську війну Пйотр пише з 2016 року. Пригадує, що в якийсь момент стало дуже складно бути воєнним кореспондентом в Україні. Здавалося, інтерес до подій на сході України остаточно згас у Європі.
Коли почалася повномасштабна війна, журналісту вже було не до текстів.
6 березня 2022 року, під час першого журналістського виїзду в Україну, Кашувара завантажив автівку гуманітарною допомогою із Вроцлава, щоб не їхати “порожнім”. Затори на виїзд з України тоді розтягнулися на 40-50 кілометрів, бракувало пального. Знайомий попросив перевезти до кордону родину з Харкова, потім іще одну. Наступного дня були інші дзвінки.
Раптом виявилося, що мало хто їде в Україну, а вони – по кілька разів щодня. Тож з аналогічними проханнями почали дзвонити незнайомі люди. Так за три дні довелося переправити за кордон 300 біженців.
Щодня разом із колегою – воєнним кореспондентом Пйотром Аплінарським – вони планували, що ось із завтрашнього дня почнуть писати репортажі й знімати сюжети. “Але раптом виявилося, що я не написав жодного тексту”, – каже Пйотр Кашувара.
Читайте також:
На Донбасі внаслідок обстрілу РФ отримав поранення медик-волонтер із Чехії
Подарунки від польських волонтерів
Нині фонд звітує про півмільйона кілометрів на схід України – до Слов’янська, Краматорська, Сіверська, Соледара, Бахмута, Авдіївки та інших міст; про гуманітарну допомогу на суму понад 30 млн злотих із Польщі, Великої Британії, США. Це щоденна праця десятків активістів у Польщі й співпраця із сотнею волонтерів з України, допомога понад 40 тисячам людей на лінії розмежування.
За рік російської війни в Україні діяльність фонду UA Future значно масштабувалася. Невеликий “Опель Вектра” волонтери змінили на два містких буси. Один із яких, до слова, одразу ж передали 93-й бригаді.
За плечима також допомога воїнам зі 127-ї, 80-ї, 81-ї і 35-ї бригад, батальйону “Січ”. Передавали усе – від пледів і продуктових наборів до закуплених спільно з британською організацією Medics Together УЗД-апаратів, операційних столів і хірургічного світла для евакуйованої маріупольської лікарні.
“Складно відмовити тим, хто просить звичну пасту для зубів, – каже Пйотр Кашувара. – Приміром, жінка зі Святогірська просить консерву, бо давно не їла м’яса і не отримує жодної допомоги. Коли хтось тягне руку по звичайне мило, розумію, що ці люди мали буденне життя, ходили в магазин і на роботу, мали родини і приймали гостей. А зараз просто потребують базових речей”.
Евакуація пані Людмили з песиками
Ризик заради чого? Це одне з перших питань, яке перед собою неодноразово ставив кожен із волонтерів фонду UA Future.
Кашувара пригадує, як із початком повномасштабного вторгнення РФ з острахом перетинав кордон з Україною, минав контрольні пункти й озброєних військових – їхав безлюдними трасами до Одеси, щоб евакуювати пані Людмилу із трьома песиками.
Коли точилися бої під Києвом, а ЗСУ визволяли Бучу й Ірпінь, польські волонтери якраз планували виїзд з української столиці на схід. Там уперше стали свідками вибухів й обстрілів із “Градів”.
Потім Пйотр на три місяці оселився в Краматорську й остаточно призвичаївся до життя біля лінії фронту. З часом навчився не реагувати на вибухи і натомість користуватися берушами для сну.
Песики
“Часом питаю себе: чому знову сюди їдеш? Не міг сидіти в Польщі? Але коли я вже там, на місці, то знаю, навіщо і для чого, – каже Кашувара. – Бо якби я не приїхав, то гуманітарна допомога доїхала б сюди лише за кілька тижнів. Люди беруть все, що дають, бо не знають, як будуть виглядати їхня наступна ніч і день. У Бахмуті були такі підвали, куди ми двічі їздили з допомогою, там і діти жили. А зараз ми туди вже не доїдемо, бо там російські війська і окупація”.
Читайте також:
У Бахмуті вирішили лишитися 3,5 тис. цивільних із 32 дітьми, – ОВА
На фронті ніколи не знаєш, що буде завтра: ситуація змінюється щохвилини, розповідає Пйотр. Приміром, сьогодні вони їдуть однією з вулиць прифронтового міста. А наступного дня ця дорога вже непроїзна через ракетні вирви. І всі будинки на ній – знищені.
Дорогою на схід вони орієнтувалися на дім при виїзді. А коли їхали назад – він уже горів, а поряд плакала місцева жителька.
Серед цих спогадів болю є й історії щасливого порятунку. Пані Валентину із Сіверська польські волонтери евакуювали, коли російські війська підійшли за кількасот метрів до міста й уже точилися бої. Жінка протягом трьох місяців жила у підвалі без світла й обігріву, спала на дошках і харчувалася лише тим, що привозили волонтери. На те, щоб зібратися, в неї було дві хвилини.
“Вона вибігла з дому з двома пакетами, в яких мала чай, халат, шкарпетки, якісь дрібні речі, – пригадує Пйотр Кашувара. – І коли вже сіла в авто, згадала, що забула милиці.
У пані Валентини був такий страх і адреналін, що вона забула, що не може ходити.
Уже потім у безпечному місці вона не могла самостійно пересуватися. Розказала, що мала при собі снодійне. І якби ми того дня не приїхали і не забрали її, вона б себе убила. Напередодні її сусідка згоріла у своєму будинку під час ворожої атаки”.
Врятована з Донбасу жінка дуже боялася їхати на захід України. А зараз вона вже впевнено розмовляє українською і не збирається повертатися на схід. Тож іще одна місія польських волонтерів – боротьба з пропагандою.
“Люди на сході мають знати, що Польща не збирається забирати Львів і Тернопіль, що поляки приїздять із гуманітарною допомогою й рятують їм життя. І що на заході України вони можуть знайти допомогу”, – каже засновник фонду UA Future.
Інколи задля того, щоб умовити людей на евакуацію, спершу треба вивезти їхню домашню худобу (Бахмут)
Евакуація дітей із прифронтових міст – одне з найболючіших питань війни. Нещодавно Кабінет Міністрів схвалив механізм примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій, насамперед із Бахмута. З решти міст вивезти дітей намагаються волонтери.
“Коли ми поїхали на новорічні свята до Бахмута з подарунками, всі казали, що немає сенсу стільки везти, адже там живе не більше десятка дітей. Але за кілька годин до нас вийшли півсотні дітей. Нам їх показали лише тому, що ми приїхали з подарунками, – пригадує Пйотр. – Я знаю, що дуже багато дітей лишилося у Бахмуті, Авдіївці, інших прифронтових містах. Але вони ховаються – від воїнів, волонтерів”.
Польський волонтер обурений тим, що батьки наражають дітей на небезпеку і змушують жити під безперервним обстрілом. Як болючий приклад наводить смерть 6-річної Елі з Авдіївки. Дівчинка померла від серцевого нападу, не витримавши стресу від постійних бомбардувань.
“У Бахмуті я зустрів бабусю, що опікувалась онучкою, батько якої виїхав на захід України. Він боявся, що його заберуть до війська, натомість свою доньку залишив під бомбами. Такі люди мають постати перед судом”, – переконаний Кашувара.
Він бачив дітей, які втратили природний страх – не звертають уваги на постріли й вибухи, не втікають і не ховаються. Кілька травмованих поколінь українців – величезна проблема цієї війни.
Читайте також:
Мати 5-місячного хлопчика, який загинув під час російського обстрілу Авдіївки, напередодні відмовилася від евакуації
Пйотр Кашувара
Засновник польського фонду UA Future Пйотр Кашувара переконався, що війна змінює людей. Дехто відкриває в собі невичерпні ресурси допомагати іншим. Як приклад, волонтер наводить історію пана Андрія з Ізюма. Під час окупації в його підвалі переховувалося 60 містян – від літніх людей до немовлят.
“У підвалі поряд із новонародженою дитиною лежала мертва 90-річна жінка. Поховати її не було змоги – щойно хтось намагався вийти з підвалу, російські снайпери стріляли по ногах. Люди їли зогнилу їжу, аби вижити, ходили в туалет на відра”.
Після звільнення міста Андрій протягом пів року допомагав людям, які знайшли у нього прихисток. Нині він – очільник найбільшого в Ізюмі центру гуманітарної допомоги, активно співпрацює з польськими волонтерами.
За час поїздок в Україну Кашувара зумів вивчити українську мову. Навчався переважно від людей, з якими доводилося спілкуватися.
“Війна навчила мене, що життя коротке, – каже Пйотр. – Що люди важливі, що важливі людські стосунки, що треба допомагати в найчорніші часи. Попри все, я став спокійніший. Бо що може знервувати більше, ніж ракети або літаки, які летять над головою? Що може бути страшніше, ніж життя в підвалі під постійним обстрілом або зустрічі з дітьми, які наражаються на смерть кожного дня?..”
Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine
Читайте також:
На Донбасі внаслідок обстрілу РФ отримав поранення медик-волонтер із Чехії
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
